4. Організація роботи з науковою літературою

Важливим елементом творчої роботи є цілеспрямоване вивчення наукової літератури. Вміння працювати з літературою – складний творчий процес. Вивчення наукової літератури дозволяє:

 виявити здобутки науки, її досягнення і недоліки;

 визначити основні тенденції в поглядах фахівців на проблему, з огляду на те, що вже досягнуто в науці;

 визначити актуальність і рівень вивченості проблеми;

 допомагає вибрати напрям, аспекти дослідження;

 забезпечує достовірність висновків і результатів дослідника, зв’язок його концепції із загальним розвитком науки.

При роботі з літературою обов’язково слід робити виписки, анотації і конспекти, за допомогою яких виділяють найбільш цінну інформацію, стисло викладають зміст інформації в цілому.

Необхідно переглянути всі види джерел інформації, зміст яких пов’язаний з темою дослідження. До них належать матеріали, опубліковані в різних вітчизняних та іноземних виданнях, звіти науково-дослідної роботи, дисертації, офіційні документи.

Вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб отримати уявлення про основні питання, а пізніше вже вести пошук нового матеріалу.

Роботу з літературою рекомендовано проводити поетапно:

 загальне ознайомлення з матеріалом в цілому за його змістом;

 швидкий перегляд усього змісту;

 проробка в порядку послідовності розміщення матеріалу;

 вибіркове читання будь-якої частини монографії, посібника, дисертації, статті;

 виписка матеріалу, що належить до теми і є цікавою;

 критична оцінка записаного, його редагування, чистовий запис, як фрагмент тексту майбутньої роботи.

При вивченні літератури за обраною темою використовується не вся інформація, що міститься в ній, а лише та, яка має безпосереднє відношення до теми. Критерієм оцінки прочитаного є можливість його практичного використання в роботі. Вивчаючи літературні джерела, слід ретельно стежити за оформленням виписок, щоб можна було ними користуватись у майбутньому. Частина отриманих даних не буде використовуватись у роботі, тому потрібен їх ретельний відбір та оцінка. Необхідно збирати тільки наукові факти, а не будь-які.

Під науковими фактами розуміють елементи, що складають основу наукового знання, які відображають об’єктивні властивості речей та процесів, їм притаманні такі властивості: новизна, точність, об’єктивність і достовірність.

Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий дотепер предмет, явище процес. Точність наукового факту визначається об’єктивними методами та характеризує сукупність найбільш суттєвих ознак предметів, явищ, подій, їх кількісних та якісних визначень.

Відбір фактів повинен бути науково об’єктивним. Достовірність наукового факту характеризує його безумовне реальне існування, яке підтверджується при аналогічних ситуаціях. За відсутності підтвердження факту – немає і його достовірності. Достовірність інформації, її цільове призначення і характер дають основу для достовірності наукових фактів.

Слід уважно ставитись до матеріалів, які використовуються в роботі: офіційні дані, опубліковані від імені державних або громадських організацій, не повинні викликати сумніву; практично абсолютною достовірністю володіє опис винаходів як у монографії, так і в інформаційній статті.

Наукові статті мають знаходитись в залежності від достовірності вихідної інформації, що використовується. У них можуть міститися результати незакінчених наукових досліджень, тому їх необхідно особливо ретельно аналізувати й оцінювати. Подібні до статей також доповіді, зроблені на наукових конференціях, симпозіумах тощо. Деякі з них можуть містити обґрунтовані, доказові, апробовані відомості, інші – включати питання проблемного характеру, пропозиції та інше.

Про достовірність вихідної інформації може свідчити не тільки характер першоджерел, а й науковий, професійний авторитет його автора, його приналежності до тієї чи іншої наукової школи, а також чинник часу. Для ідентифікації поглядів при зіставленні різних поглядів, а також для передачі без перекручування думки автора першоджерела можна використовувати цитати. Поряд із прямим цитуванням часто застосовують першоджерело, обов’язково звіряючи його з ори¬гіналом. На таких виписках обов’язково вказується джерело запозичення.

При цитуванні слід дотримуватись таких правил:

- цитати повинні бути точними;

- не можна перекручувати основний зміст поглядів автора;

- використання цитат має бути оптимальним, тобто визначатися потребою наукової теми;

- слід точно зазначити джерело цитування;

- цитати мають вписуватись у контекст теми дослідження.

Вивчення й аналіз літератури вимагає певної культури дослідника. Всі прізвища авторів, які дотримуються єдиної точки зору з того чи іншого питання, необхідно вказати в алфавітному порядку.

Алфавітний порядок підкреслює однакове ставлення дослідни¬ка до наукових концепцій учених.

