Д) Професійні деформації і деструкції педагогів вищої школи.

Як і будь-яка людина, яка глибоко занурюється у певну сферу професійної діяльності, педагоги вищої школи пристосовуються до її вимог. Разом з тим, будь-яке пристосування викликає загострення одних рис і згасання інших. Не менший вплив надають і емоційно насичений характер професійної діяльності, безпосередньо пов'язаної з спілкуванням, і наявність значних навантажень, і різнобічність вимог до викладача. Тому під впливом професійної діяльності поступово, і часто непомітно для самої людини виникають зміни у характері, особистісних рисах (так звані професійні деформації), деструктивні порушення професійної діяльності.

До негативних особистісних якостей, що виникають у педагогів внаслідок професійної деформації, вчені відносять:

- поступове зростання авторитарності внаслідок того, що за суттю педагогічної діяльності педагог начебто б отримує право управляти життям і діяльністю студентів, оцінювати їх, виходячи з системи власних, суб'єктивованих критеріїв, вирішувати через дисциплінарні впливи і оцінку їх долю;

- підвищення самооцінки внаслідок наукових досягнень, накопичення досвіду вирішення проблем організації процесу навчання, що супроводжується зростанням критичності до студентів і зниженням самокритичності;

- зростанням демонстративності поведінки, особливо в умовах аудиторії, адже педагогічна діяльність надає багато можливостей для самопрояву, самозахоплення, самозакоханості, самоствердження;

- зростання дидактичності висловлювань (використання мовних шаблонів), стереотипізація професійного мислення (встановлення жорстких еталонів оцінювання об'єктивної реальності в вчинків інших людей), прагнення все взяти під власний контроль, жорсткість оцінювання;

посилення домінантності, прагнення підкорити поведінку і вчинки інших, керувати ними, орієнтуватись лише на ті думки, норми і цінності, які має сам викладач;

- поєднання прагнення контролювати життя тих, хто оточує, з зростанням педагогічної індиферентності за рахунок скорочення зони актуальних подій і переживань: наприклад, зниження здатності до емпатії, співчуття, культивування педагогічної байдужості як змушеного заходу самозбереження;

- посилення педагогічного консерватизму, тяжіння до тих методів і форм роботи, які раніше довели свою ефективність, прагнення "триматись за них" навіть тоді, коли умови змінились, і вони стали явно недоцільними або неефективними;

- зростання педагогічної агресії, особливо у її вербальних форма, як способу подолання надмірного психологічного напруження, і водночас зростання нетерпимості до проявів агресії (навіть вимушеної, викликаної агресивними діями педагога) з боку інших учасників взаємодії;

- неусвідомлене прагнення подолати емоційні стреси, викликані власною перевантаженістю, напруженістю праці шляхом створення надмірної емоціональної напруги і надмірних навчальних навантажень у студентів ("важко повинно бути всім"), при цьому часто невміння правильно організувати свою роботу психологічно перекривається сприйняттям своїх зусиль як найвищім проявом професійної відповідальності, "самопожертвуванням", відмовою від елементарних людських почуттів заради найвищих результатів;

- диференціація студентів на "хороших" і "поганих", переніс особистісної оцінки на навчальну діяльність і навпаки, необ'єктивність і упередженість у сприйнятті інших, у тому числі колег і адміністрації;

- посилення негативних рис (наприклад, у структурі характеру ще збільшуються акцентуації і водночас згасають ті якості, які були недостатньо сформовані);

- послаблення механізмів емоційного регулювання, накопичення емоційної втоми, невротизація, часті нервові і емоційні зриви.

Виходячи з запропонованої А.К.Маркової характеристики професійних деструкцій, можна виділити такі тенденції деструктивних змін у діяльності педагога вищої школи:

1) Поступове зниження темпів професійного розвитку з наступним відставанням. Викладачі втрачають здатність до подальших змін, застрягають на засвоєних методах і формах роботи, пручаються будь-якім інноваціям. Надмірний консерватизм підтримується міцною системою психологічних захистів, коли недоліки і причини негараздів шукаються в інших людях (перш за все студентах, надалі - колегах, адміністрації), їх недосконалості або небажанні досягати розуміння.

2) Несформованість професійної діяльності, втрата потреби до самоаналізу, виявлення тих деформацій, які виникають. Такий педагог фактично працює за редукованою структурою діяльності, коли:

- втрачається загальна мета педагогічної діяльності - особистість студента, якому викладач засобами своєї діяльності, своїм особистісним впливом надає допомогу і створює можливості для особистісного розвитку і професійного становлення;

- переважають егоцентричні мотиви самого викладача, які він прагне реалізувати в діяльності: самоствердження, реалізації підвищеного рівня домагань за рахунок інших, уникнення емоційного дискомфорту, делегування відповідальності за ситуації, що виникають, на інших учасників, створення ситуацій особистої безпеки за рахунок блокування активності і ініціативі інших і т.п.;

- збіднюються професійні ідеали, взірці педагогічної діяльності, звужується уявлення про склад і сутність професійних функцій (наприклад, зникає функція виховання, або функція стимулювання навчальної активності студентів, або функція встановлення рівноправних відносин з іншими учасниками педагогічної взаємодії, тощо);

- у навчальному процесі використовується стратегія "суб'єкт-об'єктних" відносин, коли студентові делегується повна відповідальність за результати навчального процесу, і водночас не дозволяється будь-який прояв несанкціонованої викладачем активності (у виборі джерел інформації, в обговоренні проблемних питань, у висловлюванні побажань щодо доцільності зміни методів роботи), жорстко блокується будь-який натяк на критику на адресу викладача і т.ін.;

- обмежується арсенал методів, засобів, форм організації навчального процесу, педагогічних технологій, якими володіє викладач і активно використовує у навчальному процесі;

- збільшується залежність від безпосередніх умов діяльності, локальні причини сприймаються як виправдання власної низької якості роботи, втрачається потреба щось змінити, взяти під власний контроль, перевести на інший рівень;

- збіднюються результати, яких прагне досягти викладач: особистісний розвиток студента, формування його ціннісної сфери, задоволеність навчальним процесом і якістю діяльності даного викладача, психологічний клімат у студентський групі та ін. не вважаються як такі, що він зобов'язаний забезпечувати у процесі своєї діяльності. Провідним, а часто і єдиним результатом вважається оцінка, яку проставив викладач студентам під час іспиту, навіть якщо вона необ'єктивно завищена або занижена;

- втрачається потреба у корекції, навіть при наявності суттєвих недоліків в організації діяльності або її результатах. Локальність впливу викладачів на студентів (один семестр), великі учбові навантаження як на студентів, так і на викладачів призводять до того, що найбільш значущім фактором для обох сторін стає завершення їх взаємодії без особливих ускладнень, конфліктів.

3) Відбувається дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості, і як наслідок - затверджуються нереалістичні цілі, несправжні смисли праці, на цій основі виникають постійні професійні конфлікти. Як приклад, тут можна навести висловлювання викладачів: "На найвищій бал знаю цей предмет лише я, не сподівайтесь при будь-яких ваших знаннях отримати у мене високий бал"; "Студент прийшов у ВНЗ навчатись, а тому мене не цікавлять ніякі обставини вашого життя, ви зобов'язані залишити всі ваші життєві проблеми за стінами закладу"; "Якщо серед потоку студентів в 120 осіб знайдеться лише 5 обдарованих, я буду у викладанні орієнтуватись лише на їх рівень, а те, що інші мене не зможуть зрозуміти, мене не хвилює. Адже я готую інтелектуальну еліту для майбутнього"; "Моє головне завдання як викладача - показати студентам їх недосконалість, розкрити їх негативні риси, щоб, усвідомивши це, вони прагнули виправитись". Нажаль, прийняття викладачами таких висловлювань за основи своєї діяльності здатне скоріше відвернути студентів від навчального процесу, ніж сприяти покращенню якості і результатів праці.

4) Знижується професійна мобільність, водночас посилюється нездатність пристосуватись до нових умов праці, наслідком чого стає повна або часткова дезадаптація. Такий викладач, відчуваючи постійний дискомфорт як в умовах діяльності, так і в стосунках з оточенням, намагається змінити місце роботи, але приносить з собою в новий колектив всі минулі проблеми і конфлікти, відтворює ту ж саму схему дезадаптивної поведінки, від якої він хотів позбавитись.

5) Неузгодженість окремих ланок професійної діяльності, коли одна сфера начебто б забігає наперед, а інша відстає. Так, є викладачі, надмірно занурені у наукову діяльність, відволікання від якої на навчальній процес їх дратує, вони прагнуть формалізувати виконання викладацьких обов'язків, скоротити час спілкування зі студентами до мінімуму. Є викладачі, для яких основний сенс роботи складає виховна діяльність, яку вони з задоволенням організують - за рахунок навчання або наукової роботи. Є викладачі, для яких найвище задоволення - читати лекції, проводити семінари, спілкуватись зі студентами з навчальних питань, але вони нехтують необхідністю створення методичної базі предмету. З часом такі уподобання все більш фіксуються, а розрив між окремими складовими діяльності все поглиблюється.

6) Послаблення професійного потенціалу, згасання професійних здібностей, редукування професійного мислення. Наприклад, деякі дії переходять на рівень автоматизму, і педагог внаслідок цього може втратити контроль за адекватністю їх здійснення в умовах, що змінилися. Може втратитись відчуття професійної діяльності як постійного оновлення, розвитку, творчого пошуку, і тоді вона сприймається як рутинна, нецікава, як така, що остаточно набридла, а тому зростає незадоволення собою, відчуття особистісної нереалізованості, комплекс "невдахи", яка змушена займатись тим, що тільки дратує і не приносить особистісного задоволення.

7) Посилення професійних захворювань (нервових, психосоматичних), у першу чергу тих, що виникають внаслідок надмірних навантажень, нервових переживань, стресів.