3. Заключна частина

• Доцільність використаних засобів для вирішення завдань заключ­ної частини.

• Уміння вчителя підсумовувати урок, оцінювати діяльність учнів, націлювати їх на подальше самовдосконалення.

• Зміст домашнього завдання, його цінність для учнів і їх інтерес до виконання. Чи є домашні завдання часткою системи самостійної роботи учнів?

■ 4. Оцінка компонентів уроку, що стосуються всіх його частин

• Оздоровча і виховна цінність уроку.

• Емоційність уроку й інтерес до нього учнів.

• Спосіб взаємодії учнів та вчителя на уроці.

• Доцільність і ефективність відхилень від передбаченого плану уроку.

• Оцінка якості підготовки місць, занять, їхній санітарно-гігієнічний стан, матеріальне забезпечення.

• Спортивна форма учнів.

• Зовнішній вигляд і психологічний стан учителя, манера його по­ведінки.

• Активність учнів, їх зацікавленість власним розвитком, старанність.

• Реалізація на уроці між предметних зв'язків.

Звертаємо увагу на те, що аналіз уроку не повинен містити простих від­повідей на поставлені у схемі питання, як це робиться, наприклад, під час заповнення анкети. Аналіз вимагає творчого осмислення зафіксованих під час уроку фактів, їх теоретико-методичної оцінки, що допоможе виявити

причини успіхів і невдач, накреслити шляхи подальшого вдосконалення педагогічної майстерності вчителя.

Досвід показує, що кращі вчителі систематично контролюють свою діяль­ність, оцінюють проведення різних форм занять, і особливо уроків, формуючи робочі схеми їх аналізу. Для прикладу наводимо дослівно таку схему, запро­поновану вчителем фізичної культури Шумської СШ Тернопільської області В. Кирилюком ("Фізичне виховання в школі". — 1998. — № 4. — С. 20).

"У практиці роботи школи важлива роль належить внутрішкільному кон­тролю за станом навчально-виховного процесу з усіх навчальних предметів. Цей контроль здійснюють директори шкіл, а також заступники з навчальної роботи. Вони, зазвичай, не фахівці з фізичної культури і невпевнено почува­ють себе при аналізі і оцінці якості уроку з фізичної культури. Саме тому вони досить рідко відвідують такі уроки, отже, і контролюють стан та якість навчально-виховного процесу з фізичної культури. Переважно це негативно відбивається на навчально-виховній роботі з дітьми. Та і вчителі фізичної культури у багатьох випадках не розуміють, яким він, урок фізичної культу­ри, має бути".

Саме з метою надання такої методичної допомоги педагогам школи про­понуємо орієнтовну схему змісту аналізу уроку фізичної культури за такими критеріями:

1. Місце мети уроку в системі вивчення навчального матеріалу.

2. Відповідність плану-конспекту відвідуваного уроку до календарного плану.

3. Організація уроку: місце проведення уроку, забезпеченість обладнан­ням та інвентарем (особливо нестандартним), спортивна форма вчителя (його зовнішній вигляд), санітарно-гігієнічне забезпечення уроку.

4. Конкретність визначення мети уроку в плані-конспекті та доступність постановки завдань уроку перед учнями класу, їх актуалізація та зв'язок з ін­шими уроками.

5. Робота вчителя з виховання постави учнів, виховання навичок стройо­вих вправ, чіткість команд, зауваження і виправлення помилок в учнів, тон зауважень.

6. Послідовність підготовчої частини уроку: стройовий тренаж і його зв'язок з іншими уроками, наявність коригуючих вправ, поступовість росту фізичного навантаження, послідовність загально розвиваючих вправ, наяв­ність спеціальних підвідних вправ та їхня відповідність меті уроку, емоційність початку уроку.

7. Розв'язання завдань уроку в основній частині: освітнє забезпечення уроку вчителем (теоретичне роз'яснення техніки вправ, можливих помилок та їх застереження, ілюстрація і демонстрація техніки вправ), володіння тех­нікою вправ фактичного матеріалу самим учителем та настирливість учителя

в навчанні техніки вправ і передачі знань учням, між предметні зв'язки, до­ступність інформації і практичних вправ усьому класові й окремим учням, рівень фізичного навантаження та його адекватність віку та статі учнів класу.

8. Загальний рівень теоретичної поінформованості учнів класу, рухових умінь і навичок, фізичної підготовленості дівчат і хлопців.

9. Освітня, рухова та загальна щільність уроку, її відповідність до конкрет­ного типу уроку.

10. Індивідуалізація навчання і виховання на уроці, способи активізації пізнавальної та рухової діяльності учнів на уроці.

11. Доцільність і раціональність форм організації діяльності та методів навчання учнів на уроці.

12. Забезпечення вчителем свідомого засвоєння знань, умінь і навичок, виховання позитивного мотиву спортивної діяльності в дітей, їх активність на уроці.

13. Володіння вчителя класом, його спостережливість за роботою учнів, передбачливість і попередження травм, вміння вчителя допомагати учням.

14. Використання унаочнень, роздаткового матеріалу, технічних засобів навчання.

10. Уміння вчителя розв'язувати педагогічні ситуації на уроці.

10. Зняття психологічного і фізичного навантаження з учнів у заключній частині.

11. Аналіз учнівської діяльності вчителем, підсумок уроку (чого навчилися, що не вдалося, кому і з яких причин, що потрібно для цього в майбутньому, що буде вивчатись, виховуватись і вдосконалюватись на наступному уроці).

10. Рівень засвоєння учнями навчального матеріалу, що вивчався на уроці.

10. Оцінка вчителем діяльності учнів на уроці, мотивація обов'язково виставлених оцінок.

10. Доцільність виставлених оцінок.

11. Домашнє завдання, його доцільність, доступність та індивідуалізація.

10. Закінчення уроку: емоційний стан класу, організоване залишення міс­ця занять, стан залишеного місця занять, вчасне закінчення уроку.

Розділ З

ФОРМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПРОТЯГОМ НАВЧАЛЬНОГО ДНЯ

1. Загальна характеристика позаурочних занять

Головною функцією позаурочних форм занять є створення найсприятли­віших умов для виховання звички до систематичних занять, і як наслідок, сприяння запровадженню фізичної культури в побут народу. На позаурочних заняттях закріплюються і вдосконалюються засвоєні на уроках фізичної куль­тури вправи, набуті знання. Інакше кажучи, шкільними уроками фізичне виховання не обмежується. Уроки є лише початком всієї складної системи цього процесу, який передбачає заняття протягом шкільного дня, позакласну і позашкільну фізкультурно-спортивну й оздоровчу діяльність.

Підвищення результативності системи фізичного виховання у школі значно залежить від правильної організації всіх заходів. Вони повинні бути узгоджені під час планування зі змістом уроків фізичної культури, сприяти засвоєнню навчального матеріалу, передбаченого програмою (перспектив­ним планом). Отже, усі форми фізичного виховання об'єднуються спільною метою і завданнями. Кожна з них, сприяючи розв'язанню загальних завдань, вирішує і специфічні. Ось чому для оптимального розв'язання всіх завдань фізичного виховання варто практикувати різноманітні форми занять шляхом запровадження фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня, широкого залучення учнів до занять спортивних секцій і гуртків, популяризації додат­кових факультативних занять, відродження масових спортивно-художніх свят і днів здоров'я, різноманітних змагань і конкурсів, створюючи для цього необхідні умови.

Особлива увага в позаурочних заняттях повинна звертатися на реаліза­цію школярами в повсякденному житті знань, умінь і навичок, набутих на уроках. Це корисно й учням , що активно займаються спортом в ДЮСШ, де заняття мають вузькоспрямований (спеціалізований) характер. На жаль, ця категорія дітей часто зовсім випадає з поля зору педколективу загальноосвітньої школи, що призводить до відомих негативних наслідків і у фізичному, і в моральному вихованні.

Характерною рисою позаурочних форм занять є їхня добровільність. Тому організатори повинні піклуватися про те, аби викликати в учнів зацікавлення до них. Це досягається передусім їх високою емоційністю. Дуже важливо, щоби кожен учень міг проявити себе в них незалежно від рівня своєї підготовленості.

На нашу думку, рівень педагогічної майстерності вчителя виявляється біль­ше під час організації позаурочних форм занять, ніж уроків. Якщо діти охоче відвідують позаурочні заняття, Це означає, що вчитель досконало опанував методи і прийоми проведення занять.

Переводячи наші роздуми в русло практичної реалізації, спираючись на відповідні положення Закону України "Про фізичну культуру і спорт", на ба­гатий досвід педколективів ряду шкіл України, можна рекомендувати в кожній школі, враховуючи її традиції і традиції села (мікрорайону), побажання і на­хили учнів, рівень готовності всіх учителів, методичну орієнтацію вчителя фізичної культури, батьків, матеріальну базу, природні умови тощо, розроби­ти таку систему заходів, які дадуть за конкретних обставин найкращий результат. Тому характеристику різних форм фізичного виховання в позаурочний час, що подається далі, не варто розглядати як обов'язкову до виконання, а лише як можливість використати ті форми, які за конкретних умов да­дуть найвищий ефект у кожній окремій школі.

Для того, щоби будь-яка форма роботи дала бажаний ефект, треба, щоби вона була внутрішньо прийнята вчителем фізичної культури, педколективом школи та її керівництвом, врешті-решт, дітьми та їхніми батьками.

Фізичне виховання протягом шкільного навчального дня організовуєть­ся, як звичайно, у складі класу під керівництвом класовода або класного керівника, за допомогою інструкторів-старшокласників та під методичним керівництвом учителя фізичної культури.

Контрольні запитання

1. Які функції та характерні риси позаурочних форм занять?

1. Як ви уявляєте собі систему різноманітних форм занять? Що лежить в її основі?

2. Який правовий документ дає можливість учителеві визначати форми позаурочної роботи учнів?

На думку деяких спеціалістів, зокрема вчителя Й. Голинки з ужгород­ської СШ №4 [1], ця форма внаслідок різних причин не дає бажаних результатів (виконується після сніданку, у повсякденному одязі, з обме­женими можливостями проведення гігієнічних процедур). Дехто вважає організацію гімнастики перед заняттями надто складною [2]. Водночас досвід багатьох шкіл свідчить, що труднощів можна уникнути за дотри­мання всіх необхідних організаційних і методичних умов. До цих умов належать:

• чітке і реальне визначення завдань гімнастики та глибоке розумін­ня її значення педагогами;

• особиста зацікавленість кожного учня в "зарядці", розуміння ним різниці між ранковою гімнастикою і гімнастикою перед заняттями;

• погодження з батьками необхідності більш раннього приходу дітей до школи;

• уміння всіх педагогів школи виконувати цю гімнастику, а також керувати її виконанням;

• підготовка активу учнів і місць занять на повітрі й у приміщенні. Така гімнастика має на меті: організацію учнів на початку навчального

дня, попередження викривлень постави, підвищення працездатності учнів на перших уроках, загартування організму.

Передусім необхідно визначити місця кожному класу й окремому учневі на спортивному майданчику й у приміщенні на випадок несприятливої пого­ди, підготувати відповідальних педагогів та інструкторів-старшокласників, скласти комплекси, розучити вправи на уроках.

Загальне керівництво гімнастикою до занять, її організація поклада­ється на чергового вчителя. Кожним класом керує фізорг та інструктор. Для кожного класу складають свій комплекс вправ, але їхня кількість у різ­них комплексах, число повторень і характер однакові. Наприклад, в комплексах по 7 вправ сьома вправа (стрибки) виконується на чотири рахунки, кількість повторень — 20. Це дає змогу записати музичний супро­від, яким будуть користуватись усі класи. Після запису музики для кожної вправи робиться пауза (можна використати дикторський текст). Крім комп­лексів, під час гімнастики до занять доцільно виконувати вправи, що сприяють розв'язанню конкретних завдань, котрі стоять перед учнями в певні періоди (наприклад, підготовка до участі в кросі, днях здоров'я, святах, конкурсах).

Комплекси вправ бажано постійно оновлювати (за активної участі дітей), їх характер та інтенсивність повинні відповідати порі року.

Контрольні запитання

1. Яке ваше ставлення до гімнастики перед заняттями?

1. Яких організаційних і методичних умов треба дотримуватися для забезпечення ефективності гімнастики перед заняттями?

