1.Основні методологічні принципи наукових досліджень.
Багатоплановість сучасної науки, перехід до ринкових відносин, перебудова статистичної звітності, перегляд соціально-економічних показників нині ставить нові вимоги до методичних особливостей дослідження закономірностей і законів розвитку
Вивчення цих процесів можливе лише за допомогою наукових методів, підходів та прийомів дослідження, передусім загальнонаукових, які дозволяють збагнути суть процесів, явищ та об‘єктів в цілому. Для туриста, як і для будь-якого іншого дослідника, характерні такі шляхи пізнання реальної дійсності: спостереження та вимірювання характеристики процесів і явищ; класифікація об‘єктів дослідження; вироблення наукової думки; відкриття нових принципів, закономірностей, створення теорії; розв’язання створених проблем та визначення шляхів практичного застосування одержаних результатів.
Для пізнання наукових явищ і процесів здійснюють спеціальні дослідження. Дослідження –це вивчення за допомогою певних методів та підходів суті явищ і процесів з метою більш раціональної цілеспрямованої діяльності в матеріальному й не¬матеріальному виробництві, тобто дослідження - це процес пізнання суті явищ.
Аналіз і синтез емпіричної інформації, інтерпретація результатів її обробки - головні ланки всього наукового дослідницького процесу. Для вивчення певного об'єкта, розв'язання тієї чи іншої проблеми є оптимальний набір методів дослідження. Сукупність наукових методів і засобів пізнання становить методологію науки, визначає її спрямування й конкретні результати.
Методологія - це стратегія наукового пізнання. І тому в тій чи іншій науці потрібно розрізняти основні методологічні принципи до¬сліджень, які виділяють цю науку серед інших. Принцип - основне вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду. Він вступає як перше і абстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань: якщо в основу теорії покладено тільки одну ідею, то принципів, які її відображають, може бути кілька. В географії виділяються такі основні методологічні принципи досліджень: територіальності, комплексності, регіональної цілісності, системності, скологічності, історизму, картографування тощо.
Принцип територіальності передбачає вивчення типу просторо¬вого групування ресурсів і природокористування, а також форм мате¬ріалізації виробничого процесу иа території регіону й характеру жит¬тєдіяльності населення з його соціально-культурними, національними та духовними інтересами й потребами.
Територіальність випливає з просторової парадигми, яка міцно ввійшла в географічну науку, дала змогу ввести нові категорії у класи¬чну географію, вивести цю давню й вічно молоду науку із методологі¬чної ізоляції й розширити погляд на світ, відкрити широкі можливості для консолідації географічних дисциплін і самих географів. Територі¬альність - властивість, яку досліджує географія, багатопланове по¬няття, складова частина структурності гєооб'екта. Цей принцип пе¬редбачає вивчення сукупності факторів регіонального розвитку, пі¬знання загальних закономірностей розміщення продуктивних сил. роз¬робку принципів регіональної політики на перспективу з метою підтовки проекту формування раціональних територіальних пропорції!.
Територіальність передбачає вивчення просторової диференціа¬ції об'єктів, що досліджуються. Територіальна диференціація пов'язана з двома антиномічними поняттями - концентрацією та дисперсією. Територіальна концентрація - насамперед переважаючий розвиток і зосередження структурних елементів на окремих територіях. Якщо розміщення виражає абсолютні величини територіального розподілу, то концентрація- відносні, тобто їх значення відносно всієї сукупності. Важливою властивістю концентрації є насиченість ареалу, тобто формальна інтенсивність або щільність.
Матеріальні умови життєдіяльності населення завжди територіальні. Середовище людського буття являє собою той ареал або те місце де поєднання простих моментів праці реалізується в конкретних матеріальних та історичних умовах, які мають чітку територіальну вираженість. Отже, територія як середовище життєдіяльності людини яв¬ляє собою цілісну сукупність умов життя людей - природних, соціа¬льно-економічних, матеріально-технічних тощо. Тому територіальний аспект вивчення є домінуючим, придатним для комплексного підходу, оскільки саме на території відбувається фокусування процесів взаємо¬дії компонентів у соціально-гсографічному просторі. Суть принципу територіальності полягає в тому, що кожному типу соціально-економічної діяльності властиві і своя територіальна організація, і свій відповідно організований простір.
