4.1. Функції перевиховання. Процес перевиховання пов'язаний із реалізацією функцій відновлення, компенсування, стимулювання і виправлення.

Функція відновлення. Передбачає створення таких умов, у яких індивід зміг би знову виявити себе гармонійною особистістю, тобто відновити позитивні якості, якими він володів до часу, коли в його поведінці стали переважати девіантні риси. Такого індивіда називають ще педагогічно занедбаним.

Функція компенсування. Вимагає створення таких умов у процесі перевиховання, за яких індивід зміг би перевершити свої недоліки у певній діяльності успіхами в інших сферах, щоб утвердитися в очах ровесників, товаришів.

Функція стимулювання. Реалізація її пов'язана зі спрямуванням зусиль на активізацію дій індивіда в тій галузі, де він зміг би найповніше виявити свої позитивні якості.

Функція виправлення. Суть її виявляється у допомозі вихованцю звільнитися від негативних рис.

Розуміння суті функцій перевиховання дає змогу кваліфікованіше будувати цей процес і домагатися позитивних результатів.

Етапи перевиховання. Процес перевиховання є складним, багатоетапним. Кожен етап, маючи певні універсальні особливості, по-своєму реалізується у різних середовищах і настає тільки після завершення попереднього, що теж залежить від конкретної ситуації. Таких етапів педагогіка виділяє чотири: підготовчий, початковий, перелом ний, завершальний.

Підготовчий етап. Головне завдання в цей період - детально вивчати й аналізувати позитивні й негативні риси індивіда, умови, які спричинили їх виникнення, визначити шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних рис, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання. Водночас вихованець має переживати сам факт свого незвичного становища в колективі. Завдяки самоаналізу і самооцінці поведінки в нього з'являється бажання змінитися на краще, але він ще чітко не уявляє, як це зробити. Відбувається боротьба мотивів поведінки: бажання виправитися гальмується попередньою системою мотивації. Згодом позитивні мотиви перемагають. Своєчасне заохочення навіть незначної перемоги над собою допомагає подолати внутрішні конфлікти, зміцнити позитивну мотивацію поведінки.

Початковий етап. Починається реалізація наміченої програми перевиховання. Завдяки виконанню запланованих заходів відбувається подолання помилкових поглядів і переконань, зміцнюються й формуються позитивні риси характеру, навички, звички, зникають девіантні. На цьому етапі вихованець не виявляє особливої активності, тому процес його виправлення спочатку відбувається повільно: він із недовірою ставиться до педагога та його виховних впливів. Тому виховну роботу насамперед слід спрямовувати на подолання психологічного бар'єра, перебудову самосвідомості й самооцінки, щоб сформувати у вихованця готовність до виправлення. Згодом унаслідок виховного впливу вихованець починає усвідомлювати потребу змінитися на краще. У цей період динамічний стереотип попередньої поведінки конфліктує з вимогами учнівського, студентського, виробничого колективу, а невиправдане використання покарань може суттєво ускладнити досягнення мети перевиховання.

Переломний етап. Особливістю його є те, що вихованець добровільно виконує свої зобов'язання, виявляє самостійність і активність. У цей час важливо не лише формувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, переорієнтовувати помилкові, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучаючи індивіда до виконання різних доручень, до участі в житті колективу, стосунки в якому базуються на взаємній вимогливості й допомозі. У цей період вихованець уже усвідомлює, що він на правильному шляху, і діє відповідно до нових переконань, отримуючи моральне задоволення від перемоги над собою. У нього з'являється бажання діяти так само й надалі.

Завершальний етап. Пов'язаний він зі створенням умов для залучення вихованця до активної участі в усіх видах діяльності, нагромадженням позитивного досвіду поведінки, розширенням сфери самовиховання.

Перехід до конкретного етапу перевиховання у різних вихованців залежить від рівня їх педагогічної занедбаності, ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в закладі освіти. Майстерність педагога полягає в тому, щоб своєчасно помітити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати програму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути «тупцювання на місці».

На кожному етапі перевиховання слід дотримуватися відповідних принципів, які визначають основні вимоги до змісту, форм і методів виховної роботи з певною категорією осіб і забезпечують її ефективність.

Принципи перевиховання. До принципів перевиховання належать:

- Поєднання переконання з примусом. Передбачає вміле поєднання методів переконання і примусу в перевихованні: що вищий рівень свідомості, то більшою є необхідність у використанні методів переконання, і навпаки.

- Гуманне ставлення до важковиховуваних. Людина не зможе позбутися грубості, агресивності, якщо не відчує гуманного ставлення до себе дорослих і однолітків.

- Об'єктивне ставлення до важковиховуваного у процесі перевиховання. Передбачає виявлення не лише негативних, а й позитивних рис, на які спираються у процесі перевиховання.

- Однакове ставлення до різних категорій вихованців. Важковиховуваному не слід дорікати, що він гірший за всіх, бо це озлоблює і викликає бажання стати ще гіршим, щоб справдилися прогнози педагогів.

