Розділ 2. Соціальна норма і соціальні відхилення Поняття "Соціальна норма"

Поняття норми є початковим для вивчення будь-яких девіацій. Оскільки, за визначенням, поведінка, що відхиляється, - це поведінка, що відхиляється від соціальних норм, то останні заслуговують спеціального розгляду.

Однією з основних умов існування будь-якої системи виступає її здатність підтримувати стан якоїсь рівноваги.

Історія людства наводить переконливі приклади того, що безлад неминуче переходить в руйнування, і, навпаки, прагнення до впорядковування і узгодження може бути гарантією існування суспільства і життя взагалі. Норми є тим механізмом, який утримує суспільну систему в стані життєздатної рівноваги в умовах неминучих змін. У суспільстві одночасно співіснує різна нормативна субкультура - від наукових до кримінальних.

В цілому поняття норми є достатньо дискусійним. У перекладі з латинської мови "норма" - правило, зразок, розпорядження. У природних і суспільних науках норма розуміється як межа, міра допустимого для збереження і зміни систем. Соціальні норми є одним їх видів існуючих норм (разом з технічними, біологічними, естетичними, медичними і ін.). Специфічною особливістю соціальних норм є те, що вони регулюють сферу взаємодії людей. Соціальна норма - сукупність вимог і очікувань, які пред'являє соціальна спільність (група, організація, клас, суспільство) до своїх членів з метою регуляції діяльності і відносин [7, с. 29].

Соціальна норма закріплює інтервал дозволеної або обов'язкової поведінки людей, що історично склався в конкретному суспільстві, а також соціальних груп і організацій. На відміну від природно-научної соціальна норма може відповідати і не відповідати об'єктивним законам розвитку. У останньому випадку аномальна сама норма (як, наприклад, закони тоталітарного суспільства) і нормальні відхилення від неї. Внаслідок цього соціальні відхилення можуть бути не тільки негативними, такими, що порушують функціонування системи, але і позитивними, стимулюючими її прогресивний розвиток, наприклад у формі наукової і художньої творчості.

При всьому різноманітті проявів соціальні норми мають наступні основні властивості: об'єктивність, історичність, універсальність, схемна, безумовність. Дані властивості означають, що норма є історично виробленим, узагальненим соціальним розпорядженням, обов'язковим для виконання з боку всіх людей і в будь-якій ситуації.

Особливу трудність представляє така властивість соціальної норми, як її відносність і динамічність. Історія рясніє прикладами різних культурних розпоряджень для одного і того ж явища. Так, вимоги до зовнішнього вигляду людини, найяскравіше виражені в моді, міняються буквально на наших очах. Інший яскравий приклад - радикальні зміни в полорольовом поведінці жінок у ряді країн. Установки на сексуальну поведінку також змінюються часом на протилежних. Наприклад, в історії європейських держав ми можемо прослідкувати наступні метаморфози: від полігамії і оргазстічеськой культури Стародавнього світу - через жорсткі заборони Нового часу - до сексуальної революції останніх десятиліть, аж до повної свободи в інтимних відносинах і узаконення гомосексуальних браків.

Перераховані властивості соціальних норм нерідко породжують в індивідуальній свідомості негативні відчуття - від простого нерозуміння до відкритого протесту. Конфлікт між інтересами особи і репресивною природою норм декілька згладжується процесами гуманізації. У сучасних розвинених державах наголошується тенденція посилення лояльності суспільства до проявів індивідуальності.

В цілому, не дивлячись на відносність і внутрішню суперечність, соціальні норми грають неоціниму регулятивну роль в житті будь-якого суспільства. Вони створюють нормативно-схвалюване поле діянь, бажаних для даного суспільства зараз, тим самим орієнтуючи особу в її поведінці. Вони виконують функцію контролю з боку суспільства, служать зразком, інформують, дозволяють оцінювати поведінку, прогнозувати його. Як би не відносилися до них люди, норми існують і безперервно діють. Норми в психології

Соціальні норми можуть утворюватися стихійно (наприклад, у вигляді традицій) або цілеспрямовано (наприклад, у формі законів, офіційних розпоряджень або заборон). Існує ще один шлях - наукового визначення норми.

У психології для наукового визначення поняття "норма" використовуються різні способи. Найбільш простій і поширений - негативний підхід. Відповідно до нього нормальна (або здоровий) людина той, у кого відсутні аномалії. По справедливому зауваженню Б. С. Братуся, "тим самим ми тільки-но обкреслюємо межу круга, в якому слід шукати специфіку норми, проте на цю специфіку ніяк не указуючи" [3,с. 10].

Позитивний підхід, навпаки, націлений на виявлення зразка з бажаними якостями. Для отримання еталону (умовної групи людей без аномалій) найчастіше застосовують методи математичної статистики. Статистична норма виглядає як середній показник. Це те, що властиво більшості (не менше чим половині) людей в популяції. При цьому "усереднювання" людей породжує немало казусів і проблем. Обіграє цю проблему, Ч.Ломброзо (не без частки чорного гумору) описував "нормальну людину" як індивіда, що "володіє хорошим апетитом, порядного працівника, егоїста, рутинера, як терпляче, таке, що поважає всяку владу домашня тварина" [3, с. 8].

Інша, критерійна, норма заснована на соціально-нормативному критерії. Вона існує переважно у формі вимог (завдань) різного ступеня трудності. Наприклад, "хорошим" громадянином може вважатися людина, що дотримує норми закону, а "нормальним" працівником є той, хто добре справляється з професійно-кваліфікаційними вимогами. Інший варіант критерійно-орієнтованих норм - це шкільна програма. Відповідно до освітніх стандартів (вимогами до знань і умінь) все учні умовно діляться на тих, що "справляються" з нею і не "справляються", тобто неуспішних.

Нарешті, норма може бути ідеальною - у вигляді узагальнення позитивних якостей видатних представників людства, що забезпечують його прогресивний розвиток. Вбираючи в себе кращі риси "чудових" людей, ідеальна норма виступає переважно у формі ідеалів - надихаючих зразків для наслідування. Ідеали, не дивлячись на віддаленість, що здається, від реальності, грають надзвичайно важливу роль в регуляції поведінки людини і життя суспільства. Думка, що позитивні ідеали найбільшою мірою, ніж що-небудь інше, забезпечують духовне здоров'я особи, йде корінням в історію людства.

Ще видатний мислитель античності Платон (427-347 рр. до Р.Х.) стверджував, що люди живуть в світі ідей, які управляють їх поведінкою. Ідеї утілюють в собі незмінну суть всіх речей. Ідеї одночасно є ідеалами. У кожній людині закладено пристрасне прагнення (ерос) до збагнення ідей. Найвища ідея - ідея блага - відображає взаємозв'язок інших ідей. У етиці Платон виходить з того, що тільки діяльне, кероване ідеями життя здійснює ідею моральності, тобто чесноти. Чеснота є порядком і гармонією душі. Платон розрізняв чотири основні чесноти: мудрість, мужність (сміливість), розсудливість (самовладання) і справедливість. Він підкреслював, що не всі люди здатні досягти знання, тобто чесноти, тоді їх потрібно направляти. В цілому ж ідеали, по Платону, - абсолютний і загальнозначущий фундамент норм [23].

Ідея тісного зв'язку "нормальності" людини з його добродіянням пронизує всю людську культуру. Еріх Фромм називав чеснотою відповідальність людини по відношенню до свого існування, а пороком - безвідповідальність. Мета людського життя, по Е. Фромму, слід розуміти як розкриття всіх своїх сил відповідно до законів своєї природи [19, 20].

Засновник психоаналізу Зігмунд Фрейд вважав, що нормальність і аномальність кожної людини формально визначаються ступенем переважання в його особі того або іншого ідеального типу [21]. В даному випадку термін "ідеальний" має інше значення і має на увазі один з декількох варіантів абстрактних типів особи, прийнятих в науці за орієнтири.

Таким чином, при спеціальному вивченні норма як єдиний зразок поведінки для всіх людей виглядає як якась абстрактна схема, що слабо пов'язана з різноманіттям реального психічного життя і часом доходить до абсурду. Видатний вітчизняний клініцист П. Б. Ганнушкин називав гармонійну натуру здебільшого плодом уяви, помічаючи, що у кожної людини можна знайти, наприклад, психопатичні риси [4]. Геніальний дослідник людської душі Ф.М.Достоєвський в романі "Ідіот" розкрив всю трагічність і безглуздість "ідеальної людини - князя Мишкина", його несумісність з реальним світом людей.

Сучасна психологія - це перш за все наука про особу, тому поняття психологічної норми пов'язане з питанням про нормальність особового розвитку. Мабуть, найчастіше благополуччя особи зв'язується з такою соціально-психологічною її характеристикою, як здатність адаптуватися до соціального середовища. Проте, з погляду ряду авторів, наприклад Е. Фромма, адаптація до життя в суспільстві не може бути надійним критерієм норми і аномалії особи, оскільки вона може припускати нав'язування людині чужих йому цінностей і відмову від своєї особи [19, с. 122].

У свою чергу В. Франкл основними ознаками особового здоров'я називав духовність, свободу і відповідальність. При цьому "ніж більш специфічна людина, тим менш він відповідає нормі - як в сенсі середньою, так і ідеальною. Неповторність людської особи виявляє свій внутрішній сенс в тій ролі, яку вона грає в цілісному співтоваристві" [18, с. 197].

Завдяки внеску гуманістичної психології, наші уявлення про розвиток особи вийшли за межі процесу соціальної адаптації. Вони істотно поповнилися таким важливим процесом, як індівідуация. Остання включає пізнання, ухвалення, розвиток і реалізацію своєї індивідуальності. По теорії К. Роджерса у здорової особи домінує установка на процес самоактуалізациі - актуалізації природженого прагнення людини до зростання і розвитку своєї особи відповідно до того, якою вона є за своєю природою і можливостям [15].

Слідуючи установкам гуманістичної психології, Б. С. Братусь описує нормальний розвиток людини як розвиток, який веде його до отримання родової людської суті. Людська суть виявляється в наступних характеристиках: відношенні до іншої людини як самоценності, здібності до любові і творчості, целетворящем характері життєдіяльності, потреби в позитивній свободі (не від чогось, а для чогось), здібності до свободи волепроявленія, внутрішній відповідальності перед собою і іншими, отриманні сенсу життя. Розвиток з протилежними проявами буде аномальним [3].

Інший підхід розглядає успішний розвиток крізь призму інтрапсихичеськиххарактерістік. Наприклад, К. Юнг описував нормальну особу з погляду інтегрованого самозвеличання, тобто особи як цілого. Інтегроване самозвеличання відрізняється рівновагою між свідомим і несвідомим, адекватністю цінностей особи об'єктивним умовам життя, згодою з самим собою, самоосуществленієм [22].

У психоаналізі нормальний розвиток припускає досягнення оптимальної рівноваги між Я, Воно, СВЕРХ-Я і силами зовнішнього світу. Психологічна рівновага завжди нестабільно. Та все ж в нормі Я повинно бути досить сильним, щоб справлятися з вимогами Воно, з жорсткістю СВЕРХ-Я, з життєвими фрустрациямі і тривогою [21].

Ми бачимо, що можливі самі різні підходи до визначення як психологічної, так і соціальної норми взагалі. Види соціальних норм і механізми їх регулювання

Соціальні норми можуть мати різноманітні форми і зміст. Норми можуть бути формалізовані - записані у вигляді законів, правив, інструкцій. Але набагато частіше вони існують в таких формах суспільної свідомості, як народні традиції, соціальні установки, громадська думка. Різні види норм тісно взаємозв'язані.

По сфері регульованих відносин виділяють наступні основні групи соціальних норм: духовно-етичні, морально-етичні, правові, політичні, організаційно-професійні.

Носіями етичних (духовних) норм виступають самі люди, а також такі соціальні інститути, як сім'я, релігійні конфесії, громадські організації. Духовно-етичні норми існують в різних формах. Це перш за все загальнолюдські цінності, представлені в світових релігіях, художній культурі і науковій думці. Також це народні традиції і звичаї, міжнародні конвенції і декларації.

Ми можемо розглянути соціально-психологічні механізми дії етичних норм на прикладі християнства. Людина залучається до християнських цінностей через Образи - Бога, його сина, святі. Притчі, життєписи Христа і святих - гідні зразки для наслідування віруючих людей.

