Формалізовані методи дослідження:

Теоретичний аналіз - визначення провідної ідеї і розробка гіпотези дослідження. Інструментами теоретичного аналізу є: структурно-логічний аналіз змісту і структури навчального процесу з огляду на існуючі зв'язки між окремими його частинами; статистичне оцінювання окремих явищ в навчанні, онтодидактичний аналіз, який спирається на процес генералізації знань, що виражається в її тенденції узагальнювати численні частковості універсальнішими законами.

6. Всю історію розвитку методики навчання фізики потрібно розглядати з точки зору зв'язку з розвитком суспільства та фізичної науки. Суспільний розвиток детермінує шляхи вдосконалення навчального процесу з фізики, а нові досягнення науки фізики визначають зміст шкільних навчальних програм.

Українська методика, розвиваючись багато в чому оригінальними шляхами, зазнала впливів сусідніх педагогічних і методичних шкіл. Значний час вона розвивалась як частина методичної науки Росії та Радянського Союзу, співпрацюючи з методичними школами інших зарубіжних країн.

Можна виділити такі основні етапи розвитку вітчизняної методики навчання фізики:

1)Становлення шкільної фізики, як обов'язкової складової "частини шкільного навчального процесу.

2)Узагальнення одержаних результатів і становлення підвалин методики фізики як науки.

3)Становлення і розвиток системи фізичної освіти на наукових засадах.

4)Період реформаторських пошуків у вітчизняній методиці фізики.

5)Відновлення ідей класицизму в системі навчання фізики.

6)Інтеграція в світову систему навчання фізики. /Новітній період/. "(Матеріал п.6 вивчається самостійно [21; с. 6-34].)

№2Структура шкільного курсу фізики.

Місце фізики в системі загальноосвітніх предметів визначається особливостями фізики як науки серед інших наук. Сучасна фізика є найважливішим джерелом знань про навколишній світ, основою науково-технічного прогресу і разом з тим одним з найважливіших компонентів людської культури.

Фізика є теоретичного наукою, що відкриває фундаментальні закони природи. Фізичні теорії і фізичні методи дослідження все більше проникають в інші природничі науки (хімію, астрономію, біологію тощо) і дають важливі результати. Фізику вважають теоретичною основою сучасної техніки, багато галузей якої виникли на базі фізичних відкриттів. Це - електротехніка, радіотехніка, ядерна енергетика і т.д.

Фізика вивчає первинні структури матерії і відповідні їм найпростіші форми її руху. Цим вона створює природничонаукову базу для сучасного світосприймання, яке є складовою частиною діалектико-матеріалістичного світогляду.

Значення того чи іншого навчального предмета визначається через його специфічні особливості та ознаки. Фізика як навчальний предмет навчального плану середньої школи дозволяє озброїти учнів основами фізики - науки про природу. Зміст, система і методологія фізики відкривають великі можливості для формування наукового світогляду учнів, вироблення практичних умінь і навичок, дійових навичок самостійної роботи. При реалізації цих завдань розвиваються розумові здібності учнів, зокрема логічне мислення учнів, як відображення вищої логіки - логіки природи. Фізика має величезний виховний потенціал.

Чинна програма з фізики побудована за ступінчастим принципом. Вона передбачає вивчення фізики двома ступенями:

I - 7-8 класи;

II - 9-11 класи

Зміст програми І-го ступеня.

7 клас

Вступ

Початкові відомості про будову речовини.

Взаємодія тіл.

Тиск твердих тіл, рідин і газів.

Робота і потужність. Енергія.

8 клас

Теплові явища.

Електричні явища.

Електромагнітні явища.

Світлові явища.

Структура курсу фізики 7-8 класів у цілому традиційна: явища, що вивчаються, розташовані в порядку ускладнення форм руху матерії (від механічних і теплових явищ до електромагнітних і світлових). Відступом від цього принципу є тема "Початкові відомості про будову речовини". В ній розглядаються питання про молекулярну будову речовини та рух і взаємодію молекул. Це дає можливість деякі явища розглядати не тільки феноменологічно, а й пояснити їх внутрішній механізм. Так, молекулярно-кінетичні уявлення застосовують до пояснення властивостей твердих тіл, рідин і газів, пояснення тиску газу на стінку посудини, передачу зовнішнього тиску газами І рідинами тощо. З цією ж метою на початку теми "Електричні явища" вводяться електронні уявлення, які застосовуються до пояснення явищ електризації тіл, природи електричного струму в металах тощо.