На завершальному етапі роботи з літературою доцільно зробити порівняльний аналіз отриманої інформації. Це дозволить оцінити актуальність, новизну і перспективність інформації. За даними критичного аналізу слід зробити висновки, їх узагальнення дозволить методологічно правильно поставити і сформулювати тему дослідження, намітити цілі й конкретні завдання на перспективу.

Лекція № 7

Логіка наукового дослідження.

1. Загальна схема наукового дослідження.

2. Організація і планування наукового дослідження.

3. Загальна характеристика джерел і посібників

1. Загальна схема наукового дослідження

Кожне наукове дослідження від творчого задуму до остаточного оформлення наукової праці має неповторну специфіку. Однак усі вони наділені загальними особливостями, які охоплюють універсальні послідовні процеси (етапи) (рис. 1):

1. Вибір теми, обґрунтування її актуальності і визначення рівня її розробленості; вибір об’єкта, предмета, окреслення мети і завдань дослідження.

2. Нагромадження необхідної наукової інформації, пошук, вивчення й аналіз літературних та інших джерел з теми дослідження; вибір напрямів дослідження з огляду на його мету.

3. Відпрацювання гіпотези й теоретичних передумов дослідження, визначення наукового завдання.

4. Вибір методів дослідження, які є інструментами здобуття фактичного матеріалу, необхідною умовою досягнення поставленої мети.

5. Оброблення й аналіз результатів експериментального дослідження.

6. Написання тексту роботи, оформлення її вступу і висновків, опис використаних джерел і створення до¬датків.

7. Підготовка до захисту і захист наукового дослі¬дження.

Важливим етапом дослідження є вибір його пробле¬ми і теми. Вважається, що правильно обрана і сформу¬льована тема – це половина виконаного дослідження. Тому починають роботу, переконавшись у чіткому з’ясуванні її теми. Основними критеріями при цьому повинні бути її актуальність, новизна і перспектив¬ність.

Уперше логіка наукових досліджень була сформу¬льована французьким філософом, математиком Р. Декартом у його праці «Міркування про метод».

Рис. 1. Стадії дослідження

Як правило, наукове дослідження здійснюють за та¬кою логічною схемою:

1. Вибір (постановка) теми або проблеми досліджен¬ня. Вдало і обґрунтовано обрана тема значною мірою визначає доцільність і результативність усього дослі¬дження. Вона може бути складовою наукової пробле¬ми, а сама проблема – розглядатись у межах науково¬го напряму.

Науковий напрям – сфера наукових досліджень наукового ко¬лективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній га¬лузі науки. Структурними одиницями наукового напряму мо¬жуть бути проблеми (у тому числі й комплексні), теми, питання. Комплексна проблема об’єднує декілька менш суттєвих проблем.

Наукова проблема – конкретне питання, яке виникає, коли на¬явних знань не достатньо для вирішення конкретного завдання і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання, неві¬домий. Проблема об’єднує кілька тем. Часто вона постає як складна, суперечлива ситуація, в розумінні якої співіс¬нують різні погляди.

Тема – наукове завдання, що належить до конкретної галузі нау¬кового дослідження. Теми і проблеми досліджень зумовлені потребами розвитку суспільства. Часто вони пов’язані з необхідністю усунення певних протиріч у громадському житті. Тому для вибору теми чи проблеми дослідження такі протиріччя аналізують за літературою, практичним досвідом і в загальних рисах передбачають майбутні ре¬зультати дослідження. Мотивом вибору теми дослі¬дження можуть бути необхідні для розв’язання пробле¬ми досвід, творчий потенціал дослідника. При цьому враховують і наявність потрібної для майбутнього до¬слідження матеріальної бази, відповідних технічних за-собів тощо.

Вибір теми (проблеми) дослідження передбачає уточнення у процесі дослідження обраної і сформульо¬ваної на першому етапі назви теми, проблеми.

Розпочинають дослідження з ознайомлення зі ста¬ном проблеми. Адже для успішного її розв’язання до¬слідник повинен мати якнайповніше уявлення про зроблене його попередниками. Для цього він ретельно аналізує доступні нормативні і патентні доку¬менти, вивчає літературні джерела, статистичні ма¬теріали. Цю роботу слід починати з опра¬цювання ґрунтовнішої публікації (монографії, дисерта¬ції, тематичного збірника наукових праць тощо). Під час ознайомлення можна отримати інформацію про ін¬ші потрібні для дослідження праці. Інформація про них, як правило, міститься у тексті, підрядкових поси¬ланнях, списку використаної літератури.

Результатом цього етапу дослідження повинен стати бібліографічний перелік опрацьованих літературних джерел, нотатки використаних матеріалів, конспект чи реферат.

Іноді наслідком ознайомлення зі станом проблеми може бути висновок, що вона вже належно вивчена, описана, а результати досліджень упроваджено у прак¬тику. У такому разі вивчення проблеми запобігає непродуктивній роботі.

