logo
Шиян Готово

9. Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми різного віку та стану здоров'я

У сучасній школі можна виділити три рівні (етапи) фізичного виховання: початкове навчання або базовий етап (І—IV класи), освітній етап (У-ІХ кла­си), результативний етап спеціальної спрямованості (Х-ХІ класи).

На всіх рівнях фізичне виховання здійснюється комплексно. Учні отри­мують необхідні знання, розвивають фізичні здібності, засвоюють техніку рухових дій, набувають умінь самостійно займатися фізичними вправами. Але на кожному рівні на перший план висуваються ті або інші завдання, що відповідають біологічним та психологічним можливостям дітей певного віку. Так сьогодні працює багато вчителів, досягаючи належних результатів.

Показовим у цьому плані є досвід роботи вчителя фізичної культури Одесь­кої СШ №31, заслуженого тренера України А. Цуніцького .

Аналізуючи тенденції розвитку методичної думки вчителів-практиків та вчених-методистів, можна передбачити, що така вікова диференціація буде поглиблюватись і далі. Тому морфологічні, функціональні та психологічні особливості дітей різного віку (у процесі їх фізичного виховання) з декларо­ваного рівня будуть переводитись у площину практичної реалізації.

На початковому етапі (І—IV класи) серед освітніх завдань великого зна­чення набуває збагачення рухового досвіду дітей та вдосконалення їхніх психомоторних здібностей*, що полегшує процес опанування складних вправ у майбутньому. Система умовних зв'язків, сформована в цьому віці, відріз­няється міцністю, і це є підставою для формування у дітей потягу до самостійних занять. Треба також привчати дітей дотримуватися правил осо­бистої гігієни.

Серед оздоровчих завдань на перший план висуваються: формування постави, сприяння розвитку організму, виховання спритності та швидкості.

Початкова школа — відповідальний етап у формуванні людської особис­тості. Діти молодшого шкільного віку переважно відверті, відкриті, великий вплив на них справляє авторитет вчителя. Фізичні вправи можуть бути ефектив­ним засобом формування навичок правильної поведінки, взаємин, патріотичних почуттів, якщо у процесі їх виконання залучати до активної діяльності дітей як помічників, готувати їх як суб'єктів процесу фізичного виховання, виховува­ти в них почуття відповідальності за власний фізичний стан.

У роботі з учнями молодших класів застосовують різноманітні засоби, але головними з них є вправи основної гімнастики, акробатичні вправи, ходьба і біг у різних варіантах з подоланням перешкод, човниковий біг, вправи з м'я­чами, танцювальні рухи, рухливі ігри, плавання, пересування на лижах. Заохочуйте учнів до застосування в позаурочний час нетрадиційних для уроків засобів, а саме: "класики" і скакалки, ігри з м'ячами, катання на вело­сипедах і самокатах тощо.

Торкаючись особливостей методики, варто звернути увагу на необхідність:

• надавати перевагу фронтальному методу організації занять. . На цьому етапі слід уникати:

Мета освітнього етапу (У-ІХ класи) — формувати уявлення про приро­ду, суспільство, людину, шукати сферу застосування природних здібностей дитини, сприяти професійній орієнтації. Розв'язанню цих завдань сприяє і наш предмет. Вирішальний аспект фізичного виховання школяра на цьому етапі — цілеспрямоване формування і закріплення (на ґрунті глибоких знань і переконань) мотивації піклування про власне здоров'я, працездатність; ви­роблення навичок організації режиму повсякденної фізичної активності. Учні повинні усвідомити, що культура ставлення до власного здоров'я і рівня фізичної підготовленості є складовою частиною загальної культури особи і значною мірою визначає її соціальний і моральний статус.