Уведення в курс фізики 7-8 класів елементів фізичних теорій (молекулярно-кінетичної і електронної) дозволяє об'єднати майже всі теми курсу в єдине ціле. Уведення елементів фізичних теорій сприяє формуванню в учнів теоретичного стилю мислення, вчить їх дедуктивній логіці міркувань, розвантажує механічну пам'ять. Оскільки у дітей 12-14 років здатність до абстрактного мислення розвинута слабо, то більшість виучуваних явищ мають розкриватися на емпіричному рівні, що вимагає зробити фізичний експеримент основним засобом навчання.

Другий ступінь навчання фізики є систематичним курсом, що теж побудований в порядку ускладнення форм руху матерії. Він побудований на основі фундаментальних фізичних теорій: класичної механіки, молекулярної фізики, електродинаміки з елементами спеціальної теорії відносності та квантової фізики. Така структура систематичного курсу фізики середньої школи реалізує один з основних принципів його побудови - генералізації знань навколо основних фізичних принципів, ідей, теорій.

У 9 класі вивчається механіка, яка побудована на трьох генеральних лініях:

класичний принцип відносності;

закони руху Ньютона;

закони збереження.

Курс фізики 10 класу складається з двох частин: молекулярної фізики і електродинаміки.

Вивчення молекулярної фізики ґрунтується на застосуванні дедуктивного методу вивчення.

Структура електродинаміки забезпечує краще формування електромагнітного поля; вивчення магнітного поля наближене в часі до вивчення електричного поля.

Генеральні лінії програми:

молекулярно-кінетична теорія будови речовини;

закони термодинаміки;

електронна теорія провідності;

теорія електромагнітного поля Максвелла.

У 11 класі закінчується вивчення електродинаміки та вивчається квантова фізика. Генеральні лінії:

теорія електромагнітного поля Максвелла;

спеціальна теорія відносності;

квантова теорія;

вчення про будову атома і атомного ядра.

У цих класах вивчення матеріалу завершується узагальнюючими заняттями.

9 клас. Механіка і механізація виробництва.

10 клас. Основні закони електродинаміки та їх технічне застосування.

11 клас. Сучасна наукова картина світу.

Фізика і науково-технічний прогрес.

Студентам пропонується зробити в своїх конспектах виписку з програми.

№3Рівнева і профільна диференціація навчання фізики у середній школі.

Диференціація навчання – така система навчання, при якій кожен учень оволодіває певним мінімумом загальноосвітньої підготовки та отримує можливість приділяти більше уваги тим напрямкам, які в найбільшій мірі відповідають його здібностям.[за Фірсовим В.В.]

Розрізняють три види диференціації в середній освіті:

а) за структурою системи освіти - загальноосвітні школи, СПТУ, технікуми, училища різних профілів тощо;

б) за змістом навчання: профільне масове, профільне поглиблене, індивідуалізоване, спеціальне;

в) за характером диференціації навчального процесу - рівнева та профільна диференціація.

Суть концепції рівневої диференціації та її переваги над традиційним розумінням індивідуалізації навчання в тому, що враховуючи свої здібності, нахили, інтереси та потреби, учень дістає право і змогу обрати обсяг та глибину засвоєння даного матеріалу, оптимізувати своє навчальне навантаження. Основна ідея (концепція) рівневої диференціації - планування обов'язкових результатів навчання з предмета. Прийняття концепції веде до поступової перебудови всієї методичної системи навчання фізики.

Принципи рівневої диференціації:

1) виділення і відкритого представлення учням результатів навчальних досягнень (за рівнями);

2) рівень вимог має бути вищим за рівень навчальних досягнень;

3) формування опори: в усіх учнів класу незалежно від їхніх здібностей і навчальних можливостей повинні бути сформовані опорні знання та вміння;

4) послідовності у просуванні за рівнями навчання;

5) індивідуалізації, який дає змогу враховувати індивідуальний темп просування в навчанні;

6) відповідності між змістом, контролем та оцінкою;

7) добровільності у виборі рівня навчання: кожен учень добровільно вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу.

Вчитель організовує навчання на всіх чотирьох рівнях навчання (початковий, середній, достатній та високий), а учень сам вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу.

Рівнева диференціація навчання передбачає:

1) збільшення кількості вправ, які потрібно виконати, та забезпечення розвивального характеру навчання;

2) відмову від авторитарного навчання;

3) свободу вибору кожним учнем рівня навчальних досягнень;

4) використання різних форм роботи.