2. Уточнення проблеми (теми) і складання програми дослідження. Попереднє формулювання проблеми нау¬кового дослідження не завжди остаточне. Під час вив¬чення обраної для дослідження проблеми з’ясовуються її аспекти, розв’язані раніше, що дає змогу конкретизу¬вати питання, які потребують свого вирішення. Відпо¬відно до цього формулювання проблеми може звужува¬тись або розширюватись, а її назва – уточнюватись.

Після уточнення проблеми складають програму (план) дослідження, мета якої полягає в забезпеченні систематичності й послідовності робіт у процесі дослі¬дження. Програма передусім передбачає конкретну методику дослідження – сукупність і взаємозв’язок дослідницьких способів, методів і прийомів. У ній о᬴рунтовують вибір теми, розкривають її актуальність і наукову новизну, визначають мету й завдання дослі¬дження, складають календарний план робіт, формулю¬ють гіпотезу дослідження.

Обґрунтування теми дослідження має переконувати в актуальності міркувань, на підставі яких обрано проб¬лему дослідження, розкривати чинники, які зумовлю¬ють його необхідність. Ними можуть бути розвиток на¬уки, суспільні потреби, необхідність узагальнення пев¬ного досвіду та ін.

Актуальність дослідження залежить від того, на¬скільки його результати сприятимуть вирішенню кон¬кретних практичних завдань або усуненню протиріч суспільного життя, виробництва, сфери освіти тощо. Новизна дослідження може полягати у відкритті нових закономірностей (технічних, психологічних, педагогіч¬них, історичних, фізичних та ін.), визначенні шляхів їх використання для практичних потреб людини, сус¬пільства.

Мета дослідження здебільшого міститься у форму¬люванні теми. Чітке бачення наукової мети дослідження є передумовою цілеспрямованої діяльності дослідника, активізує його творчий потенціал.

Мета дослідження конкретизується в його завдан¬нях, які дають уявлення про його спрямованість. Зав¬дання розкривають мету дослідження і в сукупності повинні бути адекватними їй.

Наявність мети й завдань є передумовою для обґрун¬тованого вибору методів, засобів (анкет, тестів, прила¬дів тощо) дослідження, методів оброблення результатів дослідження, способів, за допомогою яких вони будуть інтерпретовані й відповідно оформлені. У програмі ро¬біт також відображають шляхи впровадження резуль¬татів дослідження (усні виступи, публікації тощо).

Передбачений програмою календарний план робіт сприяє чіткому розподілу часу на кожний етап дослі¬дження. Відсутність його породжує невизначеність, а нерідко й порушення термінів виконання окремих ета¬пів дослідження, ритмічності всієї роботи, спричинює зниження дослідницьких результатів.

Важливим елементом дослідження є його гіпотеза — можлива (передбачувана) відповідь на питання, яке ста¬вить перед собою дослідник. Складається вона з перед¬бачуваних зв’язків між досліджуваними фактами. Фор¬мулювання гіпотези починається під час роздумів над метою і завданнями дослідження. Аналізуючи стан обра¬ної для дослідження проблеми, дослідник розмірковує над необхідністю з’ясувати передусім актуальніші пи¬тання, сформувати попередні уявлення про зв’язки, які можуть існувати між відомими фактами. На цій основі поступово виникає уявлення про гіпотезу дослідження.

Необхідність гіпотези у науковому дослідженні зу¬мовлена такими причинами:

— гіпотеза є своєрідним компасом, який визначає напрям діяльності дослідника;

— вдало сформульована гіпотеза запобігає невизна¬ченості майбутніх результатів дослідження;

— гіпотеза спрямовує думки дослідника і чітко ок¬реслює коло матеріалів, які повинні бути зібрані у про¬цесі дослідження.

Переконливість гіпотези визначають і доводять екс¬периментально. Щоб правильно сформулювати гіпоте¬зу, необхідно бути добре обізнаним у сфері, до якої належить досліджувана проблема, добре знати її істо¬ричні передумови, теоретичні засади.

Ефективність гіпотези залежить від того, наскільки вона є раціональним передбаченням, а не поспішним здогадом, простою і чіткою за формулюванням, адек¬ватною щодо визначеного питання. Гіпотеза повинна відповідати фактам, на основі яких її утворено і для по¬яснення яких вона призначена; враховувати раніше від¬криті закономірності, але не суперечити відомим ре¬зультатам досліджень; пояснювати певне коло явищ дійсності; передбачати нові факти, явища і зв’язки між ними; бути доступною для емпіричної перевірки. Гіпоте¬за може і перешкоджати процесу дослідження, якщо во¬на не враховує специфіки досліджуваних явищ.

