Розділ I. Введення в проблему Розділ 1. Предмет вивчення Поведінка як психологічна категорія і як властивість індивіда

Основним завданням даного розділу є визначення поняття "Поведінка особи, що відхиляється,". Визначити поняття - означає розкрити його зміст, тобто виділити сукупність істотних ознак. Першим етапом визначення може бути визначення через рід - підведення визначуваного поняття під ширше за об'ємом родове поняття. Поведінка, що відхиляється, - це перш за все якась форма поведінки особи, отже, йому властиві всі основні властивості людської поведінки, з розгляду яких ми і почнемо свій аналіз.

У психології термін поведінка широко використовується для позначення вигляду і рівня активності людини, разом з такими її проявами, як діяльність, споглядання, пізнання, спілкування. Наукові уявлення про людську поведінку отримали особливо бурхливий розвиток на початку XX в., з того часу коли біхевіорісти оголосили його предметом психологічної науки [1]. Спочатку під поведінкою розуміли будь-які зовні спостережувані реакції індивіда (рухові, вегетативні, мовні), що функціонують по схемі "стимул - реакція". У міру накопичення емпіричних даних розуміння природи людської поведінки все більш заглиблювалося. Вже в 1931 р. один з основоположників поведінкової психології - Джон Уотсон - говорив про поведінку як про "безперервний потік активності, що виникає у момент запліднення яйця і стає все більш складної у міру розвитку організму" [1, с. 224].

Сучасне розуміння поведінки виходить далеко за рамки сукупності реакцій на зовнішній стимул. Так, в психологічному словнику поведінка визначається як "властиве живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем, опосередкована їх зовнішньою і внутрішньою активністю" [13, с. 276]. Під зовнішньою активністю людини розуміються будь-які зовнішні прояви: рухи, дії, вчинки, вислови, вегетативні реакції. Внутрішніми складовими поведінки вважаються: мотивація і целеполаганіє, когнітивна переробка, емоційні реакції, процеси саморегуляції [12].

У подальшому обговоренні під поведінкою ми розумітимемо процес взаємодії особи з середовищем, опосередкований індивідуальними особливостями і внутрішньою активністю особи, такий, що має форму переважно зовнішніх дій і вчинків.

Маючи визначення, спробуємо виділити основні ознаки реальності, що вивчається. Однією з найбільш істотних властивостей людської поведінки є те, що воно соціальне за своєю суттю - воно формується і реалізується в суспільстві. Іншою важливою особливістю поведінки людини є його тісний зв'язок з мовною регуляцією і целеполаганієм. В цілому поведінку особи відображає процес її соціалізації - інтеграції в соціум. Соціалізація, у свою чергу, припускає адаптацію до соціального середовища з урахуванням індивідуальних особливостей. По співвідношенню процесів адаптації - індивідуалізації, а також по позиції особи в соціумі можна виділити наступні варіанти соціальної адаптації: » радикальна адаптація - самореалізація через зміну особою існуючого соціального миру; » гіперадаптація - самореалізація через вплив особи на соціальне життя за допомогою її наддосягнень; » гармонійна адаптація - самореалізація особи в соціумі за допомогою орієнтації на соціальні вимоги; » конформістська адаптація - пристосування за рахунок придушення індивідуальності, блокування самореалізації; » девіантна адаптація - самореалізація за допомогою виходу за існуючі соціальні вимоги (норми); » соціально-психологічна дезадаптація - стан блокування процесів самореалізації і адаптації.

При будь-якому варіанті соціалізації поведінку конкретної людини можна описати, використовуючи загальні характеристики поведінки: » мотивованість - внутрішня готовність діяти, що направляється потребами і цілями особи; » адаптивність - відповідність провідним вимогам соціального середовища; » автентичність - відповідність поведінки індивідуальності, його природність для даної особи; » продуктивність - реалізація свідомих цілей; адекватність - узгодженість з конкретною ситуацією. Більш приватними, але не менш важливими є такі ознаки поведінки особи, як: » рівень активності (енергійність і ініціативність); » емоційна виразність (сила і характер афектів, що проявляються); » динамічність (темп); » стабільність (постійність проявів в різний час і в різних ситуаціях); » усвідомленість (розуміння своєї поведінки, здатність пояснити його словами); » довільність (самоконтроль); » гнучкість (зміна поведінки у відповідь на зміни середовища).

Всі розглянуті характеристики родового поняття "поведінка" повною мірою розповсюджуються і на таку його різновид, як поведінка особи, що "відхиляється".