1.1 Поняття про здібності
У найзагальнішому вигляді здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що забезпечують успіх у діяльності, у спілкуванні і легкість оволодіння ними. Здібності не можуть бути зведені до знань, умінь і навичок, що є у людини, але здібності забезпечують їх швидке придбання, фіксацію й ефективне практичне застосування. Успішність у діяльності та спілкуванні визначається не однією, а системою різних здібностей, при цьому вони можуть взаімокомпенсіроваться. [3]
Здібності (як і людини в цілому) вивчають різні науки - філософія, соціологія, медицина та ін Але, жодна з них не розглядає так глибоко і різнобічно проблему здібностей, як психологія. Серйозний внесок у вивчення проблеми здібностей внесли вітчизняні вчені С. Л. Рубінштейн, Б. М. Теплов, Н. С. Лейтес та ін
1.2 Класифікація здібностей
У науці здібності класифікуються на вроджені (від задатків) і набуті (від знань, умінь, навичок).
Існує цілий ряд класифікацій здібностей. Відтворимо одну з них, найбільш значущу:
1) природні (або природні) здібності в основі своїй біологічно зумовлені, пов'язані з вродженими задатками, що формуються на їх базі, при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання (типу умовно-рефлекторних зв'язків);
2) специфічні людські здібності, мають суспільно-історичне походження і забезпечують життя і розвиток у соціальному середовищі (загальні та спеціальні вищі інтелектуальні здібності, в основі яких лежить користування промовою, логікою, теоретичні та практичні, навчальні та творчі). Специфічні людські здібності у свою чергу поділяються на:
а) загальні, якими визначаються успіхи людини в самих різних видах діяльності і спілкування (розумові здібності, розвинені пам'ять і мову, точність і тонкість рухів рук і т. д.), і спеціальні, визначальні успіхи людини в окремих видах діяльності і спілкування, де необхідні особливого роду задатки і їхній розвиток (здатності математичні, технічні, літературно-лінгвістичні, художньо-творчі, спортивні і т. д.). Ці здібності, як правило, можуть доповнювати і збагачувати один одного, але кожна з них має власну структуру;
б) теоретичні, визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення, і практичні, що лежать в основі схильності до конкретно-практичних дій. Поєднання цих здібностей властиво лише різнобічно обдарованим людям;
в) навчальні, які впливають на успішність педагогічного впливу, засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей особистості, і творчі, пов'язані з успішністю у створенні творів матеріальної і духовної культури, нових ідей, відкриттів, винаходів. Вища ступінь творчих проявів особистості називається геніальністю, а вища ступінь здібностей особистості в певній діяльності (спілкуванні) талантом;
г) здатність до спілкування, взаємодії з людьми, а саме, мова людини як засіб спілкування, здібності сприйняття і оцінки людей, соціально-психологічної пристосовності до різній обстановці, входження в контакт з різними людьми, розташування їх до себе і т.д., і предметно-діяльні здібності, пов'язані з взаємодією людей з природою, технікою, знаковою інформацією, художніми образами і т. д. [3]
Здібності - реалізовані в діяльності потенційні можливості особистості.
Методи
практичні наглядні
словесні
До практичних методів відносяться вправи, ігри, моделювання.
Вправи - багаторазове повторення дитиною практичних і розумових заданих дій.
Вправи підрозділяються на конструктивні, подражательно-виконавські, творчі.
Ігровий метод припускає використання різних компонентів ігрової діяльності в сполученні з іншими прийомами.
Моделювання - це процес створення моделей й їхнього використання.
До наочних методів відносяться спостереження - розглядання малюнків, картин, перегляд діафільмів, прослуховування пластинок.
Словесними методами є: розповідь, бесіда, читання, переказ.
У роботі з дітьми всі ці методи повинні сполучатися один з одним.
Це традиційна класифікація.
Останнім часом розроблена нова класифікація методів. Авторами нової класифікації є: Лернер І.Я., Скаткін М.Н., вона включає наступні методи навчання:
інформативно - рецептивний;
репродуктивний;
дослідницький;
евристичний;
метод проблемного викладу матеріалу.
В інформаційно-рецептивний метод включаються наступні прийоми:
розглядання;
спостереження;
екскурсія;
зразок вихователя;
показ вихователя.
