2. Визначення завдань уроку

Із кожного уроку учні повинні виносити нові знання й уміння, повинні бачити, що у процесі цілеспрямованих занять фізичними вправами вдоско­налюється їх розвиток. При цьому кожен учень повинен мати особистий рекорд і кожного слід до нього підвести. Учителю необхідно чітко визна­чити кінцеву мету спільної роботи з учнями на весь час навчання у школі, на рік, чверть, серію уроків, тобто уявити результат діяльності на різні пе­ріоди часу. Висунення мети спрямовує і регулює діяльність учня, робить її усвідомленою.

Мета фізичного виховання школярів — до закінчення шкільного курсу навчання сформувати вміння управляти життєво необхідними руховими ді­ями в різних умовах діяльності (вміння вищого порядку) та виховати потребу до систематичних занять фізичними вправами протягом усього життя (стратегічна мета).

Метою кожного навчального року є опанування матеріалу, передбаченого програмою відповідного класу (тактична мета). На серію уроків або навчальну чверть метою служить оволодіння конкретними вправа-гУЛ ми: наприклад, навчитися стрибати в довжину, кидати м'ячик (оперативна мета).

Реалізується кожна з названих цілей, що випливає з більшої і є основного для формування меншої, шляхом послідовного висунення і розв'язання кон­кретних завдань на кожному уроці.

Усі завдання щодо їхнього спрямування об'єднуються в методиці фізич­ного виховання у три групи: освітні, оздоровчі, виховні.

Вирішуючи освітні завдання, учнів озброюють необхідними знаннями*, вміннями і навичками виконувати фізичні вправи, а також застосовувати їх у повсякденному житті, у процесі самовдосконалення. Причому засвоєння цих знань, умінь і навичок повинно відбуватися не механічним шляхом, а та­кими способами, які ведуть до розвитку особи учня.

Розв'язання оздоровчих завдань передбачає забезпечення можливого у пев­ному віці фізичного розвитку і фізичної підготовленості, формування постави і фізичної підготовленості, створення на заняттях найкращих умов для оздо­ровчого впливу на юнаків і дівчат.

Вирішення виховних завдань повинно забезпечити позитивний вплив за­нять фізичними вправами на розвиток моральних і вольових якостей, єдність фізичного і духовного розвитку особистості учня.

Однак цей поділ завдань на групи досить умовний. Проілюструємо це на такому прикладі. Виховання фізичних якостей — це оздоровчі завдання з ура­хуванням їхнього значення для формування постави та доброго функціонування всіх органів і систем людського організму. Проте, водночас, без належного роз­витку фізичних якостей неможливе опанування фізичних вправ, отже, цю роботу можна віднести і до освітніх завдань. У процесі подолання труднощів учень виховує волю, наполегливість, сміливість, що має велике значення для форму­вання моральних якостей людини. Отже, у практиці вчитель сукупно вирішує завдання навчання, оздоровлення і виховання, як це передбачено вимогами до сучасного уроку.

Ми розглядаємо ці завдання окремо з метою глибшого проникнення в суть кожного з них.

І 2.1. Освітні завдання

При вирішенні освітніх завдань йдеться передусім про піднесення розвит­ку рухових здібностей учня до такого рівня, який дасть йому змогу вільно управляти власними рухами в будь-якій життєвій обстановці. Хто володіє належною кількістю вмінь, той ніколи не розгубиться, вчасно здійснить ті дії, котрі найкращим чином відповідають ситуації, що виникла. Фізично роз­винений учень зуміє швидко прийняти правильне рішення, зіткнувшись, наприклад, із водною перешкодою. Він (залежно від обставин) подолає її стрибком, переходом через імпровізований місток, убрід, за допомогою пла­вальних засобів або перепливе. Такого рівня підготовки учнів можна досягти в ході шкільного навчання, шляхом послідовного розв'язання на кожному уроці конкретних завдань (опанування окремими рухами, що об'єднуються потім у рухові дії, а ті, у свою чергу, — у рухову діяльність). Наприклад, для засвоєння стрибка в довжину на окремих уроках треба навчити дітей розбі­гатись, відштовхуватись, виконувати певні рухи в польоті, приземлятись. Паралельно учень засвоює необхідні теоретичні знання.

Кожен учитель повинен прагнути, щоб його учні оволоділи широким набором рухових умінь. Прагнення деяких учителів засвоїти вузьке коло рухових дій безперспективне, бо призводить до збіднення рухового досвіду, а отже, викликає серйозні труднощі в навчанні. Високому рівню фізичної освіти сприяє засвоєння широкого кола фізичних вправ, що об'єднуються системними зв'язками.

Виховання здатності управляти рухами тісно пов'язане з умінням оці­нювати виконувані рухи в часі, просторі і за рівнем м'язових зусиль. Точність просторових, часових і силових оцінок виробляється у дітей під час викорис­тання спеціально спрямованих рухів і отримання термінової інформації щодо

допущених помилок. Спочатку доцільно навчити дітей розрізняти окремі характеристики рухів загалом, потім — рухів окремими частинами тіла з різ­ною амплітудою (руками, тулубом, ногами) і всім тілом. При цьому чергуйте рухи з великою і малою амплітудами, швидкі й повільні, з великим і малим зусиллям. Рухи, що різко відрізняються за характером, легше запам'ятовують­ся, ніж подібні. Такі рухові завдання доступні вже дітям 6-7-річного віку.

Навчити дітей розрізняти основні характеристики рухів — це самостійне завдання загально рухової підготовки. Здатність оцінювати окремі харак­теристики рухів не залежить від рівня розвитку фізичних якостей (учень може розвинути силу, швидкість, але не виробити здатності управляти ними). Виконання завдань із заданою віддаллю, швидкістю, силою і амплітудою викликає великий інтерес в учнів, вносить елемент емоційності та різнома­нітності. Врешті-решт, без загальної рухової підготовки неможливе ефективне застосування вивченого на уроках у повсякденному житті (подолати пере­шкоду, влучити в ціль тощо).

Уміння управляти часовими, просторовими та силовими параметрами рухових дій дає значний приріст результатів виконання вправ (швидкості, точності, сили). Задля вдосконалення подібного вміння використовують такі

прийоми:

• виконують вправи з пустотілими гирями, гантелями, палицями, м'ячами, заповненими піском, свинцевими шротами або водою, що надає їм необхідної (заданої) ваги;

• використовують з тією ж метою пластикові пляшки різної величи­ни, наповнюючи їх за потреби водою, піском;

• постійно збільшуючи і зменшуючи вагу предметів, вимагають від учнів звіту про величину застосованого обтяження;

• вправляючись у метаннях, переміщують ціль угору, вниз, вправо, вліво. При цьому учні повинні навчитись оцінювати величини переміщення;

• із тією ж метою змінюють відстань до цілі, її розміри, вид, попереч­ник і вагу предмета метання (м'ячик, граната, спис), темп метань; метають правою і лівою рукою;

• виконують перелічені прийоми, стоячи спиною до цілі;

• виконують метання із заданою траєкторією, визначаючи її та оці­нюючи ефективність;

• виконують метання серіями—від одного до десяти повторень у кожній;

• вправляючись у стрибках, змінюють темп виконання окремих стриб­ків у серії, їхню довжину, висоту тощо.

Виняткове значення у розв'язанні освітніх завдань має врахування функ­ціональної асиметрії в дітей. Спочатку доцільно засвоювати виконання нового технічного прийому в зручний бік, "зручною" кінцівкою, а потім розучити його в другий бік (другою кінцівкою). Таке "дзеркальне" виконання фізич­них вправ сприяє розвиткові координаційних здібностей. Формування симетрії рухів з самого початку навчання дає кращі результати, ніж перетво­рення асиметричних рухів у симетричні. Симетрія рухів як прояв рухової універсальності є суттєвою складовою частиною культури рухів і необхід­ним елементом фізкультурної освіти учнів (дивись розділ "Методи фізичного виховання").

