4.1. Загальна характеристика витривалості
Різні люди мають різну здатність виконувати певні види робіт. Одні успішно виконують високо інтенсивну роботу і зазнають труднощів при тривалій роботі. Одні виконують роботу тривалий час не знижуючи інтенсивності, інші — швидко знижують інтенсивність і припиняють роботу. Окремі особи (включаючи і дітей) мають дивовижну працездатність. Фізкультурно-спортивні події багаті на такі факти, як наприклад: норвежець Дік Тот за 24 години пробіг 261 км. В міжнародних змаганнях зі спортивної ходьби на 100 км у Женеві в 1983 році взяла участь 7-річна швейцарка Наталі Ліндер, 10-річний американець. 42-річний австралієць Рон Грант подолав відстань 400 км по розпечених до 40-60° С піщаних дюнах австралійської пустелі за 3 доби 17 годин і 52 хвилини. 11-річний англійський школяр Томас Грегорі за 12 годин переплив протоку Ла-Манш. Що дозволило їм продемонструвати такі високі показники працездатності? Очевидно, кожен читач відповість — витривалість. І насправді: Витривалість людського організму має величезні ресурси, які за певних умов можна реалізувати. Щоб переконатися в цьому, досить згадати ще такі факти: більше 6 діб (142 год15 хв) безперервно грали в теніс два молоді американці, а австралієць Яніс Курас у 1987 році подолав 1005 км за 5 діб, 14 годин і 47 хвилин.
Хто ж витриваліший? Той, хто за рівних умов може ефективніше Виконувати фізичну роботу (Яніс Курас), чи той, хто за визначений час виконає більшу кількість роботи (Дік Тот)? І в першому, і у другому випадку якість роботи чітко обумовлюється, але її критерії дещо інші. Витривалість немов би зворотною стороною втоми. Більш витривалим є той, хто за інших рівних умов менше втомлюється, або втома в нього наступає пізніше.
Отже, фізична витривалість як рухова якість людини — це її здатність долати втому у процесі рухової діяльності.
Фізична витривалість має велике значення для життєдіяльності людини, бо дозволяє: тривалий час підтримувати високий рівень інтенсивності рухової діяльності; виконувати значний обсяг роботи; швидко відновлювати сили після навантажень.
Залежно від об'єму м'язів, які беруть участь у роботі, розрізняють три види фізичної втоми, а отже, витривалості:
локальну, якщо до роботи залучено менше третини загального об'єму м'язової маси;
регіональну, коли в роботі бере участь від третини до двох третин м'язової маси;
• тотальну, якщо одночасно працює більше двох третин скелетних м'язів. Між названими видами втоми (витривалості) немає прямої залежності.
Найчастіше у професійній, побутовій, спортивній діяльності ми стикаємось із тотальною втомою, тому надалі будемо розглядати переважно питання вдосконалення витривалості стосовно роботи, що вимагає функціонування більшої частини опорно-рухового апарату.
Втома розвивається поступово, і в її розгортанні можна умовно виділити три фази:
фаза звичайної втоми;
фаза компенсованої втоми;
фаза декомпенсованої втоми.
Залежно від специфіки роботи розрізняють загальну та спеціальну витривалість.
Загальна витривалість як рухова якість людини — це її здатність тривалий час виконувати м'язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м'язів.
Загальна витривалість базується на удосконаленні роботи вегетативних систем організму, і це створює умови для її широкого переносу з одного виду рухової діяльності на інший. При цьому встановлено, що перенос загальної витривалості з циклічних вправ на ациклічні більш виражений, ніж навпаки.
Загальна витривалість є також необхідною передумовою високого рівня розвитку інших спеціальних видів витривалості. Проте переоцінювати вплив загальної витривалості на спеціальну не варто.
З відомих причин у деяких публікаціях загальну витривалість називають "аеробною", або "вегетативною".
Витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності (в тому числі виробничої) називають спеціальною.