Іншими важливими способами виховання етичних відчуттів християнина є поняття гріха і чесноти. Ідея гріховності (беззаконня) людини і необхідності протистояти їй для порятунку душі і людства - все це стає темою для роздумів і художньої творчості вже в Середньовіччі. Знамените полотно нідерландського художника Босха (XV в.), що зображає сім смертних гріхів в сегментах усевидющого Божого ока, не втратило актуальності і до цього дня. Ці смертні гріхи - обжерливість, пожадливість, лінь, заздрість, гнів, гординя, хіть. Християнство визнає гріховними і інші дії, наприклад, такі, як клятвопорушення, засудження ближнього, ворожіння і чаклунство, пристрасть до куріння, пияцтво, ухвалення на себе чужих гріхів.

Чеснота, навпаки, визначається вірою і проходженням Божим законам. Біблейські заповіді не тільки розкривають Божі закони, але і є прямими розпорядженнями для поведінки християн. Пізній варіант Старозавітного декалога містить 10 заповідей, що стали основою етичної свідомості мільйонів людей. Ці заповіді: поклоняйся одному Боові; не створи собі кумира; не вимовляй імені Бога марно; дотримуй день суботній; почитай отця і матір; не вбивай; не перелюбствуй; не крадь; не вимовляй помилкового свідоцтва; не бажай дружини ближнього свого, ні удома його, ні поля [2, Результат, Гл. 20]. У Нагірній проповіді Ісус, звертаючись до старозавітних заповідей, наставляє людей ради їх порятунку: "Любите ворогів ваших, благословляйте клянучих вас, благодієте таким, що ненавидить вас і молитеся за тих, що кривдять вас і що женуть вас. Будьте досконалі, як досконалий отець ваш Небесний" [2, Євангеліє від Матвія, Гл. 5].

Біблейські заповіді стали частиною культури людських взаємин в широкому сенсі. Слід відмітити, що сучасні уявлення про духовність людини виходять за рамки релігійної свідомості, хоча і не виключають останнього. Духовність в цілому швидше зв'язується із здатністю людини жити відповідно до загальнолюдських цінностей: свідомості існування; любові до себе і ближньому; надання допомоги людям; співпраці, творення, самореалізації в діяльності; сприяння прогресу.

У ряді випадків етичні норми зливаються в єдину освіту з етичними нормами. Морально-етичними нормами є очікування-розпорядження певної соціальної групи (реальною або номінальною) відносно її членів. Носіями морально-етичних норм є конкретні соціальні об'єднання, їх лідери і керівники. Норми даного вигляду зазвичай текстуально не закріплені. Хоча бувають і виключення, наприклад російський Домострой. Етичні норми можуть бути прямим наслідком етичних цінностей, але можуть і суперечити їм, що має місце, наприклад, у випадках корпоративної етики або законів асоціальних груп.

Групові норми нерідко породжують стереотипи і забобони, наприклад расові або етнічні. У разі стереотипів мислення представлення людини можуть бути застарілими, застиглими або вузькими. Стереотипи можуть грати позитивну роль, наприклад сприяючи економічності мислення. Але набагато частіше вони перешкоджають поведінці, адекватній конкретній ситуації. Забобони і зовсім є наслідком спотвореного сприйняття, що істотно посилюється присутністю вираженого афектного компоненту.

Правові норми, будучи різновидом соціальних норм, безумовно, конкретніші. Вони закріплені в основних документах держави (конституція, кримінальний кодекс, цивільний кодекс). Дані норми регулюються всією державною системою (законотворчі інститути, уряд, правоохоронні органи). Протиправна поведінка, по суті, направлена на дестабілізацію порядку - основи соціального життя, а не тільки на утиск інтересів окремої постраждалої людини. Тому даний вид поведінки, що відхиляється, сьогодні розглядається як один з найбільш небезпечних для суспільства.

Політичні норми сформульовані в міжнародних документах і міждержавних угодах і регулюють відносини між країнами (народами).

Організаційно-професійні норми регулюються посадовими інструкціями, правилами внутрішнього розпорядку, професійними традиціями.

