logo search
MUM

28.Система вивчення дієслова

Дієслово — досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в початко­вих класах дається в елементарному вигляді і розподілене за класами.

У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? або що р о б л я т ь? і визна­чають можливих виконавців перелічених дій. У 2 класі ді­ти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають. на питання що робити? що ро­бить? що роблять? що робив?що буде ро­бити?, називаються дієсловами. Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часовими формами дієслова й формами однини/множини. Крім цього, другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми дієслів, орі­єнтуючись на кількість виконавців за зразком «один — ба­гато», спостерігають за дієсловами, близькими й протилеж­ними за значенням, складають речення з різними формами дієслів за поставленими питаннями. Основним завданням вивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієсло­во як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова. Робота над дієсловом у 4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови, здобу­тих учнями на попередніх етапах навчання (лексичне зна­чення дієслова, зміна за числами, часами, родами (в мину­лому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюван­ням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень діє­слів І та II дієвідмін.

Під час вивчення теми «Дієслово» слід:

Усі ці завдання розв'язуються одночасно.

29

Вивчення займенника

Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не мо­же. Через це в початкових класах вивчаються лише осо­бові займенники.

Формування граматичного поняття про займенник по­чинається в 4 і продовжується в старших класах.

Програмою 1—4 класів передбачено ознайомлення ді­тей із загальним поняттям про займенник, із значенням

особових займенників, їх синтаксичною роллю. Поряд із цим програма орієнтує вчителя на вироблення в дітей умінь оперувати займенниками при складанні словоспо­лучень і речень, а також на удосконалення текстів вве­денням займенників на місці лексичних повторів.

Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що:

займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови;

займенники не називають того, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них;

визначити за займенником назву певної особи чи предмета не можна, якщо раніше вона не була відома;

займенники змінюються за відмінками і числами, а займенники 3-ї особи ще й за родами;

займенники дають можливість усунути одноманіт­ність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повнозначних слів.

Ознайомлення учнів із займенником має важливе значення і для оволодіння наступним граматичним ма­теріалом, зокрема змінюванням дієслів за особами і чис­лами.

Починається формування поняття про займенник із ознайомлення учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його. Здійснити це можна так: дітям пропонується визначити, про кого йдеться в такому тексті: «Вона була тиха і не­смілива. Легко ходила по кімнаті, наводила порядок. Вона ніколи нікому не заважала».

Керуючись пізнавальною діяльністю школярів, учи­тель вдається до евристичної бесіди:

— Отже, замість якого слова вжите слово «вона»? Далі з'ясовується, на які питання відповідають слова

«дівчинка» і «вона», до якої частини мови належить сло­во «дівчинка» і чому. Так учитель поступово підводить учнів до висновку: слово «вона», хоч і відповідає на за­питання, хто?; не називає ні особи, ні предмета, тому не належить до іменників. Учитель повідомляє, що такі слова називаються займенниками

Розширюючи уявлення школярів про особові займен­ники, учитель організовує спостереження за вживанням їх у різних текстах і вводить терміни «перша, друга, тре­тя особи».

Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займен­ники я, ти, він, вона, воно співвідносяться з одниною імен­ників, а займенники ми, ви, вони співвідносяться з мно­жиною іменників; займенник він співвідносний з іменником чоловічого роду, вона — жіночого, воно — середньо­го, інші особові займенники форм роду не мають.

Свої знання про займенники учні закріплюють на спеціально дібраних учителем текстах чи вправах під­ручника. Школярі відшукують займенники, визначають їх особу і число, а у займенників 3-ї особи однини — ще й рід.

Опрацьовуючи загальні відомості про займенники, треба обов'язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно за­пропонувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.

Наступна робота по формуванню граматичного понят­тя «займенник» спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками, тобто від­мінюванням.

Внаслідок вивчення відмінювання особових займен­ників учні повинні знати, що:

займенники змінюються за відмінками;

зміна займенників за відмінками служить для зв'яз­ку їх з іншими словами;

називний і давальний відмінки ніколи не вживають­ся з прийменниками, а місцевий ніколи не вживається без прийменників;

решта відмінків можуть уживатися як з прийменника­ми, так і без них.

Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі ма­ють усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою — це ті самі займенники я, ти, але змінені за від­мінками. Показати це можна, використавши таблицю від­мінювання займенників. Спостерігаючи за поданими в ній відмінковими формами займенників, учні й дійдуть потрібного висновку.

Подальше формування навичок відмінювання особових займенників відбувається внаслідок зосередження уваги школярів на особливостях відмінювання займенни­ків 3-ї особи. З цією метою учитель організовує спосте­реження учнів за таблицею відмінювання займенників 3-ї особи в однині і множині.

Ніяких пояснень того, чому у формах родового, зна­хідного, орудного і місцевого відмінків з'являється н, уч­ням давати не слід. Потрібно, щоб вони запам'ятали, що н з'являється у займеннику тоді, коли він уживається з прийменником (у нього, але його), в орудному ж відмін­ку наявність н є постійною ознакою.

Труднощі в учнів викликає розрізнення форм родово­го і знахідного відмінків однини займенників усіх трьох осіб. З метою попередження помилок при визначенні від­мінків слід навчити дітей користуватися прийомом під­становки іменника І відміни. Наприклад: не бачив мене, тебе, його, її (дівчини) — родовий відмінок; бачив мене, тебе, його, її (дівчину) — знахідний відмінок. Цим же прийомом учні користуватимуться і для розрізнення родо­вого, знахідного, місцевого відмінків множини займенни­ків 1-ї і 2-ї осіб.

