logo
kyrsova

2.1.Взаємодія соціального працівника і клієнта у процесі консультування

Соціальній роботі як професійній діяльності притаманні специфічні риси, однією з яких є характер відносин між фахівцем із соціальної роботи і клієнтом. У процесі соціальної роботи використовуються в основному суб’єкт - суб’єктні відносини, причому допомога орієнтована, насамперед, на активізацію потенціалу самозахисту індивіда чи групи або носить лише допоміжний характер.

Соціальна робота складається з трьох основних структурних елементів: суб’єкта, активність якого спрямована на об’єкт або іншого суб’єкта; об’єкта, на якого спрямована активність суб’єкта; активність, або енергія суб’єкта, спрямована на об’єкт або іншого суб’єкта, яка виступає в самих різних формах в залежності від цілого ряду обставин. Кожен з трьох структурних елементів включає в себе комунікативну діяльність, так як соціальна природа людини робить спілкування людей умовою праці, пізнання і вироблення системи цінностей.

Соціальна робота як вид діяльності є по суті комунікативної. Комунікативна взаємодія, що розуміється в широкому сенсі слова, - це взаємозв’язок, смисловий аспект взаємодії. Основна мета взаємодії соціального працівника і клієнта - оптимізація механізмів соціального функціонування індивіда або соціальної групи, що припускає:

- збільшення ступеня самостійності клієнта, його здатності контролювати своє життя і більш ефективно вирішувати виникаючі проблеми;

- створення умов, в яких клієнт може в максимальній мірі проявити свої можливості;

- адаптація або реадаптація людей у суспільстві.

Кінцева мета діяльності соціального працівника передбачає досягнення такого результату, коли у клієнта відпадає необхідність у його допомоги.

Всі форми і методи взаємодії соціального працівника можна розділити на дві групи: робота з проблемою клієнта і робота з приводу цієї проблеми з іншими установами, організаціями, службами. Усередині цих груп, у свою чергу, йде класифікація різних видів соціальної взаємодії. Так, наприклад, до першої групи належать питання про характер проблеми клієнта (втрата роботи, розлучення, інвалідність тощо), з одного боку, і про особливості клієнта, з іншого.

Важливим компонентом соціальної взаємодії є професійні вміння та навички соціального працівника і, зокрема, ступінь володіння методами підтримки, соціальної терапії, корекції та реабілітації.

Взаємодія соціального працівника і клієнта становить частину цілеспрямованого процесу практичного впливу відповідних державних структур, громадських організацій та об’єднань, у тому числі і релігійних, на конкретні форми прояву соціальних відносин або соціальних дій. Цей процес впливу в науковій термінології отримав назву соціальної терапії [13,с.222-223]. На відміну від психотерапії вона являє собою конкретні послуги, організовуючи клієнту підтримку оточення, допомагаючи справитися з соціальними конфліктами і проблемами [2, с.111].

Соціальна терапія здійснюється за допомогою комплексу заходів соціально-економічного та організаційно-виховного характеру, спрямованих на приведення норм і правил клієнта у відповідність до встановлених або загальноприйнятими нормами і правилами взаємовідносин у суспільстві, переслідуючи кінцеву мету відновлення його соціального статусу.

Характер і зміст цих заходів обумовлюються показниками соціального діагнозу і специфікою самих соціальних відносин або дій, при обов’язковому використанні в кожному конкретному випадку допустимих, з точки зору права і моралі, прийомів і способів перевірки отриманих результатів [13, с.123].

Соціальна терапія на індивідуально-особистісному або сімейному рівнях здійснюється з метою соціальної адаптації та реабілітації індивіда, а також вирішення конфліктних ситуацій на середовищному рівні.

У процесі соціально-терапевтичного взаємодії соціального працівника і клієнта важливе значення має вербальне і невербальне поведінка. Як відомо, життєвий досвід людини виражається за допомогою двох способів: вербальним (мовою слів) і невербальних (мовою тіла). Людська здатність вербально-мовного спілкування виникла з необхідності постійних міжособистісних контактів або взаємодії в процесі різних видів суспільної діяльності. Вербальна комунікація переважно визначається законами психолінгвістики і пов’язана з формуванням висловлювання (експресивна мова) і його сприйняттям реципієнтом (імпресивна мова) [10, с.258].

У сучасній психології невербальна комунікація оцінюється як більш достовірна, ніж словесна, так як вона здійснюється, як правило, спонтанно, несвідомо. Засоби невербальної комунікації сприяють процесу передачі інформації в системі «соціальний працівник - клієнт». З одного боку, щоб бути зрозумілим і здатним чинити психологічний вплив на клієнта з метою зміни його поведінки, соціальному працівнику необхідно володіти обома цими засобами спілкування, вміти кодувати і передавати свої статки і наміри у жестах, міміці, позах, інтонаціях. З іншого боку, в ході спостереження за вербальним і невербальним поведінкою клієнта соціальний працівник отримує інформацію про те, як його сприймає клієнт, як будувати з ним взаємини. Комунікативна взаємодія - це процес обміну комунікативними діями між суб’єктами допомогою використання знаків вербальної і невербальної систем з метою взаємоінформування, впливу на інтелектуальний і емоційний стан і його зміна і регулювання [13, с.234].