3. Фізкультурні хвилинки і фізкультурні паузи

Завдання цих двох форм однакові:

• повернути втомленій дитині працездатність, увагу;

• зняти м'язове і розумове напруження;

• попередити порушення постави;

Недооцінка фізкультурних хвилинок і пауз є однією з причин тієї пара­доксальної статистики, яка свідчить, що кількість дітей із різними захво­рюваннями з класу до класу не зменшується, а навпаки, збільшується, досягаючи 4-5 (!) разів порівняно з початком навчання у школі.

Організація фізкультурних хвилинок передбачає підготовку приміщен­ня й учнів, які для виконання вправ виходять з-за парт, послаблюють комірці, ремені. Фізкультхвилинки проводяться в І-VIII класах на кожному уроці за перших ознак втоми (порушення уваги, зниження активності), яка наступає переважно після 20-30 хв роботи (залежно від віку та інтенсивності розумо­вої діяльності дітей). Час початку фізкультхвилинки визначається вчителем. У старших класах проводяться фізкультпаузи тільки під час занять у навчаль­но-виробничих майстернях за типом виробничої гімнастики.

Виняткове значення фізкультхвилинки мають у роботі з молодшими шко­лярами, котрі швидко втомлюються внаслідок одноманітної роботи. Внутрішнє гальмування призводить до зниження уваги учнів, а короткочас­не виконання фізичних вправ викликає збудження в інших ділянках головного мозку, що сприяє відпочинку.

Організовуючи фізкультурні хвилинки, дуже важливо дотримуватися пев­них методичних умов, а саме: належної їх тривалості (2,5-3 хв), включення 3-4 вправ з 6-8-разовим повторенням кожної. Окремі вправи для рук, для відчуття постави можуть виконуватися за партою.

Комплекс передбачає вправи для м'язів рук, спини, ніг, які здатні зняти статичне напруження, активізувати дихання, посилити кровообіг (усунути застійні явища).

Фізкультурні паузи проводяться у групах подовженого дня і в домашніх умовах учнями середніх і старших класів протягом 10-15 хв кожних 50-60 хв навчальної праці. Крім загально розвиваючих вправ, виконують біг на місці, стрибки, рухливі ігри. Під час фізкультпауз учні, зазвичай, опрацьовують до­машні завдання з фізичної культури. Якщо є змога музично супроводжувати фізкультпаузи, то це є додатковим фактором відпочинку дітей.

Контрольні запитання

1. Які завдання ви будете розв'язувати, організовуючи фізкультурні хви­линки та паузи?

2. Які засоби ви будете при цьому використовувати (залежно від умов проведення занять)?

4. Години здоров'я

Серед усіх форм занять фізичною культурою — чільне місце посідає організація годин здоров'я.

У практиці роботи вчителів давно йшов пошук шляхів оптимізації фізич­ного виховання учнів. Уже на початку 70-х років (про це в той час писала "Спортивна газета") ми вивчали досвід учителів Тернопільщини, які поча­ли проводити фізичні вправи і рухливі ігри на довгих шкільних перервах. Наприкінці 70-х років газети та журнали широко пропагували такий до­свід на матеріалах роботи вчителів Білорусії та Прибалтики. Під різними назвами ("ігри та фізичні вправи на подовжених перервах", "година актив­ного відпочинку", "динамічна пауза", "олімпійський урок" і т. ін.) описувались ідентичні, або близькі за організацією, змістом і методикою форми занять фізичними вправами. Характеризуючи цю форму фізичного виховання, висловлюємо надію, що вона знайде прихильників серед молодих педагогів. За задумом авторів [3], які вивчали досвід багатьох шкіл, години здоров'я проводяться щоденно після 2-3 уроку і тривають 45 хв, для чого спеціально вивільняється час, як звичай­но, за рахунок великої перерви та скорочення всіх уроків на 5 хв. Залежно від місцевих кліматичних умов, кількості класів, матеріальної бази, традицій шко­ли вони можуть проводитись і в інший час або через день. Проте в будь-якому випадку проведення годин здоров'я повинно визначатися розкладом занять. Вони організовуються переважно на свіжому повітрі. Години здоров'я доціль­но вводити поступово, створюючи необхідні для цього умови.

Бажано, щоб учителі школи були не тільки організаторами, а й активними учасниками годин здоров'я.

Організація годин здоров'я покладається на класних керівників і вчителів початкових класів, яким допомагає учнівський актив. Організаційно-методич­не забезпечення здійснюють учителі фізичної культури, вони готують керівників занять, консультують їх.

Загальне керівництво проведенням годин здоров'я покладається на дирек­тора школи і його заступників.

Учні займаються у спортивній формі. Учителі можуть займатися разом з учнями або окремою групою. Проводячи години здоров'я, використовують не тільки власну базу, а й спортивні споруди, розміщені неподалік (незалежно від їхньої відомчої належності). Доцільно створювати і спеціальні найпрос­тіші споруди, стежки здоров'я, смуги перешкод, кросові та лижні траси, тренажерні майданчики тощо. У випадку несприятливої погоди замість го­дин здоров'я проводять наступні за розкладом уроки.

Раціональне розміщення класів і окремих груп учнів, забезпечення інвен­тарем, розподіл активу учнів (суддів, інструкторів) для організації та суддівства змагань, ігор і естафет можливі лише за умови чіткого планування усієї робо­ти. Для цього вчитель складає тижневий графік проведення годин здоров'я, згідно з яким кожен день для кожного класу передбачено новий вид занять, а отже, й місце, що врізноманітнює заняття і посилює інтерес учнів. Така ро­бота дає хороші наслідки в Бишівській середній школі Львівської області. Можна запропонувати також метод колового тренування: протягом години здо­ров'я учні кожного класу через певний час змінюють місця занять. Інструктори та судді закріплюються постійно за видом (місцем) занять. Актив інструкту­ється один раз на тиждень (переважно в п'ятницю чи суботу).

Графік вивішується на видному місці (у кутку фізичної культури), що дає змогу всім учням школи за 2-3 хв зайняти свої місця, де їх уже чекають інструктори, класні керівники, судді.

Бажано, щоби вихід на заняття починався традиційними позивними і далі супроводжувався музикою.

Якщо хтось із класу виявив бажання в цей день займатись іншими впра­вами, то він іде до місця їх проведення, попередивши про це фізорга класу. Починаючи з восьмого класу, дівчата і хлопці займаються окремо, але спе­ціальні ігри для хлопчиків і дівчат доцільно практикувати вже з другого класу. Окремо можуть тренуватися збірні команди школи й учні, віднесені за станом здоров'я до спеціальних медичних груп.

Під час перерв повинні чергувати медпрацівники школи. Окремі, най­більш активні учні, за своїм бажанням можуть займатися індивідуально (з дозволу вчителя фізичної культури). Для проведення ігор часто зводять (особливо в малокомплектних школах) близькі класи (наприклад, шості та сьомі), окремо дівчат і хлопців.

Визначаючи методику проведення фізичних вправ під час годин здоров'я, не дублюйте методики уроку. Тут не повинно бути заорганізованості, приму­су до обов'язкового виконання певних вправ. Навпаки, всебічно заохочуйте ініціативу і бажання самостійно добирати засоби, приймати рішення.

Водночас кожне заняття повинно будуватися з дотриманням закономір­ностей функціонування організму, щоби не завдати шкоди організмові. У плані кожного заняття доцільно передбачити поступове впрацьовування (перша частина), утримання функцій організму на рівні малої або середньої інтенсивності навантаження (друга частина — основна) і поступовий вихід із робочого стану (третя частина — заключна).

Засобом є матеріал навчальної програми кожного класу. При цьому пере­вага надається вправам та іграм, які найбільше цікавлять учнів. Наприклад, старшокласники більше люблять народні ігри, кидки м'яча в баскетбольний кошик, гандбольні ворота, удари по футбольних воротах, вправи з гантелями та іншими вантажами, кроси; молодші школярі — ігри та розваги просто неба (наприклад, взимку — спорудження снігових фортець, сніговиків, ки­дання сніжок, спуск із гірок на санках, хокей).

Під час годин здоров'я рекомендуємо організовувати змагання між кла­сами. Учні переважно самі визначають ті чи ті види занять, готують спортивний інвентар, обладнання, місця занять.

Зміст і характер годин здоров'я можуть визначатися поточними завдан­нями, що розв'язуються школою на кожному конкретному етапі (участь у районних змаганнях, спартакіада "Старти надій", підготовка масових ви­ступів школярів, участь у святах тощо). Методика проведення заняття загалом і окремих його фрагментів повинна забезпечувати найсприятливіші умови для перевірки вміння використовувати фізичні вправи самостійно та спри­яти формуванню цього вміння.

У заняттях молодших школярів на самостійні ігри відводять 30-35% часу, а для учнів середнього шкільного віку (у зв'язку з їхнім потягом до самостій­ності та руховим досвідом) цей час може бути збільшено на 50-70 %. Спостереження вчителя за ходом ігор повинні дати йому інформацію про ефективність методики його роботи на уроках і викликати роздуми про шля­хи подальшого їх удосконалення.

Критерієм оцінки ефективності цієї форми фізичного виховання учнів г її вплив на успішність із фізичної культури та інших предметів.

Контрольні запитання

1. Які найсуттєвіші моменти організації годин здоров'я?

1. Яких основних методичних позицій ви будете дотримуватися, готую­чи та проводячи години здоров'я?

2. Яким фізичним вправам надаватимете перевагу, організовуючи годи­ни здоров'я?

5. Спортивна година у групах подовженого дня

У групах подовженого дня треба привчати дітей чергувати розумову і фі­зичну діяльність, раціонально будувати режим життя, суворо дотримуватися гігієнічних вимог, зміцнювати здоров'я, покращувати свій фізичний стан, го­туватися до майбутнього дорослого життя.*

Організацію спортивної години треба розглядати в тісному взаємозв'яз­ку з іншими формами занять. їх розміщення в режимі шкільного дня повинно здійснюватися з урахуванням часу проведення години здоров'я, прогулянок, а також прийому їжі та відпочинку.

Організовуючи спортивні години, вчитель прагне до тісної взаємодії з вихователями груп. Для цього створюють методичні об'єднання вчителів,

на яких систематично розглядаються питання фізичного виховання. Із вихова­телями розробляються і розучуються конкретні вправи й ігри, їх ознайомлюють із доступними методами навчання (показ, пояснення, ігровий метод, викорис­тання навчальних карток тощо), прийомами дозування навантаження і попередження травм, ознаками втоми. Із цих питань думки висловлює не тільки вчитель, а й усі учасники семінару. Далі — обговорення, питання і відповіді. Корисна форма взаємодії — обов'язкове відвідування уроків фізичної культу­ри вихователями, а занять спортивної години — учителем. Це дає вихователю змогу визначити стан здоров'я і рівень фізичної підготовленості учнів, ознайо­митися зі змістом фізичних вправ, що вивчаються, домашніми завданнями, ходом підготовки до наступних масових заходів тощо.

У свою чергу, вчителі фізичної культури надають методичну допомогу вихователям. Із практики роботи груп перших-четвертих класів відомо, що більшість вихователів — учителі початкових класів, які знають зміст програ­ми з фізичної культури, володіють основами методики проведення занять фізичними вправами і за певної допомоги вчителя-фахівця самі все прово­дять на задовільному рівні. Значно складніше налагодити цю роботу вихователям груп подовженого дня старших класів, оскільки їхніми вихова­телями є, зазвичай, учителі-предметники.

Зацікавлений в ефективності спортивних годин, учитель фізкультури скла­дає графік занять груп, вказуючи місце і час їх проведення. Як і під час організації годин здоров'я, варто прагнути до урізноманітнення змісту за­нять у різні дні тижневого циклу. Бажано, щоб час проведення спортивних годин збігався з часом занять секцій і спеціальної медичної групи. Це дасть змогу одночасно залучити всіх учнів до корисної справи.

Щотижня бажано влаштовувати внутрішньо групові та між групові зма­гання. Програма змагань визначається за домовленістю вчителя, вихователя, учнів. За потреби на допомогу вихователеві готують громадського інструк-тора-старшокласника. Крім цього, вчитель повинен потурбуватися про забезпечення занять інвентарем і приладами в доповнення до того, що має у своєму розпорядженні кожна група.

У багатьох школах (особливо малокомплектних) в одну групу входять учні з різних класів. Зрозуміло, у цих випадках зміст занять і навантаження для них повинні бути різними. Учні, віднесені за станом здоров'я до спеціальної медичної групи і тимчасово звільнені від занять після хвороби, займаються за індивідуальними завданнями вчителя фізкультури. Тренуються учні у спор­тивній формі.

