logo search
семінарське заняття №3

Чеповецька м.Д. Шляхи формування толерантної свідомості серед молоді

Рубрика: Соціум. Наука. Культурa, Педагогіка

Чеповецька Марина Дмитрівна,

студентка ІV курсу

Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут"

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОЇ СВІДОМОСТІ СЕРЕД МОЛОДІ

Хто рухається вперед у знанні, але відстає в моральності, той більше йде назад, аніж вперед Аристотель

Ці слова відомого стародавнього вченого-гуманіста Аристотеля найбільш влучно відображають актуальну проблему сьогодення: проблему взаєморозуміння. Саме взаєморозуміння, ненасильства, а не терпимості, як часто витлумачуть поняття „толерантність". Воно передбачає лише нормальні цивілізовані стосунки між людьми, усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатомірні, а отже, і погляди на цей світ різні, вони не можуть і не повинні зводитися до одноманітності або бути на чиюсь користь [1].

Толерантність є основою демократії, а непорозуміння у поліетнічному, поліконфесійному, полікультурному суспільстві призводить до порушення прав людини, насильства та конфліктів [7]. Втілення в життя гуманістичних ідей милосердя, прав людини, людської гідності й громадянської відповідальності є нині не тільки бажаним із суто етичних міркувань, а й необхідним для прогресу й самого виживання людства [8].

А для чого ще потрібна толерантність? Розглянемо її основні функції.

1. Миротворча - визначає багатовимірюваність середовища та різноманітних поглядів;  забезпечує гармонійне співіснування представників, що відрізняються один від одного за різними ознаками; служить суспільним гарантом недоторканості та ненасильства стосовно різного роду меншин.

2. Регулююча - надає вихід із конфліктних ситуацій; орієнтує стосунки між людьми на дотримання рівноправності, поваги та свободи.

3. Психологічна - забезпечує етнічну та соціальну самоідентифікацію; служить основою для нормалізації психологічної атмосфери в групі, певному прошарку суспільства і суспільства в цілому.

4. Виховна - розвиває співпереживання, вміння правильно та лояльно оцінювати вчинки інших; є зразком організації життєдіяльності у соціумі.

5. Комунікативна - розвиває готовність до спілкування, співробітництва і взаєморозуміння, зокрема із представниками різних груп, іншого світогляду тощо.

6. Функція збереження культури - забезпечує збереження та збагачення культурного досвіду групи, етносу, прошарку суспільства.

7. Феліцитологічна - дозволяє отримати щастя від спілкування з іншими водночас із усвідомленням власної індивідуальності, від визнання групою і суспільством в цілому [6].

Поняття толерантності у різних мовах відрізняється смисловими відтінками, що зумовлено культурними та ментальними особливостями. Наприклад, у французькій цей термін означає повагу до свободи іншого, у китайській - уміння дозволяти, проявляти великодушність, в арабській бути толерантним - означає бути терпимим. Аналізуючи культурну спадщину нашого народу, що ґрунтується на „філософії серця", можна з переконанням засвідчити, що толерантність у сприйнятті українця має співвідноситися з поняттям поваги й любові [1]. Але чи так воно є насправді?

Говорячи про толерантну свідомість серед молоді, маємо на увазі, в першу чергу, толерантність соціальну, яка вже включає у себе релігійну, етнічну, мовну та інші види толерантності.

Будь-якому суспільству властиве розшарування людей за професійними, економічними, мовними, етнічними ознаками, розподіл на „своїх" і „не своїх". Кожен суспільний прошарок має свої цінності, свій образ життя, свої переконання. Система освіти має великий вплив на виховання молоді. Основні її задачі - формування позиції громадянина, соціальної активності, емоційної стійкості, комунікабельності та толерантності.

Варто розуміти: для того, аби бути толерантним, слід переглянути власні життєві принципи. Тільки та людина є толерантною, яка може уявляти себе на місці інших людей, відчувати те, що відчувають вони. Толерантність проявляється у бажанні підтримати, допомогти, не бути осторонь. Є студенти, які затинаються. Існують такі, що соромляться своєї недосконалої мови. Є сором'язливі підлітки. Варто розуміти кожного з них і багатьох подібних. Якщо людина здатна відчувати страх, біль, сором інших, вона не може бути агресивною, а значить, нетерпимою. І навпаки, інтолерантна особистість переконана в тому, що її погляди, спосіб життя, манера поведінки тощо є кращими, ніж у інших. Вона егоїстична, сконцентрована переважно на собі та своїх інтересах, вимоглива, схильна до невиправданої моралізації. Більш того, в інтолерантному суспільстві вплив однієї людини на інших асоціюється із здібністю підкоряти людей своїй волі та владі.

