39. Методика опрацювання елементів лексики. Робота над засвоєнням лексичного значення слова. Види вправ з лексики.
На процес удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів найпомітніший вплив мають знання елементів лексики та їх використання. Методика вивчення лексики спирається на лінгвістичне положення про єдність мови й мовлення.
Метою опрацювання лексики в школі є збагачення активного словника учнів, розвиток зв’язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення й сфери вживання відомих слів.
Нові програми з української мови для чотирирічної початкової школи спрямовані на те, щоб учні практично оволодівали найважливішими лексикологічними поняттями, що означає не тільки розуміння їх суті, але й вироблення умінь правильно застосовувати в мовленні.
Як самостійний розділ науки про мову лексика в початкових класах не вивчається. Учнями засвоюються лише деякі лексичні відомості (пряме і переносне значення слова, багатозначність, синонімія та антонімія). Знання, які набувають учні, мають стати лише основою для подальшого удосконалення засобів вираження думок в усному й писемному мовленні.
Лінгвістичне ставлення до слова формується в молодших школярів у процесі словникової роботи. Вона проводиться за такими напрямами: 1. Збагачення словника (засвоєння нових слів або нових значень уже знайомих слів). 2. Уточнення словника (введення окремих слів у контекст, зіставлення, виявлення значеннєвих відмінностей між синонімами, робота з антонімами, аналіз багатозначності, переносносних значень слів тощо). 3. Активізація лексичного запасу (збагачення активного словника учнів). 4. Вилучення з дитячого мовлення нелітературних слів (діалектних, просторічних, русизмів, жаргонів) тощо.
Робота над уточненням і розширенням словника: 1. Лексичний та лексико-стилістичний аналізи мови текстів, що вивчаються на уроці: виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, виявлення слів,ужитих у переносному значенні, добір синонімів, антонімів, визначення їх смислових відтінків, аналіз зображувальних засобів мови тексту. 2. З’ясування значення слів шляхом використання різних способів семантизації: показ предмета чи дії, демонстрація малюнків, ілюстрацій, слайдів із зображенням предметів, добір синонімів, антонімів, введення нового слова до контексту тощо. 3.Виконання завдань на добір слів із певними завданнями: прикметників для опису предметів, слів для характеристики людини, опису її зовнішності тощо. 4. Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченні відповідними синонімами чи антонімами тощо.
Джерела поповнення словника учнів є різноманітними: спостереження за навколишньою дійсністю, зокрема за природними явищами, за життям і працею дорослих, екскурсії, радіо-, телепередачі, різноманітний ілюстративний матеріал, дитячі книжки, журнали, газети.
Особливо важливими для збагачення словникового запасу молодших школярів є навчальні книжки – підручники, довідкова література. Опора на їхню лексику забезпечує реалізацію міжпредметних зв’язків. У підручниках з української мови для 2-4-их класів проблема збагачення словникового запасу школярів розв’язується двома шляхами: через ознайомлення їх із найважливішими лексикологічними поняттями і шляхом розробки системи комплексних вправ лексичного та лексико-граматичного спрямування.
Вивчення елементів лексики в початкових класах розпочинається із ознайомлення зі словом і його значенням. У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі користуються такими способами: демонстрація предмета чи малюнка (показ натуральних предметів, чучел, макетів, муляжів, діапозитивів, слайдів); використання контексту (самостійне пояснення учнями значень слів, конкретизація, введення в контекст); найпростіший словотворчий аналіз (самоскид); зіставлення паронімів (адресат – адресант), омонімів (коса); тлумачення слів – розчленування загального поняття на часткові (транспорт – це автомобілі, літаки, теплоходи), підведення часткових понять під загальні (муха, оса – це комахи); розгорнутий опис (гімн – це урочиста пісня країни); добір синонімів (рубіновий – червоний), антонімів (хутко –повільно); використання довідкових матеріалів (тлумачний словник, енциклопедії, виноски в читанках.
Завдання учителя – навчити учнів розрізняти пряме і переносне значення слів, уживати їх у мовленні. Ознайомлення розпочинається зі спостереження над спеціально дібраними текстами, реченнями, до складу яких входять прикметники (1-2-ий клас). Далі дітям пропонуються завдання на самостійне відшуковування в реченнях, текстах слів – різних частин мови з переносним значенням, пропонуються вправи на заміну прямого значення слів синонімічними словами або виразами, а також вправи на самостійне складання речень.
Розширенню й активізації словника учнів сприяють спостереження за багатозначністю слів. У цій роботі передбачається: усвідомлення учнями того, що слово може мати не одне, а кілька значень; точність уживання багатозначних слів у мовленні; самостійне з’ясування учнями значень слів; вправи творчого характеру – складання речень, у яких багатозначне слово вживалося у різних значеннях, опис предмета.
