Тема 7
Естетичне і фізичне виховання в українській етнопедагогіці
Суть естетичного народного виховання, його завдання.
Система естетичного виховання і засоби естетичного впливуна особистість у народній педагогіці.
Фізичне виховання і його завдання в українській народнійпедагогіці.
Аспекти фізичного виховання, його засоби в українськійетнопедагогіці.
Козацька система тілесного виховання.
Суть естетичного народного виховання, його завдання
Український народ постійно пропагував гуманістичну ідею - виховання всебічно і гармонійно розвинутої особистості. Необхідним компонентом всебічного і гармонійного розвитку він вважав естетичне виховання. Причетність до прекрасного, естетичне ставлення до дійсності завжди були характерними для народних поглядів. Народ завжди прагнув бачити своїх дітей красивими і обличчям, і одягом, і думками, і вчинками, і душею, і серцем. Звідси і основне кредо народної педагогіки в галузі естетичного виховання - навчити дітей жити за законами краси і благородства, навчити дітей бачити, розуміти, творити прекрасне в житті, формувати їхні естетичні ідеали, виробити емоційні відчуття, смак, потяг до прекрасного, пробудити творчі естетичні здібності в різних видах діяльності, сформувати щирі і доброзичливі взаємини, виробити красиву технологію людського спілкування, сформувати естетичну культуру особистості, чемність, мовленнєвий етикет, активну позицію до проявів безкультур'я, порушення естетичних норм і правил, до збереження народних естетичних цінностей, їх глибокого шанування. Це кредо народної педагогіки співзвучне завданням естетичного виховання в умовах
64
65
сьогодення - демократизації, гуманізації нашого суспільства. Цезавдання розвивати почуття прекрасного, формувати високі естетичні смаки, уміння розуміти і цінувати прекрасне (твори мистецтва, пам'ятки історії та архітектури, красу та багатство природи); бути милосердними до творців естетичних цінностей, творити естетичні цінності. _
Народ постійно відшукував красу, творив її сам, мріяв утвердити її в житті, праці, побуті. Сучасників дивують спостережливість і гострий розум народу. Так, наприклад, люди дали багато влучних назв рослинам: мати-й-мачуха, Іван-чай, вороняче око, ведмежі вушка, нечесана бариня, кораловий цвіт, братки, маргаритки, перекотиполе, Петрові батоги, серпоріз, череда, кручені паничі, чорнобривці, чобітки, шовкова травка та ін. Насолоджуючись красою квітів, бачучи в них прикрасу життя, народ говорить: «Нема рослини красивішої за квітку». Маючи на увазі естетичну насолоду, народ радить: «Дай другові потримати квіти».
Система естетичного виховання і засоби естетичного впливу на особистість
У центрі уваги народної педагогіки завжди були естетичні почуття, естетичні смаки, естетичні потреби, вчинки та дії. Народна педагогіка розглядає естетичне почуття як вище почуття духовної насолоди, яке містить у собі переживання, судження і оцінку, відповідність чи невідповідність об'єкту естетичного виховання загальноприйнятим нормам прекрасного.
Естетичний смак - це здатність оцінювати предмети, явища, ситуації з погляду їх естетичних якостей. Він виражає загальні принципи, художні ідеали, погляди людини.
Естетична потреба пов'язана з духовними запитами особистості. З нею пов'язані розуміння суті і змісту прекрасного, уміння його оцінити, перетворити естетичні знання в переконання, а переконання - у відповідні вчинки, дії, поведінку.
Народна педагогіка мобілізує всі можливі засоби, методи залучення дітей до прекрасного. Процес цей розпочинається з маминої колискової пісні, в якій опоетизовується природа, любов і ніжність, людяність і добро, усе красиве.
66
Значний вплив на формування естетичних уподобань дітей мають іграшки, особливо ті, що відзначаються художньою досконалістю. Цього прагнули народні умільці, виготовляючи їх гарними й привабливими. Не випадково у розмові, коли хтось хоче підкреслити особливу красу, то каже: «гарна, як лялька», «одягнулась, як лялька», «чепурненька, як іграшка».
Дуже важливим засобом естетичного виховання народна педагогіка вважає слово, мовленнєвий етикет. Це ознака людської краси. Народна педагогіка розглядає усталені норми мовленнєвого спілкування, дає цінні поради щодо мовленнєвого етикету: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово - виконай його», «Слухай тисячу разів - а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».
Основна вимога мовленнєвого етикету - ввічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників.
Українська народна педагогіка не припускає вживання дітьми грубих і лайливих слів: «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається». Усі лайливі слова потворні і шкідливі. І серед них особливо бридка «матірщина», сороміцькі слова. А.С. Макаренко застерігав: «Не всі розуміють таку просту, абсолютно очевидну річ, що матірне слово є неприкраше-не, дрібне, бідне й дешеве паскудство, ознака найдикішої, найпер-віснішої культури, - цинічне, соромітницьке, хуліганське заперечення і нашої пошани до жінки, і нашого шляху до глибокої і справді людської краси».
У мовленнєвому спілкуванні красивим є тільки те, що вкладається в рамки пристойних відносин. А тому негарно мовчати, коли треба говорити, і говорити, коли треба мовчати. Про мовчунів кажуть: «Мовчить, як пень», «Мовчить, як води в рот набрав», «За язик не витягнеш». Схвалюючи дітей, які добре володіють мовою («За словом у кишеню не полізе»), народна педагогіка засуджує порожню балаканину, зайве фальшиве прикрашення мови («Красно говорить, а слухати нічого», «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Бесіди багато, а розуму мало»).
Засобами прилучення до прекрасного є природа і праця. Естетика народу виявлялась у його любові до природи, в умінні насолоджуватись її красою.
У центр уваги дітей народ ставить красу лісу, садка, лугу, поля, квітів, рослин, тварин, життєдайну силу сонця, жита, що
67
половіє, золотисту пшеницю, бджолу-трудівницю, красу людини, красу її вчинків та поведінки, красу неба, красу пір року.
Чинником естетичного виховання народна педагогіка вважаєкрасу побуту, гармонію речей і предметів в оселі, чистоту й охайність, які милують око («Хата, хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, а тому й гарна та веселенька»), зелені насадження йчарівні квіти в хаті та біля хати, упорядковану земельну ділянку. Шанобливе ставлення до землі, до природи діти спостерігалипід час роботи дорослих: «Дай же, Боже, час добрий, щоб моякапусточка приймалась і в головки складалась (примовляють запершою розсадиною, на Івана Головатого, 25 травня), щоб моякапусточка була із кореня коренистая і із листу головистая (голову собі обіймаючи), щоб не росла високо, а росла широко (присідаючи), щоб була туга, як коліно (посадивши і придавившиколіном), щоб була тверда, як камінець, головата як горщик, абіла, як платок (посадивши розсаду, накривали горшком, на горшок клали камінці, накривали зверху білою хусткою)». .
Народ-педагог ставив на службу естетичного виховання здобутки народної архітектури - естетично привабливі дерев'яні будови з філігранними піддашками, різьбленими сволоками, кронштейнами; настінні розписи та інші різнокольорові прикраси, створені людським розумом і трудовими руками.
Велике педагогічне значення має участь дітей у вирощуванні квітів, садівництві. До прекрасного молодь прилучалась через народне декоративно-прикладне мистецтво, яке впліталось у повсякденне життя української родини. Батьки намагалися передати в спадок своїм дітям технологію різьблення, прикрашання одягу, виготовлення художніх виробів з глини, килимарства, ткацтва, вишивання, кераміки, настінного розпису, художньої оброб-1 ки дерева, скла і металу.
У системі естетичного виховання народна педагогіка чільне місце відводить музиці; народним пісням - ліричним, сімейно-побутовим, трудовим, обрядовим; музично-пісенному фольклору;! пісенно-танцювальним діалогам; гаївкам; веснянкам; хороводам; колядкам; щедрівкам; малюванню; художнім картинам; народному театру; іграм; святам; традиціям і обрядам; самій людській красі. Народні закони краси і красивого знайшли відображення в численних прислів'ях, приказках, афоризмах, казках, описах, легендах, міфах, усній народній поезії: «Краса до вечора, а доброта до смерті», «Краса обличчя - в красі характеру», «Спочатку
68
помилуйся зовнішністю, а потім зрозумій характер», «На красивому обличчі хліб не колоситься», «Видом богиня, а серцем відьма», «З красою в ліс за дровами не ходять», «Краса людських серед людей мандрує».
Фізичне виховання і його завдання в українській народній педагогіці
Народна педагогіка розглядає естетичне виховання у взаємозв'язку з іншими засобами формування особистості («Здоров'я, розум і сопілка - мудра спілка», «Як музика іскриста, то й душа чиста»). Однією з найдавніших і найважливіших складових цілеспрямованого впливу на особистість є фізичне виховання. Гострий розум народу швидко збагнув, що фізичне виховання зміцнює здоров'я, сприяє подовженню працездатності, довголіттю, виробленню позитивних вольових і моральних якостей людини: «Здоров'я - всьому голова», «Доки здоров'я служить, то людина не тужить», «Коли б голова здорова, то будуть воли і корови».
Народ постійно стверджував, що «дві речі знаходять свою цінність після їх втрати — це молодість і здоров'я».
Мета фізичного виховання диктується реальною потребою кожної людини бути здоровою, сильною, загартованою, спритною, витривалою («Де сила, там і міць», «Коли нема сили, то й світ немилий»). Усе це завжди було предметом постійного піклування народу. У народних прислів'ях, приказках, епосах, казках оспівується ідеал фізично загартованого, сміливого і сильного героя, людини-богатиря. У народній педагогіці чітко визначено мету фізичного виховання:
зміцнення здоров'я і сприяння правильному фізичному розвитку;
підготовка людини до фізичної праці та захисту Вітчизни;
виховання таких вкрай необхідних життєвих якостей, як сила,витривалість, спритність, швидкість тощо.
Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшла висновку, що нормальний фізичний розвиток дитини сприяє виробленню таких важливих рис, як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, колективізм, здатність до переборення труднощів,
69
витривалість, готовність переносити холод і спеку, погодні й життєві негоди. У народній педагогіці фізична сила людини поєднується з її моральною довершеністю. Богатирі Ілля Муромець, Кирило Кожум'яка, Добриня Микитич, Микула Селянинович, Котигорошко на перше місце ставлять громадські справи, борються зі злом, відстоюють інтереси народу. Тому народ їм завжди симпатизує. В українському епосі богатирями були й жінки. Відомими є такі образи жінок-богатирок: Настасія Микулич-на - дружина богатиря Добрині, Настасія-королівна - дружина богатиря Дуная, Маруся - козацька дочка. Це переконливо свідчить про однаковий підхід народної педагогіки до фізичного виховання юнаків і дівчат.
У тісному взаємозв'язку розглядає народна педагогіка фізичну і розумову діяльність. Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність людини, її працездатність («Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє», «У здоровому тілі -здоровий дух», «Щоб працювати, треба силу мати»).
Фізичне народне виховання передбачало знання і дотримання людиною методів лікування («Тримай голову в холоді, а ноги в теплі», «Пропотієш, і жар пройде»), основ санітарії і особистої гігієни, загартування організму, розвиток рухової активності, застосування народної медицини, знання свого організму, уміння надати першу медичну допомогу, уміння володіти і керувати собою.
Аспекти фізичного виховання, його засоби в українській етнопедагогіиі
Народна педагогіка визначає такі аспекти фізичного виховання:
піклування про здоров'я дитини до її народження;
піклування про здоров'я, розвиток дитини по її народженню,розвиток її рухової активності («Росте як на дріжджах», «Росте, як качка на воді», «Як дитина бігає і грається, то їй здоров'я усміхається»), прищеплення елементарних гігієнічних навичок, систематичне купання. В Україні поширений був звичай класти в першу купіль квіти і трави, висловлюючи малятку добрі побажання. Так, у купіль хлопчика клали любисток(щоб любили), гілочку дуба (щоб був міцний, як дуб), а такожбарвінок (щоб довго жив), чорнобривець (щоб був чорнобровий),
а в купіль дівчинки - ромашку (щоб була рум'яна), калину (щоб красна була), гілочку вишні (щоб гарна була), любисток (щоб люб'язна була);
3) застосування природних і спеціальних (штучних) засобів фізичного виховання.
Природні засоби: сонце, повітря, вода, харчування, рух, відпочинок, одяг, чистота, охайність («Будь здоровий, як вода», «Люди часто хворіють, бо глядітись не вміють», «Тяжку хворобу лікує добре харчування»).
Штучні засоби: рухливі ігри, спортивні поєдинки, силові змагання і випробування, плавання, забава, вільні рухи на свіжому повітрі, режим, розваги, свята, гімнастика, гартування тіла, побутові умови.
Народна педагогіка вважає, що сила проявляється й розвивається в праці («Без діла псується сила», «Без діла сидіти, то можна й одубіти», «Щоб працювати, треба силу мати»).
Козацька система тілесного виховання
Заслуговує на увагу цілісна система тіловиховання (фізичного виховання) доби козацтва в Україні. Історики зазначають, що козаки були високими на зріст і надзвичайно сильними. Вони прагнули розвивати в собі богатирську силу і дух, у чому домагалися вражаючих успіхів. Козаки проявляли міцний фізичний гарт, високу техніку самооборони в таких ризикованих видах діяльності, як лови, змагання зі стихійними силами природи. Козаки влітку спали просто зоряного неба, вони ґрунтовно знали народну медицину і її рецепти. Козаки, маючи міцне здоров'я, майже не знали хвороб. У січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, фізичними вправами.
У школах хлопчиків учили молитися Богу, добре триматись у сідлі, рубати шаблею і відбиватися, влучно стріляти з рушниці, добре списом колоти. Важливе місце належало також формуванню в учнів уміння плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою.
На свята народного календаря влаштовували змагання на силу, спритність, прудкість, винахідливість, точність влучення в
70
71
ціль тощо. Традиційними були різноманітні змагання на конях. Козацька молодь систематично розвивала природні задатки, удосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різних видах змагань і боротьби.
Існувала ціла система відбору і вишколу молодих людей для козацької служби. Досвідчені козаки, козацька старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли загартованість і витривалість новобранців у спеку і холод, дощ, сніг і інші стани погоди. До тих, хто хотів бути козаком, висувалися вимоги -бути сильною, вольовою, вільною, мужньою людиною; володіти рідною мовою, присягнути на вірність Україні, сповідувати християнську віру. Козаки створили спеціальні фізичні і психофізичні вправи, спрямовані на самопізнання і саморозвиток, тілесне, психофізичне і моральне вдосконалення.
Фізично розвинені козаки володіли різними видами зброї (рушниця, мушкет, шабля, спис, аркан) і своїм тілом. Вінницький полковник Іван Богун заслужено вважався кращим фехтувальником Європи: він по-лицарськи бився двома шаблями в руках, перемагаючи в бою відразу кількох противників. У багатьох країнах Європи й Азії славилось високе мистецтво козаків вести наступальні й оборонні бої, створювати неприступні для ворога табори, споруди з дерева, землі і каміння.
Іноземці свідчили, що козаки могли «кулею гасити свічку». Популярною у козаків була система единоборств. Найвідоміша становить основу козацького танку гопак.
Відомими є козацькі системи боротьби «гойдок» (призначена для розвідників-пластунів, ніби «приклеювання» до суперника, повторення всіх його рухів), «спас» (оборонний характер, філігранне відпрацювання блокування дій супротивника). Педагогічний потенціал мало й козацьке характерництво, пов'язане з розвитком внутрішніх сил, можливостей, здібностей, енергії, володінням екстрасенсорикою, чаклунством, умінням впливати на психіку ворога, «заворожувати» його, вивідувати військові таємниці. Характерники вміли залякати ворога, навіяти йому інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода. Вороги нерідко вірили, що козаки могли брати голими руками розпечені ядра, обминати кулі тощо. Є наукова інформація про те, що козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає» (больові удари не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували
72
внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника.
Ці дивовижні факти визнає сучасна наука, хоча переконливе їх пояснення і обґрунтування належить майбутньому.
Постійно самовдосконалюючись, козаки, зокрема, оволодівали специфічними вправами, доводячи невичерпні можливості свого організму. Академік Д. Яворницький писав про козацьких велетнів тіла і духу, зокрема, про «козарлюгу Васюринсько-го, який «тільки дихне, як від того подиху людина падала з ніг». Тілесне і психофізичне загартування козаків було складовою різнобічного виховання козацької молоді. Завдання дослідників сьогодення - за кодом, закладеним у комплексах вправ, тренувань, змагань, видах боротьби, відтворити козацьку гімнастику, динаміку форм, структуру рухів, а також інші невідомі компоненти цілісної системи козацького вдосконалення і самовдосконалення.
Значення фізичного виховання в народній педагогіці зумовлюється його вагомим внеском у зміцнення підростаючого покоління, його фізичного розвитку, збільшення тривалості життя, формування в молоді найважливіших морально-вольових якостей.
Література для самостійного опрацювання
Воропай О. Звичаї нашого народу. - К., 1991.
Измайлов А.Э. Народная педагогика. - М., 1991.
Летіла сорока по зеленім гаю (українські народні ігри). - К., 1990.
Приступа Б.Н., Пилат B.C. Традиції української національної фізкультури. - Л., 1991.
Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1997.
Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Вибрані твори. - К., 1977.
Сявавко Є.І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку.-К., 1974.
Контрольні запитання і завдання
Розкрийте суть і завдання фізичного виховання в українській етнопедагогіці.
Які народні ігри ви знаєте?
Які народні засоби естетичного впливу в українській етнопедагогіці?
Підберіть народні прислів'я про здоров'я та красу людини.
73
- Тема 1. Загальні основи української етнопедагогіки 8
- Тема 3. Виховний ідеал української народної педагогіки 28
- Тема 1
- 4. Українське народне навчання
- 5. Українська педагогічна деонтологія
- Тема 2
- Самовиховання в житті людини
- Тема 4
- Тема 5
- Тема 6
- Тема 7
- Тема 8
- Тема 9
- Тема 10
- Тема 1 1
- Тема 12
- Тема 1 з
- Тема 1 4
- Василь Сухомлинський
- Тема 1. Українська народна педагогіка (етнопедагогіка) - сукупне педагогічне знання і виховний досвід народу Тема 2. Сім'я, проблеми батьків і дітей в українській народній педагогіці