Толерантність - це, в першу чергу, терплячість, вміння спокійно ставитися до інших. А це, насправді, не так вже й легко, враховуючи те, що кожен з нас має свій характер, свої забаганки, улюблені й ненависні справи тощо. З цього приводу згадується нещодавно прочитана притча. Помирає в одному поселенні один аксакал. Прийшли до нього люди попрощатися, та й говорять: „Скажи нам, мудрий старче, як вдалося тобі створити такий лад у родині, що усі сини й невістки, дочки й зяті живуть разом у мирі та злагоді?" Не може вже говорити старий, подають йому папір і олівець, і він довго пише. І коли випав із рук вмираючого аркуш, всі дуже здивувалися простому секретові мудреця: сто разів на листочку було написано одне й те саме слово - терплячість [3].

Толерантна чи інтолерантна поведінка характерна не тільки для окремих особистостей, а й для окремих груп людей. І тут дуже важливий вплив на молодь має оточення, в якому вона знаходиться. Якщо друзів людина обирає собі сама, то те ж саме не можна сказати про оточення у вищому навчальному закладі чи школі, в якому вона проводить у молоді роки більшість свого часу. Викладачі - це певна модель, відповідно до якої молодь формує своє розуміння світу дорослих особистостей, їх спілкування, взаємодію. В толерантному колективі викладачів, якому властива атмосфера поваги, доброзичливості, уважного відношення як до колег, так і учнів, студентів, стає можливою підготовка молоді до безконфліктного, толерантного спілкування взагалі і професійного зокрема. У формуванні толерантного простору основну роль грає керівник освітнього закладу [2].

         За умілих дій працівників освіти у колективі можна сформувати установку на толерантність шляхом умілого вибору варіативних методів навчання. Вони повинні активізувати розвиток толерантності серед молоді, зокрема комунікативної. Викладачам необхідно вести будь-який урок у полілозі, прислухатися до думок студентів, учнів, поважати їхні точки зору і привчати до цього їх однокурсників, однокласників. У сфері полілогічного спілкування особливе місце займає дискусія, яка є незамінною складовою навчання у закладах освіти. Успіх полілогу забезпечується за умов готовності аудиторії до толерантного сприйняття думок інших, уміння проголошувати власну позицію спокійно, без пафосу, коректно, не ображаючи інших учасників розмови, наявності доброзичливого ставлення мовців один до одного, створення викладачем сприятливої атмосфери в аудиторії тощо.

         Ми розглянули толерантне ставлення студентів до думок інших. Інший аспект толерантності молоді - це ставлення до мови, якою розмовляє інший. Як відомо, у кожну групу вишу потрапляють студенти з різних куточків країни, а іноді навіть іноземці. Кожен ріс у своєму середовищі, переймаючи мову свого регіону, свого оточення і своєї родини в першу чергу. Тому обов'язково у будь-якій групі будуть студенти, що розмовляють українською, російською, на суржику української та російської мов, а також інколи і на різноманітних говірках. Є студенти, які говорять швидко (найчастіше - мешканці західних областей України), є й ті, що говорять дуже повільно. Дуже багато людей важко сприймають суржик, а разом із цим - і людину, яка на ньому говорить. За роки навчання у вищому навчальному закладі кожен студент досконало володітиме як державною, так і російською мовами, а суржик майже викоріниться, проте саме толерантні відносини між студентами та студентами і викладачами прискорить цей процес і зробить його безболісним. До того ж, є ще одна проблема, пов'язана з мовою: ми повинні розуміти, що хоча українська і є державною, не всі спілкуються нею у повсякденному житті, і сприймати це спокійно й толерантно, з повагою до співбесідника.

         Ми звернулися до семи вчителів однієї з київських шкіл з проханням оцінити загальний рівень толерантності учнів, з якими їм доводиться працювати. Двоє з них відповіли, що не звертають увагу на те, толерантні учні чи ні, оскільки їхнє завдання - надавати дітям знання. За відповідями 5 педагогів отримали такі результати: 5% учнів мають високий рівень толерантності, 82% - середній і 13% - низький. За високий рівень толерантності ми вважали той, за якого людині притаманні співпереживання, повага, терплячість до інших, їх думок, причому принципи моральної поведінки стають нормою і виконуються нею не задумуючись, проявляються у непримиренності стосовно антигуманних вчинків. Середній рівень характеризували непослідовністю у прояві вищезазначених гуманних якостей: розуміння, поваги, терплячості, справедливості на основі особистих симпатій; наявні знання норм і правил моралі, проте вони тільки фрагментарно виділяються у поведінці людини. Низький рівень толерантності передбачав відчуженість від чужих проблем, байдужість до інших людей, нетерпимість до їх думок, відсутність або низький рівень знань норм та правил моральної поведінки, небажання або неготовність до протистояння негуманності [5].