Як свідчить досвід учителів, освітній етап доцільно розділити на два пе­ріоди: У-УП і УШ-ІХ класи. Але для дівчат і хлопців можливі відхилення від такого поділу. У ці періоди по-різному розв'язуються освітні завдання. Якщо на У-УП класи лягає основне навантаження щодо засвоєння нових, складних (переважно прикладних) фізичних вправ, то на УШ-ІХ класи при­падає вдосконалення рухів і розширення діапазону їх застосування. Чому в деяких учителів дівчата УІІ-УШ класів без інтересу відвідують уроки фі­зичної культури? Відповідь однозначна: вони соромляться своїх невмілих, неспритних рухів. Якщо в цей час почати розучувати нові вправи, то це ще більше сковуватиме їх. ■ У цьому віці закладаються основи свідомого ставлення учнів до влас­ної фізичної підготовки, розвитку і виховання фізичних якостей, відбувається поступовий, планомірний перехід від їх удосконалення на уроці до здійснен­ня в позаурочний час.

Учні отримують широкий асортимент знань, умінь і навичок для їх засто­сування у самостійних заняттях, посилюється практична спрямованість навчання (правила самоконтролю, запобігання травм), уроки мають яскраво виражений навчальний характер. Учні готуються до виконання обов'язків інструктора, судді, помічника вчителя на уроках.

В організації занять перевага надається груповому й індивідуальному методам.

Оздоровчі завдання спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку ор­ганізму шляхом згладжування негативних явищ, пов'язаних з періодом статевого дозрівання й акселерації. Актуальним стає питання боротьби із зайвою вагою.

У навчально-тренувальному процесі вчитель терпляче та наполегливо вихо­вує в учнів витримку, вміння володіти своїми емоціями. Найкраще це досягаєть­ся у процесі гри. На цьому етапі на зміну груповим приходять командні та спортивні ігри, які вимагають дотримання свідомої дисципліни, виконання певних правил, позитивно впливають на формування вольових та моральних якостей. У випадку порушення дисципліни та правил не варто поспішати з по­караннями. Треба також мати почуття міри у використанні заохочень.

На останньому етапі (Х-ХІІ класи) школярі готуються до вступу в дорос­ле життя, практичного використання в ньому набутих у школі знань, умінь і навичок (для виховання фізичних якостей, зміцнення здоров'я, організації дозвілля, регулювання рухової активності).

Старшокласники завершують курс фізкультурного всеобучу. Учитель стає для них наставником у розв'язанні питань організації самостійних занять фізич­ними вправами. Уроки фізичної культури для старшокласників лише зумовлюють завдання, які треба вирішити. Тут їм надається допомога в досягненні макси­мального результату у вивчених раніше вправах, підвищенні функціональних можливостей, рівня фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

У заняттях з юнаками-старшокласниками вправи є також засобом під­готовки до військової служби (гімнастика, боротьба, легкоатлетичний біг, стрибки, кидання, подолання перешкод тощо).

Дівчатам більш відповідають ритмічна і елементи художньої гімнастики, вправи з рівноваги, танцювальні рухи.

Велике значення у вихованні дівчат, майбутніх жінок і матерів, мають гімнастичні вправи. Вони, як засіб фізичного виховання, повинні, на думку Ж. Руссо, забезпечити дівчатам прекрасну будову тіла, розвинути грацію і силу, підготувати до легких пологів і народження здорового потомства. Адже здоров'я матерів є одним з вирішальних факторів, які зумовлюють здоров'я народжених ними дітей. У свою чергу, здоров'я жінок дітородного віку формується протягом всього попереднього періоду життя і, особливо, у підлітковому віці. Проте у по­передні роки увага підліткової медичної служби зосереджувалося на хлопчиках-підлітках. Цей пріоритет був зумовлений їхньою майбутньою військовою службою. І тільки останнім часом почали усвідомлювати важливість збережен­ня здоров'я дівчаток як майбутніх матерів, змістилися акценти на збереження їхнього соматичного і репродуктивного здоров'я.

Прекрасними засобами фізичного виховання старшокласників є спорт і туризм.

Найбільш характерні риси методики роботи зі старшокласниками — широка самостійність як у доборі засобів, так і в організації занять. Уроки набувають інструктивних функцій.*

Після визначення завдань самостійної роботи учня інструктують. На від­міну від завдань, у яких викладено те, що треба зробити, чого досягти, під час інструктування учнів ознайомлюють зі способами діяльності, спрямо­ваними на вирішення поставлених завдань.

Інструктування — це система рекомендацій і вказівок, які розкривають порядок і спосіб досягнення мети, вирішення завдань.

Письмово викладене інструктування називають інструкцією, яка може мати такий вигляд:

Інструкція з вивчення техніки стрибка в довжину з розбігу способом "зігнувши ноги" для учнів 9 класів

(За В. Новосельським)

  1. Підбери довжину розбігу так, щоби розбігшись 12-15 м, поштовховою ногою потрапити на брусок для відштовхування.

  2. Біжи прямолінійно (по лінії) з прискоренням так, щоб останні кро­ки перед відштовхуванням були найшвидші.

  3. Під час бігу зберігай прямий, трохи нахилений тулуб, не розстав­ляй широко ноги.

  4. Якнайшвидше сильно відштовхнись від бруска, допомагаючи собі рухом вперед-вгору злегка зігнутих рук і махової ноги; згрупуйся в польоті, приєднуючи поштовхові ногу до махової.

  5. Перед приземленням різко вистав гомілки ніг вперед і м'яко призем­лись, стараючись не впасти назад.

Інструкцію треба засвоїти, а такою вона вважатиметься, якщо учні змо­жуть усно безпомилково відтворити її зміст.

Усні та письмово викладені інструкції бажано максимально ілюструвати адекватними рисунками, фотографіями, кінокільцівками, макетами тощо.

У ході або по закінченні вправи використовують поточну інструкцію для додаткових вказівок, враховуючи стан виконання вправи та допущені помил­ки. Наприклад, говорячи про кут вильоту після відштовхування, рекомендують пострибати "високо-далеко" через перешкоду тощо.

Націлюючи учнів на самостійну роботу, роблять заключне інструктуван­ня, в ході якого демонструють правильне виконання окремих рухів, аналізують індивідуальні й типові помилки, їхні причини і способи усунення.

Для окремих учнів інструктування проводять після уроків у формі індиві­дуальних консультацій.

У ході засвоєння вправи кращим учням доручають інструктувати своїх товаришів.

Для частини підлітків завдання фізичного виховання на заключному, третьому етапі, будуть розв'язуватися в умовах спеціальних середніх навчальних закладів. Це висуває додаткові вимоги до їх підготовки. Перед­усім йдеться про забезпечення учнів знаннями про роль тих або інших фізичних вправ залежно від обраної професії, рухового арсеналу учнів, що прискорить процес опанування професійними руховими діями. Мають зна­чення також знання про використання вправ для зниження негативного впливу професійної діяльності на організм учнів, спрямована підготовка функціо­нальних систем і органів для забезпечення високої продуктивності професійної діяльності. Отже, все це вимагає значного посилення професій­но-прикладної підготовки учнів ССНЗ та СПТУ порівняно з їхніми однолітками — учнями загальноосвітньої школи. Особливістю методики фі­зичного виховання учнів ССНЗ і СПТУ є широке впровадження в цей процес різноманітних тренажерів, що дають змогу відбити специфіку професій, здій­снити програмований контроль за ходом процесу фізичного вдосконалення.

Отже, специфіка фізичного виховання учнів ССНЗ та СПТУ, з одного боку, дає змогу краще і швидше опанувати відповідну професію, а з іншого, — озброює цю категорію молоді такими знаннями, вміннями і навичками, які в майбутньому вони використовуватимуть у професійній діяльності. Це легко побачити, порівнюючи особливості фізичного виховання учнів педаго­гічних і медичних училищ. Для одних фізичні вправи є, перш за все, засобом виховання, для інших — засобом лікування.

Розглядаючи особливості фізичного виховання залежно від віку підлітків, ще раз наголошуємо на необхідності пам'ятати: загострення уваги вчителя на тих чи інших завданнях на певному віковому етапі підготовки не означає, що інші завдання в цей період не розв'язуються. Тим більше, що вчитель повинен забезпечити наступність у вирішенні освітніх, оздоровчих та вихов­них завдань від Ідо XII класу. Кожен урок — лише крок на довгому шляху, що веде до мети — впровадження фізичної культури в побут нації.

Великої уваги потребують учні спеціальної медичної групи.* Розпові­даючи їм про користь фізичних вправ для організму здорової людини, на переконливих прикладах показуйте роль фізичної культури у боротьбі з хво­робами (недугами). Такі знання допоможуть дітям усвідомити, що заняття фізичними вправами спроможні відновити їхнє здоров'я і працездатність, що, у свою чергу, сприятиме піднесенню ефективності занять.

Оцінюючи засоби фізичного виховання названої категорії дітей, треба, пе­редусім, усунути ті вправи, які протипоказані за тих чи інших захворювань. Зазвичай, важливого значення набувають навчання раціонального дихання і ко­рекція постави (відповідні вправи). Обов'язковою умовою є індивідуальний підхід і систематичний контроль стану організму.

За зорових та слухових дефектів і враженої нервової системи організм дитини розвивається у несприятливих умовах не тільки через порушення цих функцій, а й унаслідок вимушеної гіпокінезії. Це особливо помітно у сліпих і хворих церебральним паралічем. Гіпокінезів погіршує стан організму і сприяє прогресуванню захворювання. Утворюється замкнуте коло: хвороба призводить до обмеження рухливості, а це, відповідно, погіршує перебіг хво­роби. Патологічний стан може бути розімкнутий лише своєчасним і систематичним застосуванням обґрунтованих навантажень.

Закономірності навчання і виховання дітей із відхиленнями в розвитку вивчає спеціальна наука — дефектологія. З її основами повинен бути добре ознайомле­ний кожен, хто працює з названою категорією дітей. На факультеті фізичного виховання Одеського університету готують фахівців із цього профілю. Для під­готовки студентів до проведення занять з учнями, віднесеними за станом здоров'я до спеціальних медичних груп, на старших курсах факультетів фізичного вихо­вання інших вищих педагогічних закладів освіти України вивчається предмет "Методика фізичного виховання учнів спеціальних медичних груп.

Контрольні запитання

  1. Як ви розумієте єдність знань, розвитку фізичних здібностей, набуття умінь самостійно займатися фізичними вправами, засвоєння техніки рухових дій?

  2. Використавши знання з психології та циклу біологічних дисциплін, доведіть, що на різних етапах шкільної освіти на перший план треба висувати розв'язання тих чи інших завдань.

  3. Чому в І—IV класах виняткового значення треба надавати збагаченню рухового досвіду учнів? Як це доцільно робити?

  4. Які основні завдання розв'язуються на другому і третьому етапах фізич­ного виховання у школі?

  1. Як ви будете забезпечувати наступність у роботі з учнями різних класів?

  1. Які ви знаєте особливості фізичного виховання дітей старшого шкіль­ного віку, що навчаються в ССНЗ та СПТУ?

  2. Які особливості ви будете враховувати у роботі з дітьми, віднесеними до спеціальних медичних груп?

10. Загальні вимоги до уроку

Можна навести десятки вимог, яких треба дотримуватись у процесі під­готовки і проведення уроків. Більшість з них була розглянута нами в ході характеристики уроку і його частин. Тому назвемо лише загальні вимоги або цілі їх групи, щоби створити уявлення про ті функції, які виконує урок у ціліс­ній системі занять фізичними вправами.

  1. Учитель повинен забезпечити високий оздоровчий та виховний ефект кожного уроку через зв'язок предмета з життям своїх учнів (сьогодні й у майбутньому). Тому для сучасного уроку характерне комплексне плану­ виховання і вирішення завдань щодо формування знань і практичних навичок, виховання моральних якостей особи, розвитку інтелекту, волі, емоцій, фізич­них здібностей учнів, їх оздоровлення.