Особливість соціально-терапевтичного контакту полягає в тому, що в процесі взаємодії з клієнтом соціальний працівник впливає на бачення клієнтом проблеми і тим самим на його поведінку. Що виникає в результаті цього інтеракція веде до певного типу відносин.

Таким чином, вибір стратегій дії переслідує такі цілі [3,с.51-52]:

- впливати на клієнта;

- встановити з ним потрібні відносини.

Г. Бернлер, Л. Юнссон пропонують трьох частинну модель дії, яка охоплює три групи стратегій дії, що розрізняються за рівнями управління і дії.

По-перше, це стратегії, націлені на безпосереднє здійснення змін шляхом впливу на базовий рівень. Вони не вимагають розуміння з боку клієнта. Терапевт домагається змін до життєвої ситуації клієнта за допомогою власних дій.

По-друге, це дії, метою яких є спонукання клієнта змінити свої базові дії. Розуміння системних процесів у цьому випадку ґрунтується на узагальненнях, тобто для того, щоб поради та пропозиції могли мати ефект, треба, щоб клієнт мав тими ж якостями, що й інші люди, в тому числі і сам терапевт. Терапевт домагається змін до життєвої ситуації клієнта шляхом прямого управління. У цьому випадку терапевт бере на себе відповідальність за те, якого роду зміни необхідно здійснити, тоді як клієнт відповідає за здійснення дій.

По-третє, це дії, спрямовані на внутрішнє зміна системи, що згодом може привести до змін поведінки клієнта. Ці дії вимагають від соціального працівника глибокого психологічного розуміння клієнта. Зміни в життєвій ситуації клієнта відбуваються при цьому шляхом непрямого управління. Мета непрямої терапії полягає в тому, щоб спонукати клієнта добровільно прийняти відповідальність за своє зміна.

Така трьох частинна модель дії не передбачає використання тільки однієї із стратегій. Як правило, в практиці застосовуються всі типи підходів, так як життя клієнтів соціальної терапії сповнена проблем, що обумовлює можливість застосування різних типів поведінки терапевта.

Необхідними умовами встановлення і підтримки соціально-терапевтичного контакту, на думку Роджерса, є наступні характерні кроки терапевтичної допомоги:

Цей послідовний ряд подій, що передбачає не один сеанс, розкриває етапи діяльності терапевта, що спонукає клієнта при схваленні і підтримці визначити власний шлях, щоб в результаті вже не потребуватиме підтримки [15, с.45-46].

Консультування - це вид соціальної роботи, в ході якого фахівець соціальної роботи допомагає клієнту вивчити і зрозуміти суть існуючої проблеми і запропонувати різні варіанти, які можуть бути використані для її вирішення.

Результат консультування в чому залежить від досягнення взаєморозуміння між консультантом і консультованим. Для цього необхідно дотримуватися такі технологічні умови. По-перше, необхідно, щоб позиція консультанта не перечила поглядам клієнта. По-друге, необхідно наочно показати клієнту, що дії, які від нього очікуються, будуть сприяти і відповідати задоволенню його потреб та інтересів. По-третє, при всіх рівних умовах, люди легше приймають позицію людину, якого відчувають емоційне позитивне ставлення, і відкидають позицію того, до кого відчувають негативні емоції.

Викликати до себе емоційно-позитивне ставлення клієнта є важливим завданням фахівця соціальної роботи. Фахівцю соціальної роботи, консультує клієнта, слід використовувати спеціальні психологічні прийоми завоювання довіри і формування взаєморозуміння. Він повинен вміти слухати, спостерігати, чуйно реагувати на зміст і форму вербального та невербального спілкування.

Щоб стати досвідченим консультантом, мало бути дбайливим і розуміючим, треба ще вміло застосовувати на практиці відповідні прийоми і методи. Хороший консультант повинен володіти сім’ю якостями:

1. емпатією, або здатністю бачити світ очима іншої людини;

2. повагою до клієнта, здатністю реагувати на проблему клієнта таким чином, щоб передати йому впевненість у тому, що він може впоратися з нею;

3. конкретністю, чіткістю;

4. знанням самого себе і вмінням надавати іншим допомогу в самопізнанні;

5. щирістю, вмінням вести себе природно у взаєминах з клієнтом;

6. відповідністю, тобто вмінням вести себе так, щоб використовувані слова відповідали жестам, «мови рухів тіла»;

7. щохвилинності, тобто умінням мати справу з тим, що відбувається в даний момент зустрічі [5,с.115].