3.5. Трудове виховання дітей дошкільного віку

Людина перетворює світ за допомогою праці — фізич­ної, інтелектуальної діяльності, спрямованої на задово­лення матеріальних і духовних потреб людини. Праця ви­конує практичні/ (створення матеріальних, духовних цінностей, соціально-побутових умов життя і діяльності людини), розвивальну (розвиток особистості в процесі ак­тивного включення людини у трудовий процес) і виховну (формування суспільно і особистісно цінних якостей люди­ни, її морально-естетичного ставлення до життя і діяль­ності) функції. Виховна функція праці реалізується в про­цесі трудового виховання дітей дошкільного віку.

Трудове виховання — цілеспрямований процес формування у ді­тей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності.

Його завдання полягає у формуванні в дітей стійких переконань, що праця є життєвою необхідністю. Трудове виховання дітей дошкільного віку передбачає привчання їх до самообслуговування, елементарних трудових дій, ручної і господарської праці. Навіть найпростіший резуль­тат трудових зусиль дитини (вимитий посуд, прибрана кімната тощо) сприяє самоусвідомленню дитини, вселяє їй впевненість у собі, прагнення випробувати себе у нових ви­дах діяльності.

Розвиток теорії трудового виховання

За всієї багатоманітності національних культур одним із найважливіших спільних для них чинників є цінність праці як засобу існування людини в світі та засобу вихо­вання підростаючих поколінь. Споконвічно перші заповіді та настанови дітям стосувалися саме підготовки до майбут­ньої трудової діяльності. Вже на етапі патріархальної ро­дової общини з'являється потреба у вихованні як спеціальній діяльності, спрямованій на підготовку до здобування засобів для виживання.

Трудове виховання притаманне всім історичним фор­маціям, воно с найдавнішою формою виховання. Вже ан­тичні мислителі наголошували на необхідності виховання людини самостійної, здатної до життєвого самовизначен­ня. Водночас класовий характер освіти і виховання не пе­редбачав використання фізичної праці у школах. Діти ра­бів у школах не виховувалися; виховання відбувалося у праці нарівні з дорослими.

До проблеми виховання дітей у процесі праці зверталися автори перших утопічних систем оновлення суспільства шляхом виховання. Зокрема, Т. Мор рекомендував малень­ких дітей знайомити з працею людей і спонукати їх до по­сильної участі в трудових процесах.

На думку Ж.-Ж. Руссо, дитину, яка фізично зміцніла і навчилася самостійно орієнтуватися в навколишньому се­редовищі, слід залучати до фізичної праці. Оволодіння тру­довими навичками — необхідна умова забезпечення моло­дій людині власного кусня хліба, а відтак — незалежності і свободи.

Послідовник Руссо Й.-Г. Песталоцці не лише теоретич­но, а й практично доклав багато зусиль до того, щоб, поєд­навши навчання з фізичною працею, виховувати дітей для чесного життя. Він вперше в історії педагогіки пов'язав мотивацію праці з природою дитини, обґрунтував роль праці як частини педагогічної системи. Песталоцці наго­лошував, що завдяки поєднанню навчання і фізичної пра­ці діти виходять у життя морально загартованими, здатни­ми до самостійного визначення.

Значна кількість теорій трудового виховання виникає із розвитком буржуазії. Засновник філантропізму німець­кий педагог Й. Базедов вважав за необхідне вводити у шко­лах заняття праці, диференціюючи їх відповідно до соці­ального становища сімей учнів.

Особливу увагу питанням трудового виховання приді­ляв Георг Кершенштейнер (1854—1932), автор проекту ні­мецької трудової школи, який пов'язував виховання гро­мадянина з оволодінням професією. Він запропонував створювати, крім народних, додаткові школи, які мали за­безпечувати професійно-технічне навчання і формувати навички виконання громадянських обов'язків.

Ідея праці як засобу всебічного розвитку людини роз­роблена в педагогічній теорії К. Ушинського. їй присвячена спеціальна робота — «Праця у її психологічному та виховному значенні», в якій обґрунтована необхідність «віль­ної праці» для розвитку почуття людської гідності. Люди­на, відірвана від праці, на думку Ушинського, втрачає кра­щі якості особистості, а батьки, оберігаючи своїх дітей від праці, розбещують і роблять їх нещасними.

Дитяча праця, на думку С. Русової, є основою вихо­вання. Зокрема, ручна праця повинна забезпечити творчу активність дітей, задоволення від результату. А старші дошкільники здатні до усвідомлення соціальної значущос­ті праці. Це сприяє вихованню відповідальності, почуття обов'язку.

На важливості трудового виховання як засобу всебічно­го розвитку дитини наголошувалося на з'їздах з дошкіль­ного виховання. У 1919 р. на першому з'їзді було визна­чено види дитячої праці і вимоги до її організації. Другий з'їзд (1921) звернув увагу на зв'язок праці і гри. На осно­ві його рішень у центральному дитячому садку Першої дослідної станції з дошкільного виховання, яка була екс­периментальним майданчиком для досліджень проблем дошкільної освіти, було введено самообслуговуючу, руч­ну та суспільну працю, необхідну для всіх (в саду, на го­роді тощо).

