Виховання підлітків і юнаків в шкільних справах.

Родина закладає фундамент особистості, на школу падає головна праця з її будівництва, причому нерідко доводиться займатись і зміцненням і перебудуванням самого фундаменту. Один із головних аспектів світогляду виховання - розвиток у людини здатності самостійно оцінювати соціальні явища. Ця здатність необхідна сучасній молоді і як передумова соціальної правильності її поведінки в обстановці ослаблення традиційних форм суспільного регулювання й контролю. Задача вже початкової школи - починати виховання культури поведінки та мислення, поважного ставлення до праці та старших.

Праця підлітків, що організується школою, - не єдиний спосіб прилучити до трудової діяльності. Як показали соціологічні дослідження, діти мало трудяться вдома, і школі в цьому напрямі також необхідно працювати. Велике значення має така організація професійної орієнтації, що набагато збільшила би трудову віддачу кожного, підвищила задоволеність працею, тому що тільки праця людини, яка знайшла себе, може стати творчою, принести їй повагу товаришів.

У даний час, ефективно готувати молодь до життя може тільки школа, що виховує.

У шкільному вихованні повинна наступити концентрація уваги на задачах і конкретних діях, а не тільки на особі вихованця. У вихованні треба акцентувати увагу на перспективі, на майбутньому, не тільки на минулому та сучасності. Це дасть молоді змогу прийняти позицію антиципації ідеального стану та прагнення до його здійснення. У виховній діяльності треба віддавати перевагу спрямуванні на розвиток альтернативних рішень. Це буде позначати виховання людей, схильних планувати зміни в навколишньому середовищі й у власній особистості, а не тільки підтримувати існуючу дійсність, що є важливим у зв'язку з необхідною перебудовою мислення та дій, формування орієнтування прогромадської поведінки молоді. Завдяки досягненню цих властивостей можливою стає готовність людей до співробітництва та прийняття дій на благо інших людей чи установ.

У ставленні до школи, її виховної діяльності треба прийняти принцип партнерства. Оновлення вимагає й теорія виховання, роль якої у формуванні суспільно-виховної практики буде набагато більшою, якщо врахувати передумови, що випливають з явищ суспільного дисонансу. Її основою повинні бути насамперед суспільні реальні факти, що випливають із суспільної й економічної кризи країни. Адже виховання є діючим чинником суспільних змін і прогресу в різних сферах нашого життя.

Школа повинна виховувати дітей не лише на тих цінностях, які панують у суспільстві, а й на ще не реалізованих ідеалах. Настав час обгрунтувати новий підхід до людини, ставлення до неї як до найвищої цінності. Олюднення стосунків між людьми становлять "золотий фонд" гуманізму. Вони по-справжньому відображають загальну еволюцію соціального життя особистості.

23. 22. Виховання підлітків і юнаків в спілкуванні з ровесниками та дорослими.

Виховання, з точки зору психології, можна вважати формою психічного розвитку людини.

Вирішальну роль у цьому відношенні відіграють постійні взаємини, що виникають в процесі спілкування спочатку в родинному колі, потім - з ровесниками в дитячому садку, а згодом - з членами учнівського колективу класу, школи.

Особистість дитини - її характер, почуття, мотиви діяльності та поведінки, інтереси, бажання - формується в процесі відносин з оточуючим світом. Так, природнє середовище, що повсякчасно справляє певний вплив на дитину, не може проте зрівнятись із значенням для неї взаємин з людьми. Ці стосунки - найголовніші, визначальні. Саме люди виховують у дитини те чи інше ставлення до оточуючого світу ( до природи, речей). Від дорослих вона вчиться любити рослини, тварини, відчувати красу пташиної пісні, милуватися журавлиним ключем в осінньому небі або ж бути байдужою до цього всього.

В процесі спілкування і певних суспільних відносин поступово збагачується досвід людини, відбуваються зміни в її діяльності та поведінці.

Чим старшою стає дитина, тим більше у неї знань, досвіду, тим глибше сприймає і осмислює вона все, що відбувається навколо неї. Десь в період з 10-11 до 14-15 років, який прийнято називати підлітковим віком, з'являються значні й істотні зміни в обставинах життя та у внутрішньому світі дитини. Не випадково цей період називають "перехідним", навіть "критичним". У цей час інтенсивно відбувається фізичний , соціальний і моральний розвиток дитини. Помітними стають важливі зрушення в свідомості, почуттях і поведінці.

Життєвий досвід підлітка дає йому можливість значною мірою самостійно і більш критично підходити до аналізу, узагальнення та оцінки фактів, які він спостерігає в житті, усвідомлювати власну діяльність і поведінку. Стосунки між людьми, норми їх поведінки, поняття "справедливість", "чесність", посідають чи не найголовніше місце в свідомості дитини-підлітка.

Знання взаємин між членами учнівського колективу дозволяє вчителю зробити процес морального виховання більш ефективним. Моральне виховання дитини в усі періоди її життя є двостороннім процесом, причому і вихователь, і вихованець відіграють в ньому активну роль. Ця визначальна риса виховного процесу особливо виразно виступає при аналізі впливу вчителя на формування гуманних відносин учнів.Писхологічні витоки моральних цінностей лежать у людських бажаннях, оскільки вони є справжнім змістом нашого життя, особистим ставленням до всіх явищ світу. Тому моральні цінності завжди є фактом бажання, а їх виховання рівнозначне їх переживанню, Кожна особисто вироблена цінність поза переживанням узагалі неможлива.