logo search
коваль деркач

34. Дидактична структура уроку української мови в початкових класах, зміст та методика проведення. Сучасні вимоги.

Найголовніші завдання уроку рідної мови – 1) забезпечення мовленнєвого розвитку; 2) формування мовних знань (мовна освіта). Навчальне спрямування уроку – комунікативне: вироблення вмінь висловлювати свої думки в усній й писемній формах, засвоєння етики спілкування.

На уроці рідної мови учні оволодівають певним обсягом знань і вмінь з різних розділів мовознавчої науки, які б сприяли розвитку комунікативних умінь; забезпечується практичне засвоєння найголовніших орфоепічних. орфографічних та пунктуаційних правил української літературної мови; збагачується словниковий запас й удосконалюються вміння та навички усного і писемного мовлення школярів; формуються важливі мислительні вміння – спостерігати явища і факти, їх ознаки, порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки, робити самостійні висновки; відпрацьовуються загальнонавчальні вміння й навички (користуватися підручником, словниками, довідковою літературою); удосконалюються каліграфічні навички, а це прищеплює учням культуру оформлення письмових робіт [2, 40].

Зазначені програмні вимоги мають бути реалізовані в змісті і структурі уроків рідної мови. На уроках треба проводити систематичні спостереження за явищами живого мовлення, читання художніх творів, їх переказ, конструктивні і творчі вправи, зразкове ведення словників тощо. Завдяки цьому в дітей розвиватимуться в комплексі основні мовленнєві вміння – слухати, говорити, читати, писати.

Одним із важливіших принципів навчання мови є всебічний розвиток мовлення. Ось чому формування звукової культури мови; збагачення, розширення та актуалізація словникового запасу учнів; побудова словосполучень і речень тексту повинні мати місце на кожному уроці мови.

Згідно з Концепцією навчання державної мови в Україні [1], Державним освітнім стандартом [3] у змісті шкільної мовної освіти мають втілюватися такі змістові лінії: 1) комунікативна, 2) лінгвістична, 3) культурознавча, 4) діяльнісна. Конкретне визначення кожної лінії знаходимо у Державному освітньому стандарті з мови [3] (див. питання 2). Кожній з них в уроці мови має відповідати певне спрямування навчання та змістове наповнення.

Реалізація змістових ліній під час опрацювання конспекта уроку на вивчення нового матеріалу розпочинається визначенням цілей. Пізнавальні цілі співвідносимо з лінгвістичним компонентом, визначаємо функціональне призначення мовних фактів (Префікс. Спостереження за словотворчою роллю префіксів. Творення слів з найуживанішими префіксами, введення їх у речення); культурознавчий та діяльнісний (методологічний) – з 1) виховними та завданнями 2) розвиваючого навчання (відповідно: 1) формування національної свідомості, світогляду, моральне, етичне, естетичне, трудове, фізичне виховання, 2) розвиток мовлення та уваги, пам’яті, розумових операцій аналізу та синтезу, зіставлення, систематизації, узагальнення, проведення аналогії, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, розвиток творчих здібностей, самостійності та навичок самоконтролю.

Крім зазначених, визначаємо спеціально навчальні цілі, враховуючи комунікативний компонент та вимоги програми [1], кожного її розділу: 1) формування сили голосу і темпу мовлення, спостереження за особливостями мовлення, засвоєння слів ввічливості під час розмови, вмінь вести діалог тощо (“Мова і мовлення”); відновлення деформованого тексту, виділення абзаців у суцільному тексті, визначення засобів зв’язку речень у тексті, добір синонімів, побудова власних текстів-розповідей тощо („Текст”); 3) конструювання спонукальних речень, поширення речень за питаннями, інтонування питальних речень, складання речень з однорідними членами, побудова схеми тощо („Речення”); 4) спостереження за лексичним значенням слова, лексичні вправи, пряме і переносне значення слова, будова слова тощо („Слово”); 5) співвіднесення звуків і букв, звукові та звуко-буквені аналітичні, аналітико-синтетичні та синтетичні (конструювання) вправи тощо („Звуки і букви”). Повнота застосування завдань визначається характером та можливостями виучуваного мовного матеріалу, ступенем засвоєння його дітьми. Зрозуміло, що на кожному уроці не можуть вирішуватись всі разом спеціально навчальні цілі, однак треба якомога більше їх охоплювати.

