5. Українські символи та священі знаки

Хто відкидає містику і символіку, тому ми скажемо, що він не повинен уживати ніяких символів, бо вони для нього не мають ніякого значення. Однак факт, що неграмотний або відкидає, або не сприймає значення азбуки, зовсім не означає,що азбука не має ніякого значення.

Володимир Шаян

НАЙДАВНІШІ ЗНАКИ-СИМВОЛИ В УКРАЇНІ

Щоб відновити філософський зміст української етнічної культури, слід вивчити всі відомі космогонічні знаки, які існували на нашій землі впродовж тисячоліть.

Палеолітичне й неолітичне населення залишило на території України найдавніші твори мистецтва, на яких уже існували знаки-символи. Біля с. Мізин на Чернігівщині знайдено перші у світі сварги (свастики) і безкінечники (меандри). До цього ж часу належать перші скульптури Богині-Матері, які були відомі у всій Європі. Неолітична культура (приблизно 8—5 тисяч років тому) сформувала міфологему умираючого і воскресаючого Бога-Сонця. Поховання зерна в землю (засів) і його воскресіння (проростання) навесні дали початок уявленню про безкінечне повернення, перевтілення, вічність життя. Всі ці знання були відображені в символіці.

Серед найдавніших європейських культур найбагатшою і найвиразнішою по праву визнана Трипільська археологічна культура. Нині наука все впевненіше знаходить серед трипільців наших Предків. Отже, нам сьогодні важливо зробити наукову конструкцію знаків-символів, понять, якими давні трипільці позначали життя і своє розуміння Всесвіту.

Немає сумніву в тому, що Трипільська цивілізація розвинула символіку, успадковану нею від племен ранньопалеолітичного періоду, адже ніякий знак не виникає на порожньому місці. Найархаїчнішими знаками були сонячні та місячні символи (солярні та люнарні), які мали тісний зв'язок із календарем.

Знаки сонця — це коло, колесо з шістьма спицями, концентричні кола, круг з хрестом усередині. Знаки місяця — дуги, повернуті в різні боки, що символізують фази місяця, півмісяці, які позначають Молодика і Старого місяця, а також півмісяці, повернуті "рогами" догори (нині в народі означає добру погоду). Цікавими є трипільська чара, на якій зображено 12 місяців, і тарілка з чотирма місяцями, вписаними між променями рівнобічного хреста, що підтверджує саме календарність цих зображень.

Такими ж давніми є зображення рослинних символів: деревце з піднятими гілками, ялинка, колос; малюнки у вигляді квітки (коло з шістьма чи вісьма пелюстками навкруги); світове дерево.

Символ дерева — один із найстійкіших в українському знаковому космосі, який дійшов до наших днів. Вічнозелене Дерево Життя складається із трьох сфер: стовбур, верхів'я і коріння. Стовбур, як уже зазначалося вище, означає земне життя людей (Ява), крона дерева (гілки й листя) — духовний світ Богів (Права), коріння - підземний, потойбічний світ (Нава). Але у трипільських деревах-ялинках ці три сфери не виражені, до того ж дерева зображаються групами, що свідчить про символіку рослинності взагалі.

Три яруси світу зображені на трипільських глеках способом поділу сферичної композиції посудини (наприклад, кулястої макітри або глечика) на нижній, середній і верхній світи. їхні вже пізніші арійські назви збереглися на індійському ґрунті в Ріґведі: свах — верхнє небо із запасами води; бгувах — повітряний простір із сонцем, місяцем, зірками; бгух — земля, грунт.

Найбільше зображень дійшло до нас на ритуальному посуді, скульптурках Богинь родючості (Рожаниць) тощо. Такий посуд символізував прохання дощу — це підтверджується малюнками жіночих постатей, які підносять чару до неба (пор. укр. "чарувати" — замовляти над чарою води, ворожити чи робити так звану "живу воду").

Магія родючості полів була тісно пов'язана з магією плодючості людей і тварин. Мабуть, тому у складі глини, з якої ліпилися фігурки Рожаниць, було замішане зерно пшениці або пшеничне борошно. Символом засіяного поля вважають квадрат або ромб, розділений хрестом на чотири частини, в кожній з яких зображена крапка, що символізує зерно. Такі ж зображення іноді малювалися на животі жіночої статуетки, що означало вагітність.

Як вважає Борис Рибаков, "трипільські статуетки юних матерів були, вірогідно, одними з ранніх попередниць християнскої Богородиці"'.

Цікавий обряд, за допомогою якого можна пояснити символіку "трипільського квадрата", існував у Білорусі: перед будівництвом хати малювали квадрат, ділили його на чотири рівні частини навхрест. Батько йшов на чотири поля, які оточували це місце з чотирьох боків, із кожного поля брав камінь, клав його на голову й ніс так, щоб покласти на кожну чверть квадрата. Отже, на місці майбутньої хати утворювалась фігура, яка точно відтворює малюнок "трипільського квадрата".

Можливо, підтвердженням того, що квадрат був символом поля, є також сам спосіб оранки та боронування. Поле орали у двох напрямках "туди і назад", а боронували впоперек оранці, тобто навхрест.

Одним із найпоширеніших знаків на трипільській кераміці (на посуді, статуетках Рожаниць) є орнаментальний мотив змії, яка обвиває груди Богині-Матері. Такі малюнки прийнято називати "трипільськими спіралями", "хвилями", або "меандром".