За найменшої можливості заняття проводяться на свіжому повітрі і тіль­ки за несприятливої погоди —• у приміщенні (залі).

Особливістю методики занять є те, що вони відбуваються у вільній, невимушеній обстановці і мають ігровий характер. Проте заняття треба чітко організувати, на його початку визначити завдання, провести розминку. Розминка переважно відбувається у вигляді рухливих ігор або естафет зі вклю­ченням ходьби, бігу, подолання перешкод, танцювальних та інших підготовчих і підвідних вправ. Тривалість розминки — до 15 хв. Далі (за тривалості за­няття 60 хв) біля 25-30 хв відводять на організовану частину під керівництвом вихователя (інструктора), 15-20 хв — на самостійну роботу і 5-8 хв — на завершення у вигляді ігор низької інтенсивності.

Зміст основної організованої частини складають добре засвоєні на уро­ках вправи в бігу, стрибках, кидках, рухливі ігри, естафети; взимку — лижі, ковзани, санки. Під час самостійної роботи учні виконують завдання щодо засвоєння й удосконалення розучених на уроках вправ.

Молодшим школярам подобаються прості змагання, конкурси. Вони мо­жуть мати форму завдань: хто швидше пробіжить 25-30 м, хто покаже кращий результат зі стрибків у довжину (висоту) з місця чи з розбігу, хто якнайдалі кине м'ячик (сніжку, камінець), хто влучить у ціль. Бажано використовувати й такі види змагань, як біг з обручем (в обручі), скакалкою, стрибки на швид­кість і точність. Ці та інші змагання, які організовуються дітьми самостійно у дворах за місцем проживання, дають значний ефект у фізичному вихованні дітей. Цікаві та корисні для молодших школярів спортивні розваги й атракці­они (катання на санках, велосипедах, накидання кілець, ігри в кеглі, їзда на самокатах тощо).

Контрольні запитання

1. Що ви вважаєте головним в організації занять у групах подовженого дня?

1. Як повинні взаємодіяти вчитель фізичної культури і вихователь групи подовженого дня?

2. Які основні особливості методики проведення спортивних годин у гру­пах подовженого дня?

Р о з д і л 4

ПОЗАКЛАСНІ ЗАНЯТТЯ ФІЗИЧНИМИ ВПРАВАМИ

Для позакласних занять фізичними вправами характерна спортивна спря­мованість. Якщо заняття в розпорядку навчального дня об'єднують учнів переважно одного класу, то позакласні заняття охоплюють дітей із різних класів. Частина форм позакласних занять (робота гуртків, секцій, змагання, індивідуальні заняття та ін.) вивчається у процесі викладання спортивно-педагогічних дисциплін. Ми розглянемо лише ті форми, які не мають чіткої предметної належності (наприклад, гімнастика, легка атлетика), а об'єдну­ють матеріал із різних розділів програми фізичного виховання школярів, для яких властиві широкі між предметні зв'язки.

Для активізації фізкультурно-масової роботи; підвищення якості навчального процесу; збільшення обсягу рухової активності учнів, форму­вання в них стійких мотивів до самостійного зміцнення здоров'я; вдосконалення матеріально-технічної бази тощо Спільним наказом Міністер­ства освіти та Держкомспорту України від 10.01.1999 р. № 2/16 затверджено "Положення про огляд-конкурс на кращу організацію та проведення нав­чальної, фізкультурно-масової та оздоровчої роботи в загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах України" (Фізичне виховання в школі. — 2000. — № 1. — С. 16-20).

1. Некласифікаційні змагання школярів

Сьогодні у пресі часто натрапляємо на статті фахівців, у яких йдеться про спортизацію школи. Так, це, мабуть, один із перспективних напрямів фізич­ного виховання школярів. Проте різні автори розуміють термін "спортизація" по-різному.

Безперспективним, у свій час, виявився шлях, за яким пропонувалося біль­шість часу на уроках приділяти спеціалізації з певного розділу програми (виду спорту). Профілюючий розділ, на думку авторів ідеї, вчитель міг обирати, ви­ходячи з особливостей матеріальної бази, власної практичної підготовки і методичної орієнтації, бажання учнів спеціалізуватись у тому чи іншому виді 01 юрту. Не важко передбачити, що така "спортизація" призводила до усунення і програм технічно складних та низько емоційних фізичних вправ. Водночас перспективна спортизація повинна розвиватися не шляхом звуження кількості фінічних вправ, а через збагачення всіх сторін змісту занять; використання спортивних методів роботи, духу спорту, його ідеі'і атрибутики, а також мобілі­зації ініціативи і творчості учнів.

Важко переоцінити значення змагань, як головного спортивного атрибу­ту у фізичному вихованні школярів. Використання елементів змагань у навчальній діяльності відкриває широкі можливості для підвищення емо­ційного тонусу й активності учнів Не випадково в американських школах особлива увага надається змаганням. Викладачі, батьки переконані, що зма­гання — це школа життя, лабораторія формування особистості. У жодній країні світу не влаштовується стільки змагань, як у США. Практично всі діти займаються у спортивних секціях при школі, а не просто відвідують уроки фізкультури. Узагалі, "спортивна честь школи" — це оригінальне, чисто аме­риканське, варте наслідування явище. Дух змагання культивується з дитинства. 111 шкільних чемпіонів пам'ятають, зберігають їхні фотографії, запрошують на різноманітні заходи. Частими у школах є різні спортивні турніри, вечори тощо. /Той добре відомий факт, що специфічні змагальні відносини мають влас­тивість до виявлення фізичних і психічних можливостей кожного учня аж до екстремальної мобілізації функціональних резервів організму і тим стиму­люють їхній розвиток, зумовив поширення різних варіантів змагальних форм; не тільки у спортивному русі, а й у більшості сфер фізкультурної практики.] [У_межах обов'язкового курсу фізичного виховання/в загальноосвітній школі {використання змагальних форм занять підпорядковане передусім ло­гіці педагогічного процесу, інтересам його якості, розв'язанню освітніх і виховних завдань. Т^Ц змагальні форми занять — не стільки спосіб досяг­нення спортивної перемоги або значного спортивно-технічного результату, скільки форма емоційного наповнення спілкування, здорового відпочинку і розваги. Беручи участь у змаганнях, школярі збагачуються новими вражен­нями, глибше пізнають себе і своїх товаришів, переживають радість перемог і гіркоту поразок. Атмосфера змагань дає змогу усвідомити важливість за­нять фізичними вправами.

Будь-які змагання повинні створювати таку атмосферу, щоб і глядачі хо­тіли взяти в них участь разом зі своїми друзями, сім'ями. Обов'язковими умовами цього процесу є яскраве оформлення місць проведення змагань; ви­ставлення стендів про історію команд, фотографій гравців, тренерів; організація виставок спортивної атрибутики; виступи перед глядачами ко­ментаторів, ветеранів; проведення лотерей, конкурсів, вікторин; змістовне музичне оформлення змагань тощо.

Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спортивною класи­фікацією і правилами змагань, вимагають тривалої, послідовної роботи. Тому в змаганнях з окремих видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, волейболу, баскетболу) бере участь незначна частина учнів і практично не беруть участі молодші школярі. У зв'язку з цим у багатьох школах проводяться так звані некласифікаційні змагання. Участь у них не дає права на присвоєння роз­рядів, оскільки:

• вони не передбачені спортивною класифікацією;

• їхня програма може певним чином відхилятися від класифікації;

• під час їх проведення допускаються передбачені програмою пору­шення правил змагань.

До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках зменшених роз­мірів, зі скороченням часу, використанням нестандартного інвентарю, зміненою кількістю гравців, із дозволеним частковим порушенням окремих правил тощо.

Як можливі варіанти охарактеризуємо деякі види змагань, що здобули визнання у школах України.^

Змагання за шкільною програмою. Програма таких змагань складаєть­ся вчителем і повинна сприяти розв'язанню завдань, які ставляться перед учнями на кожному конкретному етапі засвоєння матеріалу шкільної програ­ми. Вона передбачає завдання:

із техніки виконання засвоєних вправ або тих, що вивчаються; на результат (наприклад, штрафні кидки або удари по воротах із різних точок та віддалей, кидання в ціль тощо); на прояв фізичних якостей (стрибки, підтягування, згинання і розги­нання рук в упорі лежачи та ін.) і обов'язково комплексні естафети. У програму змагань може включатися теоретичний матеріал у вигляді запитань, що визначають уміння учнів самостійно займатись, управляти кла­сом, допомагати товаришам.

Змагання треба проводити як особисті (переважно внутрішньокласні), так і ко­мандні (як ведеться, між класами). Цінність останніх полягає в тому, що відчуття відповідальності перед товаришами спонукає кожного учасника сум­лінно готуватися, виявляти максимум зусиль і наполегливості у процесі підготовки до змагань і участі в них. Співвідношення завдань, їхня питома вага в програмі залежать від умов проведення, віку учнів, їхньої статі, етапу. Програма змагань повинна бути відома учням за 2-3 місяці до їх початку. Проводити їх можна окремо, або під час спортивної години у групах подовжено-і о дня, чи під час годин здоров'я. Такі змагання сприяють зв'язку позаурочних змінять і уроків фізичної культури, активізують самостійну діяльність школярів.

Змагання за шкільною програмою на уроках і в позаурочний час доціль­но проводити, починаючи з першого класу, поступово ускладнюючи їхню програму і привчаючи дітей мобілізувати всі сили на досягнення високих результатів і чесне суперництво.

Конкурс. Мета цього виду змагань — розвивати вміння самостійно ко­ристуватися фізичними вправами, складати комплекси і комбінації, поширювати певну інформацію. їх можна організовувати як самостійні захо­ди на перервах, у групах подовженого дня або як складову частину інших заходів (вечорів, спортивних свят, днів здоров'я та ін.).

Цінність конкурсів—-в їхній спрямованості на раціональне розв'язання учнями рухових завдань. Конкурси можуть проводитись усередині . класів і між ними.(У_другому випадку програма конкурсу повинна передба­чити індивідуальні та групові завдання} Наприклад, доцільно влаштовувати конкурси на краще складання і виконання комплексу ранкової гімнастики, Створення нових вправ із двох або трьох запропонованих, кращу комбінацію вправ із раніше вивчених рухових дій тощо. Усі практичні завдання ЛОНДОНІ бути обґрунтовані та прокоментовані учнем.

Конкурс може проводитися на краще виконання запропонованих вправ, точність і швидкість відтворення, продемонстрованого окремими учнями цією групою.

Змагання "з листка". Мета змагань — спонукати учнів до рівноцінного поєднання усіх розділів шкільної програми.

Практика показує, що діти виявляють неоднаковий інтерес до засвоєння окремих розділів шкільної програми. При цьому одні надають перевагу легко­атлетичним вправам, другі — гімнастичним, треті — іграм. Останній вид (у силу його емоційності) подобається більшості школярів. Для того, щоби стимулювати засвоєння всіх розділів програми, вчитель за місяць-два оголо­шуй програму змагань "з листа". За десять хвилин до їх початку учень бере зі столу суддівської колегії конверт (листок), де обумовлено, які вправи та теоре­тичну інформацію він повинен продемонструвати, і через 10 хв виконує впра­ви та відповідає на запитання. Такий своєрідний іспит доцільно проводити наприкінці чверті, однак із таким розрахунком, щоби залишити учням час для усунення виявлених вад у знаннях, фізичній та технічній підготовці.

"Веселі старти". Ігри — ефективний засіб загартування та оздоровленні дітей, тому доцільно їх використовувати в колективах шкіл, у таборах літньо­го відпочинку і за місцем проживання.

Виняткову увагу зверніть на створення спеціальної матеріальної бази виготовлення відповідного інвентаря та атрибутики (ходулі, мішки, стійки набори дощок, фанерних планшетів, кілець, прапорців тощо).

Програма "Веселих стартів" може передбачати ігри для змішаних команд а також для хлопчиків і дівчат окремо. Якщо у змаганнях беруть участь команди дітей різного віку, треба зрівняти їхні шанси на перемогу шляхом диференціації довжини дистанцій, складності перешкод, розмірів і ваги предметів та приладів.

Щоби уникнути помилок під час пояснення чергової гри, рекомендуємо показати одному-двом учасникам способи передачі предметів, подолання пе­решкод та ін. Після пояснення і показу необхідно відповісти на питання, які виникли в учасників (щодо техніки і правил гри).