Ознайомлення учнів з омонімами починається в період навчання грамоти. Діти усвідомлюють, що окремі слова однаково звучать, але мають різне значення; вчаться вживати ці слова в мовленні.
Під час вивчення будови слова вчитель звертає увагу на корені-омоніми, коли пропонує для морфологічного аналізу слова типу вода і водити, гора й горе тощо.
У процесі роботи над синонімами необхідно домагатися, щоб учні не тільки розуміли спільне або подібне між цими словами, а й засвоювали значення кожного із синонімів, його відмінних відтінків.
Під час ознайомлення учнів із синонімами треба допомагати їм усвідомити не тільки лексичну, а й синтаксичну їх функцію (показувати, як за допомогою синонімів можна пов’язувати речення у зв’язному висловлюванні).
Практика свідчить, що молодші школярі краще сприймають і усвідомлюють значення антонімів, ніж синонімів. Опрацювання антонімів має передусім практично-мовленнєве значення. Завдання його – показати, що використання антонімів у мовленні робить його виразним, допомагає змальовувати контрастні за значенням предмети, надаючи їм протилежних характеристик. Доцільно показати, що антоніми можуть бути: однокореневими (утворені за допомогою префіксів: хмарне – безхмарне), різнокореневі (вгорі - унизу); створені додаванням до слова частки не (світлий – несвітлий, друг - недруг).
У 2-4-их класах при опрацюванні розділів “ Слово”, “ Частини слова ” проводиться далі робота з антонімами. Учні виконують різні типи завдань: добір слів до поданих; знаходження в тексті; заміна в реченні, тексті виділених слів антонімами; спостереження за тим, як змінилося висловлювання при введенні антонімів; дописування речень, що мають антонімічний зміст; складання речень, коротких висловлювань із поданими антонімічними парами.
- 2. Завдання початкового (підготовчого, пропедевтичного) курсу рідної мови. Комунікативно-діяльнісний підхід до навчання української мови в початкових класах.
- Література
- 15. Вивчення стану навичок читання молодших школярів. Причини відставання, шляхи усунення.
- 16. Розвиток техніки читання у молодших школярів.
- 17. Зміст та дидактична структура уроку читання в початкових класах. Сучасні вимоги до уроку читання.
- Хід уроку: Структурні компоненти уроку, їх зміст:
- Творче застосування знань учнів ( до 10 хв.)
- Підсумки уроку. Завдання додому (1- 2 хв.)
- Зламана гілка.
- Аналіз частин вірша.
- І.Манжура
- 23. Методика опрацювання байки в початкових класах.
- Аналіз моралі.
- Читання за ролями.
- Висновки.
- Чиж і Голуб
- 24. Специфіка методики опрацювання прозових творів (науково-пізнавальна стаття, оповідання, легенда,)
- 25. Словникова робота на уроках читання в початкових класах.
- 26. Літературна освіта молодших школярів
- 27. Урок позакласного читання в початкових класах - основна форма керівництва самостійним дитячим читанням.
- Література
- Ііі. Методика вивчення елементів фонетики, словотвору, граматики, орфографії, лексикології
- 28. Комунікативні функції мови. Вивчення розділу «Мова і мовлення».
- 29. Формування уявлень про “Текст”. Методика вивчення розділу “Текст”.
- 31. Організація аналітико-синтетичної діяльності молодших школярів на уроці української мови.
- Звуки і букви.
- 33. Методика вивчення розділу речення в початкових класах
- 34. Дидактична структура уроку української мови в початкових класах, зміст та методика проведення. Сучасні вимоги.
- 35. Види навчальної наочності на уроці української мови в початкових класах. Методика застосування.
- 36. Обсяг фонетичного та графічного матеріалів, що вивчаються в початкових класах. Методика опрацювання розділу “Звуки і букви”.
- Методичний коментар до викладання елементів фонетики в початкових класах.
- Звуко-буквений розбір
- 39. Методика опрацювання елементів лексики. Робота над засвоєнням лексичного значення слова. Види вправ з лексики.
- 40. Методика вивчення морфемної будови слова на уроках української мови в початкових класах
- 41. Методика вивчення іменника в початкових класах.
- 42. Методика вивчення прикметника в початкових класах.
- 43. Методика вивчення дієслова в початкових класах.
- 44. Мовний розбір та мовне конструювання на уроках української мови в початкових класах.
- 45. Умови успішного формування орфографічних дій (умінь та навичок) у молодших школярів. Методика опрацювання орфографічного правила.
- 46. Орфографічні вправи, види, методика проведення. Критерії систематизації вправ.
- Література
- Іv. Методика розвитку усного й писемного мовлення.
- 48. Переказ – одна із складових частин системи розвитку мовлення. Види переказів, методика проведення.
- 49.Твір – складова частина системи розвитку мовлення. Класифікація творів, методика проведення.
- Література