Культове значення вужа відоме у багатьох народів, адже він був носієм добра, миру й злагоди, охоронцем усього найціннішого — сім'ї, дому. На скульптурах Рожаниць він — оберіг живота, що виношує плід. Вуж також пов'язаний із культом води, вологи, дощу, а отже, родючості землі.

Слов'яни мали два "зміїних" свята: 25 березня — поява змій і 14 рересня — їх відхід під землю. Вважалося, що, з'явившись навесні, змії допомагають хліборобам, беруть участь у сільськогосподарських роботах. Цікаве повір'я записане Миколою Маркевичем. У ньому йдеться про те, що змія, яка протягом літа когось укусила, буде покарана, її не пустять "у вирій", і вона буде змушена мерзнути на морозі. Збереглися українські народні казки міфологічного характеру про вужа чи змію.

Другим значенням "трипільської спіралі" можна вважати вічність життя, безперервний біг сонця (спіраль, зображена навколо посудини, не має ні початку, ні кінця). Ідея "руху сонця по небу" виразно простежується у тих спіралях, де на закрутах зображені сонячні знаки — кола з косими хрестами посередині. До того ж, напрямок такої спіралі знизу вгору і зліва направо такий, як і видимий із Землі напрямок "за ходом" Сонця (посолонь).

Заслуговує на увагу і дослідження знаку хреста, який у сучасному християнстві цілком переосмислений, тому не можна ототожнювати давні рівнобічні хрести та свастики з християнськими хрестами, що мають витягнутий нижній кінець. Первісно хрест (криж) був знаком життя: вертикаль — чоловіче, батьківське начало, горизонталь — жіноче, материнське; їхнє поєднання утворює третю силу — синівську (власне сам хрест). Хрестом також позначалося сонце, небесний вогонь, світло, жертовник. Цей знак відомий з давніх-давен у багатьох народів світу (в Європі, Індії, Єгипті). Різновидом звичайного хреста є так званий арійський (орійський) хрест, або свастика.

Подібним знаком користувалися уже в XX ст. у Німеччині. Тому після 1945 р. на використання та дослідження арійського хреста наклали табу як на фашистську символіку. Такі заборони не мають ніяких наукових підстав, оскільки ці знаки були відомі вже у Трипільській культурі, про що свідчать археологічні знахідки. В Українському історичному музеї експонується одна з таких пам'яток - глиняний горщик із накресленою свастикою, розкопаний біля с. Пустовойтівки (Сумська обл.), в Музеї коштовностей України — скіфські горщики зі свастиками. Таких знахідок значно більше, але вони не афішуються досі із вказаних причин. Мозаїчні свастики на стінах Софійського собору в Києві були викладені ще в XI ст.

Є різні припущення щодо значення цього символу. Найголовніше його значення — це небесний вогонь. Цей знак досить поширений у традиційних слов'янських, і зокрема в українських, вишивках. Свастика (сварга) була відома ще в троянців: за часів Троянської війни вона як священний знак прикрашала зброю: мечі, булави тощо. Різні види свастик (як із ламаними лініями, так і з заокругленими кінцями, що переходять у спіральні завитки) і досі пишуть на українських писанках як магічні символи найвищого неба та сонця. Свастика є знаком Сварога, так само, як стріла — знаком Перуна.

Ці сонячні знаки малювали здавна на хатах, перед дверима, на сволоці, вважаючи їх оберегами проти злих сил. Ось як передав це в своїй "Молитві" український поет Богдан-Ігор Антонич:

Накреслю взір його неземний,

Святий, арійський знак таємний,

Накреслю свастику на хаті

І буду пати вже спокійний.

Давні свастичні знаки

РОДОВІ ЗНАКИ ТА СИМВОЛИ, ЕМБЛЕМИ ЗЕМЕЛЬ УКРАЇНИ

Розвиток мистецтва в І тисячолітті до н. ч. досяг настільки високого рівня, що звичайні ужиткові речі вже прикрашалися цілком реалістичними сценами із життя людей, особливо пластичними зображеннями тварин. Знаки-символи використовувалися паралельно із реалістичним малюнком. Це переважно кіммерійські, скіфські, сарматські вироби. Характерно, що найстійкішим орнаментальним елементом залишалася "трипільська спіраль", яка набувала чіткішої геометризованої форми ламаної лінії, відомої вже як "меандр" і помилково досить довго приписувалася грекам, хоча найперші меандрові узори з ламаних ліній, як згадувалось, знайдені серед археологічних пам'яток Мізинської палеолітичної стоянки на Чернігівщині (кістяні браслети, пташки зі свастиками). У кінці І тис. до н. ч. та на початку І тис. н. ч. широкого поширення набували сарматські "тамги" — спочатку тотемні знаки, згодом сімейні й родові. Такими тамтами позначали зброю, худобу, гончарні вироби.

Кожен рід в Україні здавна мав особливий знак, що свідчив про його походження від Прапредків: це були тварини, рослини, птахи (знаки духів-опікунів дому), небесні світила (місяць, сонце, зорі) чи зброя. Про це читаємо і в давньоукраїнському вірші:

Обикоша здавна люди імениті

Различния печаті в родах своїх мали.

Хто звірем, хто птенцем дом свой печатліет,

Хто мечем, хто стрілою, хто сонцем світлієт.

Із XIII ст. у європейських країнах поширюється феодальне міське право, яке надавало можливість мешканцям створювати свої органи самоврядування. Вперше таке право було запроваджено в Магдебурзі (Німеччина), тому отримало назву Магдебурзького права.

У XV—XVIII ст. більшість міст України мала Магдебурзьке право, яке передбачало наявність у містах своїх гербів. Отже, герб — знак суверенітету і автономії. Свої герби мали всі землі України: Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Сіверщина, Волинь, Поділля, Запоріжжя, Таврія, Одещина, Херсонщина, Крим, Слобожанщина, Холмщина, Полісся, Донеччина, Кубань, Закарпаття, Буковина, Белзшина (Сокальський р-н Львівської обл.), Перемишльшина, Галичина, Львівщина.

Звичайно, впродовж кількох століть, коли Україна була розділена між різними державами, її символіка дуже часто відображала елементи знаків панівної держави. Так, за Литовського князівства в Україні домінували литовські герби "Колюмна", "стовпи Гедиминовичів" або "Погоня". За панування Московської держави переважала імперська символіка. В українській гербовій традиції домінували такі зображення, як: орел, кінь, ведмідь, лев, бик, якір, сонце, рівнобічний хрест, фортеця, тризуб тощо. Кольори в українській геральдиці мали такі значення: синій, блакитний — ідеальність, духовність; срібний - шляхетність; жовтий, золотий - велич, царственність, багатство; червоний, малиновий—знатність, могутність; зелений, чорний — земля, природа, мудрість.

Цікаво, що деякі зображення на гербах сягають глибокої давнини. Так, наприклад, гербом держави Урарту в VI—IX ст. до н. ч. був лев на тлі трибаштової фортеці. Такою ж була емблема Вавилона. Цей мотив зберігся у гербах Литовської держави ("Колюмна"), а також Львова (XIV—XVIII ст.). Окремо ж зображення лева та фортеці є на багатьох інших гербах та печатках.

Розгляд усіх гербів, звичайно, потребує окремої праці. Нині в Україні такі праці вже починають з'являтися. Гербівництво, як відомо, відображає рівень сучасної йому ідеології та культури. Тому в наших гербах другого, вже християнського тисячоліття, переважають іноетнічні символи чужої релігії, яку нині вважають інтернаціональною (хоча вона має виразне етнічне забарвлення, як і коріння тієї релігії, яку сповідує вже третина всього людства). Кожен може пересвідчитися в цьому, розглядаючи герби українських міст, серед яких досить часто бачимо християнський (дисгармонійний) хрест із навмисне витягнутим нижнім кінцем (символ заземлення, "каналізації"), який походить від знаряддя катування, страти, шибениці, а також різноманітні "пентаграми" (п'ятикутні зірки) та "могендовиди" (шестикутні зірки), "жезли Кадуцея" та іншу масонську символіку. Людям, які хоч трохи знайомі з етнонаціональною символікою українців, прикро спостерігати ці глобальні тенденції у нашому гербівництві. Ці символи не об'єднують, а роз'єднують наше суспільство і нашу державу, тим більше, що на духовному містичному рівні вони спричинюють негативні явища в етнокультурі й життєдіяльності етносу.

Оскільки Київ є столицею нашої держави, спробуймо розібратися, хто зображений на гербі, який нав'язала Києву група депутатів міськради. Зазначимо, що архістратиг Михаїл був затверджений голосуванням із перевагою лише в один голос (!). Серед інших пропозицій був давній герб — Куша, а також сучасна інтерпретація Берегині, але вони були зігноровані на догоду християнській половині депутатів. Найголовнішим аргументом прихильників архістратига був один неперевірений постулат — нібито він, архістратиг, в Україні має тисячолітню історію, бо відомі його зображення з XI ст. Такі твердження не мають ніяких наукових підстав, але, на жаль, вони поширюються і в фундаментальних працях про наше гербівництво, зокрема релігійний символ приймається за державний або міський. Але церковні християнські зображення — це ще не герб.

Хто ж такий архістратиг Михаїл і яка його символіка? Михаїл — персонаж біблійної міфології. Вперше з ним зустрічаємося у книзі пророка Даниїла, в посланні апостола Іуди і, нарешті, — в Апокаліпсисі. Михаїл, за Біблією, "великий князь, що стоїть за синів народу свого". Ім'я Михаїл (єврейське МіШа 'еі) існувало в семітських народів з давніх-давен. У перекладі зі староєврейської, як відверто пише український мовознавець Василь Ірклієвський, воно означає "богу рівний; захисник жидів перед Ягвою; християнське - богу ніхто не дорівнює, крім Михайла". Слід зазначити, що вже перші перекладачі Біблії приховували справжнє ім'я єврейського бога Яхве (Ягве), заміняючи його загальною назвою вищої сили — Бог, або Господь, що по-гебрейськи звучало елог. Тому ім'я Михаїл (Мікхаел) вже й відображає цю тенденцію. Сучасних мовознавців зовсім не цікавить дійсне значення його імені, вони лише констатують: Михайло — "хто, як бог". Однак ще в XVII ст. це ім'я пояснювали дещо докладніше, наприклад, Памво Беринда в 1627 писав, що Михаїл означає: "кто ж як бог або покора, або убозтво бо-жеє..., або ударяючий бог".