Втілюючи лінгвістичний компонент (засвоєння мовної системи, мовних одиниць у взаємозв’язку) в зміст уроку мови, керуємося такими методичними вимогами.

Перш за все треба дбати про розвиток найголовніших спеціальних мовних вмінь, що становлять основу формування знань, умінь і навичок з мови в молодших школярів – 1) уміння розрізняти звуки зі слуху в почутому слові, їх якість та добирати аналогічні; 2) вміння визначати морфемний склад слова, формотвірні та словотвірні елементи в ньому, добирати подібні; 3) визначати зв’язок слів у словосполученнях і реченнях, добирати аналогічні; 4) виділяти орфограми в слові, що сприймаються зі слуху і в прочитаному тексті, та добирати аналогічні. Цією роботою забезпечується відповідно і розвиток мовленнєвих умінь та навичок в усній й писемній формах через глибоке усвідомлення фонетичної та граматичної систем мови. Учні оволодівають засобами творення слів, речень, зв’язних висловлювань.

У способах керівництва навчально-виховним процесом важливим є використання відповідних до теми аналізу і синтезу, доцільне їх поєднання в структурі уроку. Це основа всієї навчальної діяльності учнів на уроці мови. У практиці навчання на уроках часто переважає аналіз – звуковий, звуко-буквений, морфемний, морфологічний, синтаксичний, орфографічний, вправи у виділенні виучуваних фактів (вибірковий диктант, списування з певними аналітичними завданнями, коментоване письмо тощо). Така діяльність не стимулює учнів до творчого використання різних форм, до творення мовних структур, тобто в цілому заторможується застосування знань, умінь та навичок у мовленнєвій практиці. Тому аналіз треба доповнювати синтезом (конструюванням) (див. питання 37), слідкувати за тим, щоб і аналіз, і синтез відповідали характеру виучуваного матеріалу.

Реалізація ідеї вивчення мови як цілісного явища (Т.Г.Рамзаєва) перш за все вимагає комплексного підходу до вивчення слова на уроці (Г.П.Коваль). Це важливий методичний висновок, який допомагає визначити весь зміст уроку. Отже, слово на уроці мови в початкових класах маємо розглядати з різних сторін – звукової, орфоепічної, лексичної, морфологічної, словотворчої, синтаксичної, а також – стилістичної, орфографічної. Це пояснюється тим, що свідоме оволодіння мовою як засобом комунікації можливе лише за умови постійної уваги до слова як функціональної одиниці. Розвиток навичок говоріння (мовлення) значною мірою залежить від розвитку сукупності навичок – вимови, лексичних, граматичних. Комплексний аналіз тексту значною мірою сприяє вирішенню зазначених завдань (див. питання 32). З першого класу треба запроваджувати комплексний підхід до вивчення слова на уроці, це пояснюється завданням формування мовленнєвих умінь і навичок.

Основною формою організації навчально-виховного процесу з мови в початкових класах є урок. Залежно від етапу та дидактичної мети роботи над навчальною темою розрізняються уроки: 1) вивчення нового матеріалу, 2) закріплення знань, умінь і навичок, 3) повторення і систематизації знань, 4) перевірки й обліку знань, умінь та навичок, 5) аналізу контрольних робіт. Однак на кожному з уроків може відбуватись повторення раніше вивченого, введення деяких елементів нових знань, узагальнення і закріплення знань тощо, то “чисті” типи уроків зустрічаються рідко. Тому прийнято зазначені уроки називати комбінованими. Вони є найпоширенішими в початкових класах.