Ефективною формою реалізації рівневої диференціації є об'єднання дітей у групи з урахуванням їх самооцінки. У кожній групі слід пропонувати учням добірку завдань на вибір. Тоді кожний учень має просуватися від зони найближчого розвитку до зони актуального розвитку. Така організація роботи можлива, якщо вчитель знає мотивацію навчання кожного учня, а також рівень засвоєння кожним попереднього матеріалу. Оскільки в диференційованих завданнях прискорюється період від дій у співпраці з учителем до частково або повністю самостійної роботи, то слід цілеспрямовано формувати в учнів уміння і навички працювати самостійно.

Профільна диференціація навчання у більшості країн світу здійснюється у старших класах середньої школи. Учні навчаються у спеціалізованих секціях, відділеннях, які можна вважати аналогами профілів, вся багатоманітність яких зводиться до двох напрямів академічного (загальноосвітнього) та практичного (технологічного, допрофесійного).

Мета профільного навчання - забезпечення можливостей для рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки, неперервної освіти впродовж усього життя, виховання особистості, здатної до самореалізації, професійного зростання й мобільності в умовах реформування сучасного суспільства.

Основними завданнями профільного навчання є:

1) створення умов для врахування й розвитку навчально-пізнавальних і професійних інтересів, нахилів, здібностей і потреб учнів старшої школи в процесі їхньої загальноосвітньої підготовки;

2) виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їхнього життєвого і професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору і оволодіння майбутньою професією;

3) формування соціальної, комунікативної, інформаційної, технічної, технологічної компетенцій учнів на допрофільному рівні, спрямування підлітків щодо майбутньої професійної діяльності;

4) забезпечення наступно-перспективних зв'язків між загальною середньою і професійною освітою відповідно до обраного профілю.

Профільне навчання організовується через навчальні заняття (уроки, лекції, семінари тощо), факультативи, дистанційні курси, екстернат та здійснюється у загальноосвітніх навчальних закладах різного типу.

Профільні групи у багатопрофільних навчальних закладах передбачають профільну спеціалізацію груп учнів у класах певного напряму профілізації. Динамічні профільні групи створюються за бажанням учнів та їх батьків у профільних школах, що мають належне матеріально-технічне, професійно-педагогічне забезпечення. Вони можуть функціонувати у паралельних класах старшої школи (за наявності не менше 12 учнів у групі); у малокомплектних школах можуть організовуватися різновікові динамічні профільні групи. Протягом навчального року учні мають право переходити з однієї профільної групи в іншу.

№4 Радіальна , концентрична та ступенева побудови курсу фізики середньої школи.

№5 Особливості відбору змісту курсу фізики середньої загальноосвітньої школи.

. Для організації навчального процесу потрібно визначити зміст фізичної освіти та з'ясувати, з якого віку учнів починати вивчення фізики і який принцип покласти в основу побудови шкільного курсу фізики.

Зміст і послідовність вивчення основ фізики регламентує програма як основний державний документ, обов'язковий для виконання.

Аналіз досвіду викладання фізики у вітчизняних та зарубіжних школах, врахування загальнодидактичних вимог і вимог психології навчання дають підстави для визначення віку учнів, з якого починають вивчення фізики. У нашій країні фізику вивчають починаючи з дванадцятирічного віку протягом п'яти років. Реформа школи передбачає збільшення часу вивчення фізики до шести років.

У середній школі можливі три системи навчання і відповідних програм фізики: радіальна (лінійна), концентрична і ступінчата.

Найпростішим принципом побудови програми є радіальний. Він передбачає вивчення розділів, тем і питань програми лише один раз за весь період навчання з вичерпною повнотою. До раніше вивченого матеріалу повертаються лише з метою його повторення.

Позитивною рисою програми, побудованої за радіальним принципом, є строга систематичність викладу навчального матеріалу.

Проте така структура програми має низку суттєвих недоліків, головним з яких є те, що вона не враховує вікових особливостей учнів і тим самим вступає в протиріччя з вимогами вікової психології і дидактики. Адже для формування складних фізичних понять і законів потрібно, щоб учні накопичили деякі знання і фізичні уявлення, що неможливо при радіальному розташуванні матеріалу. Наприклад, такий, великий і математизований розділ, яким є механіка, повинен у повному обсязі вивчатися в сьомому класі, учні якого не мають достатньої математичної підготовки і досить розвинутого рівня абстракції і узагальнень високого порядку, що властиві механіці.

Концентричний принцип побудови курсу фізики передбачає вивчення його у два етапи, відповідно до яких програма розділена на два концентри.

У першому концентрі вся фізика вивчається на спрощеному рівні, рівні явищ, який доступний для учнів середнього віку з врахуванням попередньої, зокрема математичної підготовки.

У другому концентрі фізика вивчається повторно, але на вищому науковому рівні.

Позитивною рисою такої системи є можливість досягнення міцних знань внаслідок повторного вивчення раніше знайомого матеріалу. Її недолік - непродуктивна витрата часу внаслідок повторного вивчення матеріалу та деяке зниження інтересу учнів, оскільки вивчається уже знайомий учням матеріал.

Ступінчате розміщення навчального матеріалу об'єднує позитивні риси двох попередніх способів побудови курсу фізики. Від радіальної системи береться систематичність викладу матеріалу, а від концентричної - врахування вікових особливостей учнів.

На першому ступені вивчення фізики проводиться пропедевтичне навчання учнів, які знайомляться з основними явищами і елементами деяких фізичних теорій, засвоюють основні фізичні поняття і фізичну термінологію. Деякі питання, наприклад, гідро- та аеростатика, вивчаються лише на першому ступені.

Другий ступінь присвячений вивченню систематичного курсу фізики з урахуванням знань, одержаних на першому ступені.

Певним недоліком ступінчатої програми є не подолані елементи концентризму.

№6 Зв’язок курсу фізики з іншими навчальними предметами.

У сучасній системі наук чітко намітився процес взаємного проникнення і зв'язку між науками. Це цілком об'єктивний процес, який обумовлений єдністю навколишнього світу. Розвиваючись, кожна наука не лише поглиблює свої знання про природу, але і розширює межі своїх досліджень. Внаслідок цього відбувається взаємне проникнення наук і виникнення межових, гібридних наук - біофізики, фізичної хімії, фізичної географії і т.п.

Об'єктивний процес зв'язку між науками знаходить відображення і в процесі навчання фізики в школі. Цього вимагає не тільки принцип науковості, а й ті завдання, які ставляться перед шкільним курсом фізики. Зокрема, формування діалектико-матеріалістичного світогляду неможливе без встановлення й виявлення зв'язку з іншими природничими навчальними предметами.

Міжпредметні зв'язки - це дидактична категорія, яка відображається у взаємозв'язаному і взаємообумовленому вивченні навчальних предметів у школі.

Міжпредметні зв'язки забезпечують:

узгоджене в часі вивчення різних навчальних дисциплін з метою їх взаємної підтримки; - обґрунтовану послідовність у формуванні понять;

єдність вимог до знань, умінь і навичок;

використання при вивченні фізики знань, одержаних при вивченні інших предметів;

ліквідацію невиправданого дублювання в змісті навчальних предметів;

показ спільності методів, які застосовуються в різних дисциплінах (генералізація знань);

розкриття взаємозв'язку природних явищ, показ єдності світу;

підготовку учнів до оволодіння сучасними технологіями.

Класифікація міжпредметних зв'язків

Хронологічні зв'язки забезпечують узгоджене викладання предметів у часі відповідно до потреб кожного навчального предмета.

Інформаційні зв'язки проявляються у єдності трактування понять, фактів положень, які розглядаються при вивченні різних предметів.

Шляхи здійснення міжпредметних зв'язків:

використання знань, одержаних при вивченні інших дисциплін;

виконання комплексних експериментальних робіт;

проведення комплексних екскурсій;

узагальнююче повторення.

№7 Зв’язок курсів фізики і математики

Вивчення фізики у 7 класі, базується на попередніх зв'язках з математикою. Учитель опирається на ті знання, які учні одержали при вивченні математики в 6 класі, і на знання, які вони одержують у 7 класі на уроках математики. Тут потрібно пам'ятати, що учні 7 класу вже знайомі з буквеними позначеннями, вміють записувати формули, знайомі з від'ємними числами і координатною площиною. Вони вміють виконувати дії над цілими і дробовими числами, вимірювати величини, округлювати числа, і знаходити середнє арифметичне, розв'язувати лінійні рівняння. На протязі року математична підготовка учнів доповнюється знаннями про рівняння з двома невідомими, вони засвоюють поняття функції і її графічне представлення.

У восьмому класі учні засвоюють поняття ступеня з від'ємним показником, побудову графіка тричлена за точками, наближені обчислення.

Для вивчення фізики в 9 класі учні одержують знання про рівняння другого ступеня і вектори та дії над ними.

Вказаного математичного апарату учням вистачає для вивчення фізики до 11 класу, де при вивченні електромагнітних коливань вони і використовують знання про похідну та інтеграл, одержані на уроках математики.

На фоні перелічених знань і умінь учнів стабільно проявляються деякі недоліки. Зокрема, учні мають слабі навички наближених обчислень. При розв'язуванні задач заважає звичка позначати невідому величину через х (ікс).

Часто спостерігаються неоднозначні трактування і вживання таких понять: величина - значення,

значення - числове значення, розмір - значення величини і т.п.

При користуванні формулами, які встановлюють математичний зв'язок між фізичними величинами, учні не розрізняють функціональні залежності і спосіб обчислення. Якщо з формули випливає, що сила пропорційна заряду і напруженості електричного поля, то зі спорідненої формули одібного висновку зробити не можна. Адже фізично напруженість досліджуваного поля жодним чином не залежить від значення пробного електричного заряду. Подібне можна сказати про такі залежності:

№8 Зв’язок курсів фізики і хімії

№9Структура фізичного знання.????

№10 Процес формування фізичних понять.

План

Психолого-педагогічні засади процесу формування понять.

Особливості формування фізичних понять.

Недоліки в знаннях фізичних понять у учнів.

Рівні сформованості фізичних понять.

1. Одним з найважливіших завдань учителя фізики в навчальній роботі з фізики є формування фізичних понять - невід'ємної складової процесу формування і розвитку абстрактного і логічного мислення учнів. Рівень оволодіння учнями фізичними поняттями є свідченням їх успіхів у оволодінні знаннями і запорука їх подальшого руху в освоєнні навчального матеріалу.

Фізичні поняття є окремим видом більш загального родового поняття, яке психологами називається взагалі поняттям.

Різні вчені по-різному дають означення поняттям. Але в усіх означеннях відображаються спільні ознаки цієї психологічної категорії:

продукт розумової діяльності людини - думка, в якій відображені загальні, найсуттєвіші і відмінні від інших специфічні ознаки предметів чи явищ дійсності.

Аналізуючи таке означення, неважко встановити, що поняття є результатом пізнання людиною навколишнього середовища, їх утворення стимульоване прагненням пошуку раціонального вираження думок у доступній і узагальненій формі.

Поняття за змістом і формою вираження не залишаються постійними, застиглими. Заглиблення в суть явищ чи вивчення властивостей об'єктів призводить до уточнення характерних ознак, поглиблення їх змістової форми. Діалектичний характер понять проявляється в тому, що процес їх уточнення часто веде до відкидання цих понять, заміни їх досконалішими, науково достовірнішими. Продуктивне в свій час поняття магнітного монополя було відкинуте після детального дослідження електромагнітного поля.

На основі нових понять у науці з'являються нові теорії, які об'єднують у собі різні поняття за їх спільними ознаками, підпорядкуванням, взаємозв'язками. Типовим прикладом такої особливості понять є створення квантової теорії на основі поняття кванта.

У дидактичному розумінні поняття є проміжною категорією пізнання світу. Загальноприродній взаємозв'язок явищ і об'єктів обумовлює також зв'язок між поняттями. Поступове вивчення природи передбачає і певну поступовість формування понять. Як правило, раніше засвоєні поняття стають базою для формування нових понять. Так, для формування поняття напруги необхідне володіння поняттями електричного поля, електричного заряду, роботи. Не може бути сформоване поняття прискорення без оволодіння учнями поняттям швидкості тощо.

У засвоєнні понять учнями трапляються недоліки, причинами яких є:

первинна генералізація - недостатньо повний аналіз явищ, які вивчаються, і виділення ознак, не властивих явищу чи об'єкту;

внутрішньо понятійна генералізація - з усього комплексу ознак виділяються лише окремі, що призводить до встановлення неправильних співвідношень між окремими ознаками поняття;

міжпонятійна генералізація - невиправдано широкий вплив одного поняття на інші.

2.Процес формування фізичних понять підпорядковується загальним закономірностям формування будь-яких інших понять. Проте на цей процес накладаються особливості фізики як науки. Такими особливостями є широка опора на чуттєвий аспект пізнання природи через спостереження і експеримент; використання таких категорій як фізична величина для кількісного вираження ознак, об'єднаних одним поняттям; органічне поєднання емпіричного і теоретичного методів пізнання.

Джерелами формування фізичних понять в учнів є:

життєвий досвід учнів; він характерний емоційністю образів, що сприяє активізації навчального матеріалу; часто дає спотворені уявлення про явища і об'єкти природи, які часто утруднюють процес формування фізичних понять;

навчальний матеріал, який подає вчитель на уроках фізики; це джерело дає найкращий ефект у плані наукової достовірності; результат формування суттєво залежить від майстерності вчителя;

вивчення інших предметів - це джерело відноситься до категорії міжпредметних зв'язків і його ефективність може бути забезпечена лише при виконанні дидактичних вимог щодо цих зв'язків;

стихійне формування; забезпечує велику стійкість понять; як правило створює ситуацію неправильного застосування понять, є причиною появи генералізацій.

При формування фізичних понять вчитель повинен з'ясувати і врахувати рівень початкових знань і понять учнів і відповідно цьому обрати стратегію роботи з учнями.

Є два способи формування понять:

традиційний - процес пізнання проходить за схемою "від конкретного до абстрактного"; узагальнення проводиться на основі аналізу схожих явищ, об'єктів, властивостей;

за Давидовим - спочатку дається означення поняття, а потім - його відношення до явищ і об'єктів природи.

На основі багаторічного досвіду роботи вчителів і широких наукових досліджень склалася певна система роботи з формування фізичних понять, яка дає найбільший дидактичний ефект. Вона має такі компоненти:

виділення суттєвих ознак на основі спостережень, роботи з

підручником; синтезування суттєвих ознак в означенні;

уточнення ознак на спеціальних вправах;

відмежування даного поняття від подібних;

установлення зв'язків і відношень між даними поняттями і іншими;

застосування понять при розв'язуванні фізичних задач;

класифікація і систематизація фізичних понять.

Така система сама по собі не дає належного дидактичного ефекту, якщо для її реалізації не створені певні умови:

організована активна розумова діяльність учнів;

цілеспрямоване розв'язання основних дидактичних задач;

забезпечена повна відповідність основним принципам дидактики;

передбачені умови різноманітності форм і методів навчальної роботи;

система повинна бути єдиною як при навчанні в класі, так і при виконанні домашніх завдань.

3.Порушення методики формування фізичних понять приводить до появи недоліків у знаннях учнів про фізичні поняття:

учні не можуть розкрити фізичну суть поняття, не вміють описати властивості фізичних явищ і фізичних об'єктів, з яких виводиться те чи інше поняття;

у процесі відтворення знань учні плутають видові ознаки фізичних понять, не розрізняють поняття або неправильно їх застосовують (внутрішня енергія - кінетична енергія);

учні не можуть установити зв'язки і співвідношення між поняттями;

відсутні навички класифікації понять.

4. Будь-який вид навчальної роботи має давати певний дидактичний ефект. Про результативність роботи вчителя можна судити за критеріями сформованості фізичних понять. У сучасній дидактиці фізики розрізняють чотири рівні сформованості фізичних понять у учнів.

Перший рівень характеризується дифузно-розсіяним уявленням про предмет чи явище. Учень хоч і відрізняє один предмет від іншого, але не може назвати ознаки, за якими він це здійснює.

Другий рівень характерний тим, що учень, вказуючи ознаки понять, не відрізняє суттєві від несуттєвих.

На третьому рівні учень засвоїв усі суттєві ознаки, але вони не систематизовані, стосуються окремих прикладів.

Найвищий, четвертий рівень характеризується тим, що поняття узагальнене, засвоєні суттєві зв'язки даного поняття з іншими, учень вільно оперує поняттями.

№11Методи навчання фізики. Їх класифікації. Методи навчання і методичні прийоми.

Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.

У вузькому значенні метод навчання є способом керівництва пізнавальною діяльністю учнів, що має виконувати три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем, в якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний аспекти. Складовою методу навчання є прийом навчання.

Прийом навчання — сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу.

Чим багатший арсенал прийомів у структурі методу, тим він повноцінніший та ефективніший.

Методи навчання класифікують на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчальних предметів) і спеціальні (застосовуються для викладання окремих предметів, але не можуть бути використані при викладанні інших предметів).

За іншою класифікацією їх поділяють на: методи готових знань (учні пасивно сприймають подану викладачем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності відтворюють її) і дослідницький метод (передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків), який найбільш повно реалізується в умовах проблемного навчання.