Біблійні ангели, як відомо, покровительствують не тільки окремим людям, але й цілим народам. Цілком зрозуміло, чому євреї так шанували покровителя і захисника "народу свого": за єврейською міфологією, архангел Михаїл вступає у боротьбу з князем Персії, рятує Авраама і трьох отроків із вогненної печі, виводить Лота із приреченого Содому, рятує від смерті Ісаака, підставивши на його місце ягня; він також є провідником ізраїльтян у пустелі під час їхнього виходу з Єгипту, він же був учителем Мойсея, якому на горі Синай передав скрижалі Закону Бога Ізраїлю "своєму народові". Образ цього персонажа єврейського епосу впродовж тисячоліть був оберегом євреїв у всіх країнах світу, де вони були розсіяні. На початку II тис. н. ч. разом з християнством він поширився і у слов'янських землях, звісно, не без сприяння "народу свого", бо євреї прекрасно знають, що саме вони "дали світу три монотеїстичні релігії". Тому завжди і всюди вони знають про те, що архістратиг Михаїл — їхній захисник. Але ні в якій міфології світу не сказано про те, що Михаїл захищав українців.

Дмитро Лихачов зазначає, що першими у Київській Русі почали зображувати архістратига Михаїла на своїх печатках ті князі, які в хри-щенні приймали його ім'я. Вперше зображення Михаїла вжив князь Мстислав на своїй особистій печатці в 1130 р. Цей знак став династичним гербом Мономаховичів, але не гербом Києва.

Державні герби в Західній Європі з'явилися в XI ст, а з XII—XIII ст. почали поширюватися родові, рицарські і шляхетські герби, поступово впроваджуючись і в Україні". До перших спроб створення державного герба Київської Русі належить орел Ярослава Мудрого. Сергій Висоцький висловив припущення, що зображення орла на шиферній плиті Софійського собору в Києві є гербовим, бо на це вказують також аналогічні зображення на одязі Ярослава Мудрого і його нащадків. Орел у геральдиці — символ влади, державності.

Поява перших гербів міст і земель України за часом збігається із запровадженням у європейських країнах Магдебурзького права (XII—XV ст.). Писемна згадка про давній герб міста Києва, лук-самостріл, датується 1595 роком. Це зображення руки, що тримає самостріл, названо Кушею (тип лука з пристроєм для натягування тятиви). В описі цього герба зазначаюся, що вій у Києві був "іздавна". Цілком можливо, адже про це свідчить і сама архаїчність типу цієї зброї. Відомо, що козаки вже користувалися вогнепальною зброєю — мушкетами, які і і зображували на своїх печатках та прапорах. Церковні єпархії, на відміну від державних установ, мали свої емблеми із ликами "святих". Так, Київська мала герб зі "святою" Софією та її міфічними дочками Вірою, і Надією, Любов'ю, імена яких в оригіналі є неблагозвучними для українського люду, тому їх переклали слов'янськими відповідниками (їхні латинські імена: Фіда, Спеса, Харіта; грецькі: Пістіс, Елпіс, Агапія)"

Герб із Кушею-самострілом існував ще в XVI—XVIII ст. (Про це свідчать: відома печатка 1638 року, знамена із зображеннямп лука і стріли, які захопив польський гетьман Радзивілл, інші численні печатки Київського магістрату, які існували до 1775 року (зауважимо, що це рік знищення Катериною ІІ Запорозької Січі). Зображення зброї в геральдиці має давнє героїчне значення — воно символізує боєздатність, хоробрість і патріотизм мешканців міста. Звичайно, ней герб як і інша давня язичницька символіка (сонце, місяць, восьмипроменеві зірки) були не до вподоби християнським ієрархам, тому вони вели нещадну боротьбу з давніми символами. Наприклад, єпископ Верещинський називав герб Києва. Кушу, "колишнім варварським луком", а символи сонця і місяця — "поганськими". Звичайно, така термінологія була типовою дія фанатичних християн, але чи личить вона пастирям? Однак ціле тисячоліття вони винищувані все, що відображало язичницький період нашої культури. Не позбулися вони такої методики іі нині.

За часів Української козацької держави значного поширення набуло зображення козака з мушкетом, яке використовували як на печатках, так і на прапорах та гербах. Це історичні факти, які свідчать, що архістратиг не був на гербі Києва тисячу років.

Але ідея християнізації державних символів не залишала заангажованих християнством правителів. У Петербурзі була створена так звана Герольдмейстерська контора, яка виробляла проекти гербів для підкорених Російською імперією земель. Так, у 1722 р. один із керівників цієї комісії, іноземець Франческо Санті, зробив проект герба для Києва — срібного ангела з мечем і щитом на блакитному тлі, а в 1856 р. його переробив інший іноземець-герольдмейстер Б. Кене, додавши до щита з архістратигом імператорську корону, а до дубового листя "андріївську" стрічку. Надалі цей герб зазнавав незначних змін, що стосувалися стрічок та інших деталей.

Вивчаючи наше гербівництво, слід завжди пам'ятати, що нав'язання українцям чужої символіки збіглося у часі з посиленням імперського панування Росії в Україні: у 1764 р. було ліквідовано Гетьманщину, в 1775 р. — зруйновано Запорозьку Січ, а 1781 року Катерина II скасувала Магдебурзьке право в Києві й після введення "Учреждения о губерниях" з 1782 року надала Києву імперський герб із зображенням архістратига Михаїла. І хоча вже у 1798 році Магдебурзьке право було повернуто Києву, та на Київській ратуші (будівлі магістрату) ще довго красувалися дві мідні статуї чужих опікунів: юдейсько-християнського ангела Михаїла і грецької язичницької Богині Феміди (другої жінки Зевса). Так чужа символіка і чужі обереги взяли гору над нашими національними традиціями і поступово входили у побут збайдужілих українців.