3. Систематичне накопичення матеріалів. Для їх збирання застосовують різноманітні методи наукового дослідження, їх вибір залежить від мети і завдання до¬слідження. Усі методи повинні бути спрямовані на пе-ревірку переконливості висунутих у гіпотезі передба¬чень. Важливу роль у підтвердженні гіпотези відіграє експеримент.

Експеримент як складова частина наукового дослі¬дження є одним зі способів отримання нових наукових знань. Головною метою експерименту може бути вияв¬лення властивостей досліджуваних об’єктів, перевірка справедливості гіпотез і на цій основі всебічне і глибоке вивчення теми наукового дослідження.

Основа експерименту – науково поставлений до¬слід, у процесі якого вивчення явищ відбувається за до¬помогою доцільно вибраних або штучно створених умов. Вони забезпечують виникнення процесів, спо¬стереження яких необхідне для встановлення законо¬мірних зв’язків між явищами. Поняття «експери¬мент» означає дію, спрямовану на створення умов задля вивчення певного явища. У науковій мові і в дослідницькій діяльності експериментом називають низку споріднених понять: дослід, цілеспрямоване спостереження, відтворення об’єкта пізнання, органі¬зацію особливих умов його здійснення, перевірку про¬гнозу. Загалом експериментом вважають науково по¬ставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у спеціальних умовах, які дають змогу відтворювати його щоразу при повторенні цих умов.

4. Зведення (опрацювання) результатів досліджен¬ня. На цьому етапі упорядковують, систематизують, пе¬ревіряють на достовірність або здійснюють статистичну оцінку зібраних матеріалів. Надалі їм надають зручної для аналізу форми (таблиці, графіки, математичні фор¬мули, рівняння тощо).

Зведені результати дослідження можуть виявитися недостатньо достовірними чи статистично значущими. З огляду на це, виникає необхідність зібрати додатковий дослідний матеріал, провівши дослідження (спостере¬ження, вимірювання, експеримент тощо) за тих самих умов, що й основні.

5. Теоретичний аналіз результатів дослідження. Зве¬дені результати дослідження всебічно вивчають й аналі¬зують, приділяючи увагу усвідомленню і встановленню сутності і зв’язків між досліджуваними факторами, про¬цесами, явищами. Визначальними при обробленні ре-зультатів дослідження є методи аналізу і синтезу, індук¬ції й дедукції. Окремо їх застосовують тільки під час вивчення поодиноких явищ чи процесів. Для аналізу чи¬сленних результатів, пов’язаних зі складними процеса¬ми, явищами, використовують їх комбінування.

Дослідні дані аналізують, порівнюючи з гіпотезою дослідження. Результати порівняння охоплюють такі можливі випадки:

- сформульовані в гіпотезі передбачення цілком узгоджуються з результатами дослідження. Завдяки цьому уможливлюється формулювання нових підтвер¬джених дослідними даними теоретичних положень чи закономірностей;

- результати дослідження лише частково узго¬джуються з висунутими у гіпотезі передбаченнями, а іноді суперечать деяким із них. Внаслідок цього вини¬кає необхідність змінити формулювання основних по¬ложень гіпотези, щоб вони відповідали одержаним дослідним даним. Для підтвердження правомірності зміни гіпотези проводять додаткові коригуючі дослі¬дження, і тільки після них роблять остаточні узагаль¬нення;

- гіпотеза не підтверджується дослідними даними. Це є підставою для критичного аналізу, перегляду, про¬ведення нових досліджень.

Навіть негативні результати дослідження мають свою цінність, тому не слід недооцінювати їхнє значен¬ня. У багатьох випадках вони допомагають правильно змінити уявлення дослідника про досліджувані об’єк¬ти, процеси чи явища.

На основі аналізу формулюють висновки або пропо¬зиції. Результативність такої роботи значною мірою за¬лежить від рівня кваліфікації й ерудиції дослідника, його уміння стисло, чітко і зрозуміло розкрити, оцінити нове і суттєве, що є результатом дослідження, визначи¬ти шляхи подальших пошуків. Висновки не повинні бу¬ти надто обширними. Оптимальний їх обсяг – не біль¬ше 5-10 положень.

6. Літературне оформлення результатів досліджен¬ня. Всі матеріали дослідження систематизують і готу¬ють для узагальнення й літературного оформлення.

7. Упровадження результатів дослідження в практи¬ку. Результати дослідження стають науковою продукці¬єю тоді, коли їх починають застосовувати на практиці (в освіті, на виробництві, в державному управлінні, охоро¬ні здоров’я тощо).

