В.О. Сухомлинський. Його вклад в сучасну педагогіку

Однією з найяскравіших сторінок у великій книзі педагогічної творчості України стало життя і діяльність Василя Олександровича Сухомлинського(1918 – 1970). Він створив власну самобутню,оригінальну систему освіти , навчання і виховання дітей. Особлива заслуга Василя Сухомлинського полягає в тому, що він одним з перших вітчизняних педагогів вдало об’єднав ідею всебічного розвитку особистості з ідеєю гармонійного розвитку суспільства. Він постійно наголошував — навчально-виховний процес покликаний зберегти функціональну єдність, якою природа наділила кожного з нас: душу, дух, тіло.

Вчитель – майстер широкого профилю В.О. Сухомлинський був висококультурною та духовную людиною , володів 8 іноземними мовами. Творча спадщина Василя Сухомлинського — багатогранна і надзвичайно щедра. Він — автор понад 40 книг, понад 600 статей, 1200 казок та оповідок для дітей. Його праці перевидавалися величезними тиражами, «Сто порад вчителю», «Як виховати справжню людину», «Народження громадянина», «Павлинська народна школа», «Розмова з молодшим директором школи», «Батьківщина в серці», «Батьківська педагогіка», а його головна книга «Серце віддаю дітям» побачила світ 30 мовами світу.

Народився 28 вересня 1918 року в селі Восилівці у незаможної сім’ї . Його батько був теслярем і столяром. В середині 30-х років , 17-річним юнаком він розпочинає свою практичну педагогічну діяльність, яку вдало поєднував з успішним навчанням у Полтавському педагогічному інституті. З перших днів Великої Вітчизняної війни він із зброєю в руках захищав Вітчизну від фашистських загарбників .У 1942 був тяжко поранений . Після видужання,працював учителем і директором середньої школи в Удмуртській республіці.

Навесні 1944 року В.О.Сухомлинський повернувся в щойно визволений від фашистських окупантів Онуфріївский район Кировоградськой області. З 1948 року і до останніх днів він натхненно і невтомимо працював директором Павлинської середньої школи. Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково – практичної та літературно – публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію , де видобував скарби педагогічної мудрості.

У 1955 захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи – керівник навчально - виховного процесу».

1958 – заслужений вчитель УРСР.

1968 – нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці, член – кореспондент АПН СРСР.

1970.20.09 – помер В.О. Сухомлинський.

Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.

Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання.А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.

Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців.

Звернення до педагогічної спадщини В.Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв'язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики.