Типологія студентів за їх власними оцінками:

Відмінники-зубрії. Постійно відвідують заняття. Не мають особливих здібностей, але наполегливою працею досягають гарних результатів, дисципліновані. 3 них найчастіше обирають старост.

Відмінники-розумники. Мають високий інтелект, сильну шкільну базу. Можуть своїми запитаннями засмутити викладача. Вважають: "Навіщо ходити на кожне заняття, ми й так розумні". Вчаться за принципом "всього потрошки".

Трудяги. Такі студенти постійно і старанно вчаться, виконують всі вимоги викладачів. Але найчастіше через слабкі розумові здібності мають досить скромні успіхи у навчанні.

Випадкові. Тут може бути дуже широкий спектр ознак. Це і дівчата, які хочуть стати дипломованими дружи­нами, вступили до ВНЗ, щоб попасти у середовище, де можна зробити вигідну "партію". Це і хлопці, які хочуть уникнути призову до армії. Це і ледарі, яких батьки "влаштували" у ВНЗ, щоб вони хоч чимось займалися.

к) Життєві і професійні розчарування.

Нерідко студенти і навіть молоді випускники починають критично ставитись до своєї ситуації життєдіяльності, розчарувавшись у зробленому професійному виборі, віщому навчальному закладі або умовах навчання. Це можуть бути як наслідки дійсних надмірних труднощів або отриманої інформації чи негативного досвіду, а може бути розчарування-захист: причини негараздів криються у самій людині, але визнати це їй не дозволяє система психічних захистів. Незважаючи на те, що викликало відповідну реакцію, така людина дійсно страждає, знижує активність і якість роботи (навчання), потребує психологічної допомоги. Тільки механізми і засоби такої допомоги будуть різними: у першому випадку - усунення зовнішніх перешкод або сприяння новому, більш адекватному вибору, у другому - розкриття справжніх причин переживань, сприяння об'єктивному усвідомленню причин труднощів.

Найбільш типові види таких розчарувань:

- Розчарування у викладачах - всіх або окремих представниках цієї професії. Воно найбільш гостро протікає, якщо викладач раніше надмірно ідеалізовувався студентами. Часто студенти молодших курсів вбачають (хочуть вбачати) у викладачеві взірець досконалості, намагаються його наслідувати. А потім "відкривають", що це жива людина з своїм набором недоліків і слабкостей.

- Розчарування у зробленому професійному виборі. Часто студенти молодших курсів, навіть ті, що зробили свій вибір усвідомлено, стикаючись у вищому навчальному закладі не зі змістом професії, а з окремими, не завжди взаємопов'язаними навчальними предметами, починають думати, що причина тут - у неправильному професійному виборі. На старших курсах така ситуація часто виникає після виробничої практики, коли студент вперше стикається не з теоретичною моделлю професії, а з її реальним перебігом, до того ж, не завжди упорядкованим.

- Розчарування у вищому навчальному закладі, де студент навчається: йому починає здаватись (особливо після фільмів про студентське життя, телевізійних передач типу КВН та ін.), що в інших вузах краща матеріальна база (бібліотеки, побутові умови) , більш компетентні викладачі або студентське життя протікає більш яскраво, цікаво, студенти мають більші можливості (поїхати за кордон на стажування, брати участь у олімпіадах чи спортивних змаганнях, займатись наукової роботою, тощо).

- Розчарування у своїх здібностях до навчання чи до професійної діяльності. Тимчасові труднощі можуть сприйматись студентом як фатальна перешкода його подальшій професійній підготовці, він починає вважати, що інші є більш обдарованими, талановитими, успішними. Такий студент замість збільшення зусиль на подолання цих труднощів знижує рівень домагань, задовольняючись низькими результатами, знижує (часто неадекватно) самооцінку, або взагалі кидає навчання.

- Розчарування у студентській групі або тому мікроколективі, якій був його основним соціальним середовищем. Таке розчарування часто виникає на старших курсах, коли випускники вже готуються до подальшого самостійного життя і тому природно відстороняються від "веселого" студентського життя з його міцними неформальними стосунками. Нерозуміння об'єктивного характеру цього процесу часто призводить до роздратування до тих співкурсників, які хочуть зберегти застарілі форми стосунків, відволікають від занурення студента у навчальний процес, наукову роботу (написання диплому), або роздуми про майбутнє.

- Розчарування у подальших життєвих або професійних перспективах, коли більш-менш упорядковане і визначене студентське життя вже закінчується, а майбутнє здається не дуже оптимістичним. Адже багато студентів лише на останніх курсах починають втрачати ілюзії щодо високого матеріального здобутку від професійної діяльності, отримання життєво необхідних умов і т.д.