Упровадження класифікують за формою матеріаль¬ного втілення (навчальні програми, навчальні посібни¬ки, методичні рекомендації, засоби навчання, державні стандарти, алгоритми і програмні засоби, методи і засо-би забезпечення досліджень, технологічні процеси, конструкції споруд, машин, приладів, виробничого об¬ладнання; засоби автоматизації й управління об’єктами і процесами тощо) і робочою функцією впроваджуваних результатів (організація й управління навчальним про-цесом; здійснення заходів із профілактики професійних захворювань; виготовлення продукції; експлуатація бу¬дівель, споруд і транспортних засобів; функціонування систем організації та управління тощо).

Процес упровадження охоплює два етапи. Спочатку узагальнені результати дослідження піддають дослід¬ній перевірці в практичних умовах (у навчальному про¬цесі, на виробництві, у лікувальній практиці). Успішна дослідна перевірка результатів дослідження передує їх широкому впровадженню (в серійне виробництво) або обов’язковому застосуванню (у навчальному процесі, лікуванні тощо).

8. Оцінювання значущості результатів дослідження. Наслідки впровадження результатів дослідження у практику можуть бути найрізноманітнішими: забезпе¬чувати економічний (скорочення грошових витрат на виробництво продукції), соціальний ефект (зростання продуктивності праці, підвищення рівня освіченості, працездатності, поліпшення умов навчання чи праці, збереження здоров’я людей). Оцінюють ефективність результатів наукових досліджень на основі спеціальних методик.

Отже, застосування загальної схеми здійснення до¬слідження має на меті упорядкування роботи над роз¬в’язанням проблеми. Дотримання послідовності етапів наукового пошуку забезпечує високий професійний рі-вень дослідження і ефективність його впровадження.

2. Організація і планування наукового дослідження

Результати наукового дослідження, ефективність за¬траченого на нього часу залежать від того, наскільки про¬думано воно сплановано й організовано. Не менш важли¬вою є раціональна реалізація і таких його аспектів:

1. Накопичення наукової інформації з теми. Бажа¬но, щоб література з теми була вивчена якомога повні¬ше. Для виявлення джерел та посібників необхідно звернутись до спеціальних довідково-бібліографічних, реферативних та інших інформативних видань.

2. Оволодіння методами дослідження. У науці не іс¬нує універсального методу дослідження. Кожен пошуковець обирає найзручніший метод, зважаючи на особ¬ливість своєї теми.

3. Написання перших фрагментів роботи. Ними час¬то є перші спостереження над текстом, мовним явищем, картки, конспектування.

4. Організація власного науково-довідкового апара¬ту. Вже на перших етапах роботи слід подбати про орга¬нізацію і збереження наукової інформації, первинної документації. Надалі це допоможе заощадити сили й час, полегшить пошук і використання матеріалів. Дослідни¬ки формують власні каталоги, папки з конспектами й нотатками, чорновими планами, ведуть нотатники, в яких відображають хід роботи, свої спостереження, мір-кування тощо.

5. Підготовка наукових рефератів із теми, їх доціль¬но обговорювати в колі спеціалістів і зацікавлених осіб із метою узагальнення накопиченого матеріалу з пробле¬матики, з’ясування суперечливих моментів, нових ас-пектів, перспектив дослідження.

6. Робота над рукописом наукового твору. Оформ¬лення результатів наукового дослідження (реферат, доповідь, курсова робота, дипломний твір та ін.) прохо¬дить ряд стадій: збір і нагромадження інформації; сис-тематизація й узагальнення первинних матеріалів; під¬готовка чорнового варіанта рукопису; редагування ру¬копису; відбір і оформлення таблиць, схем, малюнків, ксерокопій; підготовка остаточного варіанта рукопису; консультації зі спеціалістами; оформлення остаточного варіанта рукопису.

Під час цієї роботи необхідно дотримуватися певних правил структурування тексту, цитування, посилання на джерела тощо.

Загальна характеристика джерел і посібників. Кож¬ному досліднику доводиться обирати принципи й мето¬ди вивчення літературного, лінгвістичного текстів. Для правильної і всебічної оцінки літературного, лінгвіс¬тичного явища необхідне знання допоміжних дисцип¬лін (джерелознавство, текстологія, історіографія і бібліо¬графія). Джерелознавство допомагає у вивченні твор¬чості письменника, лінгвістичного явища. Текстологія пояснює, як зароджувався твір, формувався текст. Біб¬ліографія надає інформацію про роботи з певної темати¬ки. Історіографія містить відомості про науковців, які вже досліджували порушену проблему. Ці науки допов¬нюють і конкретизують одна одну.

Особливо важлива робота з джерелами. Ними мо¬жуть бути літературні твори, лінгвістичні тексти, твори ділового характеру, що належать письменнику або його сучасникам. Інтерес можуть викликати листи письмен¬ників, різні біографічні документи, твори мемуарного характеру, фотодокументи та ін. Неоціненну інформа¬цію містять посібники, критичні, теоретико-літератур¬ні та лінгвістичні статті, монографії, бібліографії творів і літератури, які стосуються теми дослідження. Усі видання поділяють на періодичні та неперіодичні.