У процесі подальшого опрацювання відмінювання займенників учням пропонується засвоїти порядок визна­чення відмінка займенника: 1) знаходжу в реченні сло­во, з яким зв'язаний займенник; 2) від цього слова до займенника ставлю питання; 3) за питанням визначаю відмінок займенника.

Вивчення особових займенників не обмежується лише спеціально відведеними для цього уроками. Під час ви­вчення дієслова школярі ще раз повернуться до цього ма­теріалу, закріплять одержані знання про особові займен­ники.

Вивчення числівника Питання 31 3 числівником як частиною мови учні знайомляться в четвертому класі. Вони дістають загальне уявлення про чис­лівник, з'ясовують мету його вживання у мовленні, прак­тично засвоюють відмінювання та правопис деяких числів­ників. Шкільний підручник передбачає ознайомлення учнів з кількісними і порядковими числівниками (без уживання термінів, орієнтуючись тільки на запитання). Завдання вчителя полягає в тому, щоб за невеликий про­міжок часу (4 уроки): досягти практичного усвідомлення школярами числів­ника як самостійної частини мови; навчити розпізнавати числівники серед інших відомих учням частин мови; домогтися, щоб учні вільно користувалися числівника ми в своєму мовленні, правильно вимовляючи, змінюючи і записуючи найчастіш уживані з них; практично познайомити учнів із деякими збірними чис­лівниками (без уживання терміна). Вирішення цих завдань певною мірою полегшується тим, що учні часто користуються числівниками у своєму мовленні, особливо на уроках математики, а отже, знають значну кількість простих, складних і складених числівників. Однак учитель повинен показати дітям, що числівник як і інші частини мови, має певні ознаки: називає кількість предметів або їх порядок при лічбі. Слова типу перший, другий і подібні в початкових класах розглядаються як чис­лівники, а не прикметники, відповідають на питання: скільки? котрий? який по порядку?, ви­ступають у ролі самостійних членів речення (Перший день у школі був особливо радісним) або входять складовою час­тиною до них (Два хлопчики підбігли до ялинки). Крім того, важливо навчити дітей розрізняти числівники і однокореневі з ними іменники (п'ять — п'ятірка) та вживати си­нонімічні числівники (два — двоє). Під час вивчення числівника важливо показати учням, що у своєму мовленні вони можуть користуватися і сино­німічними (збірними) числівниками. З цією метою дітям пропонується для спостереження два речення: Три хлоп­чики з нашого класу поїхали на екскурсію і Троє хлопчиків з нашого класу поїхали на екскурсію. Учні мають переконати­ся, що слова три і троє належать до числівників, бо мають одне й те ж значення і відповідають на одне й те ж питан­ня. Класовод може звернути увагу на те, що числівник три вимагає вживання при собі форми називного відмінка імен­ника, а троє — родового. У ході подальшої роботи над засвоєнням граматичного поняття «числівник» в учнів мають розширитися знання про цю частину мови. Слід сказати, що числівники можуть від­повідати і на питання котрий? або який по порядку? Для цього слід запропонувати школярам визначити числівники в тексті, який містить, крім інших, порядкові числівники. Наприклад: Визначаючи вжиті в цьому вірші числівники, учні не­одмінно зустрінуться з проблемою: куди віднести слова шос­те і сьоме, які, хоч і мають певне кількісне значення, однак не відповідають на питання скільки? До них тре­ба поставити питання яке? Вчитель повинен запропонува­ти й інше питання котре?, яке й буде орієнтиром у ви­значенні порядкових числівників і розрізненні їх і прикмет­ників. Закріплення знань про числівник передбачає виконан­ня ряду вправ: виписування з тексту числівників; утворен­ня словосполучень, до складу яких входять числівники; утворення від кількісних числівників порядкових; читання математичних виразів, записаних цифрами, тощо.

30.Вивчення прислівника Молодші школярі знайомляться з прислівником як ча­стиною мови тільки в 4 класі. Вони дістають перше уявлен­ня про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислів­никами, близькими і протилежними за значенням, практич­но засвоюють правопис найчастіше вживаних прислів­ників. Завдання вчителя під час формування поняття «прислів­ник» полягає в тому, щоб: 1)досягти практичного усвідомлення прислівника як лек­сико-граматичної групи слів; 2)навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови; 3)формувати вміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення; 4)домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників, передба­чених програмою. Формування граматичного поняття «прислівник» почи­нається з виявлення, в цій частині мови трьох, ознак: питан­ня, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв'я­зок з дієсловами. З цією метою вчитель організовує спостереження дітей за лексико-граматичними ознаками слів тихесенький і тихесенько у таких, наприклад, реченнях: Тихесенький вечір на землю спадає (В. Самійленко) і Тихесенько вітер вів (Т. Шевченко). Учні виписують словосполучення з цими словами і визначають, якою частиною мови вони є. Якщо приналежність слова тихесенький до розряду прикметників учням встановити легко, то визначення слова тихесенько як частини мови викликає у них певні труднощі. Виникає питання: Якою ж частиною мови є слово тихесень­ко? Так створюється проблемна ситуація. Вихід з неї буде знайдено в ході евристичної бесіди:

Отже, роблять учні висновок, є слова, які показують ознаку дії і є незмінними. Учитель вводить термін на по­значення слів такого типу — прислівник. У ході подальшої роботи розширюється уявлення дітей про прислівник. Внаслідок виділення прислівників у тек­сті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислів­ники відповідають ще й на питання де? куди? к о л и? пояснюють дієслова, у реченні є другорядними чле­нами. Закріплення одержаних відомостей про прислівник від­бувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:

Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислів­ників.