У 20—30-ті роки теоретики і практики дискутували питання про те, що є головним у вихованні дитини: праця чи гра. У процесі дискусій дійшли висновку, що ці види ді­яльності дитини не повинні протиставлятися один одному: граючи, дитина трудиться, а працюючи, грається. Відтак у 50—60-ті рр. питання трудового виховання були відобра­жені і в програмних документах дошкільних закладів, і в наукових дослідженнях (О. Усова, Л. Порембська, Я. Неверович та ін.).

Сучасні українські дослідники проблеми трудового ви­ховання (3. Борисова, В. Павленчик, Г. Бєлєнька, М. Машовець) вивчають питання виховного значення праці ді­тей у дитячому садку і сім'ї.

До актуальних проблем трудового виховання в нових соціально-економічних умовах належать: виховання у ді­тей основ економічної грамотності, здатності сприймати і використовувати економічну інформацію; відбір видів пра­ці, які найбільше цікавлять дітей у зв'язку з модернізацією економіки; підвищення педагогічної компетенції батьків у питаннях організації дитячої праці в умовах родинного ви­ховання.

Завдання трудового виховання

З перших днів від народження дитини батьки виношу­ють сподівання, що вона виросте гармонійною особистістю, успішним спеціалістом, продовжить їх справу чи реалізує здібності і вміння у самостійно обраній сфері діяльності. Намагаючись виховати її цілеспрямованою, працелюбною, здатною долати труднощі на шляху до мети, вони поклада­ють сподівання і на досвід дошкільних установ.

Трудове виховання дітей покликане забезпечити вирі­шення таких завдань:

1. Формування мотивації (потреб, інтересу, почуття обов'язку і відповідальності), позитивно-емоційного цін­нісного ставлення до праці як до форми буття і способу самореалізації людини.

2. Формування системи знань, необхідних для трудової діяльності, вибору професії, соціального, професійного і життєвого самовизначення.

3. Формування досвіду суспільно корисної виробничої діяльності, вміння використовувати теоретичні знання на практиці, здатності до творчості.

Вирішення цих завдань відбувається у процесі загаль­ноосвітньої підготовки, трудового навчання, різноманітної за змістом і формою трудової діяльності.

Для того щоб праця стала засобом виховання, вона по­винна бути змістовною, мати особистісну і суспільно ко­рисну значущість, чітку організацію. Процес праці слід будувати на моральних засадах (мета, процес, результат). Моральна сутність її виявляється не лише в бажанні тру­дитися, діяти творчо, домагатися значущого для себе та ін­ших результату, а й у колективному характері трудової ді­яльності, що вимагає узгодження мети і дій її учасників, взаєморозуміння і допомоги.

З огляду на особливості розвитку дітей дошкільного ві­ку виокремлюють завдання трудового виховання, пов'яза­ні з формуванням і розвитком мотиваційної сфери, навичок трудової діяльності, становленням особистості. У реальній педагогічній практиці воно покликане забезпечити:

1. Виховання інтересу до праці дорослих, бережливого ставлення до їх результатів, поваги до людини-трудівника. Праця є особливим видом діяльності, спрямованим на створення суспільно значущих результатів. Ознайомлю­ючись із працею дорослих, дитина бачить трудовий про­цес, його конкретні результати, пізнає їх роль у задоволен­ні потреб людини. Оскільки дитина від природи схильна до наслідування, все цікаве її приваблює, педагог має широкі можливості для спрямування її вільної діяльності, ініціювання певних емоцій, прагнень. Від педагога залежить усвідомлення дітьми того, що праця потребує фізич­них і вольових зусиль, уміння, терпіння.

Спираючись на емоції дітей, бажання брати участь у житті і діяльності дорослих, вихователь роз'яснює, що са­ме працею дорослих створені всі блага, які їх оточують, на­голошуючи, що сенс праці полягає у створенні необхідних для людини благ і розвитку самої людини (інтелекту, умінь, сили, цілеспрямованості, волі). Якщо праця не зорі­єнтована на конкретний результат, не створює необхідних суспільству, людям цінностей, то вона і не має суспільного значення. Бажано, щоб всі діти пізнавали це не лише зі слів, а й на конкретних життєвих прикладах. Такі старання педагога сприяють формуванню позитивного ставлення дитини до праці дорослих, людини-працівника, майстра своєї справи, розумінню суспільно значущих мотивів пра­ці, усвідомленому прилученню до трудової діяльності.

2. Формування навичок трудової діяльності. Уже в дошкільному віці діти намагаються наслідувати працю до­рослих. Слід допомогти їм усвідомити, що процес має пев­ну послідовність операцій, потребує відповідних старань і вмінь. З часом діти починають розуміти, що перед тим, як приступити до праці, треба знати її мету, уявити її процес і результат, підібрати необхідні засоби (речі, комплекс ре­чей, якими людина діє на предмети праці) і предмети пра­ці (сировина, матеріали тощо), здійснювати цілеспрямова­ні трудові дії, взаємодіяти з іншими людьми.

Спершу діти мають опанувати прості трудові уміння (розстібати і застібати ґудзики, розставляти хлібниці на столи, поливати рослини), а згодом — цілісні трудові про­цеси (накрити стіл до сніданку чи обіду, випрасувати бі­лизну ляльки, прибрати в куточку природи тощо). Оволодіння трудовими навичками розширює можливості дітей щодо участі у простих трудових процесах вдома, дитячому садку, виховує самостійність, ініціативу, впевненість у своїх силах.

Постійна участь у різних видах праці формує вміння і звичку працювати регулярно, переборювати труднощі, ви­ховує організованість, самостійність, вольові якості осо­бистості.

Організовуючи трудову діяльність дітей дошкільного віку, педагог має бути особливо уважним до їх індивіду­альних особливостей, сприяти виробленню індивідуального стилю трудової діяльності, оволодінню своєрідними прийомами роботи. Це забезпечить максимальне викорис­тання цінних особливостей характерів дітей, їх ставлення до праці, компенсує те, що перешкоджає успіху в роботі.

3. Виховання особистості дитини у процесі її трудової діяльності. Ця група завдань передбачає виховання відповідальності, самостійності, цілеспрямованості, ініціативи й витримки. Без них неможливе формування основ працелюбства (звички до трудових зусиль, готовності брати участь у трудовій діяльності, вміння доводити розпочату справу до завершення). Педагоги, батьки мають зважати, що організм, психіка дошкільників швидко втомлюються від одноманітної, складної роботи, і регулювати обсяг і тривалість конкретних робіт, чергуючи елементи статич­ного й динамічного навантаження. Оптимізація трудових зусиль дітей вбереже їх від розчарувань, непомірної вто­ми, що є важливими передумовами їх позитивного став­лення до праці.

Розвиток особистості дитини обумовлений такими особ­ливостями праці:

— результативність, яка сприяє вихованню цілеспря­мованості, звички доводити почату справу до кінця, адже планування майбутнього результату, необхідність вико­нання запланованого, можливість використання результа­ту спонукають дитину серйозно ставитися до роботи;

— творчий характер, що розвиває налаштованість ди­тини на пошук, удосконалення своєї праці і себе у праці; немає нетворчої праці, оскільки за будь-яких обставин ди­тина має змогу зробити щось по-новому, не так, як завжди, знайти нові форми взаємодії з однолітками.

Будучи спрямованим на особистісний розвиток дити­ни, трудове виховання дітей дошкільного віку пов'язане з фізичним, моральним, розумовим вихованням. Конкретні його завдання, форми організації трудової діяльності дітей зумовлені як виховними можливостями праці, так і віко­вими особливостями дошкільнят.

Особливості трудової діяльності дошкільників

За твердженням психологів, праця є одним із провід­них чинників всебічного розвитку дітей. Це положення во­ни аргументують тим, що дитина вже наприкінці молод­шого дошкільного віку починає прагнути самостійності, заявляючи «Хочу сам». На думку Д. Ельконіна, два чинники спонукають дитину дошкільного віку до трудової діяльності: тенденція до самостійності та інтерес до всього, що стосується життя і праці дорослих. Однак ці прагнення дошкільнята можуть реалізувати не лише у трудовій, а і н інших видах діяльності. Тому необхідна педагогічно доцільна організація залучення дитини до праці. «Праця мусить збудити в дитячій душі найбільше самостійної, природної творчості, дати вільно розвинутися цільній гармонійній індивідуальності», — стверджувала С. Русова, виокремлюючи такі характерні риси дитячої праці, як вияв активності дитини, її безпосереднього свідомого ба­жання (інтересу, цікавості до чогось). Праця має завжди конкретне завдання і реальні наслідки (цим і відрізняєть­ся від гри). Вона є приємною дитині, яка самостійно знахо­дить засоби досягнення бажаної мети.

Порівняно з трудовою діяльністю дорослих праця дітей дошкільного віку має такі особливості:

1. Умовність. Праця дітей ще не пов'язана із суспільно значущим результатом, оскільки, як правило, не створює ні матеріальних, ні культурних цінностей. Водночас вона с результативною, а результатом тут стає не тільки її матері­альне втілення (вирощена рослина, виготовлені іграшки, накритий стіл тощо), а й моральний фактор (дитина відчу­ває значущість затрачених зусиль).

2. Поступове вироблення здатності мотивувати трудову діяльність. Молодші діти ще не здатні формулювати моти­ви, їх приваблює процес участі у спільній з дорослим спра­ві так само, як приваблює спільна гра. У старшому дошкіль­ному віці діти мотивують свою працю тим, що вона їм по­добається, бажанням допомогти дорослому, одержати від нього позитивну оцінку, перевірити свої сили (мотив са­моствердження). З'являються у них і суспільні мотиви — принести користь іншим людям.

3. Динамічний розвиток компонентів трудової діяль­ності дітей дошкільного віку. Включаючись у трудову ді­яльність, дитина поступово починає усвідомлювати, що будь-яка праця повинна переслідувати конкретну мету, за­вершуватися певним результатом. Однак чим менша дитина, тим частіше вона відволікається, цікавлячись не стільки результатом, скільки процесом праці, що часто спричинює повторення одних і тих самих дій, віддаляє від мети, перетворює працю на гру. Тому дорослі повинні до­помогти дитині усвідомити мету своїх дій, зв'язок між метою і результатом, навчити проектувати трудовий процес. Навіть старші дошкільники часто планують роботу безпосередньо в процесі її виконання, що не сприяє виробленню наполегливості, ретельності, цілеспрямованості. Врахову­ючи це, дорослі спочатку самі планують роботу дітей, потім поступово залучають їх до планування, надаючи їм у цьому все більшої самостійності.

4. Виховна значущість як найвища цінність дитячої праці. Беручи участь у праці постійно, дитина виробляє у собі самостійність, відповідальність, звичку до трудових зусиль, прагнення допомогти товаришеві, ініціативність та інші особистісні якості. Проте участь дитини у трудово­му процесі без створення педагогом відповідних умов не тільки не забезпечує виховного впливу, а й породжує про­тилежний ефект. Часто негативне ставлення дітей до пра­ці с наслідком неправильного залучення до неї (праця як покарання, трудові доручення за відсутності необхідних для них навичок, недостатня увага вихователя до результату, неправильна оцінка зусиль).

5. Тісний зв'язок праці малюка з грою. За тверджен­ням П. Блонського, між грою і працею немає великої різ­ниці, оскільки найвища форма праці (творча праця) є по­дібною до гри, містить у собі елемент насолоди від процесу діяльності. До того ж творча праця часто виникає саме з гри. Однак людині нікуди подітися від повсякденної робо­ти, до якої у дитини немає природного нахилу. Усвідом­лення її необхідності приходить унаслідок певної підготов­ки, змістом якої є спочатку гра дитини, потім — творчість, що розвивається у грі і спрямовує її до творчої праці. На основі ігор, творчої праці формується звичка до буденної роботи, обтяжливість і монотонність якої полегшуються захопленням дитини своєю діяльністю. І гра, і праця при­носять дитині задоволення, є засобами її самореалізації. Спершу дитина готується до праці у процесі гри, майже у кожному різновиді якої наявний певний трудовий еле­мент. Гра дає змогу виявляти в ігровій формі різноманітні трудові навички, оскільки однією з основних тем дитячих ігор є праця. Потреба самостійно щось зробити, створити вперше виникає у грі і зумовлена саме її вимогами (вигото­вити, наприклад, необхідний ігровий атрибут). Водночас у дитини формуються цілеспрямованість, вольові якості, са­мостійність, ініціативність.

Включення гри до праці дітей допомагає підвищити ефективність її виховного впливу, забезпечити основу для вироблення інтересу до праці, бажання трудитися. Однак не варто намагатися перетворити на гру будь-які трудові завдання чи якомога раніше відокремити працю від гри.

Як зауважував А. Макаренко, несвоєчасне відокремлення гри від праці було б справжнім насильством над дитиною і викликало б у неї відразу до трудового зусилля та ще силь­ніше прагнення до гри. Дитину слід поступово готувати до усвідомлення того, що її трудові доручення, якими б прос­тими чи складними вони не були, є обов'язковими. Гра, хоч і створює можливості для підготовки до праці, але не замінює власне трудової діяльності дошкільнят. Це особ­ливо важливо стосовно дітей молодшого дошкільного віку, яким властиві нестійкі мотиви поведінки, ігрове ставлен­ня до праці і яких слід спрямовувати на те, щоб трудовий процес не перетворювався на ігровий. Водночас цілком до­речне використання у грі старших дошкільників результа­тів їхньої праці (пошитого лялькового платтячка, змайс­трованого човника та ін.).

Одним із компонентів готовності дитини до трудової ді­яльності є привабливість праці. Цей своєрідний психоло­гічний механізм формується під час усвідомлення дити­ною того, що у процесі праці вона відкриває нове у собі, довкола себе, випробовує свої можливості на зовсім іншо­му рівні вимог, здатна досягти конкретного результату, який приносить радість їй і тим, хто вболіває за її успіхи.

Сподіватися на формування цього психологічного ме­ханізму в процесі насиченої елементами праці гри недо­цільно, оскільки в грі він має зовсім іншу психологічну ос­нову. Це свідчить про необхідність забезпечення найтісні­шого зв'язку дитячої праці з грою, використання під час її організації ігрових прийомів, створення ігрових ситуацій, а також виховання ставлення до праці як до обов'язку.

Ознайомлення дітей з працею дорослих

Феномен праці діти відкривають для себе, спостерігаю­чи за тим, як працюють дорослі. Це породжує у них бажан­ня наслідувати старших, брати участь у їхній діяльності.

Із працею дорослих діти ознайомлюються у процесі де­монстрації різних видів праці, пояснення їх значення (спе­ціально організовані спостереження, бесіди, екскурсії), а також під час безпосередньої організації спільної діяльнос­ті дорослих і дітей. Діти залюбки допомагають дорослим, переймаються їх настроєм, наслідують їх вчинки, набуваю­чи конкретних знань і уявлень про працю, розвиваючи до­питливість, інтерес до діяльності дорослих, проймаючись повагою до людей праці та результатів їх старань. Водночас дорослі мають змогу впливати на поведінку дітей — викликати у них прагнення до праці, досягнення конкрет­ного її результату.

Під час ознайомлення дітей молодшого і середнього дошкільного віку з працею дорослих їхню увагу зосе­реджують на простих трудових діях, спрямованість яких зрозуміла для них (праця вихователя і його помічника, ку­харя, лікаря та ін.). Вихователь повинен максимально використовувати приклад трудової поведінки працівників дитя­чого садка. Однак лише спостереження не достатньо, ос­кільки дітям важко усвідомити зв'язок праці дорослих із власною поведінкою. Тому необхідно залучати їх до трудо­вого процесу, використовуючи посильні доручення й еле­ментарне співробітництво. Так, під час ранкового приби­рання помічник вихователя може доручити дітям принести в поливальниці води, протерти листя рослин у куточку природи тощо. При цьому слід враховувати можливості для самостійної діяльності дитини, у процесі якої вона по­чинає якомога точніше наслідувати працю дорослих.

Відчутно впливає на формування у дітей прагнення пра­цювати емоційне ставлення дорослого до виконуваної робо­ти. З раннього віку діти повинні бачити приклад раціонально організованої праці, оволодівати культурою праці: вмінням ставити мету (спочатку з допомогою дорослого, потім — са­мостійно), планувати й організовувати роботу, використо­вувати обладнання, послідовно здійснювати раціональні трудові дії, підтримувати порядок на робочому місці тощо.

Виховна ефективність ознайомлення з працею дорос­лих залежить від ефективності процесу спостереження, від того, на які аспекти праці дорослих спрямована увага дітей. Самі вони зацікавлюються передусім зовнішніми виявами процесу праці: послідовністю операцій, предметами, знаряддям праці тощо. Тому потрібно спрямовувати їх на те, як людина ставиться до роботи, як здійснюється взає­модопомога у колективній праці. Дітей середнього дошкіль­ного віку підводять до усвідомлення того, якою є людина-трудівник, для чого вона працює, як ставиться до своїх трудових обов'язків. Тобто одночасно зі знаннями про особливості праці діти отримують уявлення про ставлення до неї, про моральні якості тих, хто працює.

За визнанням психологів, педагогів, раціональною є така послідовність ознайомлення з працею дорослих:

1) накопичення фактів про процес праці, перетворення предмета праці, результати праці, створення уявлення про її значущість;

2) формування уявлень про людину праці, її ставлення до праці;

3) формування уявлень про колективний характер тру­дової діяльності.

Дітям старшого дошкільного віку вже доступне розу­міння суспільної значущості праці дорослих, способів до­сягнення її результатів. Вони виявляють цікавість до пра­ці поза межами дитячого садка. Під час спостереження за працею дорослих вихователю слід звертати увагу дітей на її організованість, узгодженість дій, відповідальність та ін. У цьому віці розширюються можливості для вихован­ня трудових навичок і вмінь. Діти оволодівають навичками самообслуговування, самостійно виконують елементарні обов'язки. Приклад трудової діяльності дорослих впливає на них значно сильніше, ніж на дітей молодшого і серед­нього дошкільного віку.

Організовуючи спільну діяльність, важливо враховува­ти форми співробітництва, які залежать від конкретного змісту роботи і віку дітей, а також від того, скільки дорос­лих і хто саме бере у цьому співробітництві участь. Чим молодші діти, тим більшу участь у співробітництві мають виявляти дорослі, спрямовуючи, організовуючи працю ді­тей. У спільній діяльності з дітьми старшого дошкільного віку вихователь має ширші можливості рівноправно пра­цювати разом з ними, виконувати трудомістку роботу, яка вимагає складних умінь і навичок. Доцільною у ній є участь помічника вихователя, інших працівників дитячо­го садка. Педагогічно ефективне поєднання активності до­рослих і дітей у спільній роботі сприяє перейманню досві­ду старших, набуттю навичок, необхідних у майбутній са­мостійній роботі.

Ознайомленню дітей із працею дорослих сприяють спостереження та екскурсії. Для молодших дошкільників з цією метою організовують екскурсії по дитячому садку, для старших дітей — походи за його межі (до магазину, пе­рукарні, бібліотеки тощо). Добираючи види праці для спостереження, необхідно враховувати їх виховну цін­ність, доступність змісту для розуміння, ймовірність ви­никнення у дітей бажання наслідувати трудову поведінку дорослих. Ефективними є повторні спостереження, які за­безпечують формування чітких знань про результати і зна­чущість праці.

Набуті під час спостережень, екскурсій знання й уяв­лення потребують наступного уточнення і систематизації. З цією метою вихователь проводить з дітьми (переважно старшими) узагальнюючі бесіди («Хто якою працею зай­мається у дитячому садку», «Як ми допомагаємо нашій ня­ні», «Що робить кухар» тощо).

З метою закріплення і уточнення знань про різні види праці використовуються також дидактичні ігри: «Кому що потрібно для роботи», «Відгадай, що ми робимо» (відтво­рення трудових дій) та ін.

Різноманітні особливості праці дорослих відкривають дітям художні твори різних жанрів (літератури, кіно, живопису тощо), завдяки яким вони пізнають не лише її зов­нішні вияви, а й внутрішню суть, мотиваційну сферу, пси­хологічні наслідки. Втім, використання педагогами художніх творів активізує емоційну сферу дітей, спонукає їх до співпереживання з тими, хто працює, за досягнення ре­зультату, переконує, що навіть у найскладніших умовах цілеспрямована і працьовита людина зможе досягти своєї мети. Пережиті емоції зумовлюють конкретизацію знань про сутність праці, вимоги, які вона пред'являє людині, і про те, як праця впливає на розвиток, суспільне визнання особистості. Усе це формує основи внутрішньої готовності дитини до самовідданої праці в майбутньому.

Види праці дітей

Праця є творчим видом людської діяльності, що потре­бує від людини не тільки спеціальних знань і умінь, дотри­мання технологічної дисципліни, а й здатності оперативно приймати рішення у нестандартних ситуаціях, постійно вдосконалювати процес праці та створюваний нею про­дукт. Навіть у дошкільному віці вона є різноманітною за змістом, передбачає використання різноманітних потен­цій дитини. Основними видами дитячої праці є самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна (художня) праця. Всі вони мають певні можливості для вирішення виховних завдань.

Самообслуговування. Виховне його значення полягає у спрямованості на задоволення повсякденних особистих потреб дитини (умивання, одягання, роздягання, приби­рання ліжка та ін.). У процесі самообслуговування вона привчається до порядку й організованої поведінки, оволо­діває всіма компонентами трудової діяльності. У неї посту­пово формується вміння бачити результат праці, встанов­лювати зв'язок між метою, трудовими діями і кінцевим результатом. Дитина стає самостійною, починає усвідомлювати, що праця є першою умовою виховання вільної і незалежної особистості. Якщо в молодшому дошкільному віці за допомогою самообслуговування виховують у дітей самостійність, здатність до переборення труднощів, фор­мують трудові навички, то у старшому дошкільному віці воно стає звичним для дітей. Роботу із самообслуговування дитина має виконувати як щоденну та обов'язкову. Уваги педагога вимагає чіткість організації життя дітей, наяв­ність відповідних побутових умов, що є передумовою своє­часності, постійності, систематичності, належної якості самообслуговування дітей.

Господарсько-побутова праця. Метою господарсько-побутової праці є підтримання чистоти і порядку в примі­щенні, на інших територіях життєдіяльності дитини, до­помога дорослим в організації режимних процесів тощо. У молодшому дошкільному віці вихователь привчає дітей виконувати прості трудові дії з близьким у часі результа­том (допомагати помічникові вихователя накривати на стіл; вихователю — у підготовці до заняття, підтримувати порядок на столі під час заняття, після нього — прибирати матеріали, складати на місце іграшки).

У середньому дошкільному віці вихователь продовжує формувати у дітей інтерес і бажання виконувати завдання дорослих якісно, старанно, охоче. Зміст цієї праці усклад­нюється за рахунок збільшення кількості, деталізації процесів. Передусім вихователь має допомогти дитині з'ясувати мету роботи, послідовність трудових дій (раціо­нально підготувати робоче місце, правильно виконувати по­сильні трудові дії з досягненням кінцевого результату, на­вести порядок на робочому місці, уміти працювати вдвох-утрьох).

У старшому дошкільному віці діти починають розуміти працю як потрібну і серйозну справу, а інтерес до трудово­го процесу поєднувати з інтересом до його результатів. Значно складнішими стають для них трудові завдання. Праця у цьому віці все більше відокремлюється від гри, а епізодичні трудові доручення набувають для них значу­щості постійних обов'язків. Перед педагогами відкрива­ються можливості для реалізації програмних завдань ви­ховання позитивних взаємин (працювати дружно, узгодже­но, допомагати один одному), формування працелюбства, самостійності, активності та ін.

Організовуючи господарсько-побутову працю, вихова­тель використовує різноманітні методичні прийоми: показ виконання кожної елементарної дії та послідовності дій, супроводжуваний детальними поясненнями; безпосеред­ню допомогу у виконанні трудових дій; особистий приклад; постійне нагадування про послідовність дій; використання дидактичних ігор та прийомів, створення ігрових ситуацій; заохочення з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей дітей; оцінку результатів виконаної роботи, аналіз конкретних суспільно значущих учинків тощо.

У старших дошкільників поступово згасає інтерес до того виду праці, який стає звичним, повсякденним. Тому для відновлення інтересу до неї слід збагачувати її елемен­тами новизни (конкурс «Хто краще накриє стіл до обіду», колективні обговорення творчого виконання обов'язків черговими у групі та ін.).

Праця в природі. Особливість її полягає в тому, що діти мають справу не з предметами, а з об'єктами живої приро­ди — працюють у куточку природи, на городі, у квітнику, доглядають за тваринами. Основним її виховним завдан­ням є вироблення у дітей інтересу, дбайливого ставлення до живої природи, формування вмінь і навичок з догляду за рослинами і тваринами, вміння правильно користуватися знаряддями праці.

Праця в природі є доступним дітям дошкільного віку видом продуктивної трудової діяльності. Кінцева мета (виростити квіти, овочі тощо), її результати конкретні та зрозумілі, однак їх неможливо швидко досягти. Віддале­ність результату вимагає від дитини тривалих фізичних і розумових зусиль, повсякденної копіткої роботи, терпіння. Як правило, більшість дітей охоче працює з живими об'єк­тами, радо доглядає за ними, пізнаючи світ живої природи, розкриваючи свої нові можливості, виховуючи в собі дбай­ливе ставлення до всього живого. Однак у них ще мало дос­віду, умінь, тому дорослі мають разом із дітьми виробити чіткі правила їх поведінки і діяльності у природі.

Ручна (художня) праця. Функціональною її метою для дітей є виготовлення виробів з паперу, картону, ткани­ни: іграшок-саморобок, вітальних листівок, ялинкових прикрас, персонажів і декорацій лялькового театру, буке­тів із засушених рослин, килимків для ляльок, серветок тощо. Виготовлення подарунків рідним і друзям справляє великий вплив на моральну свідомість дитини (привчає виявляти увагу до оточуючих, працювати заради того, щоб зробити їм приємне). Така праця розвиває уяву, спосте­режливість, художнє мислення, естетичне чуття, конс­труктивні здібності, моторні навички дітей, формує корисні практичні навички, збагачує знаннями про властивості різних матеріалів. її результати здебільшого викликають позитивні емоції, захоплення дорослих, що посилює ефект самопізнання, самоусвідомлення, самоствердження дити ни, збуджують у ній здорове честолюбство. Нерідко вже з дошкільного віку дитина починає усвідомлювати свої здіб­ності, талант, виношувати мрію на все життя.

У різних вікових групах різні види праці мають неод­накову питому вагу. У молодших і середніх групах перева­жає самообслуговування та прості види господарсько-по­бутової праці, а у старших — праця в природі та художня праця.

Форми організації трудової діяльності дітей

Перше прилучення дітей до трудової діяльності відбу­вається у спільній із дорослим праці, у процесі якої вони опановують найпростіші трудові навички, що є передумо­вою переходу в недалекому майбутньому до самостійних форм організації трудової діяльності. Основними формами організації праці дітей дошкільного віку в дитячому садку є трудові доручення, чергування, колективна праця.

Трудові доручення. За змістом та організаційною структурою доручення є найдоступнішою і найпоширені­шою формою організації дитячої праці. Сутність їх полягає у покладанні на індивіда, групу певних обов'язків, вико­нання певних завдань. Вони мають чітку спрямованість на результат.

Залежно від критеріїв виокремлюють такі види дору­чень:

— за складністю: складні та прості;

— за тривалістю: короткочасні, епізодичні та тривалі;

— за характером організації дітей: індивідуальні та групові.

Молодшим дошкільникам вихователь дає прості дору­чення, які є епізодичними, короткочасними (наприклад, покласти на місце іграшку, принести стілець та ін.). По­чинаючи з середнього дошкільного віку дітям доручають складніші і триваліші справи, які можуть бути пов'язани­ми з проханням або звертанням до інших осіб, прибиран­ням і підтриманням порядку в ігровому куточку, догля­дом за тваринами у куточку живої природи тощо.

За змістом діяльності щодо виконання доручень їх по­діляють на:

— доручення, пов'язані з участю в іграх, використан­ням іграшок, організацією занять;

— побутові доручення;

— доручення допомагати малюкам (для старших дітей);

— доручення-проханння дорослих;

— доручення, пов'язані з роботою в куточку живої при­роди, на земельній ділянці дитячого садка.

Виконання доручень виховує у дошкільнят обов'язковість, відповідальність, привчає їх до вияву вольових зусиль щодо самоорганізації діяльності задля досягнення результату. Але для цього важливо, щоб діти усвідомлювали доцільність, значущість для них загальної справи, кон­кретних доручень. Доручаючи дитині самостійну справу, педагог мас враховувати відсутність соціального, трудово­го, комунікативного досвіду дитини, рекомендуючи у зв'яз­ку з цим раціональні способи її виконання. Ефективним щодо цього може бути ознайомлення дитини з такими пра­вилами виконання доручення:

— отримавши доручення, подумай, чи правильно ти зрозумів, що потрібно робити;

— сплануй, як виконати цю роботу;

— працюй не поспішаючи, щоб результат приніс задово­лення і користь;

— проінформуй про завершення справи того, хто дору­чив її тобі;

— проаналізуй, чи не потрібно зробити ще щось. Зацікавлений у вихованні самодостатніх особистостей педагог заохочуватиме ініціативу дошкільнят у прийнятті і виконанні доручень.

Виконання групових доручень привчає дітей до узго­дження своїх дій, збагачує їх досвідом співробітництва, прищеплює гуманістичні почуття, виховує вміння бути уважними одне до одного, допомагати одне одному.

Чергування. Ця форма доручення полягає у система­тичному виконанні дитиною трудових обов'язків стосовно своїх одногрупників. Чергування суттєво стимулюють роз­виток дитини, адже вони вимагають немалих зусиль і на­пружень, що зумовлює її фізичне зміцнення, набуття знань про властивості та якості різних предметів, виробляє усві­домлення значущості своєї праці, навички роботи на кон­кретний результат. Вони є дієвим засобом виховання по­чуття відповідальності у дошкільників, формування само­стійності, працелюбства, взаємодії у колективній роботі.

Наприкінці молодшого дошкільного віку вихователь починає залучати вихованців до виконання деяких обов'язків чергових у їдальні, а починаючи з середнього дошкільного віку, діти чергують систематично в їдальні, на заняттях, у куточку живої природи тощо.

З дорослішанням дошкільників поступово ускладню­ються їхні доручення за змістом роботи, формами об’єднання дітей, вимогами до самостійності й самоорганізованості. Залежно від мети, яку переслідує педагог, для чер­гувань об'єднують дітей з однаковим рівнем трудових умінь, працелюбства, почуття відповідальності (для вдос­коналення навичок взаємодії у колективній роботі) або з різним, але не дуже контрастним рівнем трудових умінь і самостійності (з метою вирівнювання розвитку). Для за­безпечення психологічної сумісності дітей під час колек­тивних чергувань педагог має добре знати їхні індивіду­альні особливості, з урахуванням яких розподіляти кон­кретні доручення.

Спільна трудова діяльність дітей. Використання цієї форми організації трудової діяльності дітей можливе у старшому дошкільному віці. Вона може об'єднувати всіх дітей групи і бути колективною (прибирання кімна­ти або майданчика, робота на клумбі та ін.). Колективній праці властиві спільна мета, відповідальність за резуль­тат, розподіл праці між учасниками, залежність їх один від одного.

Об'єднання дітей для колективної праці є ефективним за наявності у них досвіду співробітництва, належного ово­лодіння навичками конкретних видів праці. Знання інди­відуальних особливостей дітей дає змогу об'єднувати їх у групи різних рівнів співробітництва:

— об'єднання дітей високого рівня співробітництва з од­нолітками низького рівня, які симпатизують один одному;

— об'єднання дітей високого рівня співробітництва з дітьми низького рівня, які їм симпатизують;

— включення дітей низького рівня співробітництва у групи, до яких належать найактивніші діти високого рів­ня розвитку взаємин.

Систематичність залучення дітей до трудової діяльнос­ті забезпечують різні її форми організації. Дослідники ви­окремлюють такі види колективної праці, як праця поруч, загальна і спільна праця.

Праця поруч — форма організації трудової діяльності, за якої діти незалежно один від одного, одночасно викону­ють індивідуальні завдання. У процесі роботи поруч вини­кає безпосереднє спілкування, яке часто спонукає дітей до надання допомоги одне одному, створює сприятливі умови для виховання доброзичливих стосунків. Цей спосіб орга­нізації трудової діяльності є проміжним етапом до колек­тивної праці.

Загальна праця — форма організації колективної ді­яльності дітей, яку характеризують спільні мета і резуль­тат. Загалом трудовий процес розгортається як індивідуальний. Наприклад, дітям необхідно прибрати стелаж з іграшками. Для цього вони повинні виконати конкретні завдання: одна дитина витирає іграшки, друга — полич­ки, третя — лялькові меблі, а спільним результатом буде порядок на стелажі. Значущість кожного окремого ре­зультату і зв'язок його з іншими виявляється тільки піс­ля закінчення всього процесу діяльності.

Спільна праця — складний різновид колективної ді­яльності, що передбачає досягнення спільного результату шляхом виконання послідовних трудових дій над певним об'єктом, який переходить від одного учасника трудового процесу до іншого. Всі трудові дії при цьому мають певну завершеність (наприклад, прибирання снігу на майдан­чику передбачає такі послідовні трудові дії, як згрібан­ня, наповнення ящиків, перевезення). Цей вид колек­тивної праці використовують у старшому дошкільному віці, він потребує чіткої організації. Під керівництвом вихователя діти попередньо обговорюють суть і послідов­ність дій, з урахуванням складності трудових операцій визначають кількість учасників для кожної з них, розпо­діляють дії між учасниками, враховуючи їхні бажання і можливості.

Різноманітні ситуації взаємодії потребують дотриман­ня дітьми, які об'єдналися у групи, певних правил-регуляторів. Ознайомлення дітей із цими правилами є одним із засобів педагогічного керівництва їхніми взаєминами. При цьому слід враховувати і залежність правил від мо­ральних норм, які є більш загальними вимогами. Особли­вої уваги педагога потребують вихованці, які, знаючи пра­вила і вимагаючи дотримання їх від інших, самі ігнорують їх. Таким дітям варто доручати спільну справу разом з ак­тивними однолітками, які добре засвоїли моральні норми, внаслідок чого спрацьовує ефект взаємодоповнення: ак­тивні діти співпрацюють з тими, хто охоче бере участь у спільних справах, а ті, хто формально ставиться до мо­ральних вимог, за такої ситуації вже не можуть ухилитися від них. Схвалення вихователем такого співробітництва, його попередня оцінка («Я впевнена, що ви успішно впора­єтесь із завданням») орієнтують дітей на сумлінну працю.

Використання різних форм організації трудової діяльності дітей збуджує у них «прагнення серйозної праці», без якої життя людини «не може бути ні гідним, ні щасли­вим» (К. Ушинський).