Серед спеціальних видів витривалості найважливішими є швидкісна, силова та координаційна.
Швидкісна витривалість людини — це її здатність якомога довше виконувати м'язову роботу з біля граничною та граничною інтенсивністю.
Вона має важливе значення для забезпечення ефективності циклічних рухових дій, спортивних ігор.
Перенос швидкісної витривалості спостерігається переважно у подібних за структурою вправах.
Силова витривалість людини — це її здатність якомога продуктивніше тривалий час долати помірний зовнішній опір.
Мається на увазі різноманітний характер функціонування м'язів (утримання пози, повторне виконання вибухових зусиль, циклічна робота певної інтенсивності). Прикладом надзвичайно високого рівня силової витривалості може бути досягнення 12-річного Р.Рагушенка, який у 1993 р. па чемпіонаті України за 1 годину 1007 разів підняв 16-кілограмову гирю.
Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість. Статична — пов'язана з необхідністю тривалий час напружувати м'язи або утримувати пози (ковзанярський спорт, гімнастика, боротьба, парусний спорт).
Динамічна силова витривалість характерна для циклічних вправ (біг, веслування), спортивних ігор, поєдинків.
Координаційна витривалість — це здатність людини тривалий час виконувати складно координаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгодженості. Вона проявляється у спортивних видах гімнастики, фігурному катанні тощо.
Немає радикальнішого способу підвищити витривалість організму, ніж систематичне стомлення. Якщо позбавити організм втоми, витривалість поступово згасає. Стомлюючи організм, ми стимулюємо відновлювальні процеси, внаслідок чого підвищується наша витривалість.
.2. Фактори, що зумовлюють витривалість людини
Важливим для вчителя є знання факторів, що зумовлюють витривалість, оскільки їх враховування, розвиток і вдосконалення лежать в основі методики виховання витривалості. Такими факторами є:
структура м'язів. Люди, у яких переважають червоні м'язові волокна, мають генетичні задатки до тривалої роботи. Проте змінити структуру м'язів ми не в змозі, і тому цей фактор можна лише враховувати;
внутрішньо м’язова координація проявляється у почерговому залученні до роботи рухових одиниць м'язів при тривалому виконанні вправ із неграничною інтенсивністю. Вона добре розвивається при виконанні вправ на тлі помірної втоми. При жорстких режимах навантаження та відпочинку до роботи залучається щораз більша кількість рухових одиниць м'язів, що несуть основне навантаження у відповідній вправі. Це, в свою чергу, прискорює розвиток втоми;
• між м’язова координація допомагає у залученні до роботи лише тих м'язів, що несуть основне навантаження при виконанні певної вправи. Це сприяє економії енергії, а, отже, забезпечує можливість виконувати більшу за обсягом і інтенсивністю роботу. Хороша між м’язова координація зовні проявляється у плавності, злитості рухів, відсутності скутості. При недостатній тренованості на тлі втоми знижується активність основних (необхідних) м'язових груп і підвищується активність м'язів, які не повинні брати участі у виконанні даної рухової дії. Це призводить до зниження ефективності рухів, збільшення енерговитрат, поглиблення втоми і, як наслідок, падіння працездатності.
Міжм'язова координація удосконалюється при виконанні тренувальних завдань лише на тлі помірної втоми;
* продуктивність роботи систем енергозабезпечення. В досягненні високих показників витривалості важливе значення має фактор енергозабезпечення м'язової діяльності, яке досягається ефективним функціонуванням системи постачання кисню до організму (аеробне джерело).
Показниками ефективності роботи цієї системи є її потужність, ємність, рухливість та економічність:
потужність — визначається рівнем МПК (провідні атлети світу у видах спорту на витривалість мають МПК: жінки 70 мл/кг/хв та чоловіки 80 мл/кг/хв);
ємність системи енергозабезпечення визначається об'ємом запасів субстратів окислювальних реакцій, що можуть бути використані при тривалому виконанні напруженої роботи;
рухливість системи аеробного енергозабезпечення характеризується швидкістю розгортання процесів окислення на початку інтенсивної і довготривалої роботи та при значних змінах інтенсивності виконання тривалої безперервної роботи (рваний біг). Чим швидше розгортаються аеробні процеси до оптимального рівня, тим економніше проходить енергозабезпечення і продуктивнішою є робота. У нетренованих осіб розгортання функціональних можливостей аеробної системи триває 3-5 хв., а у добре тренованих — починається в кінці першої хвилини;
економічність рухових дій. Чим менше енергії витрачає людина на одиницю виконаної роботи, тим продуктивнішою вона буде.
Економічність рухових дій — це комплексний показник, що включає: функціональну економічність, обумовлену ступенем узгодженості в роботі вегетативних систем та здатністю тривалий час працювати у стійкому стані; технічну економічність, обумовлену раціональною структурою рухових дій і їх автоматизацією; фізичну економічність, обумовлену запасом сили, швидкості, гнучкості та координації рухів.
Значний вплив на прояв витривалості мають психічні якості, що характеризуються силою мотивів та стійкістю установки на результат діяльності.
- 6. Система фізичного виховання у народній педагогіці та її розвиток у спадщині видатних українських педагогів
- 7. Передумови і перспективи реформування національної системи фізичного виховання школярів 76
- III. Засоби фізичного виховання 89
- Визначення поняття 90
- Визначення поняття 110
- Визначення поняття 138
- VI. Основи методики вдосконалення
- VII. Загальні основи навчання рухових дій 245
- 5. Організація навчальної діяльності
- 1. Предмет теорії фізичного виховання і її місце в системі наукових знань
- 2. Джерела виникнення і розвитку теорії фізичного виховання
- 3. Вихідні поняття теорії фізичного виховання
- 3.1. Фізична культура
- 3.2. Фізичний розвиток
- 3.3. Фізичне виховання
- 3.4. Спорт
- 4. Заключення
- 1. Визначення поняття
- 2. Основи української національної системи фізичного виховання
- 2.1. Телеологічні основи
- 2.2. Науково-методичні основи
- 2.3. Правові, програмні та нормативні основи
- 2.4. Організаційні основи
- 2.5 Умови функціонування системи ' фізичного виховання
- 2.6Мета системи фізичного виховання в Україні
- 5. Основні завдання фізичного виховання
- 5.2. Оздоровчі завдання
- 5.3. Виховні завдання
- 5.3.1 Інтелектуальний розвиток учнів у процесі фізичного виховання
- 5.3.2. Моральне виховання учнів у процесі фізичного виховання
- 2. Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання
- 2.1. Фактори, які визначають вплив фізичних вправ на організм учнів
- Зміст і форма фізичних вправ
- 3. Техніка фізичних вправ
- 4. Характеристики рухів
- 4.1. Просторові характеристики
- 4.2. Часові характеристики рухів
- 4.3. Просторово-часові характеристики
- 4.4. Динамічні характеристики
- 4.5. Ритмічні характеристики
- 5. Основні умови раціональної спортивної техніки
- 2. Збільшення швидкості руху.
- 3. Забезпечення безперервності руху і послідовності застосування сили певних груп м'язів.
- 5. Створення протидії діючим силам.
- 6. Класифікація фізичних вправ
- 7. Природні сили як засіб фізичного виховання
- 8. Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання
- Визначення поняття
- 2. Принцип свідомості й активності учнів
- 2.1. Формування стійкого інтересу до мети і завдань занять
- 2.2. Самоаналіз дій учнів
- 2.3. Виховання в учнів творчого ставлення до занять
- 3. Принцип наочності
- 4. Принцип доступності й індивідуалізації
- 5. Принцип систематичності
- 6. Принцип міцності і прогресування
- 1. Визначення поняття
- 2. Практичні методи
- Методи навчання рухових дій
- 2.2.Методи вдосконалення та закріплення рухових дій
- 2.3. Методи вдосконалення фізичних якостей
- 4. Метод використання слова
- 5. Метод демонстрації
- 6.Засоби навчання
- Загальні вимоги до підбору і використання методів
- 1. Загальна характеристика фізичних якостей людини та методики їх удосконалення
- 1.1. Визначення понять
- 1. 3. Адаптація — як основа вдосконалення фізичних якостей
- 2. Основи методики розвитку сили
- 2.1. Загальна характеристика сили як фізичної якості людини
- 2.2. Фактори, що зумовлюють силові можливості людини
- 2.3. Засоби вдосконалення сили
- 2.4. Методика розвитку максимальної сили
- Методика розвитку максимальної сипи шляхом збільшення м'язової маси
- 2.7. Поради щодо профілактики травм у процесі силової підготовки
- 2.8. Вікова динаміка природного розвитку сили
- 2.9. Контроль силових можливостей та деякі особливості методики їх вдосконалення у школярів
- 3.Основи методики розвитку прудкості
- 3.1. Загальна характеристика прудкості як фізичної якості людини
- 3.2. Фактори, що зумовлюють прояв прудкості
- 3.3. Засоби вдосконалення прудкості
- 3.4. Методика вдосконалення прудкості
- 3.4.1. Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій
- 3.4.2. Методика вдосконалення швидкості циклічних рухів
- 3.4.3. Методика удосконалення швидкості ациклічних рухових дій
- 3.4.4. "Швидкісний бар'єр", його профілактика та усунення
- 3.5. Вікова динаміка природного розвитку прудкості
- 3.6. Контроль розвитку прудкості та деякі особливості методики їх удосконалення у школярів
- 4.1. Загальна характеристика витривалості
- 4.3. Засоби виховання витривалості
- 4.4. Методика удосконалення загальної витривалості
- 4.5. Методика розвитку швидкісної витривалості
- 4.6. Методика розвитку силової витривалості
- 4.6.2. При локальному розвиткові силової витривалості окремих груп м'язів:
- 4.6.3. При застосуванні ізометричних вправ параметри навантажень будуть такими:
- 4.7. Особливості вдосконалення витривалості в спортивних іграх та поєдинках
- 4.8. Вікова динаміка природного розвитку витривалості та контроль за її розвитком
- 5. Основи методики розвитку гнучкості 5.1. Загальна характеристика гнучкості
- Фактори, від яких залежить прояв гнучкості
- 5.3. Засоби удосконалення гнучкості
- 5.4. Методика розвитку гнучкості
- 6. Основи методики удосконалення спритності
- 6.1. Загальна характеристика спритності
- 6.2. Фактори, що визначають спритність
- 6.3.1. Здатність до оцінки і регулювання динамічних і просторово-часових параметрів рухів
- 6.3.2. Здатність до збереження рівноваги
- 6.3.3. Здатність відчувати ритм
- 6.3.4. Здатність до довільного розслаблення м'язів
- 6.3.5. Здатність до узгодженості рухів
- 7. Загальні основи методики удосконалення спритності
- 8. Вікова динаміка розвитку та контроль спритності
- Оздоровчі завдання 21
- Виховні завдання : 23
- Заключення ...141
- VII. Учитель фізичної культури —
- 2. Визначення завдань уроку
- 2.2. Оздоровчі завдання
- 2.3. Виховні завдання
- 5. Проведення уроку
- 9. Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми різного віку та стану здоров'я
- II. Тип, завдання і побудова уроку.
- III. Навчальний матеріал (зміст) уроку.
- IV. Методи навчання і виховання.
- VII. Результати уроку:
- VIII.Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за його частинами
- 1. Підготовча частина
- 2. Основна частина уроку
- 3. Заключна частина
- 2. Педагогічні функції, уміння та техніка вчителя