Серед неперіодичних видань розрізняють:

1. Монографічні праці. Для них обов’язкова єдина тематика, розгорнута концепція, багатий фактичний матеріал, наявність якого відображає логіку розвитку ідеї автора. Монографії можуть бути результатом до¬сліджень одного або кількох учених.

2. Збірник наукових статей. Це колективна робота дослідників із певної теми або проблеми. Збірники поді¬ляють на такі типи: тематичні збірники (розпочинаються зі статей, які теоретично осмислюють тему; інші статті конкрети¬зують її аспекти); праці з’їздів, конференцій, нарад; праці найавторитетніших учених.

Вихід у світ неперіодичних видань не підлягає чітко встановленому графіку, а зумовлюється готовністю нау¬кового матеріалу для оприлюднення та ін.

Періодичні видання виходять друком регулярно че¬рез певні проміжки часу. До них зараховують:

— серійні видання. Серію можуть формувати найріз¬номанітніші твори, об’єднані певною загальною ознакою (тематикою, предметом, ідейною схожістю тощо);

— серійні збірники праць із певного профілю науки або наукової теми наукових, навчальних закладів;

— газети, журнали.

Будь-яке наукове дослідження є довгою і копіт¬кою роботою, що вимагає неабиякого терпіння вико¬навця. До важливих елементів особистісної культури дослідника належить ретельне застосування прочита-ного під час роботи з книжкою та архівними матеріа¬лами. Залежно від мети використовують відповідні форми запису:

1. Бібліографічна довідка (у ній зазначають автора тексту, заголовок, видавництво, рік видання, загальну кількість сторінок).

2. План викладених у статті, монографії основних тем, питань.

3. Тези (стислий виклад прочитаного).

4. Конспект (послідовний виклад змісту книги, стат¬ті). Завдання конспектування полягає в глибокому осяг¬ненні прочитаного й викладенні його своїми словами.

5. Виписки (дослівні цитати з тексту джерела). Особ¬ливо зручні під час роботи в архіві.

6. Анотація (короткий виклад основних положень джерела, який розкриває його зміст).

Від наукової кваліфікації, особистої культури до¬слідника залежатиме точність виокремленої в текстах і занотованої головної інформації, адекватність мірку¬вань щодо неї і її коментування, класифікація зібраних матеріалів, що істотно впливає на їх використання.

3. Загальна характеристика джерел і посібників

Науковий пошук характеризується різними рівня¬ми глибини і складності. Його здійснюють люди різної кваліфікації та дослідницьких можливостей. Елементи його використовують під час навчального процесу в за¬гальноосвітніх школах. Значно вищі вимоги висувають до наукового пошуку студентів (як правило, він постає як навчально-дослідницька діяльність), найобдарованіші з яких поповнюють різні галузі науки.

Реферат є найпростішим видом навчально-дослід¬ної роботи студента.

Реферат (лат. referre – доповідати, повідомляти) – доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та ін¬ших джерел; виклад змісту наукової роботи, книжки, статті.

Базується він на описовому методі дослідження. Використовують його для засвоєння й оцінки наявної наукової інформації з конкретної тематики на семінарських заняттях, при підготовці до екзамену, заліку. Такий реферат може бу¬ти монографічним (за одним джерелом) або оглядовим (за кількома джерелами). Особу, яка складає реферат, називають референтом, а сам процес – реферуванням.

Реферат викладають своїми словами, використовую¬чи при цьому особливо значущі визначення, цитати, а також висловлювання, з якими референт не згоден. Ци¬тування зумовлює посилання на джерело із зазначен-ням сторінок.

План реферату дослідник складає особисто. Компо¬зиція реферату повинна охоплювати такі обов’язкові компоненти:

1. Вступ. Містить короткі відомості про автора, наз¬ви і стислу оцінку праць, що реферуються, формулюван¬ня мети реферату.

2. Завдання головної частини, її полягає у вичерпно¬му викладенні суті наукової інформації з теми. Може складатися з кількох глав або підглав, що залежить від теми, проблематики та обсягу матеріалу реферату.

3. Висновки викладають у формі міркувань, уза¬гальнень, зауважень референта щодо порушених у рефера¬ті питань, підсумовування результатів виконаної роботи.

Обсяг реферату залежить від значущості проблеми, опанованого матеріалу. Як правило, він сягає 10–15 сторінок машинописного тексту, надрукованого через 2 інтервали.

Робота над рефератом відбувається з дотриманням такого порядку:

1. Вибір або формулювання теми. З’ясування форми реферату, яка б відповідала його меті.

2. Обмірковування теми, складання попереднього плану реферату.