Уроки зв’язного усного й писемного мовлення мають свою специфіку в структурі й змісті, їх розглядаємо окремо. Відводиться на них, починаючи з 2 класу, по 1 годині на два тижні.

Структурні компоненти (етапи) уроку вивчення нового матеріалу:

І. Повторення вивченого матеріалу. Актуалізація опорних знань, умінь та навичок (8-10 хв.). Орієнтовний зміст: перевірка виконання домашнього завдання (частково чи повністю) з використанням карток; взаємоперевірка і самоперевірка; виконання завдань, аналогічних домашньому; аналіз помилок, допущених на попередньому уроці (після перевірки зошитів); перевірка диференційованих та індивідуальних домашніх завдань; комплексний аналіз тексту (див. питання 32); лексичні, фонетичні, морфологічні аналітичного, аналітико-синтетичного та синтетичного характеру; творчі роботи (вільне письмо) та інші види на творення висловлювань. Враховуємо, що повторюється той матеріал, який діти вивчали на уроці (просунений етап), а тому використовуємо значною мірою синтетичні форми роботи, спрямовані на розвиток мовних та мовленнєвих знань, умінь та навичок. У процесі зазначеної роботи актуалізуються знання, потрібні для сприйняття нового матеріалу.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і завдань уроку (2-3 хв.).

Проблемні ситуації, завдання, питання для усвідомлення необхідності вивчення матеріалу, повідомлення теми, визначення та запис на дошці „Знати:”, „Вміти:”.

ІІІ. Сприйняття та усвідомлення нового навчального матеріалу. Розвиток мовленнєвих умінь та навичок (25-30 хв.).

На цьому етапі враховуємо перш за все характер (природу) мовного матеріалу. Якщо вивчається граматичний матеріал, то проводимо роботу по формуванню граматичного поняття, якщо орфографічний – враховуємо специфіку та етапи формування орфографічних дій (уміння і навички). Зазначені методики навчання розглядаються далі.

У будь-якому матеріалі визначаємо лінгводидактичну основу і залежно від неї плануємо практичні прийоми (вправи) для його опрацювання (див. питання 30).

ІV. Розвиток знань, умінь у зв’язку із засвоєнням навчального матеріалу.

Виконання вправ на часткове і на самостійне застосування знань (правила) в процесі письма.

V. Застосування знань, умінь у процесі творчої самостійної роботи.

Виконання творчих вправ (вільне письмо) із застосовуванням виучуваного матеріалу.

VІ. Підсумок уроку. Завдання додому (3-5 хв.)

Граматичне поняття – це відображення найзагальніших істотних ознак мовного явища. Ці ознаки є обов’язковими для даного поняття, за ними одне поняття відрізняється від іншого. Процес формування граматичного поняття включає: ознайомлення з ознаками поняття, формування граматичного визначення, вправи.

Етапи формування граматичного поняття:

1. Спостереження та аналіз мовних явищ під керівництвом вчителя, виділення суттєвих ознак, застосування ілюстративного матеріалу (таблиці, схеми, малюнки), порівняння, зіставлення мовних фактів, явищ, виконання початкових вправ. Можна все це застосувати, наприклад, до поняття „дієслово” – означає дію або стан предмета, змінюється за часами, особами, числами, в минулому часі – за родами, в реченні найчастіше буває присудком.

2. Узагальнення суттєвих ознак поняття, встановлення зв’язків між ознаками, введення терміну, формулювання визначення.

3. Навчально-тренувальна практика. Показником засвоєння граматичного поняття є вміння відрізняти його від інших, наводити приклади, застосовувати набуті знання в усній і писемній мові. Все це далі набувається у виконанні системи тренувальних вправ.

Під час вивчення орфографічного правила насамперед важливо з’ясувати характер (природу) виучуваної орфограми (див. питання 45). На основі змісту правила визначаємо елементи знань, якими діти мають оволодіти, щоб усвідомити технологію його застосування: ненаголошені [еи], [ие] в коренях слів, що перевіряються, – 1) звуковий склад слова, чітке розмежування звука і букви, голосні / приголосні, наголошені / ненаголошені (фонетичні); 2) будова слова, корінь, змінювання слова та добір споріднених (морфологічні). Отже, лінгводидактична основа вивчення правила – фонетико-морфологічна. На уроках вивчення теми і на попередніх застосовуємо різні форми звукового та звуко-буквеного аналізу й синтезу, орфографічні вправи на звуковій основі. Важливим у цьому процесі є усвідомлення способів перевірки правопису слів – формозмінювання (зимá – зúми) та словотворення (гречáний – грéчка); засвоєння алгоритма правила; алгоритма розрізнювання перевірного і перевірюваного слів.

Узагальнено етапи опрацювання орфографічного правила можна визначити так:

1. Перший етап – опізнавальний. Вчимо знаходити орфограму в слові, розвиваємо орфографічну пильність (вміння бачити орфограму в слові). Якщо це фонетико-орфографічне написання, то співвідносимо звуковий і графічний склад слова (карась, буквар), обґрунтовуємо позначення звуків на письмі; у фонетико-морфологічних написаннях (ненаголошені голосні в корені, дзвінкі та глухі) співвідносимо звуковий та графічний склад кореня в спільнокореневих, у випадку співпадання їх маємо перевірне слово (зúми), неспівпадання – перевірюване (зимá, зимóвий). Те ж саме спостерігаємо і в морфолого-орфографічних написаннях (правопис відмінкових закінчень іменника) та інш.

2. Другий етап – вирішальний. Школярі вчаться створювати графічний зразок слова з виучуваною орфограмою на основі перевірюваного; пишуть за перевірним, знайомляться із способами добору перевірних (змінювання слів, добір споріднених).

3. Третій етап – самостійний запис слів з виучуваною орфограмою на основі усвідомлених дій – самостійне та творче письмо. У творчому письмі аналіз відходить на другий план, вирішуються текстотворчі завдання з уживанням слів-орфограм.

Завдання визначених етапів вирішуються через систему вправ (див. питання 46). Головне в ній – відповідність принципу поступового нарощування труднощів. Спочатку виконуються вправи на часткове застосування правила (застосовується в полегшених умовах):

– списування з підкресленням, списування з класифікацією слів, зоровий попереджувальний диктант, диктант по пам’яті, вільне списування (записові слова передує зорове сприймання слова з орфограмою, орфографічний аналіз), коментований диктант (пояснення правопису слів відбувається в процесі письма) і под. Далі виконуються вправи на самостійне застосування правила (впізнавання орфограми, вирішення орфографічного завдання та запис слова учень виконує самостійно); пояснювальний диктант, вибірковий і под. Наступні вправи – творчі із застосуванням слів з виучуваною орфограмою [15, 269].

Методику формування граматичних понять та орфографічних дій застосовуємо на етапі сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.

Одним із засобів засвоєння і вдосконалення знань, умінь і навичок учнів є диференціація навчання для різних груп учнів за нахилами, здібностями. Одні учні під час виконання завдань потребують більше допомоги, інші – епізодично, треті – можуть виконати їх самостійно. З цією метою вчитель має застосовувати різноманітні інструкції, алгоритми, пам’ятки, картки-консультації.

Дуже важливим в організації уроку є вдумливий, творчий підхід до опрацювання змісту підручника. Адже, крім тих завдань до вправ, що пропонує підручник, завжди знайдуться ще не використані можливості матеріалу – навчальні, виховні, розвивальні.

Треба вчителеві слідкувати на уроках за правильним співвідношенням усних і письмових робіт – чи достатньо останніх; чи вдало поєднуються теоретичні узагальнення з практикою аналізу мовних фактів (нерідко перебільшує на уроці повторення теорії). Важливим є дотримання і інших дидактичних вимог – використання зразкових текстів, тематичної єдності уроків, різних видів наочності, словників і т.п.