8.Висвітлити методику формування уявлень про усне і писемне мовлення у процесі вивчення розділу „Мова і мовлення”. (теоретичне)

Під час оволодіння грамотою учні дізнаються, що є дві форми мовлення — усна й писемна. У 2—3 класах засвоюють найважливіші ознаки усного і писемного мовлення. Вчитель роз’яснює, що усна форма мовлення призначена для безпосереднього спілкування того, хто говорить, з тим, хто слухає. У процесі обміну думками співбесідники міняються ролями: той, хто говорить, стає слухачем, і навпаки. При усному спілкуванні можна використати інтонацію, міміку, жести, повторити нечітко вимовлене слово, перебудувати фразу, уточнити іншими словами, якщо цього потребує співрозмовник. Отже, усна форма мовлення більш динамічна, легше піддається виправленню і доповненню.

Учні мають навчитися чітко вимовляти слова, виділяти більшою силою голосу ті частини речення, які є відповіддю на поставлене питання, тобто слова, які в даній ситуації мовлення є найвагомішими, найпотрібнішими для висловлення думки.

Практично учні мають засвоїти, що усній формі мовлення властиві певний темп і сила звучання. Розповідати казку треба повільно, щоб дати слухачеві можливість самому подумати над ходом подій, стати ніби співучасником розв’язання складних фантастичних ситуацій. Щоб передати динаміку руху, поспішність, швидку зміну однієї події іншою, треба темп мовлення пришвидшити. Дуже швидким є темп мовлення при проговорюванні скоромовок. Застосовуються вони з певною дидактичною метою: навчитись вимовляти швидко звуки й слова, не втрачаючи виразності і чіткості. Зіставляючи повільний і швидкий темп мовлення, учні усвідомлюють, що у щоденному звичайному спілкуванні використовується розмірений, середній темп мовлення, який дозволяє висловитись виразно і зрозуміло.

Учні мають учитись керувати силою голосу, знати, що від надмірного напруження голосові зв’язки можуть «захворіти» («пропадає» голос, людина говорить пошепки або зовсім втрачає голос). Надмірно голосна розмова негативно впливає і на слух. Підвищувати силу голосу треба тоді, коли про щось термінове необхідно повідомити на відстані, привернути увагу людей, закликати на допомогу, застерегти і т. п. (Пожежа! Стережись!).

Писемне мовлення формується тільки в результаті навчання. Вимоги, які ставляться до писемного мовлення, діти усвідомлюють поступово. Вже у 2—3 класах учні засвоюють, що писемна форма мовлення на відміну від усної не має допоміжних засобів увиразнення. Усі відтінки змісту необхідно передавати словами. Тому вона складніша. Однак має й свої переваги: перш ніж що-небудь написати, можна подумати, вибрати найточніший, найкращий варіант, який буде цілком зрозумілим читачеві. Отже, писати треба завжди охайно, каліграфічно, грамотно, щоб легко було сприймати зміст написаного.

Учитель повинен бути наполегливим і послідовним у своїх вимогах, не допускати поблажливого ставлення до неохайно виконаної роботи. Учні теж мають навчитись самокритично оцінювати власну роботу і об’єктивно — роботу інших. Щоб навчити цього, варто практикувати виставку зошитів усіх учнів класу і дати можливість дітям самим порівнювати і оцінювати написане. Після виставки провести відверте і доброзичливе обговорення.

8.На прикладі самостійно дібраного речення продемонструвати методику здійснення усного синтаксичного розбору речення (практичне).

Речення потрібно придумати будь яке. І ось ця схема, за якою робиться усний аналіз.

• Схема усного синтаксичного розбору речення:

1. Прочитайте речення.

2. Визначте, яким є речення за метою висловлювання (розповідне, питальне, спонукальне).

3. Визначте, яким є речення за інтонацією (окличне, неокличне).

4. Визначте основу речення.

5. Назвіть підмет і присудок, встановивши між ними за допомогою питань двосторонній зв’язок. Назвіть, якими частинами мови вони виражені.

6. Назвіть другорядні члени речення, залежні від підмета, поставивши до них питання від підмета.

7. Назвіть другорядні члени, залежні від присудка, поставивши до них питання від присудка.

8. Назвіть другорядні члени, залежні від інших другорядних членів.

теоретичне

9. Сформулювати основні вимоги до усного і писемного мовлення, які засвоюють молодші школярі у процесі вивчення розділу „Мова і мовлення”.

Єдині вимоги щодо усного і писемного мовлення учнів 1-4 класів

Загальні вимоги до усного мовлення учнів

Усне мовлення учнів має бути грамотним, вираз­ним, чітким, емоційним, що передбачає:

• розпізнавання ними змістових відтінків слів, сло­восполучень, фраз та усвідомлення змісту розповіді;

• уміння в темпі, нормальному для сприймання співрозмовником, передати, доповнити, продовжити сказане чи почуте, застосовуючи художні засоби зоб­раження та засоби виразності (міміку, жести, інто­націю) і вживаючи займенники з метою уникнення повторення слів;

• знання норм етики спілкування. Крім цього, учні мають оволодіти первинними навичками лаконічно, з посиланням на джерело інформації, аргументувати свою думку, не боячись бути не сприйнятими іншими в разі її хибності; уміти за потреби користуватися певною довідковою літера­турою та здійснювати само- і взаємооцінку висловле­ного або почутого з інших уст, що сприятиме усунен­ню недоліків у їхньому мовленні.

Особливою вимогою до учнів є уміння правильно та чітко давати відповіді на запитання, висловлюючи одночасно закінчену думку. Учитель повинен ознайо­мити учнів з алгоритмами побудови відповіді, що значною мірою підвищить культуру їхнього мовлення. Слід систематично стежити за правильністю та логічністю висловлювань учнів, грамотною побудовою речень та їх змістовим поєднанням, дбати, щоб вони правильно вимовляли слова і терміни, зокрема ті, які вперше зустрічаються у їхній мовленнєвій практиці.

Для успішності контрольно-перевірної діяльності вчителю важливо глибоко осмислити кожну навчаль­ну тему, продумати способи виділення в ній основ­них елементів знань, якими зобов'язані оволодіти наймолодші школярі.

Перевірні роботи проводять на другому або тре­тьому уроці в середині тижня. Завдання перевірних робіт у 1 півріччі пропонують учням переважно в усній формі, а в II півріччі можна записувати на дошці (до початку уроку). Учитель завжди виразно читає їх учням двічі (не більше). Якщо робота скла­дається з кількох завдань, то їх виконують поступо­во. Учитель не ознайомлює школярів з наступним за­вданням, поки не буде виконано попереднє.

На основі зібраних даних про засвоєння-програмового матеріалу кожним учнем протягом року (щоденних спостережень, результатів перевірних і підсумкових робіт) учитель робить висновок про переведення вихованця до наступного класу. Атес­тація дітей, які не засвоїли програмового матеріа­лу, вирішується індивідуально в кожному окремому випадку.

Мовні і мовленнєві помилки учнів учитель ви­правляє на кожному уроці, у процесі позакласної та позашкільної роботи, під час перерв тощо. Почувши від учня неправильну мову, він повинен спокійно, тактовно виправити його. Виправляти мовленнєві по­милки учня треба після відповіді, якщо вона коротка, або під час логічних інтервалів, оскільки неодноразові зауваження переривають хід думки школяра.

Починаючи з післябукварного періоду, потрібно формувати в учнів уміння користуватися орфо­графічним і тлумачним словниками для учнів почат­кових класів, систематично проводити практичну ро­боту з ними.

Учитель має бути взірцем культурного співроз­мовника, дотримуватися мовних норм під час уроків і в позаурочний час.

Плануючи роботу з батьками, слід передбачати бесіди з ними щодо виконання єдиних вимог до ус­ного та писемного мовлення учнів у школі і вдома.

Успіх у досягненні високої культури мовлення, спілкування забезпечать взаємоконтроль і взаємодо­помога всіх суб'єктів освітянського процесу.

Загальні вимоги до писемного мовлення учнів

Культура писемного мовлення передбачає грамот­не, правильне висловлення думки за допомогою графічних знаків — літер (на письмі), охайне, чисте, відповідно до мовних норм, каліграфічних та есте­тичних правил, письмо.

Формуючи культуру писемного мовлення, вчитель одночасно сприяє виробленню в учнів таких якостей особистості, як акуратність, дисциплінованість, витрим­ка, старанність, відповідальність, що, у свою чергу, підвищує моральність майбутнього громадянина країни.

Тому слід формувати в учнів навички грамотного, каліграфічного письма, чіткого і правильного почерку.

Для формування в учнів навичок писемного мов­лення вчитель повинен:

• проводити систематичну роботу з вивчення ор­фографії;

• розвивати практичні навички побудови синтак­сичних конструкцій;

• формувати навички каліграфічного письма;

• стежити за охайністю записів учнів;

• давати зразки правильного письма в зошитах, щоденниках тощо;

• виправляти правописні, граматичні та мовні по­милки;

• вимагати, щоб учні уважно ставилися до оформ­лення письмових робіт, додержували правил ведення учнівських зошитів з усіх предметів. Письмові контрольні роботи з будь-якого предмета (мови, математики) проводять на другому чи тре­тьому уроці за розкладом (крім понеділка і суботи), не більше однієї роботи на день, а протягом тижня — не більше двох. Комбіновану роботу з математики, за обсягом виконання розраховану на два уроки, прово­дять протягом двох послідовних днів. Не рекомен­дується проводити роботи в перший та останній дні тижня, семестру, у перший день після свята.

Практичне

9. На прикладі самостійно дібраного речення продемонструвати методику здійснення письмового синтаксичного розбору речення.

Синтаксичний розбір простого речення

1. Просте речення (тип речення). 2. Загальна характеристика: двоскладне, односкладне; ускладнене, неускладнене; повне, неповне; поширене, непоширене. 3. Характеристика граматичної основи: • підмет (простий чи складений, морфологічний аналіз підмету); • присудок (простий дієслівний, складений іменний, складений дієслівний, морфологічний аналіз присудка). 4. Другорядні члени речення (група підмета): • означення (узгоджене, неузгоджене); • додаток (прямий, непрямий); • види обставин. 5. Другорядні члени речення (група присудка). Просте, двоскладне, поширене, ускладнене речення.  Ускладнюючі компоненти: порівняльний зворот — наче зачарований велетень — виконує функцію обставини способу дії; дієприкметниковий зворот — покритий і пронизаний наскрізь сонячним сяйвом — виконує функцію означення до підмета.