Герб із Кушею-самострілом має значно довшу історичну традицію, підтверджену в писемних джерелах. Він відомий документально і безперервно протягом трьох сотень років, але цілком імовірно, що як герб існував значно довше. Михайло Грушевський рекомендував включити це зображення до державного герба Української Народної Республіки. Кушу використовували у своїх родових гербах чимало представників козацько-шляхетських родин. Серед них — шляхтичі Кущинські. Останні з відомих нащадків цього роду були замордовані чекістами в 1930-х роках. Герби із зображенням лука і стріл були улюбленим геральдичним символом українців. Так, у календарі видавництва "Такі Справи" подано з десяток гербів із цими мотивами, в тому числі герби Києва, Запоріжжя, Білої Церкви, Корсунь-Шевченківського, Груня, Медведівки та ін. Але книга В. Панченка "Гербівник міст України" тенденційно замовчує ці факти: тут не подано жодного герба з луком, — не може бути, щоб автор про них не знав. Він пише про герб з архістратигом, нібито він "був однією з найдавніших міських відзнак України, яка зберігала свої головні риси протягом багатьох століть* (курсив мій. — ГЛ.у*). Історичні ж факти свідчать, що він був офіційним гербом Києва лише з 1782 до 1917 року! Навіть при найточніших підрахунках, Михаїл панував на гербі Києва всього 135 років і був скасований радянською владою як вузькорелігійний, а не загальногромадянський. Отже, ні про яку тисячолітню історію цього герба не може бути й мови.

Зображення Михаїла не може претендувати на роль герба Києва ще й тому, що він не був пріоритетом одного Києва. Його зображали на прапорах та гербах Гадяча, Кролевця, Тернополя, Звенигородки, Василькова, Канева, Таращі, Черкас, Чигирина, Сянока та інших міст України. Найбільшого поширення зображення архістратига набуло саме в часи колоніального режиму Російської імперії в Україні.

Нині, коли Україна є незалежною державою, недоречно порушувати закони геральдики, зокрема не слід ігнорувати важливий принцип родової та видової символіки. Родові символи мають відображати суттєві ознаки роду, племені, народу, нації, а видові - лише ідеї певної соціальної групи, партії, релігійної громади тощо. Цього разу архістратиг Михаїл символізує інтереси двох громад — християнської та юдейської, але ніяк не всіх киян із їхніми різноманітними політичними, релігійними та національними уподобаннями. Під цим кутом зору, герб з вузькоконфесійною символікою є порушенням Конституції України, адже християнство не є державною релігією (стаття 35). Київський герб, як ніякий інший, повинен мати загальнонародний характер і бути об'єднуючим фактором, що згуртовує мешканців столиці навколо ідеї відродження Української держави. Про зображення архістратига на гербі Києва М. Грушевський писав:"В казьонйому гербі Києва...ніякої української традиції не звісно". Архістратиг Михаїл і досі на нашій землі захищає "свій народ", а не український. А Володимир Шаян застерігав: "Визнання чужого морально-ідеального авторитету є запереченням моральної суверенности нації"

КОЗАЦЬКІ ПРАПОРИ

Значний вплив на українське прапорництво мало Запорозьке козацтво. Проте єдиного прапора для всієї України ще не існувало. Корогви були різнобарвні із зображенням зірок, хрестів, сонць, місяців, гетьманських або місцевих гербів. У Київських прапорах, які збереглися в описах з часів Визвольної війни Богдана Хмельницького, використовувалися такі кольори: червоний і малиновий — 8 разів, білий — 7, блакитний — 6, жовтий — 5, чорний — 4, зелений — 1 раз. Всього збереглося 14 описів прапорів. Ось один із описів очевидця штурму м. Гомеля у 1651 р.: "Наступ почався 4 червня в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга червона корогва, а коло неї три білі і дві чорні, і дві жовтооблочисті (тобто жовто-блакитні), і під ними 8 тисяч козаків кінних і піших вибраного війська".

В інших описах знаходимо відомості про придбання полотна для прапорів. Так, у 1717 р. полтавський полковник Іван Черняк писав гетьману: "На сотенні корогви куплено блакитного лудану, а жовтий лудан дано на пряжі". У1758 р. лубенський полковник Іван Кулябка писав у листі: "прапор кріпосної сотні Лубенського полку з одного боку має бути національним, а з другого — згідно бажанню полкової канцелярії: на світло-голубій голі з правої сторони на золотій землі на знаменах козак розписан будет"18.

Існували полкові, сотенні, курінні та інші корогви, а також малі знамена й значки. На козацьких прапорах згодом почали зображати християнських "святих" або хрести, а на морських знаменах — кораблі, козацькі чайки тощо.

У XVIII ст. жовта й блакитна барви домінували і в побуті. Як свідчили сучасники, навіть одяг козаків цього часу мав національні кольори: гайдамаки Гонти були вдягнуті у жовті жупани і сині шаровари під час повстання 1768 р.