Варто зазначити, що особливо важко формується толерантність до „іншого", коли мова йде про етнічні, національні та релігійні відмінності. У багатьох вишах навчаються студенти з різних кутків планети, або їхні сім'ї походять зі змішаних родин, і це знаходить прояв у їх зовнішності, міміці, кольорі шкіри, мові, віруваннях тощо. Толерантна людина ніколи не буде насміхатися, принижувати того, хто не такий як інші, або, на її думку, є негарним.

Ми вирішили опитати один з потоків столичного вишу. Це були першокурсники у кількості 80 чоловік. З твердженням „Правильною може бути лише одна релігія" погодилося 27 молодих людей, що складає 33,75% від опитуваних. 34 студенти (42,5%) вважають, що є нації, до яких важко добре ставитися. На питання, чи є вони віруючими людьми, 28 студентів (35%)  відповіли „так", 18 (22,5%) - „ні", ще 34 (42,5%) зазначили, що вагаються. І це невтішні результати.

 „Інший", незрозумілий, новий - це не значить „поганий", „неприйнятний" або „чужий". І найважливішим кроком в процесі формування толерантної свідомості має бути психологічне перетворення „чужого" на „іншого". І не просто „іншого", а саме тим і цікавого. Одним з педагогічних шляхів наближення до „чужого" ​​світу „інших", на наш погляд, є обов'язкове, хоча б найзагальніше, знайомство з різними світовими релігіями, наближення до національного світу народів. До того ж велику допомогу у формуванні толерантності може надати також звернення до світової історії - до тих її епізодів, які свідчать про страшні наслідки інтолерантності, людиноненависництва. А це, наприклад, і релігійні війни середньовіччя, і фашистські звірства в ХХ столітті, і сталінські розправи над цілими народами. Це не просто епізоди історії окремих народів, а події, які є катастрофічними для всього людства. Про ганебні сторінки світової історії повинна знати і пам'ятати кожна культурна людина, адже ті події - ніби той дзвін Хемінгуея, який дзвонить по кожному з нас, який нагадує, до чого може дійти людство, якщо землею не запанує толерантність. Будь-яке обмеження прав людини за національною, расовою, класовою або релігійною ознакою - це дорога до Голокосту, воєн і горя на землі [4].

         Дуже важливим є вчасно звертати увагу навіть на найменші прояви інтолерантності, викорінюючи їх із самого кореня, не бути байдужими. Оскільки, як писав у 30-і рр. ХХ ст. письменник Бруно Ясенський, байдужих треба боятися більше за ворогів, адже тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зради та вбивства. Інтолерантна поведінка студентів чи учнів навряд чи  призведе до зрад і вбивств, проте може дуже покалічити життя людини, з якої насміхаються.

         Хочеться виділити ще один крок у формуванні толерантної свідомості серед молоді - це вивчення світової художньої літератури. На нашу думку, воно провокує пошук у „іншому" „свого", загальнолюдського, спільного для всіх нас. Такі найкращі представники зарубіжної літератури, як Ф. Достоєвський („Злочин і кара"), Є. Євтушенко („Бабин Яр"), А. Рибаков („Важкий пісок"), В. Короленко („Брати Мендель"), О. Пушкін („Кавказький полонений") та багато інших несли в своїх творах ідеї людинолюбства й терпимості, естетично й емоційно впливаючи на читачів. Багато творів, які несуть в собі ідеї толерантності, є програмними, а тому не знадобиться багато „зайвого" часу для того, щоб звернути увагу школярів або студентів і на цю сторону творчості авторів. Поглиблення в „чужий" естетичний світ буде сприйматися як щось особистісно значуще, тому викладання у школах та вишах зарубіжної літератури є дуже важливим для розвитку особистості.

         Але, окрім навчальних закладів, значний час молодь проводить разом із родиною. Приклад батьків та виховання в сім'ї є не менш важливим, аніж формування толерантності у школі чи виші. Діти - це дзеркало стосунків і характерів їхніх батьків. Тому дуже важливо ставитися до дитини толерантно: не ображати, не принижувати, прислухатися до її думок, спілкуватися без сварок і конфліктів, вміти прощати самим і просити вибачення, якщо провинилися. Виховувати на власному прикладі найважче, проте найефективніше.

         Таким чином, нами було розглянуто основні шляхи формування толерантної поведінки серед молоді, яка включає в себе різноманітні грані міжособистісних відносин. А тому і робота з формування толерантної свідомості у студентів і учнів також повинна бути багатогранною й різноспрямованою. Розгляд проблеми формування рис толерантності вказує на її складність, наголошує на великій ролі та значному впливі викладачів та батьків. Наше експериментальне дослідження показало, що рівень сформованості толерантності серед молоді є недостатнім, тому є актуальною робота над його підвищенням. Завдання кожного - домогтися того, аби толерантність стала основою світогляду кожної сучасної людини, як молодого покоління, так і його вчителів.

 Література: