Психодинамічні аспекти поведінки, що відхиляється

Психодинамічні теорії, що вийшли з психоаналізу 3. Фрейда (1856- 1939), розкривають несвідомі механізми людської поведінки.

Опис поведінки, що відхиляється, в психоаналітичних термінах вимагає попереднього введення в основні поняття і моделі психічного життя.

Спочатку фрейдівська теорія розвитку особи була біологічно обгрунтованою і підкреслювала первинність інстинктивних процесів - внутрішніх вимог. 3. Фрейд виділяв два ведучих виду інстинктів: інстинкт життя і інстинкт смерті. Агресивний інстинкт визнавався похідним і головним проявом інстинкту смерті, а схильність до агресії - початковою інстинктивною тенденцією, характерною для всіх людей.

З.Фрейд в психічному житті людини виділив свідоме і несвідоме. Несвідоме включає те, що недоступно для свідомості із-за придушення (власне несвідоме), і те, що може легко переміщатися з несвідомого в свідомість (передсвідоме). Свідоме виступає інстанцією, що плотський-сприймає внутрішні і зовнішні збудження, робить їх усвідомлюваними за допомогою мови.

Іншим ключовим моментом з'явилося введення структури психічного апарату. Структурна модель, запропонована З.Фрейдом, включає три системи або сили: Ід, Его і Супер-его [22]. Психологічне благополуччя особи залежить від того, наскільки ефективно взаємодіють ці три підструктури.

Ід - термін, який Фрейд використовував для позначення тієї (більшою) частини психіки, яка містить примітивні бажання, імпульси, ірраціональні прагнення, комбінації "страх-бажання" і фантазії. Це "хаос, казан, наповнений киплячими емоціями". Діяльність Ід направлена на забезпечення вільної розрядки збудження відповідно до принципу задоволення. Ід довербально виражає себе в образах і символах, не має поняття про час, мораль, обмеженнях або про те, що протилежності не можуть співіснувати. 3. Фрейд назвав цей примітивний рівень пізнання, що продовжує жити в мові сновидінь, жартів і галюцинацій, первинним процесом мислення. Ід відносно незмінно і повністю несвідомо, але його існування і влада можуть бути виведені з деріватов - думок, дій і емоцій.

Его - ім'я тих функцій, які дозволяють пристосовуватися до вимог життя і знаходити шляхи, доступні в межах даної сім'ї, для управління устремліннями Ід. Его розвивається безперервно протягом всього життя, але найшвидше - в дитинстві, починаючи з раннього дитинства. Его функціонує відповідно до принципу реальності і є колискою вторинного процесу мислення (послідовного, логічного, орієнтованого на прогнозування). Таким чином, Его є посередником між вимогами Ід і обмеженнями середовища. Воно має як свідомий, так і несвідомий аспекти. Свідоме Его - те, що більшість людей розуміють під терміном "Власне Я", або "Я", несвідоме Его включає захисні процеси.

Як правило, Его виявляється слабкішим за Ід, тому воно перетворює бажання Ід в дії так, як ніби бажання Ід є його власними бажаннями. Відчуття, що не знаходять виходу, стають джерелом внутрішньої напруги, що вимагає розрядки і що відчувається як тривога. 3. Фрейд визначав тривогу як специфічний стан незадоволення, як універсальну реакцію на небезпеку - реальну або потенційну. Тривога може бути: реалістичною (викликаною небезпекою на зовнішньому світі); моральною (викликаною конфліктом з Супер-его); невротичною (викликаною конфліктом з інстинктивними імпульсами Ід). Тривога сигналізує про наявність структурного конфлікту, який лежить в основі більшості поведінкових і особових проблем.

Окрім Ід і Его було введено поняття Супер-его для тієї частини психічного апарату, яка є віддзеркаленням залишкового батьківського впливу. Головним завданням Супер-его, на думку З.Фрейда, є придушення вимог Ід за допомогою морального впливу на Его. Основними функціями даної інстанції при цьому виступають: ідеал, самоспостереження і совість.

У основі внутрішніх стандартів і заборон лежать перш за все ідентифікації з батьківськими фігурами. Так, спочатку дитина удається до самообмеження із-за боязні втратити любов або із-за побоювання агресії з боку зовнішнього, батьківського, авторитету. Згодом він починає діяти, виходячи із страху перед внутрішнім авторитетом - Супер-его. Дії, здійснені всупереч голосу совісті, можуть викликати відчуття неповноцінності, провини або потреба в покаранні. Особові проблеми в рівній мірі можуть бути як слідством недостатньо сформованого, так і проявом дуже жорсткого Супер-его.