Поєднання блакитного з жовтим було також характерним дія родових гербів Апостолів, Богунів, Нечаїв, Дворецьких, Долинських, Безбородьків, Дорошенків, Брюховецьких, Розумовськпх та ін.

Корогва, зроблена коштом останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського 1774 p., мала золоті герби на блакитному тлі.

Синьо-жовті прапори використовувалися в Україні і в XIX ст. У часи революції в Австрійській імперії (1848) українці підняли національний прапор на Львівській ратуші. Австрійська влада дозволила українцям створити Національну гвардію для підтримання порядку і використовувати синьо-жовті прапори. Відродження національних барв у Галичині було поштовхом до відродження їх на всій території України.

УКРАЇНСЬКІ ПРАПОРИ В XX ст.

У 1911—1913 pp. на сторінках багатьох українських часописів зав'язалася наукова дискусія про українську національну символіку. Аз 1917 р. на масових мітингах і демонстраціях всюди майоріли жовто-блакитні знамена. Навіть у Петрограді маніфестація українців з приводу панахиди по Т. Шевченкові проводилася з національними прапорами і запорозькими бунчуками. На прапорах були написи: "Хай живе вільна Україна!", а на грудях учасників маніфестації були прикріплені жовто-блакитні стрічки.

Шевченківські дні проводилися під жовто-блакитнпми прапорами також у Відні, Празі, Кракові, Царському Селі, Омську, Томську і навіть у Москві.

У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор як символ Української Народної Республіки (УHP). Ініціатором цього був М. Грушевський, який як історик добре знав традиції українців і їхні символи.

Перший прапор У HP був жовто-блакитним. Слід зазначити, що, за законами прапориицтва, першим називають колір, який є верхнім. Гетьман П. Скоропадський (1918) перемінив на блакитно-жовтий і таким він залишається й нині. У листопаді 1918 р. такий же прапор став символом Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). На Карпатській Україні він був затверджений у 1930 р. Але на Галичині в 1920-1939 pp. використовувались як блакитно-жовтнй, так і жовто-блакитні її прапори.

У 1917-1918 рр. блакитно-жовті знамена майоріли і над кораблями Чорноморського флоту, штабом флоту, військовими та цивільними установами, гімназіями, підприємствами.

Прапор Кримської республіки був блакитний з жовтою тамгою (емблемою у вигляді перевернутого тризуба).

Слід також звернути увагу на те, що ОУН (Організація Українських Націоналістів), створена 1929 р. у Відні, а також УПА (Українська Повстанська Армія), що діяла в роки II Світової війни, використовували червоно-чорні прапори, які символізували збройну боротьбу за незалежність України.

Звідки ж узялися такі різнобарвні прапори всіх республік Союзу? При створенні ООН Радянський Союз запропонував прийняти в члени ООН всі союзні республіки, але в цьому було відмовлено на тій підставі, що республіки фактично не є суверенними і навіть не мають своєї символіки. Тоді терміново, за вказівкою Сталіна, були створені відомі прапори та герби союзник республік без врахування їхніх національних традицій. Україні дістався червоний з синьою смугою внизу. Як бачимо, традиція нав'язування імперських символів досить живуча.

За 70 років більшовицької влади в Україні зі свідомості народу майже повністю було витравлено пам'ять про національний прапор і герб. Лише нова хвиля відродження нації повернула народові одвічні святині.

У Києві блакитно-жовтий прапор був урочисто піднятий біля будинку Міськради у липні 1990 р.

Після серпневих подій 1991 р. національний прапор піднято над Верховною Радою України. Нині блакитно-жовті прапори майорять по всій Україні, народ пробуджується після довгого сну комуністичної облуди. Прапор уже "працює" на український національний космос.

ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ БЛАКИТНО-ЖОВТИХ БАРВ

"Для нашої залитої світлом країни жовтий і синій кольори є і були найбільш підхожі. Се чудесно зрозумів наш простий народ, вимальовуючи свої хати спереду в синє, а ззатилля в жовте... Сі кольори давала народові любов до природи, яку він бачив саме у жовтій і лазуровій окрасці, позлотистий степ, синє небо, синє море і ріки з жовтими очеретами і рудими скелями, сині гори".

Український народ здавна пояснював значення цих кольорів як блакить небес і стигле золото ланів, а їх поєднання знаходимо в одязі, кераміці, побутових речах.

Що ж до прапорів, то їхні кольори були різноманітними, навіть кожен князь мав свій, відмінний від інших прапор. Найдавніші прапори мали трикутні й клиноподібні форми.

Корогви Галицько-Волинської землі чи не раніше від інших земель України мали блакитно-жовті кольори. У 1410 р. у Грюнвальдській битві українці виступали під прапором, що на блакитному тлі мав зображення жовтого лева, який спирається на жовту скелю. Київський магістрат мав "Золоту корогву". Найбільшого розквіту нранорництвоз використанням національних барв лосягло за часів козацтва.

Та розглянемо докладніше значення національних кольорів. Вище йшлося про родові та видові символи.

Під цим кутом зору, національним (родовим) прапором може вважатися синьо-жовтий, а партійним (видовим) — зелений і червоний. Крім того, одноколірні прапори - це міжнародні символи, як, наприклад, білий (перемир'я), чорний (знак біди, епідемії, смерті), зелений (екологічний) тощо. Національні ж прапори мають бути поєднанням двох або кількох кольорів, які відображають органічну гармонію народу з його землею, природою, світоглядом. Такі прапори відображають образно-символічну систему мислення народу. Соціальні, групові ідеали — тимчасові, а національні дають людині безсмертя у своєму народові.

Якщо в давньоукраїнських літописах є мініатюри, де зображені князівські дружинники з червоними прапорами, це ще не означає, що національним прапором українців є червоний. Навпаки, це підтвердження того, що червоний вживався як військовий. Згадаймо, як козаки ховали своїх убитих товаришів, — накривали червоною китайкою.

Блакитно-жовті та жовто-блакитні барви у всьому світі символізують дві першооснови буття: дух і матерія, добро і зло, позитивне і негативне, вогонь і вода, чоловік і жінка, батько і мати.

Синя та жовта фарби при змішуванні дають зелений колір, що є символом Дерева Життя. Філософський зміст цієї ідеї той же, що і в рівнобічного хреста (крижа) та тризуба — поєднання двох протилежностей, першооснов буття, які при взаємодії породжують третю синівську енергію, тобто нове життя.

Володимир Шаян присвятив українській символіці окрему працю, в якій він доводить існування двох рівнів символічних значень: екзотеричну (спрямовану назовні — відкриту для загалу) та езотеричну (спрямовану всередину — закриту, утаємничену). Ця філософська праця спроможна вирішити відому суперечку між різними течіями українських націоналістів щодо того, який колір нашого прапора має бути першим (верхнім), а який другим (нижнім). Розглянемо докладніше його аргументацію: "Тут доходимо до межі екзотеричного і глибшого езотеричного значення Барви Синьої. Барва Синя відчувається у світі екзотеричному як барва спокою і лагоди, як бар ва жіноча. Тільки в найглибшому езотеричному аспекті знаходимо мужеський еквівалент цієї барви". Далі професор Шаян лише до пев ної межі відкриває таємниче значення синього кольору як електричну силу Перуна: "Синій Грім — це Таємна Потуга, що запліднює саму Мужеську силу Плідностн. В цьому змислі це найбільше згуще на Творча Сила Космосу... Ця препотужна Барва Блакитного Грому є першою барвою Прапору України". Жовтий колір є "Уосіблення Духа Прапредка і Духа Сонця, основника нашої раси".

Нашу українську расу він називає "Пшеничною Расою". Езотеричне значення жовтого кольору, на думку В. Шаяна, є "таїнством Філософського Каменя Переміни. У езотеричному сенсі ця переміна менш благородних металів на золото — це саме переміна, що доконується в людській душі. Це процес її ублагороднення, тобто — переміни менше вартісного металу у золото Лицарської Непохитності... Золото є справді каменем пробним душі Лицаря..."

Далі В. Шаян доходить висновку, що: "Обі ці барви є нероздільні... Там, де немає гармонійного поєднання дії обох барв, там немає і розвитку нації. Обі ці барви разом у їх співдії означають Промінь Божественної Мудрости і Любові Проявленої в Житті".

ПОХОДЖЕННЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ТРИЗУБА (ТРИДЕНТА)

Знак тризуб (або тридент, трисуття) відомий у світі з нею пам'ятних часів. Його знають у Європі, Азії, Індії. З тризубом зображувалися Божества: грецький Посейдон, етруський (а пізніше римський) Нептун, індійські Шіва та Вішну, скіфський Тагимасад, слов'янські Перун та Водяник.

На початку 1990-х років серед істориків точилися дискусії про правомірність використання тризуба як державного герба. Противники тризуба твердили, що це був знак династії Рюрикович і в і ніякого відношення до всього українського народу він не має. Українці ж самі видобули цей герб із глибини тисячоліть, повернувши його із небуття, з непам'яті. Чи випадково це? Адже Володимир Шаян назвав тризуб "Великим Таїнством Української Душі"*.

Найдавніші писемні згадки про золотий тризуб і блакитне вбрання царів Атлантиди знаходимо у праці Платона "Тімен", яка була написана в 360-355 рр. до н. ч. Легенда, описана Платоном, за словами багатьох істориків різних часів, має цілком історичні особливості: історичною її також називав і сам Платон, який позначав жанр кожного свого твору, чи то був міф, чи казка, чи історична праця.

Із часу загибелі Атлантиди минуло одинадцять з половиною тисяч років. Припускають, що не всі нащадки Посейдона загинули. Українські землі ніколи повністю не були затоплені морями і потопами, тому цілком імовірно, що давню символіку тризуба і жовто-блакитної барви наші Предки винесли з Атлантиди.

Про те, що тризуб є одним із найдавніших знаків нашої землі, можна судити з наскельних малюнків, гончарних виробів, монет, прикрас. Так, на Поділлі знайдені наскельні рельєфи з тризубом, які зроблені у IV—III тис. до н. ч., в Ольвії — тризуби першого тисячоліття до н. ч., на монетах Босфорського царства карбувалися тризуби з V ст. до н. ч. і були успадковані царськими скіфами, які вважали себе нащадками атлантів. Тризубом був увінчаний шолом Урартського царя в VII ст. до н. ч. Відомо також, що сармати використовувані тамги-тризуби. Там-ги збереглися і досі в кримських татар. Знак, подібний до тризуба, мають також литовці.

За Княжої доби тризуб почав набувати сучасної графічної форми, хоча існувало багато різних варіантів малюнка у різних князів.

