1. Процес виховання, його структура і рушійні сили
Природа не творить людини як цілісної особистості, вона лише закладає основи і створює передумови для її формування. Вступаючи в життя через соціальну і трудову діяльність, вона вливається у світ соціального досвіду, який є багатовіковим надбанням людства і стає основною школою становлення її як особистості.
Виховання — соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.
Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно розвиненої особистості
Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу — катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу. Тому виховання з погляду суспільного розвитку с провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безсмертність у соціальному розвитку.
Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерова-ний процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.
Ріднить навчання і виховання спільність багатьох методів, за допомогою яких вони здійснюються. Як у системі навчальної, так і виховної роботи широко використовуються методи пояснення, роз’яснення, переконання, вправ (привчання), контролю і т. ін.
Проте, єдність двох процесів – навчання і виховання не означає тотожності. Кожен із цих процесів специфічний, має свої особливості.
У чому ж полягає специфіка виховання, які ж його основні характеристики?
Процес виховання є процесом багатофакторним: на нього впливає сім’я, окремі вихователі, вся школа, все суспільство з його виховними інститутами. Проте, при всьому цьому повинна здійснюватись єдина лінія виховних впливів, які йдуть від суспільства, школи і сім’ї.
б) Процес виховання є довготривалим і, по суті неперервним процесом. Він починається ще до приходу дитини в школу, продовжується і після закінчення школи або інших навчальних закладів. При цьому змінюється тільки роль і співвідношення різних виховних факторів. До школи провідну роль відіграє сім’я, в роки навчання – школа, училище, вуз. А після початку трудової діяльності величезне виховне значення в житті людини починає набувати трудовий колектив.
в) Процес виховання є комплексним тому, що особистість людини формується в цілому, і розвиток у неї певних рис і якостей йде не почергово, а відразу, в комплексі, хоч це не виключає, що на будь-якому етапі може бути посилено увагу до вирішення тих або інших особистісних виховних завдань. Комплексне виховання інтегрує не тільки зміст виховного процесу, але передбачає необхідність використання всіх форм і методів виховання.
г) Для процесу виховання характерна віддаленість результатів від моменту надання безпосереднього виховного впливу. Може бути і неоднаковість результатів виховання, що пов’язано з різним досвідом їх соціального формування.
д) Важливою стороною процесу виховання є його двосторонність тобто, обов’язкова участь у ньому і взаємодія двох сторін – учителя-вихователя і школяра-вихованця. У процесі виховання учень завжди виступає і як об’єкт виховання, яким керують педагоги, і як суб’єкт виховання, який сам засвоює норми поведінки, сам визначає свої відносини з товаришами.
Процес виховання розглядається як процес активної взаємодії вихователів і вихованців при керівній і спрямовуючій ролі вихователя.
У процесі ж навчання цілеспрямованість дій вихователя більш детермінована, конкретизована цілями і завданнями уроку, вплив учителя на учнів, в основному, обмежений програмним матеріалом і рамками уроку.
е) Складність виховного процесу полягає в переплетенні більшості впливів, які відображаються на особистості: вплив широкого соціального середовища, в якому живе дитина, масових засобів комунікацій; вплив мікро середовища і особливо сім’ї з її укладом, вплив товаришів, що утворюють найближче оточення дитини; зовнішні навмисні, спеціальні впливи виховної системи; внутрішні фактори особистості (емоційно-вольова сфера, пізнавальний потенціал, мотиви, що спонукають до вчинків, потреби і т. ін. – всі ці стихійні і навмисні); внутрішні і зовнішні фактори в певних умовах можуть впливати на особистість і дуже сильно, і вкрай слабо.
ж) Нарешті, виховний вплив може починатися і проходити по-різному: в одних випадках – починається із дії на свідомість, потім до спонукання почуттів і від них до набуття навиків поведінки (с-п-п-); в інших, з вироблення навичок поведінки, впливу на відповідні почуття і до свідомості (п-п-с); у третіх від спонукання почуттів до свідомості, а потім формуванню навичок поведінки (п-с-п). Тобто ці три основних шляхи педагогічно цілеспрямованих впливів у процесі виховання знаходяться в постійному непреривному зв’язку, переплітаються в різних комбінаціях. Кожен раз практична потреба підказує в якому напрямку в більшій мірі повинен бути направлений наш вплив (переконань, почуттів або звичок).
Цей процес:
двосторонній (взаємодія вихователя і вихованця);
цілеспрямований (наявність конкретної мети);
багатогранний за завданням і змістом;
складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини;
різноманітний за формами, методами і прийомами;
неперервний (у вихованні канікул бути не може);
тривалим у часі (людина виховується усе життя);
ефективність залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.
Таким чином, специфіка виховної роботи яка, з однієї сторони, включає в себе навчання, а з іншої сторони вимагає охопити педагогічним впливом все життя школяра, всю його діяльність, весь його час – привела до розмежування в педагогіці понять: навчально-виховний процес на уроках, у навчальний час і позаурочна виховна робота.