3. Ознайомлення з науковою літературою, що відпо¬відає темі роботи. Вибір джерела (джерел), що розкри¬ває тему.

4. Формулювання мети реферату, коригування пер¬винного плану.

5. Виклад матеріалу відповідно до складеного плану.

Кожний реферат має бути індивідуальною роботою, в ньому простежуватимуться особливості мислення, творча манера автора. Водночас повинен відповідати таким вимогам щодо оформлення:

a. Використання паперу типового формату.

b. Скріплення і пронумеровування сторінок.

c. Правильне оформлення титульної сторінки.

d. Подання списку літератури в алфавітному поряд¬ку з дотриманням правил наукового апарату.

e. Недопустимість жодних надмірностей в оформлен¬ні (рамочок, малюнків тощо), які не стосуються змісту роботи.

Курсова робота є одним із видів навчально-дослід¬ної, наукової роботи студента, складовою навчального процесу в середніх і вищих навчальних закладах, її ав¬тор має виявити здібності до дослідної роботи, осмислення зібраного матеріалу, вміння його систематизува¬ти, робити правильні висновки. Участь у ній засвідчує ступінь самостійності, уміння застосовувати здобуті знання та набуті навички, розвиває дослідницькі вмін-ня та здібності. Підготовка до написання курсової робо¬ти вирішує одночасно навчальне (автор виявляє рівень засвоєння поточного навчального матеріалу, ознайом¬лення з відповідною літературою) і дослідницьке (за¬свідчує уміння автора аналізувати, узагальнювати, ро¬бити висновки) завдання.

Зміст курсової роботи зумовлюється передусім її те¬мою. Існують, крім того, і загальні вимоги, які стосуються всіх видів робіт. Однією з них є свідоме розуміння приро¬ди питання. Тому розпочинати роботу слід із вивчення ма¬теріалу, що стосується зазначеної тематики. Це допоможе глибше зорієнтуватись при виборі теми, всебічно обґрун¬тувати свій вибір, полегшить процес виконання курсо¬вої роботи.

Структура курсової роботи охоплює вступ, основну частину, висновки. У вступі слід обґрунтувати вибір те¬ми, її актуальність, значущість для науки і практики, визначити мету роботи й підпорядковані їй завдання; вказати, який фактичний матеріал використаний як джерело спостережень, запропонувати лаконічний огляд літератури, який містив би узагальнення й оцінку, а не переказ прочитаного.

В основній (найбільшій за обсягом) частині необхід¬но на конкретному матеріалі послідовно розкрити тему. Викладаючи свої спостереження, міркування, кожне теоретичне положення слід підтверджувати самостійно дібраними прикладами, кількість яких має бути достат¬ньою для висновків та узагальнень. Усі приклади слід прокоментувати.

У заключній частині подають стислі висновки, які іноді формулюють тезисно. Обов’язковим елементом курсової роботи є зміст, який, передуючи тексту, повинен подати послі¬довний перелік її складових частин із зазначенням сто¬рінок. Зміст логічно організує роботу, надає їй компози-ційної стрункості, науковості.

Завершує текст курсової роботи список літератури оформлений згідно із бібліографічними стандартами.

Головне для курсової роботи — глибина та повнота розкриття теми, творчий підхід, обґрунтованість вис¬новків й узагальнень. Вона має відзначатися компози¬ційною довершеністю, логічністю викладу інформації, вправністю літературної мови.

Захист курсової роботи є не менш відповідальною справою, ніж її підготовка. Часто він відбувається у присутності кількох викладачів, студентів, які мають право ставити питання та висловлювати зауваження що-до роботи. Процес захисту протоколюється, протокол подають на кафедру разом із текстом курсової роботи.

Найпоширеніші такі вимоги до курсових робіт:

1. У роботі не має бути нічого зайвого, матеріалів, що не стосуються зазначеної теми.

2. Недоцільно повторювати одне й те саме, експлуа¬тувати однакові приклади, слова та словосполучення.

3. Необхідно забезпечити простоту викладу, уникати невиправдано великих розмірів викладеного матеріалу.

4. Не слід писати роботу швидко, абияк, бо все, що пишеться нашвидкуруч, виявляється незрілим.

5. Про результати дослідницької роботи доцільно зробити повідомлення на засіданні студентського нау¬кового гуртка, що допоможе врахувати в остаточному варіанті всі зауваження.

Вдало обрана тема, успішно виконана курсова робо¬та з часом може бути трансформована в дипломну робо¬ту і навіть значно масштабніше наукове дослідження.

Дипломна робота. Є завершальним етапом освіти випускника. Як одна із спеціальних форм наукової ро¬боти вона має свої кваліфікаційні ознаки. У науковій практиці поняття "диплом" означає робота, досліджен¬ня, проект, що виконується студентом-випускником для отримання свідоцтва про закінчення навчального закладу. Синонімічними до нього є поняття "дипломна робота", "дипломний проект", "дипломний твір" та ін.

Написання дипломних робіт має на меті системати¬зувати, закріпити, розширити теоретичні та практичні знання зі спеціальності, виявити навички застосування цих знань при вирішенні конкретних наукових завдань.

В університетах, інших вищих навчальних закладах виконання дипломних робіт є обов’язковим елементом процесу навчання, фінальною формою підготовки спе¬ціалістів. Як правило, у дипломних роботах повинні бу¬ти реалізовані такі вимоги:

- актуальність, новизна тематики, відповідність су¬часному стану і перспективам розвитку науки, прак¬тичним завданням і загальним цілям дипломної роботи;

- вивчення й критичний аналіз монографічної та пе¬ріодичної літератури згідно з темою дипломної роботи;

- вивчення й характеристика історії та сучасного стану проблематики дослідження;

- характеристика предмета, цілей і методів дослі¬дження, опис та аналіз проведених автором експериментів;

- узагальнення результатів, обґрунтованість вис¬новків і практичних рекомендацій.

При виборі теми бажано врахову¬вати її відповідність рівню розвитку сучасної науки, актуальним напрямам наукових досліджень, з яких спеціалізується кафедра, можливостям забезпечення студентів-дипломників науковим керівництвом.

Допущена кафедрою до захисту дипломна робота направляється деканом факультету (директором інсти¬туту) або, за узгодженням із ним, завідувачем кафедри на рецензію. У рецензії рецензент обов’язково відзначає: а) правильність формулювання теми, ступінь її вив¬чення, правомірність визначення головних проблем, глибину й послідовність їх розкриття; б) знання дипломником наукової літератури з тема¬тики, що досліджується; в) новизну та оптимальність формулювання і роз¬в’язання проблеми; г) співвідношення теоретичної і професійної частин.

Структурні особливості дипломної роботи. Якість дипломної роботи залежить не лише від вдалого добору необхідних матеріалів, а й від умілого використання їх, чіткої організації, систематичності й послідовності ви-кладу, правильного оформлення наукового апарату. То¬му важливим етапом підготовки дипломної роботи є складання її плану, продумування композиції та ін. План має передбачати по¬рядок і послідовність викладу матеріалу. Розгорнутий і чіткий план полегшує сприйняття при читанні написаної робо¬ти. Необхідний він у всіх видах творчих робіт. У ньому мають бути відображені її основні структурні частини (розділи), позначені римськими або арабськими цифра¬ми. Кожен розділ може містити підрозділи (параграфи), позначені відповідно до їх обсягу арабськими цифрами, цифрами з дужками тощо.

Кожна виокремлена частина наукової роботи має свої цілі та зміст. У вступі визначають мету і завдання, об’єкт і пред¬мет дослідження, обґрунтовують вибір та актуальність теми, відзначають новизну, теоретичну цінність і прак¬тичну значущість роботи, описують принципи, методи та прийоми дослідження, особливості композиції, ха¬рактеризують матеріал і джерела дослідження. За мож¬ливості, наводять дані про апробацію проблеми.

Перша глава (розділ) найчастіше буває оглядовою, в ній розкривають історію питання. Здебільшого вона є своєрідним реферативним викладом (оцінного характе¬ру) наукових досліджень у конкретній сфері з одночас¬ним окресленням кола нерозв’язаних проблем, меж явища, яке досліджує автор роботи, розкриттям теоре¬тичних передумов вивчення проблеми. У другій і в наступних главах автор описує процес, висвітлює мето¬дику і техніку дослідження, досягнутий результат. Вис¬новки призначені для підсумків дослідження: форму¬лювання узагальнення, передбачення перспектив по-дальшої роботи в межах зазначених проблем.

Середній обсяг дипломної роботи обмежується 60-80 сторінками машинописного тексту (на гуманітарних факультетах можливий дещо більший обсяг у зв’язку з необхідністю наведення великої кількості прикладів, ілюстрацій).

Питання та завдання для поточного самоконтролю

1. Назвіть етапи наукового дослідження.

2. Охарактеризуйте стадії дослідження.

3. Дайте визначеня поняттям: науковий напрям, наукова проблема і тема наукового дослідження.

4. Визначіть місце систематичного накопичення матеріалів у дослідженні.

5. Охарактеризуйте аспекти організації та планування наукового дослідження.

6. Які розрізняють не періодичні видання?

7. Назвіть види навчально-дослідних робіт.

8. Охарактеризуйте найпростіший вид НДРС – реферат.

9. Що собою являє курсова робота?

10. Що собою являє дипломний проект?

11. Структурні особливості дипломної роботи.

12. Поясніть різницю між рефератом, курсовою та дипломною роботою.