9 Психолого – педагогічні основи навчання та здійснення виховної роботи у вищому навчальному закладі
Викладачу насамперед важливо знати особливості формування колективних відносин, зв’язків учнів у молодшому, середньому та старшому віці й розглядати формування цих відносин у єдності з розвитком колективу учнів. Викладач ніколи не повинен розглядати учня як якусь відособлену ним навчальну одиницю, а завжди уявляти його в єдності й у взаємодії з колективом, із середовищем. При цьому і колектив не повинен розглядатись викладачем як сума знеособлених індивідуумів.
Педагогічний процес — це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети.
До педагогічних засобів у широкому розумінні належать: зміст, що підлягає засвоєнню, методи й організаційні форми виховання, за допомогою яких педагог викликає активну діяльність вихованців, встановлює взаємозв'язки, організовує процес. [21]
Отже, педагогічний процес характеризують: ціль, завдання, зміст, методи, форми взаємодії педагогів і вихованців, досягнуті при цьому результати. Педагог ставить завдання виховання і прагне їх реалізувати. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й самого себе. Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство.
Взаємодія — це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань.
Завдання заздалегідь передбачають зміну стану, перетворення властивостей і якостей вихованців. Тому можна констатувати, що педагогічний процес є процесом, у якому соціальні ідеї перетворюються в якості особистості. У педагогічній практиці та педагогічній літературі попередніх років вживається поняття навчально-виховний процес.
В основному терміни навчально-виховний процес і педагогічний процес тотожні.
Однак, поняття навчально-виховний процес не відображає, як показали дослідження П.Ф. Каптерева, А.П. Пінкевича, Ю. К. Бабанського, М.М. Скаткіна та інших викладачів, усієї складності процесу і, найперше, його найважливіших рис — цілісності та спільності. Головна ж суть педагогічного процесу — єдність навчання, виховання та розвитку на основі цілісності й спільності.
Принципи цілеспрямованості і науковості висувають такі вимоги до процесу навчання:
ретельний відбір найсуттєвішого змісту навчальної дисципліни з урахуванням закономірностей і принципів дидактики, логіки вивчення предмету.
розгляд явищ, фактів, закономірностей науки (навчальної дисципліни) з різних сторін, з урахуванням взаємозв'язку конкретної науки з іншими.
точність і однозначність словесного означення понять, законів, концепцій, їх відповідність рівню розвитку сучасної науки.
розкриття у процесі навчання історії відкриття явищ і наукових законів, створення у студентів правильних уявлень про методи наукового пізнання та використання у процесі викладу матеріалу методів наукового пізнання способів формування творчого мислення, що спонукає студентів до творчої діяльності. [24]
Дослідження показали, що педагогічно обдаровані викладачі здібні не тільки адекватно розуміти своїх студентів, але й цілеспрямовано впливати на них в процесі дидактичної комунікації. Це дозволило виділити два взаємопов’язаних рівня соціального відображення характеристик педагогічної діяльності:
рефлексивний;
проективний.
Рефлексивний рівень включає емпатію педагога, почуття міри або самоконтролю.
Проективний рівень виділяє п’ять видів специфічного проектування результатів впливу на учня:
гностичний;
власне проективний;
конструктивний;
комунікативний;
організаторський.
Виховання – процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовленого законами суспільного розвитку, дією об'єктивних і суб'єктивних чинників.
У вихованні особистості беруть участь сім'я, родина, навчально-виховні заклади, на нього впливають мікро і макро-середовище, соціально-політична та економічна ситуація в країні, засоби масової інформації, громадські організації та ін. Усе це робить процес виховання, з одного боку, більш керованим, оскільки існує чимало ефективних способів і засобів впливу на особистість, а з іншого — ускладнює управління ним, тому що важко інтегрувати всі фактори впливу, застерегти особистість від негативних впливів.
Поняття виховання, як базову категорію педагогіки, нині вживають у широкому і вузькому соціальному значенні слова, а також у широкому і вузькому педагогічному розумінні.
Теорія виховання як розділ педагогічної науки має свій об'єкт і предмет.
Об'єкт виховання – процес формування особистості разом з її ставленням до суспільства, себе й інших людей, до праці. Деякі стосунки відповідають структурі психічних якостей особистості й охоплюють сферу її потреб, знань, почуттів, вольових дій і вчинків.
Предмет виховання – специфічні для виховання проблеми та явища: закономірності й принципи, зміст, технології, методи, прийоми та форми, спрямовані на реалізацію мети й завдань виховання.
Виховувати – означає створювати системи таких стосунків між людьми, що стимулюють певне ставлення особистості до себе й інших, до суспільства, до праці.
Психологічна сутність виховання – у переведенні-особистості з одного стану в інший, інтеріоризації зовнішнього щодо неї досвіду, знань, цінностей, норм, правил у внутрішній психологічний план, у її переконання, установки, поведінку. Наслідки виховання, а саме поведінка особистості, залежать від того, наскільки системно в процесі виховання поєднано емоційно-чуттєву та вольову сфери психіки, поведінку особистості.
Форми виховної роботи — це варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховної справи.
У психолого-педагогічній літературі поняття «виховний захід» використовується для позначення різних видів і форм виховної роботи.
Однак учені відзначають невідповідність означеного поняття фактичному смислу виховної роботи, адже «захід передбачає фрагментарність».
Форм виховної роботи з учнями поділяють на три групи — залежно від основного завдання, яке реалізується у процесі використання тієї чи іншої форми:
форми управління і самоуправління шкільним життям (збори, лінійки, мітинги, години класних керівників, засідання представницьких органів учнівського самоврядування, стінна преса тощо);
пізнавальні форми (екскурсії, походи, фестивалі, усні журнали, інформації, газети, тематичні вечори, студії, секції, виставки тощо);
розважальні форми (ранки й вечори, свята, ігрові програми тощо). [23]
Інститут кураторів є ключовою структурою в системі виховної роботи вузу , який реалізує програму виховання студентства з метою формування в учнів активної соціальної позиції, громадянської самосвідомості, розвитку загальної культури та професійно-трудових навичок.
Куратор у вищому навчальному закладі це викладач – вихователь, який не тільки спостерігає за навчанням студентів, а й активно залучає їх до виховно-освітній процес, використовуючи систему взаємовідносин, засновану на співпрацю і партнерство .
Одна з головних завдань куратора – допомогти студентам 1 та 2 курсів швидко і безболісно адаптуватися до студентського життя, навчитися орієнтуватися в своїх правах і обов'язках, познайомитися з організацією навчального процесу у вузі, згуртувати колектив і створити сприятливий мікроклімат в групі. [18]
- 1 Основи наукознавства
- 2 Методологія та організація наукових досліджень
- 3 Інформаційне забезпечення наукових досліджень. Систематизація та впровадження результатів наукового дослідження
- 4 Сутність процесу навчання, види та форми навчальної діяльності у вищому навчальному закладі
- 5 Методичне забезпечення навчального процесу
- 6 Застосування інноваційних технологій у процесі навчання
- 7 Організація та методичне забезпечення самостійної роботи студентів
- 8 Діагностика знань
- 9 Психолого – педагогічні основи навчання та здійснення виховної роботи у вищому навчальному закладі
- 10 Охорона праці
- Висновки
- Список використаних джерел