Класичний приклад поєднання фізичного, психічного і духовного в лю­дині є система фізичних вправ йоги. Так, у системі йоги перша із восьми сходинок на шляху до вдосконалення особистості — це подолання егоїзму і випробовування учня на спосіб життя. На цій сходинці учень повинен дове­сти свою духовну готовність просуватися далі шляхом удосконалення. Отже, заняття варто розглядати і як тренування в обраному виді спорту, і як життєвий шлях людини, що передбачає досягнення фізичної та духовної досконалості. Цей певний спосіб життя ґрунтується на невмирущих моральних цінностях, установках та ідеалах людини.

Йог не виконує вправ бездумно. Приймаючи певну позу, він твердо знає, для чого вона, і вірить, що за допомогою певної асани досягне бажаного результату.

У момент прийняття й утримання поз йог зосереджує увагу на певних м'я­зах, частинах тіла або внутрішніх органах. Для чого? Виявляється, знову ж таки, для посилення впливу фізичних вправ. Виконуючи вправи, йог прагне до розвитку саморегуляції, від якої залежить вміння управляти собою. Людина стає господарем власного тіла і поведінки, може впливати на м'язи і внутрішні органи, мобілізуючи психічні та фізичні ресурси організму.

Успішно застосовує елементи йоги на уроках учитель фізичної культури з Одеси Л. Латохіна. Вона прагне до того, щоби кожен урок фізичної культу­ри був наповнений активною роботою свідомості, думки і почуттів, усього людського єства [12].

2. Уроки фізичної культури повинні забезпечити безперервність (перма­ нентність) процесу фізичного виховання.

Через те, що жоден рівень шкільного навчання не в змозі забезпечити знаннями й уміннями на все життя, то, тим більше, жоден рівень тренова­ності організму в шкільні роки не є "капіталом", який без подальшої систематичної праці буде приносити дивіденди у вигляді належного фізич­ного стану в майбутньому.

Сформований у двадцятих роках нашого століття принцип перманент­ного навчання і виховання, стосовно фізичного виховання означає, що процес активної участі у фізичній культурі не повинен закінчуватися чи переривати­ся на будь-якому етапі онтогенезу людини. Дефіцит фізичних навантажень на опорно-руховий апарат людини і зростання вільного часу, що притаманні прогресу цивілізації, актуалізують значення цього принципу до рівня одного

з визначальних факторів соціальної життєдіяльності людини.

У шкільній практиці ідея перманентного фізичного виховання поля­гає в теоретичній, методичній та психологічній підготовці підростаючих поколінь до пожиттєвої участі у фізичній рекреації.

Відповідно до ідеї безперервного навчання і виховання, сучасна педагогі­ка стоїть на позиції, що критерієм ефективності дидактично—виховного процесу є не стільки те, що учень робить у школі, а те, як буде жити по її закінченні. Стосовно фізичного виховання це означає пріоритет форму­вання в учнів системи цінностей, звичок і вмінь, що служать відновленню, підтриманню і примноженню здоров'я та краси тіла, з одночасним задово­ленням невідкладних потреб дітей.

Зі Кожен урок повинен бути тісно пов'язаний із попередніми і наступни­ми, утворюючи систему уроків. Вивчаючи новий матеріал, систематично повторюйте і закріплюйте раніше вивчене, готуйтесь до засвоєння наступно­го. Пам'ятайте: добре засвоєні вправи, збагачуючи руховий досвід учнів, систематично використовуються у фізичному вихованні та повсякденному житті дітей. Така система забезпечується послідовним вирішенням низки вузьких навчальних завдань.

4. Сучасний урок відрізняється організацією самостійної навчальної діяльності учнів. Учитель послідовно озброює їх уміннями і навичками навчальної роботи, прийомами самоосвіти, самооцінки і самоконтролю, домагається формування культури рухів, виховуючи тим самим потребу до систематичних занять фізичними вправами. При цьому свідома робоча дисципліна передбачає широку ініціативу і творчість дітей. Уроки вчителів-новаторів — це колективна праця педагогів і учнів. У багатьох із них вихованці беруть участь навіть у побудові уроку, доборі засобів і методів. Це і є вищим проявом дисципліни

Метою самовдосконалення як вищої форми навчально-виховної роботи є підготовка учнів до прийняття відповідальності за подальший розвиток після припинення виховних відносин у школі.

