2.3. Виховання в учнів творчого ставлення до занять

Реалізуючи принцип свідомості й активності, слід виховувати в учнів творче ставлення до процесу фізичного виховання, ініціативу і самостійність. Це третій магістральний шлях, який сприяє досягненню високих результатів на кожному занятті і впровадженню фізичної культури в побут.

Про нерозривний зв'язок свідомості в навчанні з активністю учня, його

творчістю говорив Я.Коменський. Яскравим є приклад, який наводиться

ним: ніяка повивальна бабка не в силах вивести на світ плід, якщо не буде

живого, сильного руху і напруження самого плоду.

Основними прийомами, які забезпечують виховання творчого ставлення

до занять фізичною культурою, є:

• озброєння учнів спеціальними знаннями, пов'язуючи їх із знаннями з інших предметів навчального плану школи;

• використання взаємонавчання, яке допомагає вирішувати щонайменше три завдання. По-перше, навчаючи товариша, кожен учень починає глибше розуміти зміст вправи, її техніку, що сприяє кращому засвоєнню рухових дій. По-друге, взаємонавчання допомагає формувати інструкторські навички. По-третє, воно сприяє оптимізації навчання на уроках. Враховуючи це, до взаємонавчання слід залучати всіх учнів без винятку. Взаємонавчання має і виховне значення. Воно виховує почуття співпереживання за успіхи і невдачі товариша, підвищує відповідальність учнів у процесі фізичного виховання;

• виховання критичного ставлення до себе. З цією метою необхідно пробуджувати в учнів інтерес до власного розвитку, навчити їх ставити перед собою найближчі цілі, самостійно впливати на певні сторони вдосконалення особистості;

• ініціативність, самостійність і творче ставлення до навчального процесу виховуються шляхом залучення учнів до виконання ними обов'язків капітанів команд, фізоргів, чергових, груповодів. При цьому педагог повинен оцінювати і заохочувати громадську діяльність учнів;

• творчість учнів стимулюється, як показує досвід, емоційністю занять. Для оптимізації рівня емоційного стану, а звідси й інтересу до занять, необхідно забезпечити кожному учневі посильне навантаження;

• досвід показує, що бідність змісту уроків, надто високі або недостатні вимоги, погана організація самостійної роботи можуть швидко знизити інтерес учнів до занять;

• розвитку творчості й ініціативи сприяє організація самостійних форм фізичного виховання учнів, які проводяться без участі вчителя;

• велике значення для творчої діяльності учнів на навчальних заняттях має їх задоволеність. Вона може розглядатись у декількох аспектах: задоволеність умовами і змістом занять; взаємовідносинами з товаришами і вчителем; досягнутими результатами і успіхами у навчанні. Провідне місце на уроках фізичної культури займають два перші аспекти задоволеності. Задоволеність підвищує активність учнів , а незадоволеність, як правило, знижує її. Якщо виникла незадоволеність, важливо враховувати, який фактор її викликав , бо його дія при певних обставинах може бути повернута

на посилення прагнення учня досягти поставленої мети. З іншого боку, задоволеність від досягнутого, яка триває довгий час, може привести до самозаспокоєння і знизити активність учнів;

• активність учнів на заняттях і поза ними повинна бути усвідомленою. Лише така активність сприяє досягненню мети - впровадження фізичної культури в побут нації, виховання в учнів потреби до самовдосконалення. Вищою формою її прояву є проведення учнями старших класів частин і цілих занять, тобто перехід від активності до творчості. Така самостійність учнів не протирічить педагогічній ролі вчителя, а навпаки — є свідченням його високого професіоналізму.

Спонтанна активність, яка виникає переважно в учнів початкових класів у присутності вчителя, або активність, яку можна викликати певними "репресивними" діями з боку вчителя, зникає в той момент, коли припиняється вплив учителя і не відповідає сучасним завданням фізичного виховання. Низку прийомів активізації, що використовуються в практиці, важко віднести до одного із названих шляхів. Вони в однаковій мірі мають відношення до усвідомлення завдань занять, аналізу особистих дій і виховання творчого ставлення до процесу занять фізичними вправами. До них належить: використання достатньої кількості інвентаря, наочних і технічних засобів навчання, нестандартного обладнання, музичного супроводу; забезпечення зв'язку нового матеріалу з раніше вивченим, оптимального темпу навчання для кожного учня; використання різноманітності навчальної праці, навчального матеріалу; своєчасний контроль і оцінка результатів діяльності учнів; постійне спонукання учнів до самостійних занять у позаурочний час.

Конкретний вибір прийомів і засобів активізації діяльності учнів обумовлюється завданнями уроку, етапом навчання, характером навчального матеріалу, рівнем підготовленості учнів і здібностями педагога. Завдання вчителя — в кожному конкретному випадку брати до уваги можливості учнів, відкрити простір для прояву їх самостійності в навчанні, а також передбачити раціональні форми керування їх навчальною діяльністю.

Отже, активізація у процесі фізичного виховання — це мобілізація фізичних, психічних та інтелектуальних можливостей учнів, спрямована на осмислення і вирішення навчальних завдань.

Характер діяльності вчителя й учнів визначають методи, які використовують у заняттях. Найбільш успішному вирішенню намічених навчальних завдань сприяє комплекс методів. Спочатку доцільно формувати знання, вміння і навички шляхом репродуктивної діяльності. В міру нагромадження школярами знань і рухового досвіду необхідно поступово запроваджувати елементи творчої діяльності, а потім все ширше практикувати самостійність і заохочувати ініціативу. Неможливо підготувати учня до життя і самостійної фізкультурно-спортивної діяльності, якщо у процесі проведення занять не будуть використовуватись продуктивні методи роботи.

На уроках часто можна спостерігати ситуації, коли вчителем використовуються прийоми активізації, а учні залишаються пасивними. Пояснити таке становище можна двома причинами. Перша: прийоми використовуються не систематично, а епізодично, і учні не привчені до творчої діяльності. Це особливо важливо знати молодому вчителю, тому що на його перші спроби активізувати учнів вони можуть не відповісти. Друга: при використанні прийомів активізації не дотримуються дидактичних умов. Наприклад, не беруться до уваги вікові особливості учнів, рівень їх підготовки тощо.