Тема 7

Естетичне і фізичне виховання в українській етнопедагогіці

1. Суть естетичного народного виховання, його завдання.

2. Система естетичного виховання і засоби естетичного впливуна особистість у народній педагогіці.

3. Фізичне виховання і його завдання в українській народнійпедагогіці.

4. Аспекти фізичного виховання, його засоби в українськійетнопедагогіці.

5. Козацька система тілесного виховання.

Суть естетичного народного виховання, його завдання

Український народ постійно пропагував гуманістичну ідею - ви­ховання всебічно і гармонійно розвинутої особистості. Необ­хідним компонентом всебічного і гармонійного розвитку він вважав естетичне виховання. Причетність до прекрасного, есте­тичне ставлення до дійсності завжди були характерними для народних поглядів. Народ завжди прагнув бачити своїх дітей красивими і обличчям, і одягом, і думками, і вчинками, і душею, і серцем. Звідси і основне кредо народної педагогіки в галузі естетичного виховання - навчити дітей жити за законами краси і благородства, навчити дітей бачити, розуміти, творити прекрас­не в житті, формувати їхні естетичні ідеали, виробити емоційні відчуття, смак, потяг до прекрасного, пробудити творчі естетичні здібності в різних видах діяльності, сформувати щирі і доброзич­ливі взаємини, виробити красиву технологію людського спілку­вання, сформувати естетичну культуру особистості, чемність, мов­леннєвий етикет, активну позицію до проявів безкультур'я, пору­шення естетичних норм і правил, до збереження народних есте­тичних цінностей, їх глибокого шанування. Це кредо народної педагогіки співзвучне завданням естетичного виховання в умовах

64

65

сьогодення - демократизації, гуманізації нашого суспільства. Цезавдання розвивати почуття прекрасного, формувати високі есте­тичні смаки, уміння розуміти і цінувати прекрасне (твори мисте­цтва, пам'ятки історії та архітектури, красу та багатство приро­ди); бути милосердними до творців естетичних цінностей, твори­ти естетичні цінності. _

Народ постійно відшукував красу, творив її сам, мріяв утвер­дити її в житті, праці, побуті. Сучасників дивують спостережли­вість і гострий розум народу. Так, наприклад, люди дали багато влучних назв рослинам: мати-й-мачуха, Іван-чай, вороняче око, ведмежі вушка, нечесана бариня, кораловий цвіт, братки, марга­ритки, перекотиполе, Петрові батоги, серпоріз, череда, кручені па­ничі, чорнобривці, чобітки, шовкова травка та ін. Насолоджую­чись красою квітів, бачучи в них прикрасу життя, народ гово­рить: «Нема рослини красивішої за квітку». Маючи на увазі естетичну насолоду, народ радить: «Дай другові потримати квіти».

Система естетичного виховання і засоби естетичного впливу на особистість

У центрі уваги народної педагогіки завжди були естетичні по­чуття, естетичні смаки, естетичні потреби, вчинки та дії. Народна педагогіка розглядає естетичне почуття як вище почуття ду­ховної насолоди, яке містить у собі переживання, судження і оцінку, відповідність чи невідповідність об'єкту естетичного ви­ховання загальноприйнятим нормам прекрасного.

Естетичний смак - це здатність оцінювати предмети, явища, ситуації з погляду їх естетичних якостей. Він виражає загальні принципи, художні ідеали, погляди людини.

Естетична потреба пов'язана з духовними запитами особи­стості. З нею пов'язані розуміння суті і змісту прекрасного, умін­ня його оцінити, перетворити естетичні знання в переконання, а переконання - у відповідні вчинки, дії, поведінку.

Народна педагогіка мобілізує всі можливі засоби, методи залу­чення дітей до прекрасного. Процес цей розпочинається з мами­ної колискової пісні, в якій опоетизовується природа, любов і ніжність, людяність і добро, усе красиве.

66

Значний вплив на формування естетичних уподобань дітей мають іграшки, особливо ті, що відзначаються художньою доско­налістю. Цього прагнули народні умільці, виготовляючи їх гар­ними й привабливими. Не випадково у розмові, коли хтось хоче підкреслити особливу красу, то каже: «гарна, як лялька», «одяг­нулась, як лялька», «чепурненька, як іграшка».

Дуже важливим засобом естетичного виховання народна пе­дагогіка вважає слово, мовленнєвий етикет. Це ознака людської краси. Народна педагогіка розглядає усталені норми мовленнєво­го спілкування, дає цінні поради щодо мовленнєвого етикету: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово - виконай його», «Слухай тисячу разів - а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».

Основна вимога мовленнєвого етикету - ввічливість, статеч­ність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників.

Українська народна педагогіка не припускає вживання діть­ми грубих і лайливих слів: «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається». Усі лайливі слова потво­рні і шкідливі. І серед них особливо бридка «матірщина», соро­міцькі слова. А.С. Макаренко застерігав: «Не всі розуміють таку просту, абсолютно очевидну річ, що матірне слово є неприкраше-не, дрібне, бідне й дешеве паскудство, ознака найдикішої, найпер-віснішої культури, - цинічне, соромітницьке, хуліганське запе­речення і нашої пошани до жінки, і нашого шляху до глибокої і справді людської краси».

У мовленнєвому спілкуванні красивим є тільки те, що вкла­дається в рамки пристойних відносин. А тому негарно мовчати, коли треба говорити, і говорити, коли треба мовчати. Про мовчу­нів кажуть: «Мовчить, як пень», «Мовчить, як води в рот на­брав», «За язик не витягнеш». Схвалюючи дітей, які добре воло­діють мовою («За словом у кишеню не полізе»), народна педаго­гіка засуджує порожню балаканину, зайве фальшиве прикрашення мови («Красно говорить, а слухати нічого», «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Бесіди багато, а розуму мало»).

Засобами прилучення до прекрасного є природа і праця. Ес­тетика народу виявлялась у його любові до природи, в умінні насолоджуватись її красою.

У центр уваги дітей народ ставить красу лісу, садка, лугу, поля, квітів, рослин, тварин, життєдайну силу сонця, жита, що

67

половіє, золотисту пшеницю, бджолу-трудівницю, красу людини, красу її вчинків та поведінки, красу неба, красу пір року.

Чинником естетичного виховання народна педагогіка вважаєкрасу побуту, гармонію речей і предметів в оселі, чистоту й охай­ність, які милують око («Хата, хоч і бідненька, але чиста й чепур­ненька, а тому й гарна та веселенька»), зелені насадження йчарівні квіти в хаті та біля хати, упорядковану земельну ділян­ку. Шанобливе ставлення до землі, до природи діти спостерігалипід час роботи дорослих: «Дай же, Боже, час добрий, щоб моякапусточка приймалась і в головки складалась (примовляють запершою розсадиною, на Івана Головатого, 25 травня), щоб моякапусточка була із кореня коренистая і із листу головистая (го­лову собі обіймаючи), щоб не росла високо, а росла широко (при­сідаючи), щоб була туга, як коліно (посадивши і придавившиколіном), щоб була тверда, як камінець, головата як горщик, абіла, як платок (посадивши розсаду, накривали горшком, на гор­шок клали камінці, накривали зверху білою хусткою)». .

Народ-педагог ставив на службу естетичного виховання здо­бутки народної архітектури - естетично привабливі дерев'яні будови з філігранними піддашками, різьбленими сволоками, крон­штейнами; настінні розписи та інші різнокольорові прикраси, створені людським розумом і трудовими руками.

Велике педагогічне значення має участь дітей у вирощуванні квітів, садівництві. До прекрасного молодь прилучалась через народне декоративно-прикладне мистецтво, яке впліталось у по­всякденне життя української родини. Батьки намагалися пе­редати в спадок своїм дітям технологію різьблення, прикрашання одягу, виготовлення художніх виробів з глини, килимарства, тка­цтва, вишивання, кераміки, настінного розпису, художньої оброб-1 ки дерева, скла і металу.

У системі естетичного виховання народна педагогіка чільне місце відводить музиці; народним пісням - ліричним, сімейно-побутовим, трудовим, обрядовим; музично-пісенному фольклору;! пісенно-танцювальним діалогам; гаївкам; веснянкам; хороводам; колядкам; щедрівкам; малюванню; художнім картинам; народ­ному театру; іграм; святам; традиціям і обрядам; самій людсь­кій красі. Народні закони краси і красивого знайшли відобра­ження в численних прислів'ях, приказках, афоризмах, казках, описах, легендах, міфах, усній народній поезії: «Краса до вечора, а доброта до смерті», «Краса обличчя - в красі характеру», «Спочатку

68

помилуйся зовнішністю, а потім зрозумій характер», «На краси­вому обличчі хліб не колоситься», «Видом богиня, а серцем відь­ма», «З красою в ліс за дровами не ходять», «Краса людських серед людей мандрує».

Фізичне виховання і його завдання в українській народній педагогіці

Народна педагогіка розглядає естетичне виховання у взаємозв'я­зку з іншими засобами формування особистості («Здоров'я, розум і сопілка - мудра спілка», «Як музика іскриста, то й душа чиста»). Однією з найдавніших і найважливіших складових ціле­спрямованого впливу на особистість є фізичне виховання. Гост­рий розум народу швидко збагнув, що фізичне виховання зміц­нює здоров'я, сприяє подовженню працездатності, довголіттю, ви­робленню позитивних вольових і моральних якостей людини: «Здоров'я - всьому голова», «Доки здоров'я служить, то людина не тужить», «Коли б голова здорова, то будуть воли і корови».

Народ постійно стверджував, що «дві речі знаходять свою цінність після їх втрати — це молодість і здоров'я».

Мета фізичного виховання диктується реальною потребою кожної людини бути здоровою, сильною, загартованою, сприт­ною, витривалою («Де сила, там і міць», «Коли нема сили, то й світ немилий»). Усе це завжди було предметом постійного пік­лування народу. У народних прислів'ях, приказках, епосах, каз­ках оспівується ідеал фізично загартованого, сміливого і сильно­го героя, людини-богатиря. У народній педагогіці чітко визначе­но мету фізичного виховання:

1. зміцнення здоров'я і сприяння правильному фізичному роз­витку;

2. підготовка людини до фізичної праці та захисту Вітчизни;

3. виховання таких вкрай необхідних життєвих якостей, як сила,витривалість, спритність, швидкість тощо.

Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшла висновку, що нормальний фізичний розвиток дитини сприяє виробленню таких важливих рис, як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, потяг до праці, впевненість у своїх можливо­стях, оптимізм, колективізм, здатність до переборення труднощів,

69

витривалість, готовність переносити холод і спеку, погодні й жит­тєві негоди. У народній педагогіці фізична сила людини поєдну­ється з її моральною довершеністю. Богатирі Ілля Муромець, Кирило Кожум'яка, Добриня Микитич, Микула Селянинович, Котигорошко на перше місце ставлять громадські справи, бо­рються зі злом, відстоюють інтереси народу. Тому народ їм зав­жди симпатизує. В українському епосі богатирями були й жін­ки. Відомими є такі образи жінок-богатирок: Настасія Микулич-на - дружина богатиря Добрині, Настасія-королівна - дружина богатиря Дуная, Маруся - козацька дочка. Це переконливо свід­чить про однаковий підхід народної педагогіки до фізичного ви­ховання юнаків і дівчат.

У тісному взаємозв'язку розглядає народна педагогіка фізич­ну і розумову діяльність. Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність людини, її працездатність («Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє», «У здоровому тілі -здоровий дух», «Щоб працювати, треба силу мати»).

Фізичне народне виховання передбачало знання і дотримання людиною методів лікування («Тримай голову в холоді, а ноги в теплі», «Пропотієш, і жар пройде»), основ санітарії і особистої гі­гієни, загартування організму, розвиток рухової активності, засто­сування народної медицини, знання свого організму, уміння нада­ти першу медичну допомогу, уміння володіти і керувати собою.

Аспекти фізичного виховання, його засоби в українській етнопедагогіиі

Народна педагогіка визначає такі аспекти фізичного виховання:

1. піклування про здоров'я дитини до її народження;

2. піклування про здоров'я, розвиток дитини по її народженню,розвиток її рухової активності («Росте як на дріжджах», «Ро­сте, як качка на воді», «Як дитина бігає і грається, то їй здоро­в'я усміхається»), прищеплення елементарних гігієнічних на­вичок, систематичне купання. В Україні поширений був зви­чай класти в першу купіль квіти і трави, висловлюючи маля­тку добрі побажання. Так, у купіль хлопчика клали любисток(щоб любили), гілочку дуба (щоб був міцний, як дуб), а такожбарвінок (щоб довго жив), чорнобривець (щоб був чорнобровий),

а в купіль дівчинки - ромашку (щоб була рум'яна), кали­ну (щоб красна була), гілочку вишні (щоб гарна була), любисток (щоб люб'язна була);

3) застосування природних і спеціальних (штучних) засобів фі­зичного виховання.

Природні засоби: сонце, повітря, вода, харчування, рух, відпо­чинок, одяг, чистота, охайність («Будь здоровий, як вода», «Люди часто хворіють, бо глядітись не вміють», «Тяжку хворобу лікує добре харчування»).

Штучні засоби: рухливі ігри, спортивні поєдинки, силові зма­гання і випробування, плавання, забава, вільні рухи на свіжому повітрі, режим, розваги, свята, гімнастика, гартування тіла, побу­тові умови.

Народна педагогіка вважає, що сила проявляється й розвива­ється в праці («Без діла псується сила», «Без діла сидіти, то можна й одубіти», «Щоб працювати, треба силу мати»).

Козацька система тілесного виховання

Заслуговує на увагу цілісна система тіловиховання (фізичного виховання) доби козацтва в Україні. Історики зазначають, що козаки були високими на зріст і надзвичайно сильними. Вони прагнули розвивати в собі богатирську силу і дух, у чому домага­лися вражаючих успіхів. Козаки проявляли міцний фізичний гарт, високу техніку самооборони в таких ризикованих видах діяльності, як лови, змагання зі стихійними силами природи. Козаки влітку спали просто зоряного неба, вони ґрунтовно зна­ли народну медицину і її рецепти. Козаки, маючи міцне здоро­в'я, майже не знали хвороб. У січових і козацьких школах пере­хід з одного класу в інший супроводжувався народними дитячи­ми забавами, іграми, фізичними вправами.

У школах хлопчиків учили молитися Богу, добре триматись у сідлі, рубати шаблею і відбиватися, влучно стріляти з рушниці, добре списом колоти. Важливе місце належало також форму­ванню в учнів уміння плавати, веслувати, керувати човном, пере­ховуватися від ворога під водою.

На свята народного календаря влаштовували змагання на силу, спритність, прудкість, винахідливість, точність влучення в

70

71

ціль тощо. Традиційними були різноманітні змагання на конях. Козацька молодь систематично розвивала природні задатки, удо­сконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різних ви­дах змагань і боротьби.

Існувала ціла система відбору і вишколу молодих людей для козацької служби. Досвідчені козаки, козацька старшина уваж­но і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли загартованість і витривалість новобранців у спеку і холод, дощ, сніг і інші стани погоди. До тих, хто хотів бути козаком, висувалися вимоги -бути сильною, вольовою, вільною, мужньою людиною; володіти рідною мовою, присягнути на вірність Україні, сповідувати хрис­тиянську віру. Козаки створили спеціальні фізичні і психофізич­ні вправи, спрямовані на самопізнання і саморозвиток, тілесне, психофізичне і моральне вдосконалення.

Фізично розвинені козаки володіли різними видами зброї (рушниця, мушкет, шабля, спис, аркан) і своїм тілом. Вінниць­кий полковник Іван Богун заслужено вважався кращим фехту­вальником Європи: він по-лицарськи бився двома шаблями в руках, перемагаючи в бою відразу кількох противників. У бага­тьох країнах Європи й Азії славилось високе мистецтво козаків вести наступальні й оборонні бої, створювати неприступні для ворога табори, споруди з дерева, землі і каміння.

Іноземці свідчили, що козаки могли «кулею гасити свічку». Популярною у козаків була система единоборств. Найвідоміша становить основу козацького танку гопак.

Відомими є козацькі системи боротьби «гойдок» (призначена для розвідників-пластунів, ніби «приклеювання» до суперника, повторення всіх його рухів), «спас» (оборонний характер, філіг­ранне відпрацювання блокування дій супротивника). Педагогі­чний потенціал мало й козацьке характерництво, пов'язане з розвитком внутрішніх сил, можливостей, здібностей, енергії, во­лодінням екстрасенсорикою, чаклунством, умінням впливати на психіку ворога, «заворожувати» його, вивідувати військові таєм­ниці. Характерники вміли залякати ворога, навіяти йому інфор­мацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода. Вороги нерідко вірили, що козаки могли брати голими руками розпечені ядра, обминати кулі тощо. Є наукова інформація про те, що козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає» (бо­льові удари не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували

72

внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника.

Ці дивовижні факти визнає сучасна наука, хоча переконливе їх пояснення і обґрунтування належить майбутньому.

Постійно самовдосконалюючись, козаки, зокрема, оволодіва­ли специфічними вправами, доводячи невичерпні можливості свого організму. Академік Д. Яворницький писав про козаць­ких велетнів тіла і духу, зокрема, про «козарлюгу Васюринсько-го, який «тільки дихне, як від того подиху людина падала з ніг». Тілесне і психофізичне загартування козаків було складовою різнобічного виховання козацької молоді. Завдання дослідни­ків сьогодення - за кодом, закладеним у комплексах вправ, тре­нувань, змагань, видах боротьби, відтворити козацьку гімнасти­ку, динаміку форм, структуру рухів, а також інші невідомі ком­поненти цілісної системи козацького вдосконалення і самовдос­коналення.

Значення фізичного виховання в народній педагогіці зумовлю­ється його вагомим внеском у зміцнення підростаючого поколін­ня, його фізичного розвитку, збільшення тривалості життя, фор­мування в молоді найважливіших морально-вольових якостей.

Література для самостійного опрацювання

1. Воропай О. Звичаї нашого народу. - К., 1991.

2. Измайлов А.Э. Народная педагогика. - М., 1991.

3. Летіла сорока по зеленім гаю (українські народні ігри). - К., 1990.

4. Приступа Б.Н., Пилат B.C. Традиції української національної фіз­культури. - Л., 1991.

5. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1997.

6. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Вибрані твори. - К., 1977.

7. Сявавко Є.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку.-К., 1974.

Контрольні запитання і завдання

1. Розкрийте суть і завдання фізичного виховання в українській етно­педагогіці.

2. Які народні ігри ви знаєте?

3. Які народні засоби естетичного впливу в українській етнопедагогіці?

4. Підберіть народні прислів'я про здоров'я та красу людини.

73