23. Мета, завдання шляхи і засоби соціального виховання у педагогічній спадщині в. Зіньковського.

Соціальне виховання у роботах В.В. Зіньківського

Будучи професором філософії Київського університету в 1918 році В. В. Зеньковський написав роботу «Соціальне виховання, його завдання та шляхи». У ній він позначає цілі і завдання соціального виховання в умовах, що змінилися державного і суспільного життя.

Зіньківський стверджує, що людина ніколи і ніде не розвивається ізольовано, замкнуто. «Життя завжди і скрізь соціальна, вона не знає окремих людей, а їх живу і цілісну сукупність, і лише в цій живій і цілісної сукупності розвивається окрема людина» . «Мета соціального виховання полягає у розвитку соціальних сил в душі дитини, у розвитку соціальної активності, у розвитку« смаку »до соціальної діяльності, виховання духу солідарності, здатності підніматися над особистими, егоїстичними задумами».

Філософ вважає, що особистість не може досягти ідеалу поза суспільством, саме тому виховання в сім'ї не повинно бути строго індивідуальним, воно повинно бути спрямоване на розвиток соціальних сил в дитині.

«За В. Зіньківського соціальне взаємодія має психічний характер, тому що психіка людини народжує соціальна єдність. Соціальні зв'язки встановлюються або руйнуються в першу чергу під дією сфери почуттів, в емоційній області, і чим ця сфера глибше, тим сильніше і продуктивніше соціальне спілкування між людьми ». Тут виявляється цікава закономірність - чим більше в людини соціальних зв'язків, тим більше незалежний він від кожної з них, тим більше звільняється індивідуальне життя людини від тиску соціальних зв'язків. «Наша індивідуальність стає різнобічне, багатшим і більш незалежною, чим ширше її соціальні зв'язки ... Благо індивідуальності полягає в посиленні та розширенні соціальної активності. Чим більше віддаємо ми себе соціальної активності, тим різноманітніше наші соціальні зв'язки, тим вище стоїть індивідуальність у своєму розвитку. Так виправдовуються відомі слова Спасителя «Хто втратить свою душу заради Мене, той знайде». Живучи для ближніх, втрачаючи себе в них, ми вступаємо на вищий, гідний шлях нашого індивідуального розвитку ».

Соціальне виховання здійснюється як природним, так і спеціально-організованим чином. В душі кожної дитини, вважає Зіньківський, завжди є соціальні сили, які пов'язують його самосвідомість і активність з соціальним середовищем, це природна соціальність.

Спеціальна соціальність спиратися на власну активність дітей, яка може бути вольовий і емоційною.

Важливим механізмом соціального виховання В. Зеньковський вважає соціальну спадковість. Тобто досвід, накопичений попередніми поколінням, становить традицію наповнену духовним змістом. Зіньківський показує, яким чином здійснюється соціальне наслідування і пояснює важливість цього процесу саме в дитинстві. «Для засвоєння традиції і потрібно настільки довге дитинство, яке властиво людині.

Соціальна середовище по В. Зіньківського дозволяє душі дитини освоїти такі найважливіші якості як пристосування, слухняність, наслідування, смиренність, прагнення до освіти, роботу над собою, самообмеження, звичку рахуватися з іншими людьми, що в кінцевому підсумку також забезпечує процес засвоєння дитиною соціальної традиції.

Різноманіття соціальних проявів в житті людини не повинно стосуватися тієї глибини особистості, яка визначає цілісність її духовної основи. Індивідуальне своєрідність людини може розкритися лише в його соціального життя, тому, вважає Зіньківський, «соціально-психічне життя особистості так само часто-духовна, як духовна і життя особистості для себе».

Педагог визначив такі основні завдання соціального виховання:

1. розвиток соціальної активності, розвиток „смаку” до соціальної діяльності;

2. підготовка до соціального спілкування, в якому головне місце належало б суто людським, а не класовим відносинам;

3. виховання в дусі солідарності, здатності підноситися над егоїстичними замірами.