- Необхідність здійснення педагогічного впливу на важковиховуваного в неефектному стані. Виключає вплив на такого вихованця відразу після скоєння негідного вчинку, тому що через його ефектний стан педагог не може виявити об'єктивність, а вихованець — зрозуміти справедливість педагогічного впливу. А. Макаренко пропонував у таких випадках «відстрочену» бесіду, яка дає змогу вихованцю «охолонути», а педагогові — підготуватися до розмови.

- Випереджувальне формування позитивних якостей. Подолання недоліків передбачає не зосередження уваги на негативних рисах особистості, а формування нових позитивних рис.

- Провідна роль наставника у перевихованні. Оскільки більшість важковиховуваних має значний досвід спілкування з аморальними особами, особливий вплив на них справляють контакти з людьми, які прагнуть дотримуватися норм моралі.

Перевиховання здійснюється в загальному процесі навчально-виховної роботи закладу освіти. Педагог має використати при цьому всі можливі важелі впливу: залучити колектив, батьків, громадськість. Можна використовувати і загально-педагогічні методи виховання, враховуючи специфіку таких дітей, їхнє ставлення до виховних впливів і до власного виправлення.

При цьому слід зважати на такі чинники:

— переорієнтація помилкових поглядів і переконань вихованця залежить від рівня розвитку свідомості: якщо людина не може зрозуміти сутності суджень педагога, її важко переконати;

— знання, педагогом помилкових поглядів і переконань вихованця дає змогу добре аргументувати свої докази;

— переконуючи вихованця, треба домагатися, щоб він не лише зрозумів педагога, а й погодився з ним;

— швидкість зміни помилкових поглядів і переконань визначається їх стійкістю, тому життя і діяльність вихованця слід організувати так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникала;

— пропонуючи вихованцю нову програму життя і діяльності, слід розкрити і шляхи її реалізації, стимулювати і зміцнювати інтерес до неї;

— у процесі переконування важливо впливати не тільки на розум вихованця, а й на його емоційну сферу;

— переконуючи вихованця, треба враховувати його настрій, настрій колективу, не пропускати тих психологічних моментів, коли він відвертий, схильний сприймати настанови педагога;

— успіх переконування залежить від упевненості педагога у власній правоті, від віри в корисність своєї праці,витримки, такту, вміння слухати аргументи, аналізувати їх, знаходити правильні рішення.

Процеси і результати виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов'язані між собою і часто переплітаються.

4.2. Громадська думка Громадська думка — система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкування та виражає ставлення до різних явищ, подій, що становлять загальний інтерес.

Громадська думка є також методом виховного впливу і результатом виховання. Особиста думка є складовою громадської. Тому основним завданням при використанні цього методу є формування думки особистості: системи поглядів, оцінних суджень, уміння висловлюватись, вести полеміку, критикувати і сприймати критику, прислухатись до думки інших, зіставляти, аналізувати їх, захищати свою думку і на цій основі втілювати її в загальну, відповідно вирізняючись на фоні загального судження як індивідуальність. За цієї умови громадська думка виконує формуючу, виховну функцію.

Громадська думка є опорою у намаганні педагогічного колективу утверджувати норми моралі, сприяє активізації дій учнівського колективу, допомагає усвідомити учням значення певного виду діяльності, підвищує її ефективність, робить набутком усього колективу кращі зразки поведінки. Вона має бути колективною вимогою, формуватися заздалегідь, не чекаючи прояву негативного явища, бути спрямованою на тих, хто з нею рахується. Її обережно використовують щодо учнів з підвищеною емоційністю (не критикувати, а показувати вихід із складного становища).

Ефективність використання громадської думки як виховного методу залежить від макросфери (соціальної дійсності, засобів масової інформації) та мікросфери (колективу, групи, окремої особистості), а також особливостей діяльності колективу, індивідуально-психологічних характеристик учнів, які складають цей колектив.

Існують різні способи формування громадської думки. Найпоширенішим є забезпечення єдиних педагогічних вимог до учнів. Доцільно стимулювати учнів у культурі формулювання своєї думки (дипломатичність, коректність), критично, самостійно оцінювати думки та явища, аргументовано обстоювати власну позицію тощо.

4.3. На небезпечну тенденцію зниження інтересу учнів до занять, яка появилась у нашій школі ще в середині 70-х років, масова практика відреагувала нестандартними уроками, головною метою яких є пробудження й утримання інтересу школярів до навчальної праці. Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання, методику проведення таких занять. Найпоширенішими типами нетрадиційних уроків є: уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки-ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, театралізовані уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки, які ведуть учні, уроки-заліки, уроки-сумніви, уроки-творчі звіти, уроки-формули, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-«суди», уроки пошуку істини, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-ролеві ігри, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо. Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого боку — перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у систему недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці, невисокої результативності, великої втрати часу.

5.1.  Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

   У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності.    1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. Наприклад, у зв'язку з розбудовою незалежної Української держави виникла потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до свого народу, його традицій, історії, культури.    2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).    3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.    4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).    5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяльності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.    У вихованні закономірності виявляються в усьому різноманітті взаємозв'язків і взаємоперетворень. їх необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації.