34. Творчість і.Котляревського.

Іван Петрович Котляре́вський - український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Творчість Котляревського має основоположне значення в історії становлення нової української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови його поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови. У поемі “Енеїда” автор відтворив різні сторони життя українського суспільства у другій половині 18 століття. Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників. У 1819р К. написав для Полтавського театру п'єсу «Наталка Полтавка» (надр. 1838) і водевіль «Москаль-чарівник» (надр. 1841), які стали основою започаткування нової української драматургії.Характерні риси драматургічної творчості Івана Котляревського: невелика кількість дійових осіб, вдало вибраний конфлікт, напруженість і природність розвитку сюжету, стрункість композиції, органічно вмонтовані в текст пісні, народна, індивідуалізована й гранично виразна мова, гумор,чіткість ідей, рельєфно зримі образи.Творчість Котляревського високо цінував Т. Шевченко..Творчість його шанується і зараз. З 2007 року відбувається вручення обласної премії імені І. П. Котляревського. 1990 р. встановлено премію в галузі драматургії і театрального мистецтва імені І. П. Котляревського, яка присуджується щорічно представниками Міністерства культури, Спілки письменників України та Спілки театральних діячів України.

35. Періодизація та загальна характеристика української культури ХІХ ст.

1 ий період – дворянський : 80 ті рр. 18 ст до 30- их рр.. 19 ст. ,\2ий період народницький від 30 – 80 хх рр. 19 ст.,;3 період модерний 80рр 19 ст до 1914 р. Дану концепцію розробив Іван Лисяк- Рудницький . 19 ст назвав періодом укр. нац Відродження. Критерієм цієї періодизації стали рушійні сили і суб»єкт культуротворення, рушійні сили, які здійснювали відродження в кожному конкретному періоді. В межах дворянського періоду суб»єктом, рушійною силою стає дворянство, у народницькому – це нова демократично налаштована інтелігенція, у модерному – рушійною силою є широкі народні маси та політичні партії, які завершують політичну консолідацію укр. нації .

36. Дворянський період в українській культурі ХІХ ст. Серед освіченого дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого укр. народу , його побуту та звичаїв, обрядів та мистецьких здобутків. На лівобережній з ініціативи козацької старшини виникає рух за вивчення козацької історії, зборів грамот, літописів та переосмислення їх історичних дослідженнях . На основі опрацьованих матеріалів з»являються загальні праці з іст. Україні: Дмитра Бартиша – Каменського « Історія малорусі» , Олександра Рігельмана « Літописи повіствування про Малоросію. Її народ і козаків взагалі» , Олександр Безбородько « Короткий опис Малоросії» з 1734- 1776 РР, Яков Маркович « Записки про Малоросію, її жителів» . Ряд етнографічних правць : Григорій Калиновський « Опис весільних українських простонародних обрядів» ( Калиновський – основоположник) , Микола Цертелев « Досвід зібрань старовинних малоросійських пісень», Максимович ( 1827 р. « Малоросійські пісні», « Українські народні пісні 1834 р», « Збірник українських пісень 1849р.» ). Своєрідним підсумком стає друкування « Історії Русів». У цьому творі в худ. Формі подається іст. Картина розвитку Украаїни від найдавніших часів . Це перша повна політична історія України, в цьому творі обґрунтовуються ідеї самостійного розвитку укр.. державності та укр.. культури, обґрунтовується право на свободу власну державність . Авторство приписується Григорію Кониському , Безбородько – імовірний автор. Виникає професійний інтерес до вивчення Укр мови та літератури( « Граматика малоросійського діалекту, яка заклала основи дослідження мови).

37. Народницький період в українській культурі ХІХ ст. Народницький період національно-культурного відродження (1840— 1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі передової демократично налаштованої інтелігенції викристалізовувалася концепція про Україну як "етнічну національність". Характерні риси періоду: 1) керівництво національним рухом переходить до нової інтелігенції; 2) центрами українського національного відродження стають Харківський і Київський університети, а також Кирило-Мефодіївське братство; 3) провідна роль у процесі відродження в Україні належить Т.Шевченкові. Народницька доба укрїнського відродження надзвичайно важлива на шляху подальшого національно-культурного зростання України. її можна поділити на два періоди: романтичний — діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства (50-ті роки XIX ст.); позитивістський — культурно-просвітницька діяльність членів "Старої громади" (60 —80-ті роки XIX ст.). На противагу дворянському періодові національного відродження, головним гаслом якого було "стати лицем до козаччини", народницький період національно-культурного відродження висунув гасло "повернутися лицем до народу". В середовищі провідних діячів української культури почала домінувати народницька ідеологія як характерна ознака українського менталітету. Наголосимо, що саме народництво відкрило мовну й етнічну єдність усіх українських земель. Це слугувало передумовою культурного, а згодом і політичного об'єднання українства.

38. Модерний період в українській культурі ХІХ ст.

Стиль модерн виник на зламі ХІХ-ХХ ст. як реакція на кризу у світогляді інтелігенції доби “кінця століття”, з її розчаруванням у моральних критеріях, розгубленістю перед лицем загострених соціальних катаклізмів.Модерн кінця ХІХ — початку ХХ ст. був особливим стилем. Вимагаючи абсолютної новизни, мав на меті перетворення людського життя за законами мистецтва і краси. В той же час, протиставлення прозі дійсності прекрасного світу минулих епох, було джерелом ретроспективних тенденцій в культурі. Проблематика мистецтва модерну зосереджена навколо кардинальних ідей стилю — синтезу мистецтв та органічності. Його вирішальна особливість — естетизація протиріччя як такого, найбільш повно втілила стиль, як художню картину сприйняття людиною світу і свого місця в ньому. Як європейський, так і український модерн підносить ідею повернути людині втрачену цілісність, впорядкувати її життєвий світ за законами краси.

39. Романтизм та його розвиток в Україні: загальна характеристика. Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм. Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи"— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.

40. Життя і творчість Т.Г.Шевченка.4 періоди: 1838-41-ранні петербурзьку роки(Кобзар,Гайдамаки,Катерина),1842-1853-»Період трьох літ»(збірка Три літа,Сон,Великий льох), 1853-1857-перілд заслання(російськомовні твори Художник,Капітанша,Близнюки,1857-61-петербурзькі роки(Неофіти,Юродивий).Шевченко показав здатність укр.мови до створення нових форм,його твори стали консолідуючим чинником укрюнароду.

41. П.Куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко як представники романтизму в Україні.

Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим. Філософський романтизм членів цього гуртка і близьких до нього тогочасних київських учених, профессорів Київського університету, поєднаний з вивченням української народної творчості і історії та ідеями слов'янофільства вплинув на постання Кирило-Мефодіївського братства з його виробленою М. Костомаровим романтично-християнською програмою — «Книгами Битія українського народу» і, з другого боку, дав нову за поетичними засобами і діапазоном політичного мислення поезію Т. Шевченка з його візією майбутньої України. Літературними трибунами цього етапу українського романтизму були альманахи:«Киевлянин» (1840, 1841, 1850) М. Максимовича; «Ластівка» (1841) Є. Гребінки , «Сніп» (1841) О. Корсуна; «Молодик» (1843, 1844) І. Бецького; «Южно-Русский сборник» (1848) А. Метлинського.Український романтизм охоплює період 20 – 60-х років XIX століття. Визначною рисою представників романтизму був їхній гарячий інтерес до фольклору. Представники напряму не лише використовували різноманітні народнопоетичні образи, сюжети та мотиви, а й самі виступили як збирачі казок, легенд, народних пісень, не є виключення з цього і П. Куліш. Романтизм П. Куліша визначається і його своєрідною хутірською філософією. Це філософія буття, яка формується в типових і цілком природних обставинах повсякденної діяльності українців (господарської, розумової та духовної), визначаючи їхній національний характер. На думку П. Куліша, українська нація, за самою природою є селянською, але не в класовому, а в духовному розумінні. Крім того, основними рисами українського етносу є почуттєвість та глибока релігійність. Символом духовного розвитку українського народу, як вважав Куліш, є хутір, де живуть люди, «свіжі душею», «чисті серцем». Це – Україна, яку треба, як «і своєї рідної мови, і свого рідного звичаю, вірним серцем держатися». Хутір як осередок національної самобутності, традицій, народної мови протиставляється русифікованим «городам и порядкам».3Романтичне світорозуміння проявляється в усіх творах Костомарова при постановці та розв’язанні конкретних проблем. Однак, як ми бачимо, його романтизм (як вічне явище вільного духу) органічно випливає з української культури, особливо в тих іпостасях, де соціальні і національні мотиви