1. Суть і види науково-технічної інформації.

2. Методи пошуку і збору наукової інформації.

3. Аналіз та інтерпретація інформації.

4. Організація роботи з науковою літературою.

1. Суть і види науково-технічної інформації

Рівень розвитку науки значною мірою визначається характером, достовірністю, цільовим призначенням інформації, одержаної в результаті пізнання. Інформація є теоретичним і експериментальним підґрунтям для досягнення мети наукових досліджень і вирішення поставлених завдань. Вона є доказом обґрунтованості наукових положень, їх досто¬вірності й новизни. Існує думка, що розв’язання науково-технічних проблем на 90% залежить від інформації і тільки на 10% – від інтуїції.

Інформація – це певні відомості про об’єкти, явища навколишнього середовища, їх параметри, якість і стан. Інформація є загальнонауковим поняттям, яке включає не тільки відомості, а й збір, збереження та переробку.

Наукова інформація поширюється в часі і просторі за певними каналами, засобами і методами.

Залежно від нагромадження, використання, призначення і сприйняття наукова інформація класифікується так:

 технічна інформація – характеризує фізичні процеси в різних об’єктах при створенні продукції з вихідних компонентів;

 економічна інформація – це відомості про економічний розви¬ток суспільства і його ефективність;

 соціальна інформація – відомості про людину, колектив і суспільство в цілому, як об’єкт дослідження.

Таким чином, науково-технічна інформація – це сукупність повних відомостей про розвиток природи, суспільства і люди¬ни, зафіксованих у науковому документі.

Науковий документ є структурною одиницею інформаційних ресурсів.

У повсякденній діяльності під документом розуміють будь-який папір, що має юридичну силу, щось засвідчує, надає якісь права чи обов’язки. Документ у науці – це матеріальний об’єкт з інформацією про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людей, яка закріплена створеним людиною способом передачі та зберігання в часі і просторі.

Класифікація документів відбувається на основі багатьох критеріїв. За способом фіксації інформації документи поділяються на:

 письмові (матеріали архівів, преси, довідники, художня література, особисті документи – тобто ті, в яких інформація викладена у формі буквеного тексту);

 статистичні (документи, в яких форма по¬дачі інформації в основному цифрова);

 іконографічні (всі образотворчі документи, як статичні – скульптури, будинки, орнаменти, картини, фотографії, так і динамічні – кіно-, теле-, відеоматеріали);

 фонетичні (мовні матеріали, розмови, пісні, казки тощо в їх озвученому вигляді - платівки, магнітофонні записи);

 документи, які передають інформацію у закодованому вигляді за допомогою електронної техніки. Форма документа значною мірою визначає спосіб його аналізу.

Залежно від статусу джерела розрізняють документи: офіційні та неофіційні.

Крім цього, документи поділяються на:

 первинні – в яких містяться результати наукових досліджень і розробок, нові наукові дані, ідеї, факти. На основі цих документів формується первинна інформація;

 вторинні – де містяться аналітико-синтетичні і логічні матеріали, які вже оброблені на основі первинних документів.

Такий поділ умовний. Важливими джерелами первинної інформації є книги, монографії, брошури, посібники і періодичні видання.

Книга – це досить об’ємне неперіодичне видання, в якому сконцентровані нагромаджені людством знання і досвід із певної галузі науки.

Брошура – це невеликого обсягу праця з оперативною інформацією.

Серед книг і брошур важливе місце займають монографії, в яких висвітлені результати всебічного вивчення певної проблеми чи теми. Монографія може бути підготовлена як одним автором, так і колективом.

Особливе місце серед книг, які використовуються у сфері наукової інформації, займають підручники і посібники – неперіодичні видання, в яких містяться систематизовані відомості наукового і прикладного характеру, викладені в доступній для студентів формі.

Найбільш оперативним джерелом науково-технічної інформації є періодичні видання, які виходять через певний проміжок часу, з постійною для кожного року кількістю номерів, але не повторюються за змістом, маючи однакову назву. Традиційні види періодичних видань – журнали і газети. До періодичних також відносять збірники наукових праць науковців ВНЗ, науково-дослідних інститутів.

До спеціальних видів технічних видань відносять нормативно-технічну документацію, яка регламентує науково-технічний рівень і якість продукції: стандарти, типові положення, методичні розробки, а також патентна документація, яка характеризується високим рівнем достовірності, оскільки ця документація підлягає експертизі на предмет новизни і корисності.

Така кількість наукових документів пояснюється характером знань і різноплановою діяльністю людей.

Науковий документ відображає конкретну наукову ситуацію на всіх етапах наукового дослідження: від виникнення ідеї до створення, перевірки теорії та практичного її впровадження.

Характерною особливістю сучасного розвитку науки є значна кількість наукових документів, одержаних у результаті науково-дослідної роботи. Щорічно у світі видається понад 500 тисяч книг із різних галузей знань, велика кількість журналів, каталогів, довідників тощо. Обсяги нової інформації безперервно зростають, зростає і швидкість її розповсюдження.

Структура наукових документів наведена в табл. 1.

У кінці XX століття створено світову систему Internet, яка об’єднує більше 30 мільйонів користувачів із 100 країн світу, що підтвер¬джує стан і напрям розвитку інформатизації сучасного світу.

Найбільш важливою галуззю використання комп’ютерів є створення глобальних телекомунікаційних мереж, які б об’єднували людство в єдиний інформаційний союз. Глобальна мережа Internet – це всесвітнє об’єднання регіональних і корпоративних мереж, що створюють єдиний інформаційний простір завдяки використанню стандартних протоколів передачі інформації.

Таблиця 1

Види документів Первинний Вторинний (неперіодичні)

Книги, брошури Монографії, довідники, матеріали конференцій, з’їздів, навчальні видання Бібліографічні, реферативні, оглядові видання, енциклопедії, словники, довідники

Періодичні Видання з продовженням, журнали, бюлетені, газети, відомості Бібліографічні (картотека), реферативні (збірники), експресінформація, офіційні бюлетені, інформаційні листки, каталоги

Спеціальні Нормативно-технічні документи, нормативно-виробничі довідки, рекламні видання, патентно-ліцензійні Показники стандартів і технічних умов вітчизняних і зарубіжних винаходів

Рукописні Наукові звіти, наукові доповіді, інформаційні відомості про проведення наукових конференцій, семінарів, симпозіумів Бюлетені реєстрації НДР, збірники рефератів НДІ, ОКР, реєстраційні та інформаційні картки

Слід зазначити, що з розвитком електронних засобів інформації актуальність документальних джерел не знижується і потреба в них не зменшується.

Традиційним засобом передачі та збереження інформації є приведення в порядок документальних фондів. Найбільш поширена Універсальна десяткова класифікація (УДК), яка використовується більш ніж в 50-ти країнах світу і юридично є власністю Міжнародної федерації документації (МФД), яка відповідає за розробку таблиць УДК, їх стан і видання.

УДК – це міжнародна універсальна система, яка дозволяє деталь¬но представити зміст документальних фондів, забезпечити оператив¬ний пошук інформації, має можливість свого розвитку і самовдоско¬налення. Вона складається із основної і допоміжної таблиць. Основна таблиця містить поняття і відповідні їм індекси, за допомогою яких систематизують знання людства. У науково-дослідній роботі особливе місце займає пошук і аналіз наукової інформації.