На певний час, а саме: від монго-татарської навали до козацьких часів, тризуб зник із активного вжитку, витіснився християнськими хрестами, юдейськими шестикутними зірками та масонськими символами. Форми хрестів іноді біля підніжжя мали завитки з двох боків, які підіймалися вгору і разом з хрестом утворювали тризуб. Було багато зображень якорів, що нагадували тризуби і входили до складу родових гербів гетьманів війська Запорозького, зокрема Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та ін.

На деяких церквах збереглися ще хрести, що формою нагадують тризуби, тобто біля підніжжя мають фігуру, схожу на омегу (при цьому тризуб ніби зменшено в пропорції до хреста). Такий хрест має й Володимирський собор, поєднання хреста з тризубом є на маківці Золотих воріт у Києві. Хоча часто пояснюють ці завитки як місяць і пов'язують цей символ із "перемогою християнства над мусульманством".

Тепер зупинимося на символічному значенні тризуба, оскільки з цього приводу висловлюються різноманітні, часом даіекі від істини, думки.

Найпростіші з них — це розшифрування тризуба як монограми "Володимир", "Василевс" або "воля". Визнати ці твердження означало б відмовитися від давності цього символу.

Ми вже знаємо, що тризуб мав різні форми аж до найпростішої IV тис. до н. ч., яка аж ніяк не була монограмою. Вірогідно, такий тризуб, що нагадуе спрощено дерево з трьома гілками догори, — один із найдавніших рунічних знаків (до речі, такі тризуби і двозубії були зображені на арійських печатках Могенджо-Даро в Індії). У слов'янській руніці цей знак мав свою від'ємну пару — перевернуту гілками донизу. Обидва знаки, як плюс і мінус, позначали Білобога і Чорнобога.

Отже, головна ідея тризуба - це число три. поєднання трьох основ буття, троїстість (тривимірність) життєвого простору. Це зв'язок трьох сфер, такий самий, як і в Дереві Життя: світів Прави, Яви і Нави. Але існує ще давніше, індоарійське філософське наповнення цього символу.

Основою світобудови є повна врівноваженість усіх енергій, тобто Абсолют. Порушення цієї рівноваги пробуджує два протилежні полюси: позитивний і негативний, чоловіче і жіноче, батьківське і материнське начало. Поєднання цих протилежних сил породжує третю, синівську силу. Отже, неприпустимо на "синові" ставити хрест, як це іноді роблять занадто "набожні" християни. Володимир Шаян дає таке значення трьох ідей Тризуба: "1. Батько — Бог. 2. Мати — Добро. 3. Син - Правда"*.

Тризуб є вираженням найдавніших, найархаїчніших культів багатьох народів. Це насамперед культ Великої Праматері-Родоначальниці, культ Вогню (який є життєдайною силою), культ мудрого Змія (а в деяких народів - Дракона). Всі ці символи знаходимо в давній арійській міфології. Арії на своєму шляху з Подніпров'я до Індії залишили багатьом народам цей життєдайний знак — тризуб. В індійському вітаті Джаму далеко в горах і нині існує Храм Великої Богині Матері. Цікаво, що розміщений він у надрах триглавої гори, яка зветься суто українським словом Три кута. Велетенська бронзова скульптура Богині з піднятим тризубом у правій руці завжди охороняється жерцями. Побожне ставлення індійців до тризуба свідчить про те, що цей знак аж ніяк не випадковий. Його давність не потребує доведень. Показово і те, що самі індійці усвідомлюють, що цей знак не місцевого походження, а принесений давніми аріями в Індію.

Тризуб є одним із найстародавнішнх українських оберегів. Про це писав Володимир Січинськпй: "народний звичай не зв'язує ці знаки з християнськими емблемами та християнською догматикою, тільки трактує як талісман, що зв'язаний зі старими міфологічними поняттями"**. У глибинну ж таємницю Тризуба воістину проник український мислитель Володимир Шиян, який вважав, що саме з Тризубом українці досягнуть перемоги. Ця перемога має прийти через потрійну самопожертву: "Жертва — це не є самознищення, як нам підказує обмежена егоїстична думка; жертва — це радісна перемога над життям і смертю. І тому з понадсвітньою впевненістю перемоги носили знак Тризуба натхненні індійські віщуни, що перемогли смерть ще за життя. Потрійне Самовідречення і Жертва означає жертву Мислі, Почувань і фізичної Енергії (Життя і Тіла) у службі Перунові - Богові Космічної Творчості... Благословенна хай буде нація, що вибрала своїм символом Тризуб — Символ Потрійної Жертви і Потрійної Влади... Тризуб є тією Космічною Силою, що нищить світи старі, і творить нові і кращі... Тризуб — це високий релігійний символ Великої Божественної Троїстості, Вічного Джерела Буття і Існування". Ця натхненна праця В. Шаяна написана 2 серпня 1953 року в день його народження на чужині, де він змушений був жити, переховуючись від НКВС. Віра у повернення Тризуба ніколи не залишала цього великого українського теософа.

Більшість символів виникло ще на світанку історії людства. Символ — це ідея, яка відображає найглибинніші знання наших Пращурів. Саме стародавність цих знань і є найвищою цінністю для нащадків. Це є той таємничий код, який маємо прочитати, щоб відчути себе спадкоємцями великого і мудрого народу, щоб вийти на шлях правильного життя.