Наприклад, суїциїдальна поведінка нерідко формується на тлі депресивного стану, унаслідок втрати улюбленої людини. Деякі люди в такій ситуації замість "нормальної" печалі переживають особливий стан меланхолії (депресію) з різким погіршенням самопочуття і збідненням Я. Об'ект любові може померти не реально, а на внутрішньому світі людини. 3. Фрейд говорить: "Об'єкт загублений як об'єкт любові. При печалі збіднів навколишній світ, при меланхолії - само Я" [23, с. 217]. Зупиниться негідним, ні до чого не придатним, таким, що втратив самоповагу: оскільки воно піддається жорстокій критиці Супер-его. При цьому насправді самоупреки мало підходять до особи самої людини, але при уважному розгляді цілком застосовні до коханому ним особі. Має місце ідентифікація - ототожнення Я із залишеним об'єктом. Втрата об'єкту перетворилася на втрату Я, а критика - в самокритику. Якщо любов, від якої неможливо відмовитися (тоді як від реального об'єкту відмовляються) знайшла собі вихід в нарцисстічеськом ототожненні, то по відношенню до цього (внутрішньому) об'єкту виявляється ненависть. Саме цьому об'єкту заподіюється страждання аж до садистичного задоволення. "Тільки цей садизм вирішує загадку схильності до самогубства", - затверджує З.Фрейд [23, с. 221].

Становлення особи розглядалося 3. Фрейдом як стадії психосексуального розвитку. Це послідовне проходження стадій, на яких увага виявляється направленою переважно на певну ділянку тіла, - від оральної фази через анальну і фалічну до генітальної. Класична теорія драйвів (психічних проявів інстинктів) постулювала: якщо дитина надмірно фрустрірован або отримує надмірне задоволення на якій-небудь стадії свого психосексуального розвитку, то він буде фіксований на даній стадії.

Характер розумівся як вираз подібній фіксації. Порушення характеру, а отже, і поведінки людини також пояснювалися такою фіксацією. Наприклад, якщо людиною нехтують у віці зразкових півтора років (оральна фаза) або надмірно потурають на цій стадії, то це може викликати формування депресивного складу особи. Залежно від того на чому була фіксована людина і що здається в нім центральним, його характер описували як оральний, анальний або фалічний.

Пізні роботи З.Фрейда послужили поштовхом до розвитку такого напряму в психоаналізі, як егопсихология, що розглядає процеси, які сьогодні об'єднуються загальним поняттям "захист". Подібно до того як ми намагаємося зрозуміти людину, виходячи з конфліктної фази розвитку, ми також можемо класифікувати людей відповідно до характерних для них способів справлятися з тривогою.

З моменту народження і достатньо тривалий час дитина залишається безпорадною і залежною, внаслідок чого виникає відчуття небезпеки, пов'язане із страхом втратити об'єкт (значущого дорослого). Цей страх, у свою чергу, породжує потребу бути коханим. Его дитини відносно слабо, на цій стадії втрата об'єкту або втрата любові можуть породити тривогу" яка збережеться на пізніших стадіях. Пізніше головними джерелами тривоги стають страх кастрації (на фалічній стадії) і страх перед Супер-его (у латентному періоді і після його закінчення).

Уявлення про те, що основною функцією Его є захист власного Я від тривоги, було розвинене Ганною Фрейд (1895 - 1982) в класичній роботі "Психологія Я і захисні механізми" (1936). Захисні механізми працюють несвідомо і стають частиною індивідуального стилю боротьби з труднощами [21].

То, які захисту переважають у даної людини, залежить від взаємодії наступних чинників: 1) природжений темперамент дитини; 2) природа стресів, пережитих в ранньому дитинстві; 3) захисні стилі батьків і інших значущих людей; 4) досвід використання защит в житті (підкріплення).

Найбільш важливими захисними механізмами визнаються наступні: » придушення (витіснення) - процес, за допомогою якого неприйнятний імпульс або ідея стають несвідомими (головний прихований механізм, лежачий в основі всіх інших видів захисту); » заперечення - ігнорування якої-небудь вимоги зовнішнього світу, унаслідок його хворобливості для індивіда; » проекція - процес, за допомогою якого неприйнятні для індивіда спонуки або уявлення приписуються зовнішньому світу; » формування реакції - процес звернення імпульсу в його протилежність (наприклад, витиснену ненависть до матері в надмірну турботу про неї); » регрес - повернення до менш зрілого рівня розвитку; » сублімація - напрям інстинктивних імпульсів в соціально прийнятне русло, наприклад в інтелектуальну сферу, творчість.

Прийнято ділення защит на примітивних (первинні, архаїчні) і зріліших (вторинні). Серед архаїчних защит виділяють: примітивну ізоляцію, заперечення, всемогутній контроль, примітивну ідеалізацію і знецінення, проекцію, інтроєкцию і проектну ідентифікацію, розщеплювання, дисоціацію [11, с. 130].

Прикладом примітивної ізоляції можуть служити ситуації, коли немовля просто засипає, тобто автоматично переходить в Інший стан свідомості від перезбудження або незадоволення. "Про дорослий вік прагнення уникати напруги може виявитися в схильності використовувати з цією несвідомою метою хімічні речовини.

Іншим прикладом буде поведінка людини із залежністю до алкоголю (наркотикам), наполегливо заперечливого наявність проблеми і Переконаного в тому, що він контролює ситуацію. В даному випадку включається такий захисний механізм, як заперечення. Ця Реакція - відгомін архаїчного процесу, що йде корінням в егоцентризм, коли пізнанням управляє дологічна переконаність: "Якщо я не визнаю цього, значить, це не трапилося".

Проекція і інтроєкция, у свою чергу, можуть лежати в основі таких проявів, як: садизм, експлозівность (вибуховість), депресія у разі смерті близької людини. Аналогічно в ситуаціях страху люди намагаються оволодіти негативними відчуттями і переймають якості мучителя (проектна ідентифікація).

Таким чином, використання архаїчних защит як несвідомого механізму зняття тривоги може приводити до психологічного уникнення або малопродуктивного відкидання турбуючих чинників життя.

Вторинні, зріліші, захисні механізми імовірно формуються на пізніших етапах психосексуального розвитку і є відносно продуктивнішими - сприяючими кращому дозволу внутрішніх конфліктів і кращої адаптації до реальності. Це - витіснення, регресія, ізоляція, інтелектуалізація, раціоналізація, моралізація, роздільне мислення, поворот проти себе, зсув, реактивна освіта, соматизація, анулювання, реверсія, ідентифікація, отреагированіє зовні, сексуалізация, сублімація [11, с. 155].

В цілому феномени, які називаються психологічними защитамі, мають безліч корисних функцій. Вони можуть виявлятися у формі здорової адаптації і творчості. Вони також можуть захищати Я від якої-небудь загрози. Особа, чию поведінку демонструє захисний характер, несвідомо прагне виконати одне з наступних завдань: 1) уникнути деякого загрозливого могутнього афекту (наприклад, тривоги або горе) або оволодіти їм; 2) зберегти самоповагу; 3) піти від зовнішньої небезпеки.

Важлива роль Его в процесі розвитку особи відбита в понятті "Сила Его". Сила Его - це здібність особи до сприйняття реальності, навіть коли вона надзвичайно неприємна (без залучення примітивних защит, подібних до заперечення). Сила Его виявляється, як указує О.Кернберг, в хорошій толерантності до тривоги, в контролі імпульсів і субліматорной діяльності [5].

Проблеми особи (зокрема поведінкові) з'являються тоді, коли захисту неадекватні або недостатні для нормальної адаптації. 3. Фрейд в пізніших роботах розглядав психопатологію як стан, при якому захисту не працюють, коли тривога відчувається, не дивлячись на звичні засоби боротьби з нею, і коли поведінка, що маскує тривогу, є саморазрушительним в широкому сенсі.

Відповідно до психоаналітичних уявлень істотну роль в динаміці внутрішніх конфліктів грають батьки, виступаючі головними об'єктами в світі дитини. Представники пізнішого напряму в психоаналізі - теорії об'єктних відносин послідовно розвивають ідею про зв'язок психологічних проблем з неблагополуччям в об'єктних відносинах. Величезне значення має те, як дитина переживає відносини з батьками, які відчуття значущих об'єктів інтерналізіруются ним, які образи батьків продовжують існувати в його несвідомому, впливаючи на поведінку особи впродовж всього її життя [13, с. 226].

В рамках Сэлф-психологии (психології власного Я) захист розглядається як засіб підтримки несуперечливого, позитивного відчуття власного Я. Самоуваженіє поза сумнівом впливає на поведінку людини. Наприклад, дві люди з однаковими суїциїдальними намірами можуть розрізнятися по суб'єктивних переживаннях. Один відчуває себе поганим, переживає почуття провини за своє нікчемне існування. На мові теорії об'єктних відносин він переповнений інтерналізірованнимі об'єктами, що говорять, що він поганий. Дртой відчуває себе не стільки аморальним, скільки внутрішньо порожнім, дефективним, потворним. Суб'єктивно він позбавлений інтерналізірованних внутрішніх об'єктів, які могли б направити його.

Усередині психоаналітичної течії і підходів, що вийшли з психоаналізу (неофрейдізм), існує ще декілька теорій, що зробили істотний вплив на сучасне розуміння характеру і поведінку людини. Вони включають ідеї: аналітичній психології Карла Юнга; індивідуальній психології Альфреда Адлера; теорії травми народження Отто Ранка; трансакт-ного аналізу Берна. Для пояснення відхилень поведінки особи найбільш корисною виявилася теорія Адлера.

Індивідуальна психологія Альфреда Адлера (1878-1937) допомагає зрозуміти психологічні причини багатьох форм поведінки, що відхиляється. А.Адлер вважав основним чинником, що визначає розвиток індивідуальності, головну життєву мету. У загальному вигляді - це мета досягнення переваги над іншими. Її конкретний зміст може бути надзвичайне багатообразно: прагнення до влади, краси, багатства, сили, популярності, утвореній і так далі Мета досягнення переваги виникає в перші роки життя як реакція на відчуття неповноцінності, яке у свою чергу викликається переживанням своєї слабкості. Слабкість переживається як відчуття неповноцінності. Відчуття неповноцінності, на думку Адлера, вперше виникає в 4 -5 років. Його підсилюють два основні чинники. По-перше, це природжені дефекти (ослаблена здоров'я, фізичні недоліки, дуже маленьке зростання). По-друге, це неправильне виховання дитини в сім'ї (надпотурання, недолік любові до дитини). Відчуття неповноцінності обернено пропорційно до того, як дитина справляється з вимогами середовища [1].

У нормі спрямованість на мету досягнення переваги гармонійно поєднується із спрямованістю на співпрацю з іншими людьми (на основі відчуття спільності), так що особисті досягнення людини служать поліпшенню суспільного життя людей в цілому. Будь-якій нормальній людині не чужий внутрішній конфлікт між відчуттям неповноцінності і породжуваним ним прагненням до самоствердження (досконалості, перевазі). Можливі два основні способи подолання відчуття неповноцінності: компенсація (зменшення прояву порушених властивостей за рахунок посиленого розвитку підлягаючих зберіганню) і надкомпенсація недоліків (посилене тренування порушеної властивості до рівня надфункціонування). Природжене соціальне відчуття також компенсує слабкість людини. Люди використовують різні шляхи для компенсації відчуття неповноцінності. Одні намагаються пригнічувати інших або використовують насильство. Інші удаються до "легальних" способів - успіху, влади, об'єднання в групи.

При недостатній або збоченій компенсації відчуття неповноцінності переживається особливо гостро і переходить в комплекс неповноцінності. Це сукупність установок, уявлень або вчинків, що виражають в замаскованому вигляді відчуття неповноцінності. А.Адлер розповсюдив даний механізм на широкий круг аномальних і нормальних явищ. Комплекс неповноцінності одночасно є як причиною серйозних проблем, так і внутрішнім стимулом для особового розвитку.

У разі порушеної поведінки комплекс неповноцінності поєднується з неадекватною життєвою установкою і нерозвиненим соціальним відчуттям. У аномальної особи домінуючою життєвою спрямованістю є прагнення до досягнення переваги, яка настільки виражена, що практично повністю перешкоджає появі і розвитку відчуття спільності. Така людина сприймає людей як засіб досягнення особистих вигод, бачить в суспільстві ворожу силу, не хоче і не може співробітничати з іншими. Ця конфронтація виявляється в гіпертрофованій реакції протесту проти будь-яких вимог суспільства: поважати інших, говорити правду, вчитися і працювати, визнавати правоту іншого, бути вдячним. Ідея переваги спонукає до дій підпорядкування, приниження і дискредитації інших. У результаті формуються стійкі негативні риси особи - нетерпимість, заздрість, зарозумілість, підозрілість, - що визначають як поведінку особи, так і її життєвий шлях в цілому.

Ми проаналізували психодинамічні концепції, що розкривають глибинні механізми особового функціонування. Дані теорії перш за все дозволяють відповісти на питання: чому люди поводяться певним чином. Яка мотивація їх поведінки і як вона сформувалася!