2. Методи пошуку і збору наукової інформації

Для проведення наукового дослідження потрібна як первинна, так і вторинна інформація.

Первинна інформація – це вихідні дані, які є результатом конкретних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду.

Вторинна інформація – це результат аналітико-синтетичної переробки первинної інформації.

Етап збору і відбору інформації для проведення наукових досліджень є одним із ключових.

Організація його передбачає:

- визначення кола питань, що будуть вивчатись;

- хронологічні межі пошуку необхідної літератури;

- уточнення можливості використання літератури зарубіжних авторів;

- уточнення джерел інформації (книги, статті тощо);

- визначення ступеня відбору літератури – вся з даного питання чи тільки окремі матеріали;

- участь в роботі тематичних семінарів і конференцій;

- особисті контакти із спеціалістами з даної проблеми;

- вивчення архівних документів, науково-технічних звітів;

- пошук інформації в Інтернеті.

Вихідну інформацію можна знайти в загальній і спеціальних енциклопедіях, а також у списках літератури, які прикладені до тема¬тичних і оглядових робіт, що мають відношення до теми. В цьому випадку пошук інформації ведеться в антихронологічному порядку – від більш пізніших джерел до більш ранніх. Такий шлях пошуку швидше приводить до поставленої мети.

При пошуку інформації слід дотримуватись певних принципів її формування, а саме:

 актуальність інформації має реально відображати стан об’єкта дослідження в кожен момент часу;

 достовірність – це доказ того, що названий результат є істинним, правдивим;

 інформація має точно відтворювати об’єктивний стан і розвиток об’єкта;

 інформаційна єдність, тобто подання інформації в такій системі показників, при якій виключалась би ймовірність протиріч у висновках і неузгодженість первинних і одержаних даних.

Дотримання цих принципів дозволило б виключити дублювання наукових досліджень.

Пошук потрібної інформації з кожним роком ускладнюється. Тому всі дослідники мають знати основні положення інформаційного пошуку.

Інформаційний пошук – це сукупність операцій, спрямованих на пошук документів, які потрібні для розробки теми проблеми.

Пошук може бути: ручний, який здійснюється за бібліографічними картками, картотеками, каталогами, механічним і автоматизованим. Визначення стану вивченості теми доцільно розпочати зі знайомства з інформаційними виданнями, які містять оперативні систематизовані відомості про документи, найсуттєвіші сторони їх змісту.

Інформаційні видання, на відміну від бібліографічних, включають не лише відомості про надруковані праці, а й ідеї та факти, що в них містяться. Крім оперативності, їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплених джерел і наявність довідкового апарату, що полегшує пошук і систематизацію літератури.

Для підтвердження достовірності висновків і результатів дослідження, перевірки робочої гіпотези важливе значення має первинна інформація.

Найбільш поширеними і змістовними методами нагромадження первинної інформації є: опитування, спостереження, експеримент, тестування, анкетування.

Опитування – це метод отримання первинної соціологічної інформації, що ґрунтується на письмовому або усному зверненні до певної спільності людей – респондентів із запитаннями, зміст яких є проблемою дослідження на рівні емпіричних індикаторів і передбачає реєстрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію.

За формами та умовами спілкування і отримання інформації від респондентів розрізняють два типи опитування – анкетування та інтерв’ю, кожний з яких зустрічається в багатьох різновидах.

Для опитування важливо якісно підготувати анкету – систему запитань, об’єднану єдиним планом дослідження для з’ясування проблемної ситуації і вивчення характеристик об’єкта аналізу. Анкета, як правило, має до 20 запитань. Щоб анкета могла успішно викона¬ти своє призначення – дати досліднику вірогідну інформацію, – слід знати і дотримуватися ряду правил та принципів її конструювання і, насамперед, різних питань, з яких складається анкета.

Надійність інформації в багатьох випадках залежить від формулювання питань. Питання та відповіді на них мають розкривати тему дослідження, формулюватись коротко, чітко і однозначно, так, щоб респондент їх правильно зрозумів і зміг обрати адекватну відповідь. Якщо дослідник не досить упевнений у тому, що перелік можливих відповідей вичерпний, доцільно використати напіввідкрите питання.

Існують й інші вимоги до складання анкет, зокрема, забезпечення можливості ухилення від відповіді, збалансованість позитивних і негативних суджень; у формулюванні питань не повинно бути явних чи прихованих підказок, вони не мають навіювати уяву про "погані" чи "гарні" варіанти відповідей.

Опитування починається зі звернення, яке розкриває мету дослідження, пояснює зміст, а якщо є потреба – правило заповнення анкети. Далі використовують контактні питання, відповіді на які є досить легкими. Ці питання мають бути близькими до теми опитування і поступово вводити респондента в досліджувану проблему.

Другою, усною, формою опитування є, як зазначалося вище, інтер¬в’ю. Інтерв’ю – це бесіда, яка проводиться за певним планом і передбачає безпосередній контакт інтерв’юера з респондентом. Відповіді останнього записуються або інтерв’юером, або механічно – на плівку.

Інтерв’ю, як правило, використовується, по-перше, на ранній стадії дослідження для уточнення проблеми і складання програми, по-друге, при опитуванні експертів, спеціалістів, які глибоко розуміються в тому чи іншому питанні.

Проведення інтерв’ю вимагає певної підготовки, не кожна людина може бути інтерв’юером. Для цього потрібні особистісні якості – товариськість, ввічливість, комунікабельність, врівноваженість, досить висока загальна культура, вміння швидко переключатися на нові питання, знаходити вихід із складних ситуацій спілкування. Значну роль у процесі інтерв’ю має компетентність дослідника з дос¬ліджуваної проблеми, знання особливостей середовища респондентів (освітній і культурний рівень, інтереси, особливості праці і побуту, специфіка мовного спілкування тощо).

Метод опитування використовується у ряді випадків:

 коли досліджувана проблема недостатньо забезпечена документальними джерелами інформації або коли такі джерела взагалі відсутні;

 коли предметом дослідження є характеристики, недоступні для спостереження;

 коли предмет вивчення – елементи суспільної чи індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, настрої, цінності, пе¬реконання людей тощо;

 як контрольний метод для розширення можливостей опитування й аналізу досліджуваних характеристик та для перевірки да¬них, отриманих іншими методами.

Спостереження – це аналітичним метод, за допомогою якого вивчають і фіксують сучасний стан об’єкта в результаті минулого, в реальних ситуаціях.

Експеримент – це нагромадження даних у контрольованих умовах, змінюючи один або декілька чинників.

Імітація – метод, що базується на використанні ЕОМ, який відтворює застосування різноманітних чинників не в реальних умовах:

- будуються моделі контрольованих і неконтрольованих чинників;

- визначається вплив на загальну стратегію дослідження.

Ефективним методом збирання первинної інформації є аналіз документів. Документи з різним ступенем повноти відображають економічний стан проблеми, фактологічну сторону соціальної дійсності; в них містяться відомості про процеси та результати діяльності підприємства, окремих людей, колективів, великих груп насе¬лення і суспільства в цілому. Саме з аналізу документів має розпочи¬натися конкретне дослідження.

Дослідження документальних інформаційних потоків здійснюється за допомогою використання банку даних.

Банк даних – певна сукупність програмних, організаційних, технічних засобів призначених для централізованого накопичення та багатоцільового використання інформації, яка систематизована і сконцентрована в певному місті (в пам’яті ЕОМ, бібліотеці, каталогах, картотеці). Його ядром є база даних.

База даних – іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері. Функціонування цієї бази забезпечується сукупністю мовних і програмних засобів, які мають назву системи управління базою даних.

База даних сприяє формуванню бази знань.

База знань – сукупність систематизованих основних відомостей, що належать до певної галузі знань і зберігаються в пам’яті ЕОМ. У ній виокремлюється дві відносно самостійні частини:

- знання про певну галузь у вигляді термінів і законів, стверджень;

- конкретні, факти що описують цю галузь.

База знань сприяє розвитку бази даних.