Цінний досвід у цьому плані нагромаджено у "Пласті". Проба на пласто­ву відзнаку фізичної вправності (ПВФВ) складається з п'яти груп вправ. Дві з них виконуються в обидва боки. Пластуни стрибають на правій і лівій нозі та кидають предмети правою і лівою рукою. Результат визначається за су­мою досягнень в обидва боки, поділеною на два.

Велике прикладне значення має вміння взаємопогоджувати рухові дії. У побуті, на виробництві, в бойовій обстановці, незважаючи на використан­ня найсучаснішої техніки, роль узгодженої м'язової роботи дуже важлива. У деяких видах спорту успіх визначається цим фактором, а саме: веслуван­ня, групова акробатика, синхронне плавання тощо. Навчати погодження колективних дій можна в будь-якій частині уроку. Цьому сприятимуть спеці­альні вправи, а головне, вміла методика їх використання [2]. Дітей треба навчати діяти в ігрових командах та естафетах, визначаючи роль капітана команди у процесі командної боротьби.

Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, спрямовують навчальну діяльність, дають змогу передбачити конкретні результати уроку. Але цього ефекту можна досягти лише за умови їх точного формулювання. Неконкретне визначення освітніх завдань призводить до порушення логіки навчального процесу, дезорієнтує учнів, не сприяє їхній активізації.

Доцільно спочатку засвоїти всі рухи, з яких складається рухова дія. На­приклад, щоб опанувати стрибок у висоту, необхідно окремо засвоїти розбіг, постановку поштовхової ноги, відштовхування і перехід через планку, при­землення. При цьому порядок вивчення окремих рухів може здійснюватися не в порядку їх виконання. Так, стрибок у висоту починають засвоювати з відштовхування і приземлення.

Важливе значення для конкретної постановки завдань має також логіка процесу навчання і його етапів (розучування рухової дії, її засвоєння та закріплення). Треба мати на увазі, що на уроках ряд вправ тільки розучуєть­ся; із деякими — учні лише знайомляться, а засвоєння і закріплення їх відбувається під час самостійної роботи.

Конкретним вважаємо таке освітнє завдання, у формулюванні якого від­битий кінцевий результат даного уроку і яке дозволить кожному учневі в кінці уроку відповісти собі на питання: чого він сьогодні навчився, чи додав до знань та вмінь такі, якими ще не володів учора. Тому при висуненні завдань на урок доцільно вживати дієслова: "навчити", "засвоїти", "закріпити", "удо­сконалювати". Найбільш конкретним є завдання "навчити". У зв'язку з цим учитель повинен планувати на кожен урок такий обсяг матеріалу, який мог­ли б засвоїти учні. Проте це не завжди вдається, тому вчителі використовують ще інші формулювання ("вчити","вивчати далі").

Наводимо можливі формулювання конкретних завдань уроків вивчення:

а) бігу на дистанцію:

• навчити зберігати правильну поставу під час бігу;

• навчити постановки стопи з передньої її частини;

• навчити плавно збільшувати швидкість у стартовому розгоні;

• виробляти уміння легко і вільно бігти без надмірних напружень;

• добиватися про бігання учнями коротких відтинків у заданому темпі;

б) перевороту в сторону (боком):

• дати учням можливість відчути положення стійки на руках, ноги нарізно;

• навчити переносити вагу тіла з руки на руку в стійці на руках, ноги нарізно, з допомогою партнера;

• навчити учнів виходити в стійку на руках, ноги нарізно, з поворотом;

• закріпити виконання стійки на руках, ноги нарізно з поворотом;

• навчити переходити зі стійки на руках, ноги нарізно, в стійку на ногах, руки в сторони;

• навчити перевороту в сторону загалом.

Завдання також можуть формулюватися за допомогою слів: "ознайоми­ти" (наприклад, із правилами змагань, вимогами і нормативами) і "оцінити" (виконання окремих вправ, рівень розвитку якостей). Такі конкретні завдан­ня доцільно записувати в конспект і доводити до учнів на кожному уроці.

Визначеним завданням повинні відповідати всі методичні вирішення на уроці (засоби, методи, прийоми тощо).