Принцип комплексності трактується неоднозначно. Наприклад, у господарський практиці комплексність розуміють як забезпечення пропорційного та збалансованого розвитку регіону. Комплексність, як вважають деякі вчені, передбачає відображення в прогнозі всіх основ¬них завдань розвитку регіону в їх взаємозв'язку й взаємовпливі - еко¬номічних, соціальних, демографічних і екологічних.
Під комплексністю слід розуміти взаємообумовлений і пропор¬ційно взаємопов'язаний розвиток геосистеми як єдиного цілого, який забезпечує поєднання всіх підсистем і елементів. Комплексність орга¬нічно поєднує всі аспекти проблем функціонування регіональних ком¬плексів як цілісних систем - економічних, соціальних, науково-технічних, природних, екологічних та ін.
Як відомо, поняття "комплексність" (зв'язок, поєднання) означає насамперед взаємозв'язок елементів, явищ, які складають одне ціле. Завданням комплексності розвитку є також забезпечення раціональної розмірності між структурними елементами. Вона відбиває, з одного боку, взаємозв'язок і взаємообумовленість поєднання елементів, а з іншого - раціональність структури й оптимальну узгодженість складо¬вих елементів і підсистем.
Основними ознаками комплексності соціально-, економіко-географічного розвитку геосистем, які визначають тенденції та напря¬ми її розвитку, є:
• взаємообумовлене поєднання структурних елементів і пропорцій¬но взаємопов'язаний розвиток усіх підсистем; узгодженість еко¬номічних, соціальних і екологічних процесів і явищ; всебічність розвитку регіонів як територіальних суспільних сис¬тем;
• гармонійність розвитку, яка виражається в узгодженості й відпо-відності компонентів один одному, в оптимальній розмірності складових елементів певної пропорційності й взаємопов'язаності підсистем;
• збалансованість пропорцій і ресурсів;
• ефективне використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу.
Оптимізація взаємодії суспільства й природи на основі додержан¬ня екологічної рівноваги, раціонального природокористування відбу¬вається виходячи з єдності, взаємозалежності всіх компонентів приро¬дного середовища, з урахуванням диверсифікації структури господар¬ства регіону, характеру впливу на довкілля технологій, що застосову¬ються. Тому регіональна комплексність постає як певний взаємо¬зв'язок між різними елементами господарства регіону, що багато в чому забезпечується раціональним використанням його природних ресурсів, створеної інфраструктури, трудових ресурсів і кваліфікова¬них кадрів, історико-культурних надбань, науково-технічного потен¬ціалу.
Реалізуючись у системі тери¬торіального поділу та інтеграції праці, комплексність сприяє раціона¬льному поєднанню галузей і ефективному використанню місцевих ре¬сурсів.
Принцип регіональної цілісності випливає з об'єктивного вза-ємозв'язку природних, соціальних та економічних процесів і явищ, що взаємодіють у певному територіальному ареалі, і законів, єдиних для при-роди й суспільства. Регіон як частина географічного простору становить цілісність природного середовища, господарства й населення. Різні типи регіонів формуються й існують завдяки певним ти¬пам взаємозв'язків між цими трьома середовищами. Йдеться про специфі¬чні триєдності, і в цьому аспекті геосистема є цілісною в єдності й взаємо¬дії трьох середовищ. Між частинами цілого (а також між частинами і ці¬лим) існує не проста функціональна залежність, а значно складніша сис¬тема різних зв'язків - структурних, генетичних, зв'язків субординації, управління тощо. Зв'язки між компонентами цілого є більш міцними та сталими, ніж з елементами навколишнього середовища.
Регіональна цілісність — це рівень інтегрованості, самодоста¬тності, автономності геосистем, які характеризуються складною внутрішньою структурою, і протиставленість їх оточенню, пов'язаному з внутрішньою активністю. Вона характеризує їх якісну своєрідність, обумовлену власти-вими їм специфічними закономірностями функціонування й розвитку. Названі характеристики слід розуміти не в абсолютному, а у відносному розумінні, оскільки самій геосистемі властива множинність зв'язків із сере-довищем, вона існує лише в єдності з ним. Регіональна цілісність — це не тільки цілісність функціонально-компонентна, структурно-галузева, а й просторова, що передбачає певне розміщення компонентів природного, со-ціального та економічного середовищ у просторі, їх просторову неподіль-ність. Згідно з принципом регіонально-цілісного уявлення, регіон розгля-дається як цілісна система, елементи якої взаємодіють. Відомо, що важли-вим атрибутом системи виступає цілісність. Будь-яка система прагне до саморозвитку.Розвиток геосистеми в напрямі досягнення повної цілісності, набуття системою закінченості постає як процес саморозвитку. Система в ході істо¬ричного розвитку перетворюється в цілісність.
Принцип системності розглядає, географічний об'єкт як складну динамічну систему. Під системою треба розуміти сукупність елементів, які перебувають у відношеннях і зв'язках один із одним і утворюють певну цілісність, єдність. Кожна геосистема характеризується не тільки наявні-стю зв'язків і відношень між утворюючими її елементами, а й нерозрив-ною єдністю із довкіллям, у взаємодії з яким система виявляє свою ціліс-ність. Важливою особливістю більшості систем є передача в них інфор-мації й наявність процесів управління. До основних системних ознак належать:
цілісність-принципова незвідність властивостей системи до су¬ми властивостей складових її елементів; залежність кожного елемента, властивості й відношення системи від їх місця, функцій та ін. всередині цілого;
структурність-можливість опису системи через вилучення її структури;
взаємозалежність системи й середовища-система формує й ви¬являє свої властивості в процесі взаємодії із середовищем, і є при цьому активним компонентом взаємодії;
ієрархічність-кожний компонент системи, у свою чергу, може розглядатися як система, а система, що досліджується, в цьому випадку являє собою один із компонентів більшої системи;
множинність опису кожної системи-через принципову склад¬ність кожної системи її адекватне пізнання потребує побудови певної кількості різних моделей, кожна з яких описує лише певний аспект системи тощо.
Як система особливого класу, геосистема характеризується складністю структури, наявністю численних елементів і з складними взаємозв'язками, динамічністю й стохастичністю поведінки системи в цілому та її елеме¬нтів, існуванням ієрархічних і функціональних підсистем, які розвива¬ються на основі часткових цілей. Стадії системного дослідження вклю¬чають:
чітке формулювання проблеми визначення мети та критеріїв оці¬нки реалізації мети;
структурний аналіз об'єкта, що досліджується, розробка конце-. пції його розвитку і знаходження шляхів досягнення поставле¬ної мети;
аналіз проблеми, розробка моделі і її розв'язання, отримання варіантів рішень;
синтез проблеми, яку досліджують, і прийняття рішень.
Проблему не часто вдається розв'язати відразу, можливі багаторазові проходження стадій системного дослідження. На практиці доводиться вра-ховувати помилки одного-двох етапів і готувати третій аж до отримання результату, що задовольняє дослідника.
Розвинутий останніми роками системний підхід певною мірою до-повнив традиційні наукові методи.
Принцип екологічності в наукових дослідженнях властивий географії, оскільки географи завжди цікавились взаємовідно¬синами людини та природи, прагнули розглядати Землю як місце прожи¬вання людини, як її географічне середовище. Сучасна промислова цивілізація в тому вигляді, в якому вона зараз організована, зазнає значного зі¬ткнення з екосистемою нашої планети. Викликаний науково-технічним прогресом конфлікт між людством і середовищем його проживання, орієн¬тація суспільства на постійне збільшення споживання супроводжується формуванням екологічних криз. Коеволюція природи та суспільства в останні століття все більше пов'язана з переходом до гігантського за масш¬табами глобального природокористування. В цих умовах уже зникла ве¬лика кількість біологічних видів, масового й глобального характеру набули численні забруднення, змінюється склад гідросфери та атмосфери. Виник¬ла реальна загроза існуванню роду людському: не лише здоров'ю людини, а й самому генофонду. При цьому найважливішими є три види екологіч¬них небезпек:
• соціально-екологічна, яка викликає загрозу погіршення середови¬ща проживання людей і відбивається на показниках їхнього жит¬тя, здоров'я, добробуту;
• біосферно-екологічна як загроза глобально-регіональній природній рівновазі, стану природних систем і об'єктів;
• ресурсно-екологічна, яка являє загрозу природно-ресурсному по¬тенціалу й впливає на характеристики його запасу, якості, відтво¬рення.
Проблему взаємодії природи та суспільства слід розглядати не тільки на глобальному (планетарному) рівні, а й на усіх інших рівнях: міждержавному, державному, міжрегіональному, регіональному й лока-льному. Екологічні проблеми всіх рівнів тісно взаємозв'язані й взаємо-обумовлені. При цьому важливо враховувати: розподіл антропогенного навантаження по території, виділення основних ядер його концентрації і причин, що його обумовили; склад, динаміку, ареали поширення й поєд-нання навантажень різних видів у межах тих чи інших регіонів; виявлен¬ня ареалів зосередження населення, кількості населення, яке перебуває в ареалі особливо "небезпечних" і "шкідливих" навантажень, їх соціально-демографічних наслідків; виділення природних ланд¬шафтів, природних об'єктів і видів, які підлягають найбільш сильному антропогенному впливу з урахуванням їх "стійкості" до цих впливів, зда¬тності до самовідновлення; визначення аре¬алів (регіонів, зон) із різним ступенем кризової екологічної ситуації і аре¬алів, які потребують допомоги й підтримки. Забезпечення розв'язання еко¬логічних проблем передбачає: оздоровлення довкілля й поліпшення його якості; збереження природного середовища й охорона здоров'я людей; запобігання шкідливій дії господарської діяльності. Для розв'язання екологічних проблем потрібні: стабілізація населення світу, розробка екологічних технологій, які забезпечують стійкий соціально-економічний розвиток без деградації довкілля; розробка економічного та соціального механізму: прийняття міжнародних угод щодо довкілля; екологічне ви¬ховання населення.
Принцип екологічності передбачає розгляд суспільства й природи як єдиної системи, перехід від принципу "реагування й усунення" до прин¬ципу "передбачення і відвертання", інфраструктурне забезпечення (систе¬ма моніторингу та контролю, централізовані системи очищення тощо). Оцінка антропогенного впливу на довкілля має спиратися на чотири осно¬вні чинники: вид і характер екологічної небезпеки, її соціальні, природні і економічні наслідки, сформований характер екологічної ситуації, глибина її кризовості; масштаби й динаміка розвитку екологічно небезпечних тен¬денцій, процесів і явищ; чинники ризику, які сприяють подальшому загост¬ренню екологічної ситуації.
Принцип екологічності означає додержання взаємосумісності штуч-ного й природного середовища, забезпечення екологічної безпеки населен¬ня. Цей принцип передбачає встановлення певного балансу у взаємовід¬ношеннях між суспільством і природою, збереження необхідних для жит¬тя параметрів природного середовища, єдності використання і охорони природи.
Принцип історизму передбачає, що всі соціально-економгеографічні явища та процеси розглядаються в динаміці (у часі), але без акценту на класовий підхід. На основі цього принципу виявля¬ють залежності й тенденції у функціонуванні соціально-економгеографічних об'єктів (комплексів), у визначенні шляхів їх пода¬льшого розвитку. Він лежить у підґрунті розуміння понять часу, мобі¬льності та інерційності, ритмів, стадій, циклів розвитку об'єктів дослі¬дження.
Принцип картографування соціально-економгеографічних явищ та об'єктів. Карти є наочними моделями досліджуваного об'єкта, які най-повніше відображають його структуру, функції та зв'язки, володіють значною самостійною інформацією, мають широкий діапазон практич-ного використання в наукових, країнознавчих, краєзнавчих досліджен¬нях та оперативному керівництві соціально-економіко-географічними процесами.
Принцип раціонального природокористування, згідно з яким люди¬на й суспільство створюють для себе оптимальний природно-ресурсний потенціал і не ускладнюють, а поліпшують при цьому НПС.
За принципом поліпшення соціальних умов життя населення центром функціонування соціально-економгеографічних утворень є людина, з її потребами, інтересами, можливостями.
Дотримання принципу перспективності дозволяє визначити траєкто¬рію розвитку й майбутній стан територіальної організації та комплекс¬но-пропорційного розвитку людської діяльності. При цьому часто поєд¬нують такі підходи, як: екстрополяції, експериментальних оцінок, ана¬логії, моделювання.
Практична реалізація зазначених принципів дасть змогу всебічно усві¬домити суть соціально-економгеографічного об'єкта.
- 1. Основні методологічні принципи наукових досліджень.
- 2. Методи аналізу емпіричних даних наукових досліджень.
- 3. Основні загальнонаукові підходи в наукових дослідженнях – сам. Робота
- 1.Основні методологічні принципи наукових досліджень.
- 2.Методи аналізу емпіричних даних наукових досліджень.
- 1. Вибір напряму наукового дослідження.
- 2. Основні етапи проведення наукових досліджень.
- 1.Вибір напряму наукового дослідження (нд)
- 2.Основні етапи проведення наукових досліджень.
- 1. Суть і види науково-технічної інформації.
- 2. Методи пошуку і збору наукової інформації
- 3. Аналіз та інтерпретація інформації
- 4. Організація роботи з науковою літературою