Самонавчання і самовиховання у процесі занять фізичними вправами слу­жить не тільки формою підготовки до ролі суб'єкта (співтворця) власного розвитку в майбутньому, але й сприяє реалізації актуальних рухових потреб учнів, котрі не можуть бути цілком задоволені реальною кількістю уроків.

Привчання до самовдосконалення вимагає формування відповідних суб'єк­тивних поглядів учнів і, водночас, забезпечення його необхідними вміннями і знаннями про методи праці над собою. Формування суб'єктної позиції учня у процесі фізичного виховання відповідає принципу гуманізації навчально-виховного виховного процесу, а забезпечення знаннями та спеціальними вміннями вимагає його інтелектуалізації. Якщо раніше на заняттях фізичними вправами, які переслідували мету тре­нування тіла, знання учневі були не дуже потрібні (достатньо було, щоби ними володів учитель), то сьогодні для забезпечення зв'язку між навчанням і вихо­ванням під керівництвом учителя і самостійною рекреаційною активністю після закінчення школи (відповідно до теорії перманентності), актуальною є інте­лектуалізація цього процесу. Водночас, інтелектуалізація вже не може здійснюватися лише шляхом повідомлення учням інформації у вигляді комен­тарів про значення вправ і їхній вплив на організм під час безпосереднього вивчення вправ. Вона з новою силою ставить на порядок денний питання про підготовку і видання підручників та порадників (посібників) для учнів.

З інтелектуалізацією (в широкому її розумінні) як впливом на самоусвідом­лення учнем власних фізичних потреб і можливостей тісно пов'язане поняття гуманізації і демократизації процесу фізичного виховання. Останні передбачають свідому участь учня в педагогічному процесі як його суб'єкта, співучасть у проектуванні цього процесу та співвідповідальність за його ре­зультати. У цьому зв'язку можна сказати, що, не перестаючи бути біологічною категорією, людський організм стає одночасно суспільною категорією.

Отже, гуманізація означає, що закони біологічного розвитку не є вирі­шальними факторами, які визначають мету фізичного виховання, а є лише інструментом її раціональної реалізації в межах прийнятної особистістю системи цінностей.

Показовим для сучасного уроку є різноманітність діяльності учнів,

за­собів, методів і прийомів, що використовуються вчителем. Недопустимо будувати заняття за шаблоном, обраним назавжди, яким би ефективним він спочатку не був. Закони адаптації вимагають постійного оновлення засобів, методів, форм організації діяльності учнів, оскільки "старі" не викликають бажаних реакцій, а отже, і функціональних змін. При цьому використовувані на уроці засоби, методи і форми організації діяльності учнів повинні відпо­ відати їх індивідуальним можливостям.

Індивідуалізація передбачає пристосування навчально-виховних засо­бів, методів і форм до індивідуальних психофізичних особливостей учня і докорінно змінює його роль у процесі навчання та виховання. Тепер уже не учень служить реалізації програми, а програма служить задоволенню його потреб. Інакше кажучи, не учень для фізичного виховання, а фізичне вихо­вання для учня.

Об'язковою умовою ефективності є досягнення оптимальної рухо­вої активності всіх учнів протягом усього уроку.

На кожному уроці треба забезпечити функціонування системи контро­лю та оцінки знань, умінь і навичок учнів. Вона повинна діяти в кожній його частині і використовуватись для оцінки ходу і підсумків навчання та розвит­ку фізичних здібностей.

У всіх названих випадках оцінювання полягає в порівнянні передбачува­них результатів із реальними досягненнями учнів і становить основу раціоналізації їхньої діяльності та дій учителя.

