1.1 Суть фасилітації реалізація її ідей у діяльності вчителя

У філософській, психолого-педагогічній літературі широко висвітлюється проблема розвитку вчителя, формування його позиції щодо прийняття внутрішнього світу учнів, такої взаємодії з ними, коли навчання є осмисленим. Є.С. Березняк, Н.М. Ващенко, Ю.В. Гільбух, Л.І Даниленко, І.О.Луценко, Н.М. Островерхова, І.П. Радченко, О.В.Темченко, В.Ф.Хомич у своїх дослідженнях розглядали ці проблеми. Водночас недостатньо вивченими залишаються особливості феномена фасилітації, а також питання формування фасилітуючої позиції вчителя.

У вітчизняній і зарубіжній філософській, психологічній та педагогічній думці склалася сукупність ідей, що допомагають усвідомити суть фасилітації, її витоки. Термін «фасилітація» ввів у науку Карл Рождерс. Він тлумачив її як «функцію полегшення спілкування сфери адресант - адресат»[21]. Феномен фасилітації будується на гуманістичних принципах поваги до людини, її гідності, вільному вияві почуттів, здібностей людини.

Концепція педагогічного напряму гуманістичної психології вбачає суть фасилітації в розширенні можливостей для самореалізації учня й учителя в школі, створення вільного розвитку особистості.

В науково - педагогічній літературі фасилітацію визначають як партнерську (гуманістичну) взаємодію.

Фасилітація - процес, що відбувається за умов взаємодії людей, спрямований на створення атмосфери доброзичливості, довіри, відкритості, і умов для саморозвитку, самовдосконалення кожної особистості.[25] У центрі уваги фасилітативної діяльності є полегшення, допомога і орієнтація на особистість учня, його внутрішній світ, переживання, емоції, створення ситуації успіху.

Поняття «фасилітація» прийшло у педагогіку із гуманістичної психології й означає «полегшувати», «допомагати», «сприяти». Із самого початку гуманістична психологія займається вивченням здібностей і можливостей людини, до яких не звертаються ні позитивізм, ні біхевіоризм, ні психоаналіз, а саме - любов, творчість, «Я - розвиток», реалізація своїх можливостей, вищі цінності буття, становлення, сенс, досвід, психічне здоровя тощо. Такий підхід повязаний з іменами К.Роджерса, Ш. Бюлер, К. Гольдштейна, А Маслоу, Дж. Олпорта, Р. Мея, Е.Фромма, К. Хорні, В. Франкла.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень[4;16;17;21] дав змогу визначити такі умови фасилітації у навчанні: проблемність навчання; глибока довіра педагога до учнів, їх можливостей; повага до учнів; толерантне ставлення до учнів; розуміння їх реакцій;забезпечення учнів інформаційними, дидактичними, технічними та матеріальними ресурсами.

Фасилітація є важливою характеристикою змісту гуманних ціннісно-змістовних відносин. Фасилітація базується на партнерській (гуманістичній) взаємодії. Це означає, що педагог будує навчальний процес на основі діалогічної стратегії міжособистісних впливів, розділяє повноваження з учнями, співпрацює з класом. Учитель зосереджує увагу на конструктивній взаємодії з учнями, допускає існування різних поглядів і думок у вихованців, керує навчальним процесом так, що учні стають більш самостійними, у разі потреби дає поради класу щодо реалізації певних ідей, можливих рішень: дозволяє учням обирати найбільш прийнятні методи навчання і при цьому є активним спостерігачем. Учитель - фасилітатор за допомогою простих ідей, крок за кроком підводить учнів до вирішення складних завдань, говорить не учням, а з учнями. Така взаємодія характеризується єдністю дій і широкими комунікаціями між усіма її структурними елементами та зовнішнім соціальним середовищем. Така взаємодія гарантує відсутність будь-якого тиску й насильства над дитиною. Її можна здійснювати лише за встановлення партнерських відносин між учнем і вчителем. Партнерство, демократичний стиль і норми гуманних відносин розглядаються як органічна складова навчально-виховного процесу. Гуманній школі притаманні оптимістичний настрій, загальна атмосфера радості, взаємодопомоги, толерантності, людяності.

Головним для розуміння суті фасилітації є ідеї самоцінності особистості й ідеї потреби "постійного вдосконалення". Фасилітація - процес, який відбувається за умов взаємодії людей і спрямований на створення атмосфери доброзичливості, довіри, відкритості, саморозвитку, самовдосконалення кожної особистості. В центрі уваги фасилітаційної діяльності є полегшення, допомога, створення ситуації успіху, орієнтація на учня, його внутрішній світ, переживання, емоції.

Одним із найважливіших підходів, на який спирається гуманістична педагогіка, є дитиноцентрований підхід. Основні положення дитиноцентрованого підходу полягають у тому, що внутрішня природа (або сутність) дитини позитивна, конструктивна й соціальна; ця природа виявляється в дитині щоразу, коли в її відносинах з іншою людиною (або. іншими людьми) панує атмосфера безумовного позитивного сприйняття, емпатійного розуміння та конгруентного самовизначення. Дитиноцентрований підхід передбачає субєкт-субєктні відносини, які характеризуються створенням у класі клімату довіри та взаєморозуміння. Субєкт-субєктний звязок становить також взаємодію, що виникає в спільній діяльності вихованця і педагога, в основі яких лежить збагачення духовних характеристик, моральне самовдосконалення, гуманізація ціннісної сфери особистості.

Історія педагогічної думки розкриває довгий шлях обґрунтування та ствердження принципу дитиноцентризму як основи виховних і освітніх практик.

Питання необхідності взаємодії з дитиною як допомоги в самопізнанні, самореалізації порушували у своїх працях видатні педагоги-гуманісти: Я.Корчак, В.О. Сухомлинський, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський.

В.О. Сухомлинський ставив у центр діяльності вчителів, школи в цілому особистість учня. В багатьох працях він звертав увагу на неперевершені можливості школи, учителя, якщо вони будують свою роботу на основі гуманізму, любові до дитини, піклуванні про її природну цілеспрямованість.

Серед найбільш значущих, ідей К.Д. Ушинського цінними для нашого розуміння суті фасилітації є ідеї необхідності знання психології дитини, любові до дитини, щирості, справедливості в стосунках з нею, бажання і здібності учителя всебічно розвиватися.

Я. Корчак наголошував у своїх працях також на любові до дитини, повазі до її особистості, розвитку творчих здібностей вихованців.

Засновники педагогіки співробітництва Ш.О. Амонашвілі, В.Ф. Шаталов, Є.М. Ільїн, С.М. Лисенкова та інші висунули ряд ідей, які були спрямовані на гуманізацію навчально-виховного процесу, реалізацію фасилітаційної ролі вчителя:

пізнання й засвоєння істинно людського;

пізнання себе як людини;

збіг інтересів учнів із загальнолюдськими інтересами;

надання суспільного простору учневі для найкращого вияву своєї індивідуальності;

олюднення педагогічного процесу.

Ш.О. Амонашвілі охарактеризував педагогіку співробітництва як трансформацію існуючої до недавнього часу імперативної атмосфери авторитарного навчання в атмосферу радості, оптимізму, гуманізму.

Учитель, який працює на засадах гуманізму, дитиноцентризму, фасилітації, співробітництва, здатний спонукати й надихати учнів на інтенсивну, усвідомлену духовно-моральну самозміну, відповідно до індивідуально-пріоритетних смислів життєдіяльності, актуалізувати процеси спрямованого й продуктивного саморозвитку, У результаті такої діяльності учень відчуває розуміння й співпереживання з боку вчителя, крім того, набуває впевненості в собі, бо усвідомлює, що має достатньо здібностей і сил, щоб розкрити смисл власної поведінки, він стає більш незалежним і сильним. Фасилітація, фасилітаційна взаємодія в педагогіці виражається у співробітництві, в створенні ситуації успіху, відданості своїй справі, бажанні змінюватися, допомозі дітям у навчанні, любові до дітей, у створенні атмосфери прийняття і довіри, взаємоповаги між учителем та учнями, між самими учнями.