49. Культурні товариства “Громада”, “Просвіта”.
Перші товариства «Громади», як національно-культурні осередки української інтелігенції виникли в Києві та Петербурзі у 50-х роках XIX століття. Їх засновниками і першими членами стали відомі діячі української культури М. Костомаров, П. Куліш, П. Чубинський, В. Антонович, М. Драгоманов, М. Лисенко, М. Старицький та інші. Одним із активних членів «Громади» тих часів був Т. Шевченко. Одночасно виникають «Громади» в Харкові, Одесі [1], Полтаві, Чернігові, інших містах України .Лібералізація суспільного життя у середині XIX ст., що була провісником майбутніх реформ та модернізації, водночас сприяла пожвавленню національного руху [3]. Повернувшись наприкінці 50-х рр. із заслання, провідники Кирило-Мефодіївського товариства оселилися на постійне мешкання в столиці Російської імперії — Санкт-Петербурзі [4]. У 1859 р. створили у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа», навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров (написання монографічних досліджень та упорядковуванням збірників документальних джерел з історії України), В. Білозерський (видання публіцистичного та літературно-художнього українознавчого часопису «Основа» українською та російською мовами), П. Куліш (заснування друкарні для видання українських книжок), Т. Шевченко (генератор визвольних ідей) і весь громадівський рух.Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Осередком національно-культурної роботи у 70—90-х роках XIX століття стала Київська — так звана «Стара Громада», що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький, П. Житецький. Входили також визначні наукові і культурні діячі: М. Драгоманов, К. Михальчук, М. Зібер, Ф. Вовк, П. Чубинський, Л. Ільницький, О. Кониський, М. Лисенко, М. Старицький, П. Косач, С. Подолинський, О. Русов, М. Левченко, М. Ковалевський, В. Рубінштейн, Я. Шульгін, С. Левицький, І. Левицький (Нечуй), Є. Тригубов, В. Науменко, І. Рудченко (Білик), Ф. Панченко та інші (близько 70 членів). Так розпочався рух, який став одним із основних духовних та ідеологічних витоків відродження нашої держави. «Громади» другої половини XIX століття об'єднували кращих представників національної інтелігенції, громадських діячів, вчених, освітян, літераторів, студентської молоді тощо. У середовищі громадівців у першій половині 70-х рр. невпинно відбувалися дискусії щодо програмних ідей . Потрібно було виробити в нових умовах певні загальні принципи і підходи своєї діяльності. Однак реалізація цього ускладнювалася відмінностями та світоглядними розбіжностями серед провідних діячів Київської громади. Так, описуючи відновлення діяльності громадівців початку 70-х рр.,.Відповіддю самодержавства на пожвавлення українського руху став Емський указ 1876 p., який забороняв друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Це остаточно підривало основи легальної культурницької діяльності, на яку орієнтувалися громадівці. Окремий пункт Указу стосувався персонально М. Драгоманова і П. Чубинського, яким заборонили жити в Україні. Рятуючись від репресій імперської влади, М. Драгоманов, М. Зібер і С. Подолинський виїхали за кордон .У 1878—1882 pp. M. Драгоманов у журналі «Громада», який виходив у Швейцарії, намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху. В основі запропонованої ним альтернативи були:демократизм (парламентська влада, надання громадянам демократичних прав і свобод);федералізм (децентралізація, запровадження громадського самоврядування, розбудова держави знизу вгору, Україна — автономне утворення у складі федеративної Російської республіки);європеїзм (зв´язок країни із Західною Європою — джерело прогресивного розвитку);культурництво (визвольна боротьба має вестися винятково просвітницькими формами та методами); еволюційність (прагматичне висування поміркованих вимог, підштовхування знизу реформаційного процесу). Отже, представниками різних суспільно-політичних течій та рухів у другій половині XIX ст. висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та вироблено різноманітні форми та методи досягнення поставленої мети. Характерно, що лейтмотивом програмних документів загальноросійських рухів була, як правило, боротьба за соціальне визволення. На противагу цьому український рух основний акцент робив, головним чином, на національне визволення. Незважаючи на те що гурткам і організаціям різних політичних напрямів були притаманні нечисленність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв´язок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів
- 2.Поняття національної культури.
- 3.Народна культура та фольклор.
- 6. Пантеон слов’янських богів як світоглядна модель.
- 7.Київська Русь як соціокультурна система.
- 8. “Слово про Закон, Благодать та Істину” Іларіона Київського: зміст, значення та основні проблеми твору.
- 9. Запровадження християнства в Київській Русі та його значення для української культури.
- 10. Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- 11. Література доби Київської Русі.
- 12. Загальна характеристика філософської думки Київської Русі.
- 13. Архітектура Київської Русі.
- 14. Галицько-Волинська земля як політичний і культурний правонаступник Києва.
- 15. Західні культурні впливи на розвиток Галицько-Волинської культури.
- 16. Розвиток гуманістичних та реформаційних ідей в українській культурі XV – XVI ст.
- 17. Зміст та основні проблеми праці Ст. Оріховського “Напучення польському королеві Сигізмунду Августу”.
- 18. Творчість і.Вишенського.
- 19. Скульптура і живопис України XVI ст.
- 20. Розвиток книгодрукування в Україні XVI ст.
- 21. Специфічні риси Відродження в Україні.
- 22. Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи (ю.Дрогобич, Павло Русин та ін.).
- 23. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- 24. Братський рух в Україні.
- 25. Розвиток полемічної літератури в Україні.
- 26. Києво-Могилянська академія як центр освіти і науки в Україні.
- 27. Діяльність ф.Прокоповича.
- 28. Загальна характеристика культури українського бароко.
- 31. Вияви класицизму в Україні.
- Живопис в Україні xviіі ст.
- 33. Музична культура в Україні xviіі ст.
- 34. Творчість і.Котляревського.
- 42. Розвиток науки та освіти в Україні хіх ст.
- 46. Архітектура в Україні хіх ст.
- 47. Просвітництво в Україні першої половини хіх ст.
- 48. Роль Кирило-Мефодіївського братства в духовному відродженні Наддніпрянської України.
- 49. Культурні товариства “Громада”, “Просвіта”.
- 50. Розвиток музичного й театрального мистецтва в Україні хіх ст.
- 51. Українська література хіх ст.
- 54. Стиль “модерн” в українському мистецтві.
- 59. Українська культура у 80-90-х рр. Хх ст.
- 60. Специфіка розвитку української культури в сучасних умовах.