Словесний метод містить у собі:
бесіду;
розповідь, мистецтвознавча розповідь;
використання зразків педагога;
художнє слово.
Евристичний метод спрямований на прояв самостійності в якому - або моменті роботи на занятті, тобто педагог пропонує дитині виконати частина роботи самостійно.
Дослідницький метод спрямований на розвиток у дітей не тільки самостійності, але й фантазії й творчості. Педагог пропонує самостійно виконати не яку - або частина, а всю роботу.
Метод проблемного викладу, на думку дидактів не може бути використаний у навчанні дошкільників і молодших школярів: він застосовний тільки лише для старших школярів.
У своїй діяльності вихователь гуртка використає різні методи й прийоми в малюванні, ліпленні, аплікації й конструюванні.
Так у малюванні основний прийом для першої молодшої групи - показ, як варто користуватися олівцями й фарбами. Найбільш ефективний прийом - пасивні рухи, коли дитина діє не самостійно, а за допомогою. Ефективні ігрові образотворчі рухи однорідного, ритмічного характеру із проказуванням слів: "туди - сюди", "зверху - униз" і т.д. Такий прийом дає можливість зв'язати образ предмета з образотворчим рухом.
Ще один прийом роботи в першій молодшій групі - співтворчість педагога з дітьми.
У другій молодшій групі на заняттях по малюванню активно використається інформаційно-рецептивний метод. Особливо корисний перед заняттям діючий спосіб знайомства з формою предмета: діти обводять форму рукою, грають із прапорцями, м'ячами, кулями, обмацують їхнього обрису. Таке обстеження предмета створює більше повне подання про нього.
Також ефективний прийом обстеження предмета рухом руки по контурі й показ цього руху в повітрі. Прямий показ способу зображення застосовується тільки в тому випадку, дана форма зустрічається вперше.
Розвиток здібностей. Розвиток здібностей здійснюється в процесі життєдіяльності, а також учбової, трудової, ігрової діяльності. Джерелом розвитку здатності служить протиріччя між готівковим рівнем розвитку здібностей і вимогами діяльності.
Найважливішим моментом розвитку здібностей - пристосування операційних механізмів до умов діяльності. У цьому процесі проявляється конкретність психічної функції. В результаті пристосування до умов діяльності операційні механізми придбавають риси оперативності. У плані психічного віддзеркалення цю проблему з найбільшою повнотою розробив Д.А. Ошанин. Формування оперативності операційних механізмів здібностей є найбільш тонким процесом їх розвитку. Посилаючись на дослідження А.Н. Леонтьева в області звуковисотного слуху, можна стверджувати, що процес формування оперативності функціональних механізмів полягає в тонкому пристосуванні органів чуття до особливостей сприйманих об'єктів. При формуванні звуковисотного слуху таким виступає компарирующий аналіз, що полягає в підстроюванні руху голосового апарату до впливаючого звукового подразника. Виділення операційних механізмів в здібностях дозволяє відповісти на питання: як людина може опанувати свої здібності? Через оволодіння операційними механізмами сприйняття, запам'ятовування, уяви і так далі. Таким чином, розвиток здібностей є процесом:
- Розвитку функціональної системи, що реалізовує конкретну психологічну функцію, в сукупності її компонентів і зв'язків;
- Розвитку операційних механізмів;
- Розвитку оперативності в системі функціональних і операційних механізмів;
- Оволодіння суб'єктом своїми пізнавальними здібностями через рефлексію і оволодіння операційними механізмами відносно конкретних функцій.
Розглядаючи розвиток здібностей, можна виділити три чинники культурної детерміації.
По-перше, необхідно підкреслити той факт, що дитина, на відміну від тварини, народжується з незавершеним формуванням функціональних систем психічного діяльності. Функціональні системи, що реалізовують психічні функції, визрівають впродовж тривалого постнатального періоду. Цей процес детермінується середовищем життєдіяльності. Функціональні системи спочатку формуються як окультурені "другою природою", створеною людиною.
По-друге, розвиток здібностей детермінується соціальними формами діяльності.
По-третє, розвиток здібностей детермінується індивідуальними цінностями. Саме ці індивідуальні цінності і сенси визначатимуть якісну специфіку здібностей, від них залежатиме, що побачить і запам'ятає людина, які рішення він прийме.