Для визначення переможців у кожній грі за перше місце нараховують кількість очок, що дорівнює числу команд, за друге — на одне менше і т.д. Після всіх ігор і естафет одержані очки додаються, і перемагає команда, що набрала найбільше очок. Можна визначити переможця і за найменшою су­мою очок. У такому випадку нарахування йде у зворотному порядку.

Нагороджуючи, доцільно заохочувати всі команди.

Під час командних ігор і естафет діти надзвичайно збуджуються; тому не­обхідно вжити заходів, щоб уникнути можливих травм. Через це не рекомен­дуємо включати в програму перекиди на швидкість, біг по вузькій високій опорі, спускання з каната на швидкість та інші подібні вправи. Для заспокоєння збуд­жених учасників треба по закінченню чергової гри дати вправи на увагу.

Підбираючи ігри й естафети, завжди чітко визначайте завдання, які хо­чете вирішити. В одних випадках можна робити акцент на вихованні фізичних якостей, в інших — на формуванні вміння погоджувати власні дії з діями партнерів. На перший план в окремих іграх рекомендуємо висувати і виховні завдання. Так, для виховання почуття колективізму, товариськості в естафеті передбачаються завдання, успіх виконання яких залежить від узгодженості дій учасників, їхньої взаємодопомоги та взаємовиручки. Кмітливість і твор­че мислення будуть формуватися під час виконання завдань, у яких успіх вирішують тактика подолання перешкод, вибір найбільш раціональних спо­собів виконання рухових дій.

Щоб естафети та ігри не втрачали педагогічної цінності, своєчасно фік­суйте всі порушення правил і, підсумовуючи, враховуйте їх, а також робіть усе можливе для попередження порушень.

Для організації естафет всередині класів, груп подовженого дня команди повинні бути однаковими, їхній склад (у більшості естафет — 8-12 чол.) може залишатися постійним протягом тривалого часу.

Обов'язковою умовою чіткої організації естафет та ігор є добре продума­ні підготовка місць їхнього проведення (розмітка, установка орієнтирів, обмежувачів, підготовка інвентарю та обладнання).

Контрольні запитання

1. Що таке некласифікаційні змагання та яка їхня роль у фізичному ви­хованні школярів?

2. Які некласифікаційні змагання ви знаєте?

3. Які змагання відповідають класифікації, але містять певні відхилення від неї?

4. Які змагання можна проводити з відхиленням від діючих правил?

2. Фізкультурно-художні свята

Сьогодні, як і в попередні десятиліття, у державній політиці вкрай повільно імітуються акценти зі спорту вищих досягнень на масовий спорт. І в цій сфері духовність і культура залишаються на задньому плані. Мало хто думає, що поряд із м'язами треба формувати і душу людини. Практично не вирішуються гуманістичні ідеї олімпізму, принципи чесної та справедливої і тп. Майже зовсім не надається увага розвитку в дітей і молоді здібностей до художнього відображення спорту, його гуманістичного осмислення засоба­ми музики, живопису, кіно, фотографії, РІДКО використовуються українські традиційні ігри і національні ВИДИ спорту.

РОЗДІЛ 6

ПЛАНУВАННЯ і КОНТРОЛЬ РОБОТИ З ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

1. Технологія планування та його функції

Демократизація життя школи не тільки не знімає необхідності плануван­ня, а навпаки, посилює увагу до цієї проблеми. Широкі можливості в самостійному виборі засобів, посилення уваги до особистості кожного учня потребують більш чіткої організації всього навчально-виховного процесу, його планування та контролю. При цьому найактивнішу участь у складанні планів повинні взяти учні. "' : ;

Функції педагогічного планування полягають у передбаченні очікува­ного результату і логічно-формалізованому "проектуванню" того, як буде (повинен) розгортатися процес фізичного виховання в конкретних умовах (на основі загальних закономірностей). Плани дають змогу дивитися далеко вперед, визначати мету і конкретні завдання, передбачати найефективніші засоби та шляхи їх розв'язання.

Досвід роботи з фізичного виховання у школі свідчить, що найкращих результатів досягають педагоги, котрі сумлінно ставляться до проектування своєї діяльності.

Функції контролю полягають у:

• об'єктивній оцінці індивідуальних передумов досягнення мети;

• перевірці ефективності змісту, форм побудови і результатів фізич­ного виховання;

• порівнянні запланованих і досягнутих результатів;

• виявленні ступеня відповідності або невідповідності між ними (для внесення необхідних коректив як у самий процес фізичного вихо­вання, так і в параметри плану).

Розглядаючи в цьому зв'язку взаємозумовленість планування, реалізації плану і контролю, важливо чітко уявити, що як би старанно не розроблявся план, процес фізичного виховання (котрий практично складається) далеко не завжди й у всьому збігається з його запланованими контурами. Причин цього кілька: по-перше, закономірності фізичного виховання мають не однозначно-зумовлений, а ймовірний характер (іншими словами, вони не ви­являються механічно, а допускають, залежно від конкретних умов, різні варіанти одних і тих же закономірних тенденцій); по-друге, наші знання про ці закономірності ніколи не є вичерпними; по-третє, реальні життєві ситу­ації, що впливають на хід фізичного виховання, вельми варіативні та динамічні. Звідси випливає одна з головних вимог до планування — його гнучкість (постійний зв'язок планування і контролю, необхідність регуляр­ної корекції планів згідно з конкретними даними контролю).

Систематичний контроль підкаже вчителеві необхідне дозування вправ, найкращу їх послідовність, можливі інтервали відпочинку, оптимальні порції навчального матеріалу, темп педагогічних дій, тобто все те, без чого немож­ливо вдосконалювати планування.

Отже, планування — це складання теоретично і методично обґрунтованої документації, що формує систему навчання і виховання, це проникнення в сутність явищ і закономірностей процесу фізичного виховання.

На жаль, у практиці з відомих причин планування дискредитоване. Плани часто або зовсім не відповідають реальній ситуації, що склалась у школі, і природно, не відіграють своєї позитивної ролі, або складаються лише для того, щоби пред'явити їх на вимогу керівництва школи, можли­ вим інспекціям. »

Уміння якісно планувати процес засвоєння предмету "фізична культу­ра" є однією із найважливіших професійних здібностей учителя.

Відомо, що в навчальних програмах із фізичної культури (на відміну від Інших шкільних предметів) матеріал представлений не в порядку його засво­єння, а у вигляді переліку фізичних вправ за певними розділами. Плануючи роботу, вчитель сам повинен підбирати матеріал для уроків із різних розді­лів, щоби раціонально формувати і вирішувати педагогічні завдання. При цьому вчитель має постійно враховувати, що вже добре засвоєно учнями, що парто повторити, до чого готуватись у подальшій роботі.

1.1. Технологія планування

Процес планування можна уявити у вигляді ряду послідовних операцій, що становлять цілу систему творчої діяльності вчителя. Реальний процес фізичного виховання, природно, не можна побудувати інакше, ніж із певного вихідного пункту ("із початку"). Водночас його планування починається ніби "з кінця" — із передбачення і формування ідеї про основні напрями роботи, ІЗ принципових підходів до розв'язання методичних питань. Така ідея вини­кає, зазвичай, уже в студентські роки. Вивчаючи курс теорії і методики фізичного виховання, спортивно-педагогічні дисципліни, спостерігаючи ро­боту своїх викладачів, учителів школи, студент "приміряє" надбані знання й уміння до своєї майбутньої роботи, формує мету-ідеал та стратегічну мету (дивись розділ "Система фізичного виховання"). У вчителя ідея майбутньої роботи (мета-ідеал) в наступному навчальному році формується на основі набутого досвіду, спостережень діяльності інших педагогів, інформації, отри­маної внаслідок самоосвіти.

Зіставлення мети-ідеалу з конкретними умовами праці, рівнем підгото­вленості учнів приводить до певних її коректив. Лише після цього вона трансформується в тактичну та оперативну мету. Далі проектується бажаний стан рівнів теоретичної, фізичної і технічної підготовки у вигляді певних результатів (дивись рисі)

Бажаний стан досягається постановкою низки конкретних завдань щодо засвоєння теоретичної інформації, виховання фізичних якостей та опа­нування фізичних вправ, передбачених шкільною програмою, а також оздоровчих і виховних завдань.

Для розв'язання висунутих завдань учитель визначає систему педагогіч­ного впливу на учнів (засоби, методи й умови праці). Ця операція, як і попередня, повинна виконуватися за безпосередньої участі учнів.

Визначаючи систему педагогічного впливу, дуже важливо врахувати можливі несприятливі фактори, що будуть заважати правильній організації процесу фізичного виховання (негативне ставлення батьків або педагогів, дру­зів і оточення загалом до фізичної культури, порушення режиму, шкідливі звички тощо).

Для перевірки правильності ходу педагогічного процесу створюється під­система поетапного контролю за допомогою спеціальних тестів.

Якщо на кожному етапі одержаний від контролю результат переважно від­повідає запланованому, то робиться висновок про правильність планування, і підстав для занепокоєння немає. Якщо за умови сумлінної реалізації планів контрольні результати суттєво відрізняються від запланованих, то в системі планування допустилися помилок. Для їх виявлення необхідно: по-перше, пе­ревірити, чи всі несприятливі фактори враховані при плануванні; по-друге, піддати ревізії систему педагогічного впливу, і якщо тут не виявлено помилок, оцінити реальність висунутих педагогічних завдань. Якщо помилки виявлено вже у першій ланці й учитель переконаний, що саме вони є причиною невико­нання запланованих результатів, то вживаються відповідні заходи, а інші ланки вже не перевіряються. Можливий, особливо в перші роки роботи

вчителя, і та­кий варіант, коли допущені незначні помилки в різних операціях планування В сукупності суттєво позначаються на результаті діяльності. Тому радимо мо­лодим учителям постійно аналізувати всю свою діяльність, бути для себе суворим суддею. Це — запорука успіху в майбутньому. Планування завершується підсумковим контролем. Ці дані є вихідними для планування наступного циклу (серії уроків, навчальної чверті, навчального року).

Складаючи конкретні документи планування, вчитель зобов'язаний до­тримуватися ряду вимог, а саме:

• забезпечувати можливість оперативного внесення коректив у плани;

• спиратися на методичні принципи фізичного виховання;

• забезпечити цілеспрямованість і перспективність планів на пев­ний цикл (серію уроків, чверть, рік), спираючись на попередні цикли і готуючись до наступних (таким чином виключаються ви­падкові заняття);

• забезпечити реальність планування. Цю вимогу треба мати на увазі, плануючи роботу в школах, де до приходу спеціаліста фі­зичне виховання учнів було занедбане; приймаючи учнів у серед­ню школу з початкових і восьмирічних; поліпшуючи матеріаль­но-технічну базу. У всіх названих випадках учитель повинен реально оцінити можливості дітей і спланувати той матеріал, який вони можуть осягнути, навіть якщо це призведе до відхилення від програми;

• бути конкретним (чітке визначення етапу навчання, його завдань і відповідних засобів; із великої кількості вправ для кожного ви­падку радимо обирати найдоцільніші, універсальні, або, навпаки, вправи вибіркової дії, здатні забезпечити максимальний педагогіч­ний ефект).

1.2. Підготовка до планування

Безпосередньо перед тим, як взятися за складання планів, учитель пови­нен виконати підготовчу роботу, що полягає у зборі необхідної інформації. Ця інформація, яка потім буде використана для визначення порядку проход­ження навчального матеріалу, засобів, форм роботи тощо, передбачає:

1. Визначення обсягу матеріалу, який належить засвоїти учням пев­ного класу в навчальному році, його зв'язок з матеріалом суміжних класів. Задля цього вчитель аналізує базову і регіональну навчальні програми і, пов'язуючи її з місцевими умовами, рівнем підготовки класу, власним до­свідом та інтересами учнів, формує навчальну програму школи. Скорочуючи або доповнюючи навчальний матеріал базової і регіональної програм, учи­тель пам'ятає, що це не повинно негативно позначитися на руховій підготовленості учнів, на опануванні життєво важливими уміннями і навич­ками. Паралельно визначається матеріал для самостійної роботи, зміст допоміжних завдань.

2. Вивчення складу учнів, стану їхнього здоров'я, рівня знань, техніч­ ної та фізичної підготовленості. Учитель повинен знати рівень загального розвитку і вихованості учнів, їхньої громадської активності, ставлення до навчання, світогляд, інтереси і нахили, успішність з усіх предметів тощо. Такі дані можна отримати, вивчаючи документи, складені попередником, або власні записи, картки медичних оглядів. Багатий матеріал дають бесіди з учнями, попереднє тестування та анкетування.

Лише на такій основі можна забезпечити індивідуальний підхід до кож­ного окремого учня і визначити його особисту програму розвитку на навчальний рік (півріччя, чверть), яка дозволить йому перетворити фізичні вади у власні здобутки.

3. Дослідження рівня роботи з фізичного виховання за попередні роки і стан матеріальної бази школи. Водночас визначаються шляхи її розвитку й удосконалення.

4. Ознайомлення із загальним планом роботи школи з метою визначен­ня ставлення до фізичної культури керівництва й усього педколективу школи та його мобілізація на вирішення завдань фізичного виховання школярів.

5. Вивчення кліматичних умов населеного пункту та екологічної ситуації.

6. Опрацювання календаря спортивно-масових заходів району, об­ласті. Ця інформація необхідна вчителеві для визначення почерговості проходження навчального матеріалу.

7. З'ясування загальних і спортивних традицій школи, населеного пункту. Йде пошук шляхів їх розширення й удосконалення, підвищення ефек­тивності всього навчального процесу.

8. Формування програм вивчення всіх рухових дій. Програма пере­дбачає відповіді на такі питання:

• яка мета ставиться на поточний і наступні роки, якщо вправа запла­нована навчальною програмою в декількох класах;

• які фізичні якості і знання потрібно мати учням, щоб успішно вивчи­ти рухову дію;

• скільки уроків треба витратити на її опановування і як їх варто роз­містити протягом навчального року;

• які конкретні завдання передбачається розв'язати на кожному із за­планованих уроків;

• які засоби необхідно використовувати на кожному уроці;

• які завдання для самостійної роботи доцільно давати учням для за­своєння запланованої вправи;

• як і коли контролювати хід засвоєння вправи;

• як використовувати певну вправу для самовдосконалення.

Контрольні запитання

1. Які функції педагогічного планування і контролю?

2. Як ви розумієте взаємозумовленість планування і контролю роботи з фізичного виховання у школі?

3. Яка послідовність основних операцій планування?

4. Які основні вимоги до планування роботи з фізичного виховання?

5. Назвіть основні фрагменти програм вивчення окремих рухових дій.

2.Документи планування

Усі документи планування можна поділити на дві групи: державні доку­менти і документи, що складаються вчителем.

2.1. Державні документи планування:

.- навчальний план, що зумовлює кількість годин, відведених на пред­мет "Фізична культура"; - навчальні програми (базова, регіональна). Сьогодні вже зрозуміло, що не можуть навчатися за єдиною програмою школярі різних регіонів України і навіть різні райони однієї області. Корек­тиви в базову та регіональну програми мають право вносити за рішенням своєї ради також окремі загальноосвітні школи. Крім урахування кліматич­них умов, шкільна програма повинна відповідати соціальним і побутовим умовам її реалізації. При цьому виняткова увага надається народним іграм і танцям, національним видам спорту.

Головна вада сьогоднішньої базової програми в її перевантаженості навчальним матеріалом, який значно перевищує бюджет часу, відведений для його засвоєння. Вона містить підготовчі та підвідні вправи, які повинні під­биратися самим учителем. Вадою програми є і те, що вона не визначає, на якому рівні (уміння, навички чи уміння вищого порядку) повинні бути засво­єні передбачені нею фізичні вправи.

Навчальна програма освітнього закладу повинна мати чотири розділи: "Мета і навчальні, виховні й оздоровчі завдання фізичного виховання"; "Зміст навчального матеріалу"; "Діяльність учителя та учнів у навчальному про­цесі"; "Рівні особистого розвитку учнів — очікувані результати" .

Перший розділ є визначальним. Мета має першорядне значення для ви­значення загальної стратегії, (ідеології) процесу фізичного виховання. У діючій програмі мета і завдання формулюються формально і не забезпечу­ють справжньої цілеспрямованості й ефективності навчально-виховного процесу. Ще Я. Коменський підкреслював, що основною хибою в педагогіч­ній діяльності є невизначеність її мети. Успішне вирішення проблеми адекватного визначення мети навчання і виховання у фізичній культурі та пошук об'єктивних показників, за якими можна точно визначити ступінь ре­алізації поставлених завдань, є важливою умовою ефективного управління навчально-виховним процесом. Щоби стати конкретним керівництвом до дії, мета навчання повинна бути виражена не тільки в загальній формі, але й у вигляді конкретних вимог до рівня і характеру знань, умінь, здібнос­тей та можливостей учнів, їх психічної діяльності на різних етапах навчання.

Другий розділ передбачає такий підбір і структурування навчального матеріалу, який забезпечить досягнення поставленої мети і розв'язання зав­дань та буде сприяти розвитку учнів.

Програма повинна чітко визначати рівень засвоєння навчального матері­алу (уміння, навички, уміння вищого порядку) залежно від його значення для майбутньої життєдіяльності.

Третій розділ зовсім відсутній в діючих навчальних програмах. Тобто вони не містять найсуттєвішого. Цей розділ програми повинен передбачати конкретні вміння учнів, які будуть формуватись у кожному класі, і загалом сформують у випускників шкіл уміння самовдосконалюватися та звичку до систематичних занять фізичними вправами.

Проектуючи конкретні кроки на цьому шляху, варто відштовхуватися від загальновизнаного сьогодні положення, що навчальний процес — це єдність двох нерозривно зв'язаних між собою основних видів діяльності: навчаючої діяльності вчителя та усвідомленої активної навчальної діяльності учнів. При цьому сучасна дидактика розглядає учнів як головну фігуру навчального про­цесу, як його суб'єкта. Він творить навчальний процес разом з учителем.

Програмуючи процес фізичного виховання, варто також враховувати сучасну специфіку навчання, яка полягає в тому, що учень не тільки засвоює конкретні знання та фізичні вправи, але й, що головне, повинен оволодіти способами діяльності (оперування ними). Він засвоює прийоми одержання знань, формування навичок, розвитку фізичних якостей і їхнє застосування у практиці фізичного виховання та життєдіяльності. За раціональної органі­зації навчання обидва ці процеси рівномірно прогресують. За неправильної організації — нагромадження інформації випереджує ріст умінь оперувати нею. Щоби цього не трапилось, пам'ятаймо, що накопичення інформації поза діяльністю втрачає силу стимулів навчання.

Ці положення повинні бути відображені в навчальних програмах через визначення конкретних видів діяльності, які учень повинен засвоїти і вико­нувати відповідно до вимог творчого типу навчання та з погляду гармонійного розвитку особистості.

Четвертий розділ є визначальним з погляду реального виміру результатів навчання та виховання. Сьогодні теорія і практика фізичного виховання має у своєму розпорядженні об'єктивні методи визначення рівня фізичних якос­тей учнів, їхньої технічної підготовленості. Функції вчителя полягають лише в тому, щоби з відомих обрати найадекватніші змістові програми тести.

Водночас не можна не відзначити, що у практиці фізичного виховання не використовуються дані психодіагностики, дидактометрії та методи ви­значення рівня вихованості учнів, визначення інших результатів педагогічної діяльності.

Можна висловити впевненість, що наукова розробка і використання та­ких методик революціонізує шкільну практику фізичного виховання, підніме її на якісно новий рівень.

Навчальні програми постійно вдосконалюються, періодично змінюють­ся. Найсуттєвішими причинами їх удосконалення є:

• значне поліпшення матеріальної бази, впровадження в навчальний процес досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду;

• піднесення освітнього цензу вчителя, рівня підготовленості учнів;

• постановка суспільством нових завдань щодо фізичного вихован­ня, котрі потребують пошуку нових засобів і форм роботи.

2.2. Документи планування, що складаються вчителем

Багаторічний передовий досвід показує, що для ефективного розв'язання завдань фізичного виховання, на уроках фізичної культури необхідно створити певну систему планування. Ця система представляє собою завершений, логіч­но пов'язаний ряд планів, кожен з яких має чітко визначені функції, а загалом вони дають змогу найдоцільніше побудувати процес фізичного виховання.

Оскільки реальний процес фізичного виховання будується у формі ве­ликих, середніх і малих циклів, то їхня тривалість переважно і становить масштаби планування, а саме: річний графік навчально-виховної роботи, робочий план на чверть, конспект на урок (декілька уроків).

Структура планування навчально-виховного процесу з фізичної культури у школі представлена на рис. 5.

2.2.1, Річний графік навчально-виховної роботи Графік складається для кожної паралелі класів. Його функція — рівномір­но, доцільно розподілити навчальний матеріал і систематизувати роботу на рік. Складання графіка починається з передбачення результатів, які належить здобути до кінця року, та з аналізу навчального матеріалу для визначення опорних (основних) вправ і розрахунку часу, необхідного для їх засвоєння (складання програм вивчення). Такі програми вивчення основних шкільних вправ радимо нагромаджувати вже у студентські роки, вивчаючи спор­тивно-педагогічні дисципліни.

Враховуючи календарі змагань і кліматичні умови, вчитель визначає по­рядок проходження навчального матеріалу. Якщо у школі працює декілька вчителів, бажано, щоби в усіх класах було обрано однаковий порядок вивчення розділів програми. Це дає змогу поліпшити експлуатацію матеріальної бази школи і планувати позаурочні форми занять (передусім змагання). Визначив­ши порядок проходження програми, вчитель обирає спосіб планування.

Відомо три способи планування розділів шкільної програми: паралель­ний, послідовний і змішаний. За паралельного проходження розділів матеріалу в уроки одночасно включають матеріал із різних розділів (див. Комплексні уроки). Послідовне проходження розділів практикується у старших класах і передбачає почергове вивчення вправ легкої атлетики, спортивних ігор, гім­настики тощо (див. Предметні уроки). Змішане планування проходження навчального матеріалу передбачає комбінацію першого і другого способів, тобто деякі розділи вивчаються паралельно, інші —окремо. За будь-якого способу планування матеріал із лижної підготовки і плавання завжди вивча­ється концентровано.

Кожен із названих способів має свої переваги і вади. Питання про те, якому з них надати перевагу, розв'язуйте, враховуючи вік учнів, їхню підго­товленість, етап навчання, кліматичні умови, матеріальну базу. Проте пам'ятайте: паралельне проходження матеріалу прогресивніше. Воно дає змо­гу ефективно здійснювати навчання, створюючи умови для тривалого використання засобів, сприяючи формуванню стійких навичок. За законами нервової діяльності, утворені тимчасові зв'язки інтенсивно згасають у перші години і дні після вивчення нового. Багаторазове, сконцентроване в часі по­вторення вправи вповільнює процес згасання утворених рефлекторних зв'язків. Водночас засвоєне значно повільніше забувається. Це дозволяє посту­пово збільшувати інтервали між заняттями без шкоди для міцності та якості засвоєних знань, умінь і навичок. І лише після засвоєння вправи на рівні навички можна повторити її спочатку через урок, згодом через декілька уро­ків і, нарешті, перейти до епізодичного повторення вивченої та закріпленої вправи протягом навчального року і періоду навчання у школі.

Аналогічним чином, із певними застереженнями, необхідно діяти під час розвитку фізичних якостей.

Крім цього, таке планування урізноманітнює уроки, робить їх цікавими, але потребує ретельної підготовки та відповідної матеріальної бази.

Графік навчально-виховної роботи належить до перспективного планування.

У графу "Зміст навчального матеріалу" (див. відповідний рисунок) учи­тель вносить вправи з програми, ігри і контрольні тести для визначення рівня розвитку фізичних якостей. Запис вправ бажано подавати одним рядком.

У графу "Теоретичні відомості" вчитель записує лише загальні питан­ня, наприклад, правила безпеки на уроках, інформацію щодо значення вправ для підвищення працездатності, гігієнічні вимоги. Дані щодо методики са­мостійних занять і техніки учні отримують під час опанування основних, підготовчих і підвідних вправ.

"Виховні завдання" можуть плануватись як до групи вправ, так і до кож­ної вправи. Так, вправи з розділу легкої атлетики сприятимуть формуванню позитивного ставлення до занять, а під час вивчення вправ із розділу спорти­вних ігор створюються найсприятливіші умови для поглиблення почуття колективізму, розвитку уваги до дій партнера і суперника.

Наступні графи — це номери уроків. Згідно з навчальним планом у кожно­му класі треба провести по 70 уроків. Проте, враховуючи святкові дні та інші непередбачені обставини, рекомендуємо планувати не більше 64 уроків. В основі планування лежать серії уроків, і бажано, щоби вони розміщува­лись у межах чверті.

Серії уроків рекомендуємо формувати так, щоб раціонально поєднувати різні значення завдання. Так, вивчення нового матеріалу поєднується із за­вданнями повторення і закріплення. Визначаючи в серії кількість уроків для вивчення і закріплення, варто дотримуватися відомого в теорії фізичного ви­ховання положення про те, що закріплення рухових дій вимагає 50-75% загальної кількості часу, необхідного для його засвоєння.

Навколо стрижневих вправ групуються вправи для розвитку фізичних якос­тей (рухливі ігри, естафети, смуги перешкод, спеціально-підготовчі та загально розвиваючі вправи). Всього таких вправ в уроці може бути від 8 до 12.

Виправдовує себе також планування на кожну серію уроків 3-4 фронталь­них домашніх завдань.

Безпосереднє планування навчального матеріалу за уроками досягається шляхом розміщення певних умовних позначок у клітинках, що відповіда­ють конкретним вправам і номерам уроків. Пропонуємо використовувати такі позначки: безпосередня підготовка до розучування, повторення найважливі­ших вправ для певної серії уроків (П); попереднє розучування (ПР); поглиблене розучування (Р); закріплення (3); удосконалення (У); контроль (К); домашнє завдання (ДЗ). Якщо матеріал використовується на уроці у вигляді стрижневого, то проставляються великі букви, якщо у вигляді допоміжного, — малі букви. Щоправда, різні вчителі користуються різними позначками (кольоровими, штриховими, символічними тощо).

Перевірка якості графіка здійснюється по горизонталі і по вертикалі.

По горизонталі до нього висуваються такі вимоги:

• дотримання наступності засвоєння матеріалу всередині розділів і між ними;

• забезпечення випереджаючого розвитку фізичних якостей;

• поступове підвищення функціональних можливостей організму учнів;

• періодичне повторення вправ на уроці й у самостійних заняттях для міцного засвоєння;

• забезпечення системи контролю за ходом навчального процесу.

По вертикалі річний план повинен забезпечити:

• використання різноманітних засобів для формування оптимально­го емоційного стану учнів;

• різнобічний вплив на опорно-руховий апарат і функції організму;

• оптимальне розумове, фізичне і координаційне навантаження;

• відповідність обсягу навчального матеріалу тривалості уроку. Примірні плани, що часто публікуються в журналах, не радимо викорис­товувати у готовому вигляді. У кращому випадку, вони можуть стати орієнтиром для пошуку власних шляхів вирішення завдань фізичного виховання.

Пам'ятаймо, що готовий сценарій практичної педагогічної діяльності не може передбачити всіх можливих ситуацій і нюансів, на які вчитель натрапляє щодня. У кожній з них учитель повинен діяти самостійно, вирішуючи кожен раз нові практичні педагогічні завдання. Для того, щоби відтворити досвід, його треба осмислити. Проте копіювання взірця без розуміння його суті призво­дить, зазвичай, до невдач, а інколи може скомпрометувати навіть найпередовіший досвід. Звідси випливає завдання — бути належно підготовленим, щоби самостійно осмислити досвід і творчо сприйняти його на рівні ідеї.

Творчість — це не окрема сторона педагогічної праці, а найсуттєвіша і найнеобхідніша її характеристика. Творчість — це здатність бачити, ставити і оригінально вирішувати педагогічні проблеми, швидко орієнтуватись у не­передбачених педагогічних ситуаціях. Творчий процес педагога необхідно розглядати як діяльність, спрямовану на вирішення навчально-виховних завдань у мінливих умовах, під час якої педагог втілює у спілкуванні з дітьми оптимальні, органічні для педагогічної індивідуальності рішення. Отже, твор­чість — це не те, що ми робимо, а те, як ми це робимо.

2.2.2. Робочий план Заплановане в річному плані уточнюється і конкретизується в етапних планах на семестри. Етапний план є фрагментом річного плану. Він склада­ється безпосередньо перед початком чергового семестру з урахуванням досягнутого у попередньому. У практиці цей документ часто називають календарним або поурочним планом. У системі планування він виконує функцію методичного забезпечення.

Об'єктом поурочного планування є не тільки основні вправи, передба­чені програмою і графіком, а й відповідні підготовчі, підвідні та контрольні вправи і допоміжні завдання. Значна увага при цьому надається так званим наскрізним вправам, які використовуються в усіх класах. До таких вправ, наприклад, належать стрибки зі скакалкою, які розвивають загальну і спеці­альну витривалість, координацію рухів, стрибучість. Вони зміцнюють колінні суглоби та стопи, м'язи ніг і тазу і, що особливо важливо, м'язи тулуба, фор­муючи "м'язовий корсет", а тому є цінними для учнів будь-якого віку.

У робочому плані вчитель спочатку визначає завдання і засоби основної частини кожного заняття, використовуючи при цьому раніше складені про­грами навчання. Після визначення змісту основної частини обирають засоби підготовчої. Тут записують характер загально розвиваючих вправ (наприклад, вправи з гімнастичними палицями, в парах, без предметів тощо) і конкретно вказують, які спеціальні вправи будуть запропоновані учням.

Плануючи заключну частину, завжди передбачайте зв'язок проведеного уроку з наступним. Це досягається шляхом на цілення учнів на самостійну роботу, спрямовану на закріплення вивченого і підготовку до засвоєння матеріалу на майбутніх уроках. Сюди включають вправи на розслаблення і вправи на гнучкість. Робочий план відносять до поточного планування.

2.2.3. Конспект уроку

Конспект уроку — це найконкретніший план роботи вчителя. Він нале­жать до оперативного планування і завершує систему планування уроків та виконує в ній організаційну функцію. Конспект — це результат безпосе­редньої підготовки вчителя до уроку. Він розробляється на основі робочого плану для паралельних класів, але зазначаються особливості роботи в кож­ному з них.

Конспект містить конкретні завдання, які повинен розв'язати вчитель на уроці. При цьому враховується рівень підготовленості всіх груп учнів (для забезпечення оптимальних педагогічних дій). Завдання переважно записують під заголовком конспекту. Далі конкретизують зміст навчання з урахуванням досягнень учнів і прогалин у процесі навчання. У конспект послідовно запи­сують вправи, що підлягають вивченню на уроці, теоретичні відомості та домашні завдання,Підкреслюються можливі між предметні зв'язки, за потреби — обґрунтовується доцільність цих вправ на уроці.

Далі в конспект записують дані про дозування (кількість повторень, час виконання, довжину дистанції, вагу вантажів тощо), Дозування визначається окремо для хлопців і дівчат (за обсягом та інтенсивністю).

У графу "Методичні вказівки" записують:

• методи і прийоми роботи;

• шляхи взаємодії педагога й учня;

• виховний і оздоровчий впливи;

• додаткові завдання;

• способи підготовки до уроку активу;

• форми і методи контролю;

• вказівки щодо самостійної роботи тощо.

Особливе місце посідає в конспекті остання графа "Організаційні вка­зівки". Тут фіксуються:

Способи управління класом і його групами;

• розміщення учнів і місце вчителя під час всіх фрагментів уроку;

• способи підготовки, роздачі та прибирання інвентарю і приладів, місць їхнього розміщення;

• особливості організації ігор;

• види робіт, які необхідно виконати до початку уроку;

• шляхи забезпечення техніки безпеки.

У кінці конспекту вказують на необхідну матеріально-технічну базу: прилади, обладнання, основний і допоміжний інвентар, наочні посібники, технічні засоби навчання тощо.

Календар спортивно-масових заходів складається відповідно до ка­лендаря районних змагань. У календарі передбачаються всі шкільні змагання (у хронологічному порядку). Розклад занять складається на рік. У клітин­ках проти кожної секції і дня занять проставляють час їх початку і закінчення.

2.3. Планування позаурочної роботи

Робота з фізичного виховання школярів виконується всім педагогічним колективом із залученням медперсоналу, громадських організацій і батьків. Загальне керівництво здійснюється адміністрацією, а практичне — учите­лем фізичної культури. У цій ситуації успіху можна досягти лише за умови чіткого і конкретного планування.

Позаурочну роботу регламентують такі документи:

• загальношкільний річний план позаурочної роботи з фізичного ви ховання школярів або відповідний розділ у шкільному плані;

• календар спортивно-масових заходів;

- розклад занять секцій. Загальношкільний річний план позаурочної роботи передбачає на­ прями діяльності колективу і може містити такі розділи:

• аналіз роботи за минулий рік і основні завдання на наступний;

• організаційна робота;

• навчальна робота;

• організація оздоровчих заходів у режимі навчального дня;

• спортивно-масова робота;

• робота за місцем проживання;

• просвітницька діяльність;

• медичний контроль;

• господарська робота.

Контрольні запитання

1. Які основні вимоги ставляться до змісту навчальної програми?

2. Які причини викликають потребу зміни шкільної програми?

3. Як перевіряється правильність графіка навчально-виховної роботи на рік?

4. Що таке робочий план, яка його функція?

3. Контроль навчального процесу

У школі рідше з'являються комісії, відходять у минуле фронтальні пере­вірки. Але це зовсім не означає, що минає контроль навчального процесу. Контролювати треба систематично і хід, і результати навчальної діяльності. При цьому до контролю бажано залучати учнів, учителів, батьків, адмініст­рацію. Контроль — один з найважливіших елементів управління навчальним процесом.

Головна мета приїзду інспектора до школи —допомогти колективу утвер­дити творчий дух, виявити резерви поліпшення якості роботи. Деколи інспектор зустрічається з неординарним учителем, що дозволив собі мисли­ти і діяти не за інструкцією. І в цьому виявляється його новаторство. Із таких "порушень" починається творчість.

Сьогодні серйозно акцентують на інспекторській функції шкільного керів­ництва. Але вчитель повинен сприймати директора (і його заступників) не як контролера, а як учителя вчителів. У будь-яких випадках інспектування — це форма налагодження співробітництва з учителем. Як директор, завуч, інс­пектор ставляться до вчителя, так і вчитель ставиться до учнів.

Для фізичного виховання властиві два типи контролю: педагогічний кон­троль (здійснюється вчителем-спеціалістом) і самоконтроль (суб'єкт і об'єкт контролю збігаються). Цим зміст і форми контролю не обмежуються, але будь-який контроль здатний вплинути на хід та результати фізичного вихо­вання лише тоді, коли його дані пройдуть через свідомість і дії тих, хто цим процесом управляє і хто піддається впливу факторів фізичного виховання.

Педагогічний контроль охоплює всі сторони педагогічного процесу, його умови та результати і розглядає їх у взаємозв'язках, як єдине ціле. Здійснюєть­ся спеціалістом із використанням тих засобів і методів, які він може і повинен кваліфіковано застосовувати. Його основними складовими частинами є:

• система факторів впливу на учнів;

• контроль стану учнів до і після впливу на них;

• оцінка ефекту впливу.

Загалом контроль повинен виявити співвідношення впливу і його ефекту, оцінити їх відповідність результатам, що планувались, і тим самим дати під­стави для прийняття відповідних рішень щодо подальшого ходу навчально-виховного процесу.

Педагогічний контроль розпочинається з вивчення вихідного рівня можливостей готовності учнів до реалізації завдань. Він є необхідною перед­умовою доцільної організації педагогічного процесу, включаючи і розподіл контингенту учнів за групами (згідно з їхніми індивідуальними можливостями). Вихідний педагогічний контроль передбачає також оцінку індивідуального рівня знань і фізичного розвитку, рухового досвіду, фізичної підготовленості, моти­вацій і установок, що віддзеркалюють ставлення учнів до майбутніх занять.

Такий зміст має контроль вихідного стану учнів перед початком чергово­го річного циклу занять з тією різницею, що контрольні дані оцінюються в динаміці, зіставленні з результатами, зафіксованими в попередніх циклах. І Контроль факторів, що впливають на учнів у процесі фізичного вихо­вання, повинен охоплювати щонайменше три роди впливів:

• ті, що йдуть безпосередньо від педагога;

• ті, що чинять умови зовнішнього середовища;

• ті, що випливають із діяльності та взаємодії учнів. "Контролюючи першу групу впливів, учитель повинен здійснювати педа­гогічний самоконтроль, тобто шляхом самоспостереження та інших методів контролювати власні дії, вчинки, вказівки, повідомлення тощо, звернені на вихованців.

Контроль факторів зовнішнього середовища передбачає оцінку метео­рологічної інформації, гігієнічних умов занять, обладнання, інвентарю, одягу. Педагогічний аспект контролю тут полягає у зіставленні наявних умов і мож­ливостей досягнення передбаченого ефекту. Чільне місце в контролі специфічних факторів фізичного виховання по­сідає контроль рухової діяльності і безпосередньо пов'язаної з нею взаємодії учнів. Оцінюючи рухову діяльність як фактор впливу на учнів, важливо врахувати величину навантажень, режим чергування навантажень і відпочинку.

До найбільш розроблених розділів контролю у фізичному вихованні на­лежить контроль динаміки функціональних зрушень поточних впливів і загальних результатів фізичного виховання.

Оцінка зміни стану учнів у ході і внаслідок занять здійснюється за облі­ком і аналізом сукупності показників. До уваги, як мінімум, необхідно брати самооцінку учнями свого стану, зовнішні об'єктивні ознаки їхнього стану, які виявляються в працездатності, результативності дій і поведінки, певних характеристиках зовнішнього вигляду, окремих показниках функціонального стану (ЧСС, динамометрія, реакціометрія), а також окремих морфометрич-них показниках (вага, об'єми тіла).

Для поглибленого контролю стану організму недостатньо лише педаго­гічних методів. Педагогічний контроль у фізичному вихованні повинен бути тісно пов'язаний з медико-біологічним контролем.

Найважливіше значення у педагогічному контролі має визначення внес­ку занять у формування знань, умінь, навичок, розвиток здібностей, удосконалення особистих якостей учнів. Контролюючи це в процесі фізич­ного виховання, використовують як загально педагогічні методи контролю результатів навчання і виховання, так і специфічні методи оцінки техніки рухових дій, зрушень у рівні розвитку фізичних якостей і фізичної підго­товленості. Важливу роль відіграють методи, організовані у формі тестових та інших контрольних вправ.

Документальний облік даних, що підлягають контролю у фізично­му вихованні, частково уніфікований офіційно встановленими вимогами до облікової документації (журнал обліку занять, відомостей прийому залікових нормативів, протоколів тестування і змагань). Водночас для неформального педагогічного контролю доводиться вести безліч робо­чих записів і аналізувати їх, зіставляючи з плановими показниками. У перспективі ці сторони нелегкої педагогічної праці будуть, без сумні­ву, радикально переглянуті на основі інтенсивного запровадження автоматизованих засобів і способів одержання, накопичення та обробки інформації.

3.2. Фізкультурний самоконтроль

У фізичному вихованні частіше, ніж в інших видах виховання, викорис­товуються об'єктивні форми самоконтролю. Це пояснюється тим, що чільне місце серед явищ, що підлягають контролю, тут посідає рухова діяльність, зовнішні параметри якої та ефект її впливу на учнів можуть бути об'єктивно оцінені ними самими. Самоконтроль — обов'язкова умова ефективності са­мостійних занять і одне з основних джерел інформації, необхідної для педагогічного контролю.

Під фізкультурним самоконтролем розуміють сукупність операцій самоконтролю (самоспостереження, аналіз і оцінка власного фізичного стану, поведінки, реагування), що здійснюється індивідуально — безпо­середньо в процесі занять, у загальному режимі життя, згідно з правилами, прийнятими у сфері фізичної культури. У процесі занять фізичними впра­вами він передбачає самостійну оцінку учнями готовності до дії, поточний контроль параметрів рухів, що виконуються, усвідомлене відчуття їх клю­чових моментів, самооцінку рівня навантажень. В інтервалах між заняттями самоконтроль, крім іншого, спрямований на оцінку відновних процесів, аналіз самопочуття, визначення статусу організму і готовності до наступного заняття.

Основною документальною формою обліку даних фізкультурного само­контролю є спеціальний щоденник, повноцінне ведення якого потребує відповідної підготовки, пов'язаної з формуванням спеціальних знань умінь і навичок, певних вольових зусиль учнів тощо.

Розробка методів фізкультурного самоконтролю помітно активізувалась и останнє десятиріччя. При цьому посилена увага надається пошуку інфор­мативних і водночас простих способів цілісної оцінки фізичного стану організму. У літературі з'явилось чимало рекомендацій щодо використання комплексу порівняно нескладних прийомів само тестування, розрахункових формул і зведених шкал бальної (очкової) самооцінки індивідуального стану.

Із викладеного нескладно побачити, що два види контролю, представлені безпосередньо в процесі фізичного виховання, — педагогічний контроль і са­моконтроль учнів — не тільки тісно взаємопов'язані, а й за змістом певною мірою ідентичні.

У тих випадках, коли заняття організовується на самодіяльних засадах, фізкультурний самоконтроль у деяких аспектах ніби замінює педагогічний контроль.

В умовах педагогічного контролю самоконтроль є одним з основних дже­рел інформації як про стан "об'єкта впливу", так і про параметри та ефективність впливу. При цьому провідна роль залишається за педагогічним контролем. У свою чергу, дані педагогічного контролю необхідно органічно поєднувати з аспектами контролю органів охорони здоров'я, що офіційно передбачено відповідними положеннями щодо організації лікарсько-фіз­культурного контролю.

Контроль у процесі фізичного виховання, як і планування, належить за часом до певних структурних ланок цього процесу і водночас у певному розумінні є безперервним. Він характеризується послідовним виконанням контролюю­чих операцій у ході окремого заняття, в інтервалах між ними, а крім цього, і по завершенні серії занять, їхніх циклів і етапів на шляху до мети.

Постійний контроль, який можна назвати оперативно-поточним, регу­лярно доповнюється підсумковим цикловим контролем, в якому сумарно оцінюється зроблене і досягнуте в межах більш (або менш) тривалих циклів занять (малі, середні, великі).

Конкретні завдання, що розв'язуються при оперативно-поточному контролі:

• негайно оцінити передумови виконання запланованого на заняття, передусім стан готовності учнів до реалізації головного з наміченого (розучування вправ, освоєння навантажень), проаналізувати показ­ники оперативної працездатності, втоми і відновлення в ході занять;

• проконтролювати риси рухових дій, що виконуються, параметри навантажень і відпочинку, освітній, тренувальний, виховний ефек­ти занять;

• дійти загальних висновків про якість заняття, позитивні сторони і хиби його змісту і методики;

• оцінити зміну показників індивідуального стану в інтервалі між поточними і черговими заняттями (в аспекті оцінки "післядії" ми­нулого заняття і ходу відновних процесів, від динаміки котрих зале­жить ефект чергового заняття).

Для оперативно-поточного контролю найпридатніші методи, що дають змогу одержати необхідну інформацію з мінімальною витратою часу. Суттєво також, щоб операції, котрі виконуються в його ході, не вимагали б від учнів значних додаткових зусиль, не відволікали б їх від розв'язання основних за­вдань, на які спрямоване заняття, не утворювати б перерви у них, а органічно вписувались би в його структуру.

Основними способами оперативно-поточного контролю є: 1) пряме, інструментально забезпечене спостереження, самоспостереження, опитуван­ня, самоаналіз; 2) одержання інформації шляхом використання контрольних рухових завдань з визначенням поточних результатів їх використання у порі­вняно стандартних умовах. При цьому завдання пов'язуються з виконанням основних і підготовчих вправ, що передбачені змістом занять і реалізуються згідно з логікою цілісної побудови заняття. Так, в інтересах оперативно-по­точного контролю стандартизують певну частину "розминки" і виконують слідом за нею короткочасні вправи з установою на результат, що дає підставу судити про рівень оперативної готовності до виявлення швидкісно-силових

якостей (наприклад, темпові стрибки з дотиком рукою відповідної розмітки, стартові рухи, короткі прискорення з виміром часу реакції і швидкості пересування.

В інтервалах між заняттями оперативно-поточний контроль практично присуджується до меж індивідуального самоконтролю. Вчитель спрямовує його і бере участь в аналізі одержаних шляхом самоконтролю даних.

Узагальнений облік і аналіз матеріалів оперативно-поточного контролю пов'язані з великим обсягом рукописної роботи. Ступінь детальності записів у різних умовах не однаковий. Але в усіх випадках бажано, щоби вони хоча б стисло містили:

• висновок щодо реалізації завдань (виконано, не виконано), оцінки результативності дій;

• перелік основних компонентів занять (помітки конспектів про ви­ конання вправ), дані про фактично витрачений час, параметри на­ вантаження, функціональні зрушення (заданими ЧСС);

• висновок про хиби методики побудови занять та їхні наслідки;

• висновок про достатність інтервалів відпочинку між заняттями та ефективність застосованих засобів оптимізації відновних процесів.

Із нагромадженням даних оперативно-поточного контролю створюються передумови для виявлення тенденцій у системі занять. У цьому полягає не­розривний зв'язок оперативно-поточного і циклового контролю.

Призначення циклового етапного контролю — інтегрально оцінити сис­тему занять, що відбулися в межах завершеного циклу (етапу), отримати інформацію, необхідну для правильної орієнтації наступних дій.

Крім операцій, характерних для контролю загалом, цикловий і етапний контролі передбачають три групи процедур.

Перша група процедур передбачає узагальнену обробку матеріалів опера­тивно-поточного контролю, взятих у сукупності за малі цикли і отриманих цим шляхом сумарних даних, які в поєднанні віддзеркалюють загальні риси і параметри процесу, що контролюється в його середніх циклах, етапах і великих циклах. Елементарними операціями обробки є :

• підрахунок суми часу, витраченого на заняття протягом циклу або етапу загалом і за основними розділами їх змісту (на вивчення но­вого, виховання різних здібностей тощо), порівняння одержаних величин з аналогічними в попередньому циклі, етапі;

• підрахунок занять, пов'язаних з основними фізичними навантажен­нями, і визначення їх співвідношення із загальним числом занять і числом днів, вільних від них у циклі (етапі);

• підрахунок сумарних величин фізичного навантаження за окреми­ми нормативами і визначення частки різних за рівнем і спрямовані­стю навантажень у загальному обсязі навантаження

Друга група процедур — тестування в кінці циклу, а також в окремих його фазах для визначення кумулятивного ефекту занять, одержання інфор­мації про зрушення, що відбулись у цей час у стані учнів, рівні їхньої тренованості і підготовки. Наприкінці серії уроків доцільно відводити одне заняття спеціально для комплексного тестування, забезпечивши "підведен­ня" до результату виділенням відповідно побудованого мікроциклу.

Третя група процедур — порівняльний аналіз динаміки показників, виявлених процедурами І і П типу, осмислення виявлених тенденцій І спів­відношень з висновками для наступних дій.

Такий аналіз найкраще робити за допомогою графіків, які відбивають, з одного боку, параметри впливів, а з іншого — результати контрольних вправ та інших показників змін у стані учнів.

Перераховане разом складає послідовні ланки "технології" циклового і етапного контролю, яка повинна спиратися на знання закономірностей, що визначають динаміку контрольованих показників. Без таких знань аналіз неможливий.

Контрольні запитання:

1. Що таке педагогічний контроль?

2. Які показники контролю вихідного рівня можливостей учнів?

3. Що передбачає контроль факторів, котрі впливають на учнів у процесі фізичного виховання?

4. Які критерії оцінки динаміки функціональних зрушень Ви знаєте?

5. Як Ви розумієте фізкультурний самоконтроль?

6. Що передбачає оперативно-поточний контроль?

7. Що передбачає цикловий та етапний контроль?

УЧИТЕЛЬ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ — ОРГАНІЗАТОР РОЗУМНОГО СПОСОБУ життя

1. Учитель і учні як суб'єкти процесу фізичного виховання

Формування національної системи фізичного виховання школярів вимагає нового змісту та пошуку ефективних форм, засобів і методів підготовки шкіль­ного вчителя, створення відповідного навчально-методичного забезпечення. В основі педагогічної майстерності вчителя фізичного виховання лежать знання предмета викладання (фізична культура) та його методики, і дуже важ­ливо, щоби кожен студент усвідомив, що найсуттєвішим у методиці є рівень індивідуальної майстерності педагога. Через його діяльність ме­тодика і віддзеркалюється в конкретних досягненнях учнів.

Учитель своєю особистістю і діяльністю завжди впливав на хід історич­ного процесу, долю суспільства. Він бере активну участь у формуванні суспільства, а, отже, повинен відчувати велику відповідальність за його долю перед минулими, сучасними і наступними поколіннями людства.