Крім невідкладних (термінових) завдань, оцінка виконує також важливі перспективні функції (виховання для майбутнього), сприяючи вихованню критичного ставлення до власних досягнень, привчає до самоконтролю і са­мооцінки рухових можливостей після закінчення шкільного навчання.

Шкільній оцінці повинні підлягати лише ті ефекти, які є результатом праці учня і вчителя.

Реалізація різноманітних функцій оцінки в сучасному навчально-вихов­ному процесі вимагає певного часу (американські фахівці відводять 10% від загального часу занять), надійного й ефективного інструментарію та високої кваліфікації вчителя (особливо у сфері антропології, фізіології, психології і статистики).

Сьогодні у зв'язку з сучасними тенденціями, притаманними фізичному ви­хованню у світовій практиці, крім тестів для визначення рухових можливостей учнів, все частіше використовують тести для оцінки їхнього емоційного став­лення до фізичної активності, інструменти та школи для оцінки постави тощо.

Водночас варто зазначити, що до оцінювання учнів ще й сьогодні вчителі та теоретики ставляться по-різному. Багато емоцій викликає воно і в учнів, їхніх батьків та працівників системи управління освітою. Ті, хто безпосеред­ньо підтримує оцінювання у фізичному вихованні, доводять, що воно є джерелом інформації про успіхи, що добрі оцінки спонукають до нових до­сягнень. Опоненти вважають, що, отримуючи низькі оцінки, учні будуть негативно ставитися до рухової активності не тільки під час навчання у школі, але й після її закінчення, що побоювання поганих оцінок може позбавити учнів радості в навчально-тренувальних заняттях.Важко однозначно прийняти чи заперечити аргументи, висловлені будь-якою стороною (беззастрежними прихильниками чи опонентами оцінки). Шкільна оцінка з фізичного виховання (як, до речі, і все інше, що винайшла людина) несе в собі позитивні та негативні ефекти. Важливим є те, які з них будуть використані вчителем. Якщо вчитель виставляє учням оцінки лише за показаний у бігу, стрибках чи метаннях результат, то це є звичайне педагогі­чне невігластво. По-перше, тому що результати, показані учнями, не завжди (швидше рідко коли) є результатом праці школи, а по-друге, успіхи в руховій діяльності не забезпечують готовності до піклування про свій фізичний стан по закінченні навчання у школі.

Водночас зі шкільних оцінок можна зробити чудове знаряддя для підви­щення ефективності процесу фізичного виховання, використовуючи відому закономірність, відповідно до якої нагороджувані дії зміцнюються, а дії, що спричинили покарання, — гальмуються. При цьому оцінка залишається дже­релом інформації про хід і наслідки навчально-виховного процесу. Досягти цього можливо, якщо система оцінювання буде функціонувати на засадах таких основних положень: 1) вона має чітко визначену мету; 2) є справедли­вою; 3) є цілком зрозумілою для учнів і прийнятою ними.

Підсумовуючи, зауважимо, що урок — це своєрідний засіб, який викорис­товується нами для задоволення специфічних потреб учнів. Тому завжди борімось доступними нам способами з головними його вадами, які, на жаль, так часто трапляються в реальній практиці навчання — нудьгою і відсутніс­тю віри учнів у свої сили.

Важливе значення мають умови проведення уроків (навчально-матері­альні, гігієнічні, естетичні та морально-психологічні).

Згадані вимоги випливають із принципів побудови процесу фізичного виховання і є обов'язковими для реалізації.

Контрольні запитання

Згадані вимоги випливають із принципів побудови процесу фізичного виховання і є обов'язковими для реалізації.

  1. Яка з вимог до уроку має виняткове значення у зв'язку з національни­ми відродженням України? ; і

  2. Що з минулого досвіду фізичного виховання в Україні особливо акту­альне на сучасному етапі вдосконалення фізичного виховання дітей і підлітків?

  3. Що таке система уроків?

  4. У чому може виявлятись шаблонність на уроці?

11. Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури як спосіб підвищення його ефективності

Складовою частиною навчально-виховного процесу є контроль учите­лем власної діяльності та діяльності учнів на кожному уроці. Тільки осмислюючи й оцінюючи результати цієї діяльності, можна вносити необ­хідні корективи у свою працю, підвищувати якість уроків і педагогічну майстерність учителя загалом.*

Отже, володіння методикою педагогічного аналізу уроку є обов'язко­вим компонентом професійної кваліфікації фахівців із фізичної культури і запорукою підвищення його результативності.

Спостереження та аналіз уроку — це складний процес, який вимагає певних знань, умінь і навичок тримати в полі зору всі сторони навчально-виховної діяльності. Побачене необхідно одночасно осмислити й оцінити з позицій доцільності рішень у певних обставинах, намітити рекомендації тому, хто проводить урок.

Для формування висновків і пропозицій треба готуватися, спеціально вивчаючи при цьому документи планування та готуючи протоколи спостере­ження до його початку.

Аналіз уроку може бути повним або частковим. За повного аналізу охоплюються всі його компоненти, нюанси і весь зміст уроку. Предметом часткового аналізу є окремі компоненти уроку, наприклад: величина і дина­міка фізичних навантажень, методи та методичні прийоми використані вчителем, поведінка учнів, поведінка вчителя, прийоми активізації діяль­ності учнів тощо.

Повний аналіз уроку може переслідувати різну мету, а саме:

У методичній літературі з фізичного виховання рекомендуються різні схеми аналізу уроків, які загалом представляють один із двох підходів до вирішення цієї проблеми. Перший підхід, який трапляється найчастіше, пе­редбачає аналіз окремих розділів (компонентів) діяльності вчителя й учнів

на уроці; другий — орієнтує на послідовний аналіз частин уроку.

Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за окремими його компонентами (розділами)

I. Загальні відомості. Школа, клас, дата, час, місце проведення, кіль­ кість учнів за списком і тих, хто займаються, зайнятість корисною роботою тимчасово звільнених, але присутніх на уроці учнів.

Матеріально-технічне забезпечення та санітарно-гігієнічні умови про­ведення занять (чистота приміщення; стан приладів, їхнє розміщення, установка і прибирання; порядок роздачі та збору інвентаря; нестандартне обладнання, його доцільність і ефективність; безпека на занятті; виховання в учнів бережливого ставлення до інвентаря та обладнання; залучення учнів до підготовки і виготовлення дрібного інвентаря та наочних посібників). Ес­тетична оцінка місць занять та матеріально-технічних умов.

Підготовленість педагога та учнів до уроку. Розробка вчителем змісту знань: відповідність підібраних засобів завданням уроку; доцільність запла­нованої і фактично реалізованої послідовності вправ на уроці.

Підбір методів і методичних прийомів навчання, виховання, організації та оцінки діяльності учнів; їхня цінність із погляду виховання особистості учнів; використання на уроці наочних посібників і технічних засобів навчан­ня, їх повнота і методична цінність.

Підготовленість до уроку помічників, їх попереднє інструктування; успіш­ність діяльності; знання та вміння організаційно-методичного характеру; знання типових помилок і шляхів їх виправлення; уміння страхувати; знання правил ігор, вимог до установки приладів. Якість виконання функцій черго­вими, капітанами команд, суддями.

Доцільність відхилень від намічених завдань і змісту уроку, викликаних умовами і ситуаціями, що виникли у процесі його проведення.

Використання методів організації навчальної роботи і їх поєднань. Спосо­би виконання вправ, що використовувались на уроці. Доцільність вибраних форм розміщення і способів переміщення учнів для виконання чергових зав­дань з погляду забезпечення оптимальних просторових умов роботи (доброї видимості вчителя, зручності виконання вправ, взаємоспостереження під час взаємного навчання й оцінки) та економії часу. Виховна цінність застосованих шикувань і переміщень (для розвитку орієнтування у просторі та часі, вихо­вання естетичних почуттів, уваги, кмітливості і виконавської дисципліни).