Критерії визначення поняття "Поведінка, що відхиляється,"

Визначення поняття припускає виділення істотних ознак явища. Доцільно виділити ті специфічні особливості поведінки, що відхиляється, особи, які допоможуть нам відрізнити його від інших феноменів, а також при необхідності констатувати його наявність і динаміку у конкретної людини.

1. Поведінка особи, що відхиляється, - це поведінка, яка не відповідає загальноприйнятим або офіційно встановленим соціальним нормам. Інакше кажучи, це дії, не відповідні існуючим законам, правилам, традиціям і соціальним установкам. Визначаючи девіантну поведінку як поведінку, що відхиляється від норм, слід пам'ятати, що соціальні норми змінюються. Це, у свою чергу, додає поведінці, що відхиляється, історично скороминущий характер. Як приклад можна привести різне, залежно від епохи і країни, відношення до куріння. Отже, девіантна поведінка - це порушення не будь-яких, а лише найбільш важливих для даного суспільства зараз соціальних норм.

2. Девіантна поведінка і особа, що його проявляє, викликають негативну оцінку з боку інших людей. Негативна оцінка може мати форму суспільного засудження або соціальних санкцій, зокрема кримінального покарання. Перш за все санкції виконують функцію запобігання небажаній поведінці. Але, з іншого боку, вони можуть приводити до такого негативного явища, як стігматізация особи - навішування на неї ярлика. Наприклад, добре відомі труднощі реадаптації людини, що відбула термін покарання і що повернувся в "нормальне" життя.

Спроби людини почати нове життя часто розбиваються об недовір'я і відкидання навколишніх людей. Поступово ярлик девіанта (наркоман, злочинець, самовбивця і тому подібне) формує девіантну ідентичність (самовідчуття). Таким чином, погана репутація підсилює небезпечну ізоляцію, перешкоджає позитивним змінам і викликає рецидиви девіантної поведінки.

3. Особливістю поведінки, що відхиляється, є те, що воно завдає реального збитку самої особи або навколишнім людям. Це може бути дестабілізація існуючого порядку, спричинення морального і матеріального збитку, фізичне насильство і спричинення болю, погіршення здоров'я. У крайніх своїх проявах девіантна поведінка представляє безпосередню загрозу для життя, наприклад суїциїдальна поведінка, насильницькі злочини, вживання "важких" наркотиків. Психологічним маркером збитку є страждання, що переживається самою людиною або навколишніми людьми.

Дана ознака означає, що поведінка, що відхиляється, є руйнівною: залежно від форми - деструктивним або аутодеструктівним. На наш погляд, не задовольняють даній ознаці і не є поведінкою, що відхиляється, такі близькі соціальні явища, як радикалізм, креатівность і маргінальна. Не дивлячись на те що вони також відхиляються від загальноприйнятих норм, викликаючи роздратування консервативно настроєної частини населення, ці феномени швидше корисні для суспільства, чим небезпечні. Так, радикально настроєні особи націлені на корінні перетворення в суспільстві, що стимулює прогресивні зміни в нім. Креатори, відрізняючись нестандартністю, виступають дослідниками і першовідкривачами. Маргінали протиставляють себе більшості, розширюючи межі соціальних норм. Перераховані феномени можуть поєднуватися. Наприклад, поведінка підлітків нерідко відображає всі три тенденції. Підліток, що експериментує з пірсингом, татуїровкою або навіть шрамірованієм, не може бути однозначно віднесений до групи девіантов. Але той же підліток, що вживає героїн, демонструє поведінку, що явно відхиляється, з високим ризиком для життя. Таким чином, поведінка, що відхиляється, деструктивна за своєю суттю.

4. Дану поведінку переважно можна охарактеризувати як що стійко повторюється (багатократне або тривале). Так, якщо дитина семи років один раз узяла без попиту невелику суму грошей у батьків на солодкості, без подальших ексцесів, визначення даної поведінки як що відхиляється буде недостатньо коректним.

Навпаки, систематична усвідомлена крадіжка грошей підлітком буде одній з форм поведінки, що відхиляється. Інший поширений приклад: епізодичне вживання спиртного у ряді випадків визнається цілком допустимим або навіть корисним.

Дане правило має виключення. Наприклад, навіть одноразова суїциїдальна спроба представляє серйозну небезпеку і може розцінюватися як поведінка особи, що відхиляється.

Для того, щоб поведінку можна було кваліфікувати як що відхиляється, воно повинне узгоджуватися із загальною спрямованістю особі. При цьому поведінка не повинна бути наслідком нестандартної ситуації (наприклад, поведінка в рамках посттравматичного синдрому), наслідком кризової ситуації (наприклад, реакція горівши у разі смерті близької людини протягом перших місяців) або наслідком самооборони (наприклад, за наявності реальної загрози для життя).

Особливістю поведінки, що відхиляється, є те, що воно розглядається в межах медичної норми. Воно не повинне ототожнюватися з психічними захворюваннями або патологічними станами, хоча і може поєднуватися з останніми. У разі психічного розладу має місце патологічна поведінка психічно хворої людини. Патологічна поведінка відхиляється від медичних норм, вимагає першорядного медичного втручання і вивчається психіатрією як, наприклад, девіантна поведінка психічно хворих. Патологічна поведінка має на увазі, що під впливом хворобливого стану здатність особи усвідомлювати і контролювати свої дії істотно знижується.

В той же час за певних умов поведінка, що відхиляється, може переходити в патологічне. Наприклад, залежна поведінка може перерости в системне захворювання - алкоголізм, наркоманію. Таким чином, особа з поведінкою, що відхиляється, може займати будь-яке місце на психопатологічній осі "здоров'я - передхвороба - хвороба".

Особливістю поведінки, що відхиляється, є те, що воно супроводжується різними проявами соціальної дезадаптації. Дана поведінка зовсім не обов'язково приводить до хвороби або смерті, але закономірно викликає або підсилює стан соціальної дезадаптації. Стан дезадаптації, у свою чергу, може бути самостійною причиною поведінки особи, що відхиляється.

Як остання ознака поведінки, що відхиляється, можна відзначити його виражену індивідуальну і віково-статеву своєрідність. Поведінка, що відхиляється, перш за все відображає зовнішнє буття особи в соціумі. Воно може бути надзвичайне різноманітним "зсередини". Одні і ті ж види девіантної поведінки по-різному виявляються у різних людей в різному віці.

Індивідуальні відмінності людей зачіпають мотиви поведінки, форми прояву, динаміку, частоту і ступінь вираженості. Наприклад, форма девіації і ступінь її вираженості є найбільш очевидними характеристиками поведінки особи, що відхиляється. Вони можуть варіювати від цілком нешкідливих проявів до тотального порушення життєдіяльності особи.

Інша важлива індивідуальна особливість стосується того, як чоловік переживає поведінка, що відхиляється, - як небажане чуже для себе, як що тимчасово задовольняє або як звичайне і привабливе. Відношення особи до поведінки (особова позиція), що відхиляється, багато в чому визначає його долю.

Вікові і статеві відмінності девіантної поведінки не є предметом нашого вивчення, хоча і враховуються при розгляді основних тим. Слід відмітити, що термін поведінка", що "відхиляється, може застосовуватися до дітей не молодше 5 років, а в строгому сенсі - після 9 років. Раніше 5 років необхідні уявлення про соціальні норми в свідомості дитини просто відсутні, а самоконтроль здійснюється за допомогою дорослих. Тільки до 9- 10 рокам можна говорити про наявність у дитини здатності самостійно слідувати соціальним нормам. Якщо ж поведінка дитини молодше 5 років істотно відхиляється від вікової норми, то його доцільно розглядати як один з проявів незрілості, невротичних реакцій або порушень психічного розвитку.

Виходячи зі всього сказаного вище, можна дати наступне визначення поведінки, що відхиляється (девіантного), - це стійка поведінка особи, що відхиляється від найбільш важливих соціальних норм, заподіює реальний збиток суспільству або самій особі, а також що супроводжується її соціальною дезадаптацією.

Дане визначення носить швидше дескриптивний (описовий) характер і перш за все орієнтовано на практичну роботу з людьми, що мають поведінку, що відхиляється. (Концептуально-пояснювальні моделі даного явища будуть розглянуті в подальших розділах допомоги.) Це визначення може допомогти в реалізації таких професійних цілей, як діагностика поведінки, що відхиляється, в конкретному випадку, планування професійної дії, оцінка динаміки поведінки особи і ефективності роботи з нею. Крім того, воно дозволяє диференціювати девіантну поведінку від інших поведінкових феноменів.

Розглядаючи девіантну поведінку, ми вимушені вживати слова, зухвалі явно негативні асоціації: девіант, аддікт, асоціальна і антисоціальна поведінка і тому подібне Разом з тим в роботі з конкретною особою ми повинні свідомо уникати використання термінів з принизливим відтінком, а також навішування ярликів. Слід пам'ятати, що, по-перше, поведінкові проблеми надзвичайно широко поширені. По-друге, межі поведінки, що відхиляється, часто досить важко визначити. Зміни в суспільстві приводять до зміни норм, а отже, і видів поведінкових девіацій. Але самі норми і відхилення від них є невід'ємною частиною будь-якої соціальної системи. Отже, на соціальному рівні поведінка, що відхиляється, - це тільки одна з можливих форм взаємин між суспільством і особою. "Викорінювання" поведінки, що відхиляється, як соціального явища навряд чи можливо. Більш того, при спеціальному розгляді можна довести, що девіації нормальні і корисні для суспільства, оскільки стимулюють прогресивні зміни в нім.

На індивідуальному ж рівні девіантна поведінка виглядає проблематичнішою, оскільки виявляється пов'язаним з такими негативними феноменами, як реальний збиток для життя самої особи або навколишніх людей, конфлікт девіантної особи з соціальним оточенням, її соціальна дезадаптація.

Отже, на особовому рівні поведінка, що відхиляється, - це соціальна позиція особи, виступаюча у формі девіантного стилю і способу життя. Як відомо, більшість людей за бажання цілком можуть змінити свою позицію по відношенню до суспільства.

Література, що рекомендується

1. Біхевіорізм: Торндайк Е. Прінципи навчання, засновані на психології; Уотсон Дж. Б. Психология як наука про поведінку. - М., 1988.

2. Братусь б.С. Аномалії особи. - М., 1988. - (Основні напрями психології в класичних працях).

3. Гилжський я.І., Афанасьев B.c. Соціологія девіантної поведінки. - Спб., 1993.

4. Годфруа Ж. Что таке психологія. - М., 1992.

5. Киріллов в.І., Старченко а.А. Логіка: Навчань. для вузів. - М., 2001.

6. Клейнберг ю.А. Психологія девіантної поведінки. - М., 2001.

7. Кондратенко В. Т. Девіантноє поведінка у підлітків: Соціально психологічні і психіатричні аспекти. - Мінськ, 1988.

8. Короленко ц.П., Донських т.А. Сім шляхів до катастрофи (деструктивна поведінка на сучасному світі). - Новосибірськ, 1990.

9. Кудрявцев в.Н. Правова поведінка: норма і патологія. - М., 1982.

10. Лічко а.Е. Психопатії і акцентуація характеру у підлітків. - Л., 1991.

11. Леонгард К. Акцентуїрованниє особи. - Київ, 1989.

12. Нельсон-джоунс Р. Теорія і практика консультування. - Спб., 2000.

13. Психологія: Словник / Під ред. А.В.Петровського. - М., 1990.

14. Енциклопедичний словник медичних термінов/под ред. Б.В.Петровського. - М., 1983.