Виховна діяльність (а такою є наша професія) найбільшою мірою вико­нує інтегральну функцію, бо педагог одночасно виступає фахівцем зі свого предмету, вихователем, практичним психологом, консультантом, наставни­ком і навіть психотерапевтом.

Вивчивши досвід фізичного виховання більшості цивілізованих країн світу, П, Лесгафт дійшов висновку, що "керувати фізичною освітою — справа дуже трудна, не дивлячись на те, що, зазвичай, вважають це настільки простою справою, що з нею можна впоратись достатньо ґрунтовно протягом 6-8-тиж-невих курсів. Насправді, керівник повинен бути добре освіченою людиною, як кожен, хто належить до викладацького складу, повинен добре розуміти свій предмет, а також значення форм і функцій організму молодої людини, а головне, повинен бути сам цілком дисциплінованою і стриманою людиною, яка витончено володіє своїми діями" [с.317-318]. Пам'ятаймо, що значною перешкодою у процесі фізичного виховання є часто невідповідність між закликами педагога та його особистим життям і переконаннями. Особистість Наставника повинна бути взірцем для наслідування. Учитель, що відповідає цим вимогам, у скрутний час життєвої невизначеності учня допоможе йому розуміти власні помилки, об'єктивно оцінити свій стан, разом накреслити Шляхи подальшого розвитку, підкаже ефективні методи самовдосконалення. Водночас він ніколи не повинен прив'язувати учня до власної особистості, • шишаки, привчати його до самостійного розвитку. Сьогодні перед вчителем фізичної культури в школі стоїть проблема — зробити фізичне виховання процесом безперервної дії (навіть протягом такого короткого часу, як добовий цикл). Це означає, що вчитель не має права обмежувати свою діяльність якимись епізодичними заходами з фізич­ного виховання або лише час від часу залучати до цього процесу інших осіб. Па порядок денний роботи вчителя час висуває питання про фізичне виховання школярів як систему всезагального обов'язкового навчання основ І здоров'я і гігієнічного виховання. У зв'язку з цим необхідно взяти до уваги:

• як організувати заняття з відстаючими, ослабленими і тими, що мають відхилення від нормального стану здоров'я;

• як зробити уроки привабливими, щоб стимулювати самовдоскона­лення учнів;

• як пов'язати інтереси батьків і дітей із питань фізичного виховання;

• які форми позаурочних занять і коли бажано використовувати, щоби вони, з одного боку, стали продовженням уроку, а з іншого, — під­готовкою до нього;

• як підготувати малят до шкільного режиму ще у стінах дошкільних закладів;

• як організувати роботу за місцем проживання;

• що робити з обдарованими дітьми, які прагнуть до спортивної до­сконалості;

• як створити належну матеріальну базу;

• як залучити до фізичного виховання весь педагогічний колектив, медичних працівників і громадські організації, актив.

Перелічені завдання можуть бути ефективно розв'язані лише в тому ви­падку, коли всі названі ланки органічно доповнюють одна другу, утворюючи систему факторів постійного і цілеспрямованого впливу на учнів.

Отже, зробити фізичне виховання безперервним (перманентним) проце­сом — це означає:

1) залучити всіх дітей до різноманітних форм занять;

2) включити в цей процес все доросле оточення дитини (від батька до вчителя музики);

3) об'єднати зусилля всіх державних і громадських організацій, що займаються питаннями виховання, охорони здоров'я і захисту дітей.

Звідси випливає специфіка роботи вчителя фізичної культури. З одної н боку, він виступає як "чистий" вчитель (предметник), проводячи уроки, а і іншого, — як організатор процесу фізичного виховання школярів, спрямовуючи зусилля всіх учасників цього процесу на досягнення єдиної мені.

Отже, кожному (особливо молодому) вчителеві варто пам'ятати, що результати фізичного виховання учнів залежать не тільки безпосередньо від вчителя фізичної культури, а й від загальної орієнтації на цей процес навко­лишнього середовища. Звідси, крім іншого, і виникає потреба вчителя постійно і пильно тримати в полі зору навколишнє середовище. У цьому полягає складність професії вчителя, його велика відповідальність і неповтор­ність. Водночас сьогоднішній рівень професіоналізму, педагогічна й, особливо, психологічна підготовка викладача не відповідають вимо­гам народної освіти. Досі чимало вчителів фізичної культури не відрізняються широкою освіченістю, високим рівнем культури (зокрема, фізичної), духов­ністю, інтелігентністю. Слабке знання своєї спеціальності, низька методична майстерність не дають змоги обирати найкращі для конкретних умов методи або їх сукупність. У більшої частини вчителів не сформована здатність спів­переживати, розуміти мотиви поведінки учнів, їхній внутрішній світ. Вони не вміють співпрацювати з учнями, не стимулюють дитячу ініціативу, твор­чість, самоуправління у сфері фізичної культури. Негативну роль у розвитку системи фізичного виховання відіграють кри­терії оцінки праці вчителя. Досі його роботу оцінювали (а іноді оцінюють і тепер) кількісними показниками (розрядники, місця на змаганнях і т. д.). Докорінна зміна фізичного виховання школярів вимагає переосмислення самої суті, мети, завдань, змісту педагогічного процесу, діяльності вчителя, і участі в цьому процесі учнів.

Багато вад фізичного виховання учнів пояснюються загальним станом і нашої школи, притаманним їй адмініструванням, догматизмом. Звідси — муштра й авторитарність. Взаємини між учителем і учнем не повинні будуватися за принципом "начальник — підлеглий".

Сьогодні шкільна фізична культура повинна забезпечити сприятливі умо­ви для розвитку не тільки фізичних здібностей, а й духовних, моральних якостей дитини. Підвищення ефективності системи фізичного виховання І мусить відбуватись за рахунок не стільки кількісних змін, скільки якісного І поліпшення змісту й організації роботи, на основі національних, регіональних і місцевих традицій та умов, враховуючи інтереси учнів і можливості педагогів.

Прагнучи створити свою індивідуальну систему фізичного виховання І учнів кожної конкретної школи, молодий учитель повинен пам'ятати, що тут мало одного бажання і програми дій. Для того, щоби будь-яка система фун­кціонувала, треба забезпечити щонайменше три умови: 1) учень повинен І хотіти займатись; 2) треба мати, де займатись (створення матеріальної бази); 3) повинен хтось займатися з учнями (кадрове забезпечення) (див. розділ "Система фізичного виховання").

У наступних параграфах ми розглянемо шляхи реалізації кожної з назва­них умов.

Для молодих учителів у перші місяці, а іноді й роки роботи однією з най­важливіших стає проблема спілкування з учнями, проблема дисципліни на заняттях.

Результати спостережень свідчать, що вчителям-початківцям, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей, властивий офіційний стиль спілку­вання зі школярами, тоді як у досвідчених педагогів спостерігається велика різноманітність методів впливу на учнів, способів спілкування з ними. Викладачі з великим стажем роботи обов'язково враховують стан учнів, бе­ручи до уваги те, чим вони займаються зараз і чим займатимуться потім. Згідно з цим і подаються команди або розпорядження, а іноді дітей просять здійснити необхідні дії.

Прагнучи забезпечити дисципліну, молоді вчителі надуживають зауважен­нями, роблячи їх найчастіше підвищеним тоном.

Типовою, на наш погляд, помилкою недавніх випускників педагогічних навчальних закладів є те, що вони, даючи багато команд і висуваючи різні вимоги, не завжди вимагають їх виконання. Вихователь Має бути людиною

вимогливою. Ігнорування вимогливості у вихованні призводить до сумних наслідків. Під вимогою у народі прийнято розуміти побажання або прохання висловлені так, що не припускають запере­чення. Це, здебільшого, стосується загальноприйнятих норм І правил поведінки. До порушення нормальних стосунків учителя з учнями призводить, зазви­чай, нерозуміння учнями вимог до них. У такій ситуації зауваження провисаючі у повітрі, погіршують обстановку на уроці, створюють нервову атмосферу, позбавляють дітей радості. Недосвідчені вчителі, роблячи зауважений; не враховують різниці між хлопчиками і дівчатками. При цьому одна і та ж форма спілкування застосовується з учнями початкових і старших класів;

Неправильні способи спілкування призводять до протиставлення настав­ника своїм учням. Це наштовхує на пошук інших шляхів "боротьби" за порядок На заняттях. Одним із таких шляхів є профілактичні заходи, що створюють на уроках обстановку, коли порушення будуть просто немож­ливими. Якщо вчитель досконало опанував навчальний матеріал, він так організує школярів, що на сторонні справи у них просто Не залишиться часу. Так, уміння поєднати підрахунок при виконанні вправ (менше рахувати) з кон­кретними методичними вказівками дасть учителеві змогу "звільнити себе" для виконання прямих функцій — вчити.

Хорошій робочій атмосфері на заняттях сприяє також прагнення вчителя виправляти типові помилки. При цьому Вчитель може "не зауважити" пору­шень до певного часу, якщо відчуває, що в певній ситуації він ще не може проти них боротись. Але якщо зауваження зроблено, То треба домогтися на­лежної реакції на нього. Форма зауваження повинна залежати від того, свідомо учень порушив дисципліну, чи мимоволі.

Не в усьому треба бачити порушення. Адже заняття фізичними вправами — високоемоційні, а учням притаманно виражати свої емоції. Показником майс­терності вчителя, без сумніву, є уміння гасити негативні емоції і закріплювати позитивні. Радимо частіше акцентувати увагу На успіхах учнів і використову­вати цей прийом у роботі зі слаборозвинутими дітьми, дівчатами, першачками. Виробляючи форми взаємин і поведінки, домовляйтеся з учнями. Причо­му в домовленості не буває дрібниць .

Результати досліджень психологів свідчать про те, що вже трирічні діти здатні виконати завдання лише в тому випадку, коли їм зрозумілий сенс зав­дання. Тому пропонуйте щось учням лише після того, як вони осмислили, для чого їм це потрібно. Запорука успішної роботи — це сприйняття завдан­ня як "потрібного мені". Тільки тоді можна сподіватися на перехід від "чистого виконавства" до співдружності, а надалі — до самостійності.

У роботі зі школярами не обмежуйтеся тільки вказівками вчителя. Доціль­но широко налагодити зворотний зв'язок, більше питати самих учнів, зрозуміти чи вони розуміють учителя. Толстий підкреслював, що виховання дітей сприяє самовдосконаленню педагога. І і же між суб'єктами виховання виникає причинна залежність. Вчинки і дії вчителя змінюють поведінку учнів, викликають їх дії, які, в свою чергу, впливають на форми, методи та засоби діяльності вчителя. Отже, для характеру взаємодії вирішальне значення мають обидва суб'єкти, але особли­во, учні. Невипадково останнім часом зріс інтерес кращих учителів до оцінки діяльності з боку учнів. Отже, вчитель завжди повинен залишатись учнем. І чим більше в учителеві учня, тим вищий його професіоналізм.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб створити на уроках умови, за яких кожен учень знайшов би своє, особисто йому необхідне.

Генезис проблеми взаємин учителя й учнів засвідчує, що прогресивна вітчизняна педагогічна теорія і практика вирішальну роль у формуванні цих взаємовідносин відводила вчителеві, який повинен бути до цього спеціально підготовленим. Головним суб'єктом виховної діяльності прогресивні педагоги просвітителі вважали учня, а тому намагалися пробуджувати його активність, самосвідомість і саморозвиток.

В. Сухомлинський вважав педагогічно доцільні стосунки одним із найголов­ніших напрямків роботи школи. Він пояснював, що мудрість влади людини над людиною, а тим паче дорослої людини над дитиною — це майстерність,глибоке сердечне проникнення у світ дитячих думок і почуттів. Він переконливо довів, І Що характер відносин педагогів і дітей залежить від професіоналізму вчителя.

До цього питання ми ще повернемось, характеризуючи комунікативні функції в діяльності вчителя.

Контрольні запитання

1. Як ви розумієте систему фізичного виховання школярів?

2. Як забезпечити процес безперервної дії у фізичному вихованні?

3. Які недоліки у підготовці вчителя ви бачите?

4. Чим відрізняється стиль спілкування з учнями вчителів-початківців і досвідчених педагогів?

5. Які найбільш суттєві помилки допускають у спілкуванні з учнями молоді вчителі?

6. Як уникнути порушення дисципліни учнями?

7. Як ви розумієте педагогіку співдружності?