Розвиток музичних здібностей
Здібності людини – це внутрішні умови її розвитку, які формуються під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини і середовища. Здібності не можуть бути привнесені ззовні, вони завжди несуть на собі відбиток індивідуальності (Н.Лейтес), формуються та розвиваються в процесі життя індивіда за конкретних соціальних умов (Т.Артем’єва, Д.Бєляєв, Е.Голубєва, Д.Дубровський, Б.Ломов).
Принципові положення психології здібностей та їх розвитку розкрито у працях Б.Ананьєва, Л.Виготського, Г.Костюка, О.Леонтьєва, Б.Теплова, С.Рубінштейна. Аналіз літератури свідчить про існування двох основних поглядів на природу музичності: музичність як вроджена здібність, що не підлягає формуванню; і музичність – як властивість, що формується на основі вроджених задатків. Для розуміння природи і суті музичності необхідно мати чітке уявлення про її структуру. І хоча до цього питання зверталося багато дослідників, поки що відсутня єдність у їх поглядах на це складне явище.
Важливими з психологічної й особливо з педагогічної точок зору є висновки Б.Теплова щодо необхідності якісного, а не кількісного підходу до структури музичності, можливості нерівномірного розвитку її компонентів та компенсації одних здібностей іншими. Головним показником музичності він вважав емоційний відгук на музику, а до основних здібностей відніс музичний слух (як звуковисотний) та чуття ритму, які пов’язані зі сприйняттям та відтворенням звуковисотного та ритмічного руху. До музичного слуху вчений включив два компоненти – перцептивний, пов’язаний зі сприйняттям мелодичного руху (ладове чуття), та репродуктивний (здатність до слухової уяви мелодії).
Погоджуючись з такою структурою, дослідники додають й інші здібності, а саме: музичну фантазію (О.Ковальов, В.Мясіщев), музичну обдарованість (О.Мелік-Пашаєв), художні, технічні та естетичні здібності (С.Савшинський), музичне мислення (М.Арановський, Л.Баренбойм, І.Гринчук, А.Сохор, Г.Ципін), музичну пам’ять (О.Готсдінер, І.Гейнріхс), мелодичний слух, творчу уяву, відчуття цілого, емоційність (С.Науменко, Ю.Цагареллі), пізнавальні музичні здібності.
В.Остроменський підкреслював, що у процесі музичного виховання з емоційного і слухового компоненту музичних здібностей розвиваються більш складні музично-слухові та музично-естетичні здібності. Музично-естетичні здібності він умовно поділяв на емоційно-пізнавальні (оцінне ставлення, яскравість та багатство уяви, здатність поєднувати музику з життям) та раціонально-пізнавальні (слухова спостережливість, диференціація музичної мови, здібність до осмислення музичного змісту). На його думку, для ефективної музичної діяльності необхідний одночасний розвиток музично-слухових та музично-естетичних здібностей.
Н.Ветлугіна та О.Кенеман, характеризуючи музичність, розглядали також здібності, необхідні дитині для виконання конкретної діяльності: слухання (здатність до цілісного та диференційованого сприймання), виконання (чистота співацьких інтонацій, узгодженість рухів при грі на дитячих музичних інструментах, пластичність моторного апарату) та творчості (творча уява при сприйманні музики, здібності до пісенної, музично-ігрової творчості, імпровізації тощо). Принциповим для нашої роботи є розгляд проблеми формування музичних здібностей як єдиного взаємозалежного та взаємозумовленого комплексу, який представлений такою структурою: музично-слухові здібності (ладове чуття, музично-ритмічне чуття, музично-слухові уявлення), музично-естетичні здібності (емоційно-пізнавальні та раціонально-пізнавальні) та здібності до музичної діяльності (здібності сприймання, виконавські та творчості здібності).
Виходячи з індивідуального та типологічного підходів до формування музичності (С.Науменко), у дисертації розглядаються різні типи музичності, адже окремо взятий індивід, належачи до якогось типу, може бути наділений рисами й іншого типу музичності. Це, з одного боку, створює картину певної невизначеності, а з іншого – надає музичним типам характеру синкретичності. Відповідно до цього, загальні риси кількох музичних типів заслуговують особливої уваги педагога, оскільки саме вони є інтегруючою ланкою в роботі з класом, представленим великою варіантністю музичних типів. Визначення загальнотипологічних рис надає вчителю можливість правильно поєднувати колективну та індивідуальну роботу, використовуючи диференційований підхід до учнів з різними типами музичності.
Значне місце в роботі присвячено розгляду проблеми формування музичних здібностей у педагогічній теорії та практиці, аналізу основних методичних систем і методик музичного виховання ХХ століття (А.Арісменді, Е.Башич, П.Вейс, В.Верховинець, К.Гофман, К.Дітріх, Е.Жак-Далькроз, З.Жофчак, Д.Кабалевський, З.Кодай, Ю.Ласоцький, М.Леонтович, Ф.Лисек, М.Монтессорі, К.Орф, Ю.Поврожняк, К.Стеценко, Ш.Судзукі, Б.Трічков). Їх детальний аналіз привів до висновку, що кожен із авторів спирався на власне бачення як кінцевої мети музичного виховання, так і шляхів її досягнення. Але єдиним для всіх педагогів є положення щодо вирішення проблеми музичного розвитку дітей та їх творчих здібностей через активну діяльність і пробудження природної емоційної чутливості.
Аналіз наукових праць дав можливість виділити теоретичні положення, які складають загальну методологічну базу формування музичних здібностей; відбивають сучасні уявлення про таке складне явище, як музичність; виступають системою наукових знань, на основі яких можуть вирішуватися проблеми музичної педагогіки, а саме:
здібності входять до структури психіки як якість мозку відображати об’єктивний світ. Їх операційні механізми засвоюються індивідом у процесі виховання і навчання, у загальній соціалізації, де виховання й навчання постають головними чинниками розвитку здібностей. Вони не можуть бути привнесені ззовні, а завжди несуть на собі відбиток індивідуальності: зовнішні впливи обов’язково переломлюються через її внутрішні якості;
у співвідношенні спадковості й виховання спадковість детермінує можливості психіки, а виховання та навчання – їх реалізацію. Взаємозв’язок зовнішніх і внутрішніх умов розвитку здібностей є відправним пунктом психолого-педагогічної теорії музичності;
в основі музичних здібностей лежать задатки, які є поєднанням вроджених утворень правої та лівої мозкових півкуль. Музичні задатки є якісною властивістю психічних функцій (перцептивної, психомоторної, емоційної тощо), становлять частину природної організації індивіда і розвиваються в процесі його життя за конкретних соціальних умов;
музичність розвивається в онтогенезі як система загальних і спеціальних здібностей, що тісно взаємодіють між собою. Здібності виступають як цілісний комплекс, в якому немає головних і другорядних елементів. Складаючи взаємопов’язану структуру, музичність не піддається чіткому поділу на елементи, і це складає одну з головних її характеристик. Маючи можливість впливати на окремі компоненти музичності, педагог опосередковано впливає й на інші, тісно з ними пов’язані, але найбільш якісний розвиток можливий лише при одночасному різноплановому педагогічному впливові на весь комплекс здібностей;
нерівномірність розвитку окремих компонентів музичності і компенсація одних здібностей іншими створюють відповідні педагогічні проблеми, розв’язання яких потребує діагностики та постійної кореляції музично-виховного процесу;
виховання емоційної чутливості школярів створює сприятливі умови для розвитку музичності, оскільки саме на емоційному ґрунті будується весь комплекс здібностей.