2.2 Методи зниження агресивності у дітей дошкільного віку

На підставі вивченої літератури, можна зазначити, що думка сучасних представників, вище описаних напрямів, різні в поглядах на суть і витоки агресивної поведінки, загальним для них є визнання впливу соціальних факторів на становлення агресивної поведінки, а також те, що агресивна поведінка не є неминучою, її можна уникнути або зменшити частоту її прояву [9]. Становлення агресивної поведінки складний і багатогранний процес, в якому взаємодіють безліч факторів, як біологічних, так і соціальних. Багато психологів вважають агресію вродженої, невідємною характеристикою поведінки, але вони ж визнають, що над агресивними проявами можливий контроль повязаний з навчанням і вихованням. У вітчизняній психології велике значення надається механізмам соціалізації, формує впливу соціальної ситуації розвитку [15].

Пропонована корекційна програма агресивної поведінки дітей дошкільного віку має в основі розробки М.І. Чистякової, Р.В. Овчарової, О.В. Хухлаєва. Програма складається з 3-х етапів, кожен з яких складається з 3-х занять.

Перший етап Емоційно-орієнтовний. Для того, щоб навчити дітей адекватним формам поведінки в конфліктних ситуаціях, для початку необхідно сформувати у них уміння розпізнавати емоції в собі і в інших і навчитися управляти ними. Для того щоб діти усвідомлювали свої емоційні стани (гнів, образу, смуток, радість і т.д.), потрібно не тільки навчити їх бачити, називати, порівнювати емоції в собі і в інших, але і розуміти причину їх появи. Переживання емоцій є першою сходинкою, що веде до рефлексії.

Другий етап Поведінковий. Завданнями, які вирішуються на цьому етапі, є наступні: зняття емоційної напруги; можливість в прийнятній формі відреагувати агресивні реакції; дати можливість порівняти негативні і позитивні риси поведінки [13].

Третій етап Навчання конструктивному вирішенню конфліктів. Заключний етап включає в себе: розвиток навичок конструктивної поведінки розвиток спостережливості; внутрішньої свободи; здатності до самовираження прийнятними способами; можливості подивитися на себе з боку.

Одним з найбільш важливих і актуальних напрямів роботи з проблемними дітьми є корекція недоліків розвитку дитини за допомогою арттерпії. Серед усіх засобів арттерапії найбільш широке застосування у педагогів є ? ізотерапія. Ізотерапія є універсальною технологією, яку можна використовувати як для окремої роботи з проблемними дітьми, так і для спільної дитячої та дитячо-батьківської творчості [12]. В основі ізотворчості лежить особлива “сигнальна колірна система”, коли за допомогою кольору дитина сигналізує про свій емоційний стан. Ізотерапія, з одного боку, метод художньої рефлексії, з іншого боку, технологія, що дозволяє розкрити художні здібності дитини, з третього боку - це метод псіхокорекціі, за допомогою якого можна коригувати емоційний стан дитини і допомагати вирішувати його внутрішні психічні проблеми [17]. Організовуючи заняття з ізотерапії, педагог реалізує наступні функції:

- Емпатичне прийняття дитини;

- Створення психологічної атмосфери та психологічної безпеки.

Ізотерапія дозволяє педагогу обєднати індивідуальний підхід до дитини і групову форму роботи. Як правило, ізотерапія поєднується з музикотерапією і обовязково присутня в програмі по ігровій корекції збагачуючи розвиваючі можливості гри. На заняттях з ізотерапії педагог безпосередньо здійснює лікувальний вплив на психіку, корекцію шляхом образотворчої діяльності [16]. Терапія виконує певну психотерапевтичну функцію, допомагаючи дитині впоратися зі своїми психологічними проблемами, і розглядається як проекція особистості дитини, як символічне вираження її ставлення до світу. Зображально-ігровий простір, матеріал, образ у малюнку є для дітей засобом психологічного захисту, яке допомагає у важких обставинах. У казках діти бачать не реальний світ, а те враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у зовнішньому світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, повідомляючи при цьому про свій внутрішній стан. Це називається метафорою. Саме шляхом метафор працює людська психіка, а точніше - права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця частина мозку відповідає і за здоровя людини [17].

Нерідко дорослі розповідають казки своїм дітям, не надаючи особливого значення змісту. “Це ж лише казка …,” - думають, дорослі. А казка - дієвий інструмент, що коригує дитячу поведінку, допомагає зрозуміти вчинки інших, побачити себе з боку інших. Під час практичного застосування казкотерапії розумієш, що, незважаючи на “дитячу” назву, це вартий уваги, дієвий серйозний та зручний метод [13]. Процес самовираження через казку прямо повязаний зі зміцненням психічного здоровя людини й може розглядатися як значущий профілактичний чинник. Використання казкотерапевтичних технологій дає змогу допомогти дитині впоратися зі своїми проблемами, відновити емоційну рівновагу або усунути наявні порушення поведінки, перебороти дезадаптацію [11]. Привабливість казкотерапії для психологів можна пояснити насамперед її універсальністю: - через аналіз вигаданої дитиною казки психолог одержує інформацію про її життя, актуальний стан, спосіб подолання труднощів; - через казку психолог має змогу передати дитині, батькам або педагогам нові способи й алгоритми виходу з проблемної ситуації; - через участь у казкотерапевтичних сесіях дитина накопичує позитивний емоційний заряд, зміцнюючи свій соціальний імунітет; - немає вікових обмежень; - застосування технік не формує в дітей залежність від зовнішньої допомоги [18].

Казкотерапія сприяє розвитку у дошкільників: - активності; - самостійності; - емоційності; - творчості; - звязного мовлення.

Для вивчення казки важливе питання: “Що роблять казкові персонажі”, а питання “хто чинить і як робить”, - це питання вже тільки привхідного вивчення. Функції дійових осіб є основні частини казки. Під функцією розуміється вчинок діюча особа, що визначається за погляду його значимості для ходу дії. Метою казкотерапії є розвивати творче мислення, уяву, фантазію; виховувати почуття відповідальності за іншого, вміння підтримувати і співчувати; розвивати виразність міміки і жестів; сприяти згуртованості дітей; учити малюків передавати свій емоційний стан, виховувати впевненість у своїх силах [18]. Основні принципи методу: - врахування індивідуально - психологічних особливостей дітей пятирічного віку. - створення умов для максимального розкриття особистості дитини, її творчого потенціалу. На заняттях і тренінгах з допомогою казкотерапії психологи і педагоги, працюючи з конкретними проблемами дітей, знаходять їх першопричину і допомагають дітям досягти внутрішньої гармонії [13]. Адже і в казці, й у житті гармонійна особистість постає як творець, а дисгармонична - як руйнівник. Будь-яка казка - це перемога творця над руйнівником, тобто добра над злом [16].

Уява - це внутрішній світ дитини, вроджений, природний процес, за допомогою якого дитина навчається розуміти світ довкола себе, наповнювати його змістом. У нормальної дитини у якої розвивається уява є генетичною, біологічною функцією з налагодженим механізмом своєчасного виходу зі стану фантазії [12]. Нормальній дитині властиві два вида уяви: наслідування, коли дитина відтворює дії обраного ним персонажа, і з гри “жартома”, тобто уявна чи символічна гра, коли якийсь предмет перетворюється на щось далекий від його початкового призначення. Інакше висловлюючись, предмет з дуже обмеженим реальним змістом.

Здатність казки позитивно впливати на психічний стан людини була помічена лікарями й використовувалася свідомо [13]. Один із найвідоміших прикладів такого лікування ? історія Шахерезади із серії арабських казок “Тисяча і одна ніч”. Цілющі властивості казки було покладено в основу цілого напряму сучасної психотерапії, названого казкотерапією. Існують, наприклад, у Санкт-Петербурзі, інститути казкотерапії, в яких можна організувати корекційні заняття для дітей і курси підвищення кваліфікації для дорослих.

У казці можна знайти повний перелік людських проблем і образні способи їх розвязання. Слухаючи казки в дитинстві, людина поповнює у підсвідомості банк життєвих ситуацій [17]. Цей банк за необхідності може бути активізований, якщо ні ? так і залишиться пасивним.

Казка поєднує дорослого й дитину. Мова казки, звісно, зближує. Казка інформативніша, ніж звичайна стисла мова [19]. Вона не видає свої положення за щось серйозніше, ніж символи, метафори чи аналогії.

Тривала психологічна напруга, викликана страхом, призводить до дисбалансу в організмі дитини, а це, у свою чергу, викликає нездужання і, як наслідок, хворобу. Все, що викликає нездужання, записане у правій півкулі мозку у вигляді почуття. Мова правої півкулі (тобто мова метафор і аналогій) не лише створює нові картини, а й змальовує і трансформує нові гарні образи.

Три - чотирирічні діти люблять робити героями своїх казок іграшки, маленьких чоловічків, звірят.Чотири-шестирічні використовують образи давніх казок - фей, принцес.У шість-сім років герої схожі на самих дітей [11].

Наші предки використовували казкотерапію для дітей несвідомо, через казки передаючи дитині життєвий досвід, ставлення до світу, моральні норми і принципи, звичаї і традиції. Казка в цьому випадку виконувала ті ж функції, що й колискові для дітей. Сучасна ж казкотерапія для дітей спрямована не тільки на розвиток дитини, а й на спрямовану допомогу у важких життєвих ситуаціях [15].

Чому саме казка? Відповідь проста: у дитини ще немає власного життєвого досвіду. Для неї казка - своєрідне джерело життєвих ситуацій, з якими ще належить зіткнутися при дорослішанні. Казки підказують дитині, як треба чинити, а як - ні, показують багато життєві проблеми, а на додачу ще й дають способи їх вирішення [14]. Багато казок куди глибше, ніж здається на перший погляд. Казкотерапія для дітей дозволяє “витягнути” з казкової історії весь її прихований потенціал і використовувати його на благо.