logo search
ЗАКОН УКРАЇНИ

29 Найвидатніші представники зарубіжної педагогічної думки.

Деякі педагоги XVII ст. називали століттям дидактичним, а XVIII ст. — педагогічним. Справді погляди на процес виховання поєднані, як правило, з прагненням перебільшити його роль у перебудові суспільства, були властиві таким філософам і педагогам різних країн, як К. Гельвецій, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г. Песталоцці, О. М. Радищев, М. І. Новиков. їх цікавило перш за все питання виховання. Гуманний підхід, вважали вони, властивий не лише вихованню, але й усьому суспільству й державі (гуманний правитель, гуманний підданий — такий шлях перебудови суспільства на гуманних засадах). У працях цих педагогів виділяється ідея розвитку особистості, її здібностей як обов'язкова складова частина виховання і навчання. Значимість цієї ідеї підкреслював К. Д. Ушинський, який уважав її великим відкриттям Г. Песталоцці, відкриттям, яке "...принесе і приносить більше користі, ніж відкриття Америки".

Ідеї "педагогічного" XVIII століття не мали прямого продовження у XIX ст., але в працях німецьких учених І.Герберта, Ф. Фребеля, А. Дієтервега, у практиці Р.Оуена, у педагогічній спадщині російських революціонерів-демократів залишилося і продовжувалося багато з того, що було тенденційним у XVIII ст.

На межі століть ідеї педагогіки розвивалися на Заході. У кінці XIX ст. в Німеччині найвиразнішим представником педагогіки особистості був Г. Шаррельман. Муштру і жорстоку регламентацію шкільного життя він намагався замінити самодіяльністю дітей, вихованням їхнього характеру за допомогою гуманних засобів. Він увів поняття співпраці з дітьми, вважав, що лише на його основі в умовах вільної і радісної творчості вчителя й учнів можливий справжній успіх виховання.

Ідеї педагогіки, саморозвитку дітей за допомогою педагогів усе своє довге життя проповідував Р. Кузіне — французький педагог, один із представників нового виховання. Виступаючи на одному з міжнародних конкурсів, він говорив: "Процес навчання не можна розглядати лише як вплив учителя на своїх учнів, бо такий вплив ілюзорний; у дійсності навчання — це різновидність діяльності дитини над своїм власним розвитком у сприятливому середовищі і за допомогою педагога, який виступає лише в ролі консультанта