Як наголошувалося вище, в даний час можна говорити про появу нового вигляду соціальної норми - індивідуальною. Індивідуальна норма, пов'язана з визнанням цінності кожної особи, починає грати все велику роль в житті суспільства, що виявляється в гуманізації суспільної свідомості в цілому.

Сьогодні у ряді культур права особи, її самоценность зрівняні з суспільними інтересами.

Для психології особливо важливе питання про механізми дії соціальних норм на особу. Будучи соціальними феноменами, соціальні норми інтеріорізіруются у внутрішній світ особи протягом всього життя. Особливо інтенсивно це відбувається на ранніх етапах розвитку дитини в сім'ї. В рамках глибинної психології спеціально виділяється така індивідуальна підструктура, як Супер-его, що містить безліч внутрішніх розпоряджень, вимог і обмежень.

Відповідно до загальних психологічних уявлень норми присутні в індивідуальній свідомості у формі соціально-психологічних установок. Установка як "готовність, схильність суб'єкта сприймати або діяти певним чином" [13, с. 419] має різні форми. Термін "соціальна установка" ("аттітюд" - в англійському звучанні) був введений У. Томасом і Ф. Знанецки в 20-і рр. минулого сторіччя. Пізніше М.Сміт конкретизував структуру аттітюд а, виділивши три відомі компоненти: » когнітивний (уявлення, знання про об'єкт або явище); » афектний (емоційно-оцінне відношення до об'єкту); » конатівний або поведінковий (готовність особи реалізувати певну поведінку по відношенню до об'єкту) [16].

Соціальні установки переживаються людиною як особисте відношення до чого-небудь, як значення об'єкту (явища) для даної особи - його особовий сенс. Установки відображають зв'язок між об'єктом і його оцінкою. Тим самим вони формують готовність людини до певного виду соціальної поведінки.

У диспозиційній концепції регуляції соціальної поведінки В.А.Ядова [24] виділяються 4 рівні диспозицій (соціальних установок): » прості ситуативні поведінкові установки; » соціальні установки, що діють на рівні малих груп і в звичних ситуаціях; » диспозиції, в яких фіксується загальна спрямованість інтересів особі щодо конкретної сфери соціальної активності; » система вищих ціннісних орієнтації особи, регулюючих цілісність її соціальної поведінки і діяльності.

На особовому рівні утворюється суб'єктивна ієрархія соціальних установок відповідно до психологічної значущості об'єктів для конкретної людини. Особовий сенс може не співпадати з соціальним значенням. Наприклад, для однієї людини сенсом життя і вищою цінністю є створення сім'ї і виховання дітей, а для іншого головне - кар'єра. По концепції В. А. Ядова, такі диспозиції по критерію суспільної значущості об'єктів відносяться до другого і третього рівнів, а по суб'єктивних особових критеріях вони виявляються вищими за своїм значенням для індивіда [24].

Через відмінності в цінностях люди істотно відрізняються по мотивах і стилях поведінки. Наприклад, цінності можуть бути орієнтовані на виживання, отже, зусилля людей будуть направлені на забезпечення фізичної і матеріальної безпеки. Іншим орієнтиром в житті людини може бути громадська думка, що відповідно породжує прагнення належати до групи, наслідувати або добиватися успіху. Нарешті, можлива орієнтація на свої внутрішні потреби, яка стимулюватиме активність в одній з наступних форм: пошук своїх відмінностей від інших людей, експериментування, захоплення, творчість, зацікавленість проблемами суспільства і служіння йому.

Таким чином, соціальні норми створюють установки особи, які, у свою чергу, формують диспозиційну поведінку.

Ми дали загальну характеристику соціальних норм. Нагадаємо, що під тим, що відхиляється розуміють поведінку, що відхиляється не від всякої соціальної норми, а тільки від найбільш важливою, невиконання якої дійсно загрожує благополуччю людини або суспільства. Тому поведінку конкретної людини часто важко оцінити з погляду його нормативності. Слід також відмітити, що хоча соціальні норми і відображають інтереси більшості людей, але у ряді випадків вони можуть використовуватися у вузьких інтересах окремих груп (наприклад, через ЗМІ), що само по собі відображає внутрішню суперечність між об'єктивною природою соціальної норми і її суб'єктивністю.