1.2. Особливості позаурочної виховної діяльності

Позаурочна виховна діяльність з учнями – це організована і цілеспрямована діяльність, що здійснюється школою, позашкільними установами у вільний від занять час для розширення і поглиблення знань, умінь, навичок, розвитку нахилів, здібностей учнів, а також для задоволення їх інтересів і забезпечення продуктивного дозвілля. Виховна робота в позаурочний час, доповнює і поглиблює виховання, здійснюване у процесі класно-урочного навчання. Для визначення цієї роботи в педагогічній літературі окреслено широке термінологічне поле: „позаурочна”, „позанавчальна”, „позакласна”, „позашкільна робота”.

Позаурочна робота має яскраво виражену виховну, соціальну і комунікативну спрямованість. Вона сприяє пожвавленню міжособистісного спілкування учнів, зумовлює ситуацію взаємної відповідальності, взаємодопомоги, створює умови для розширення виховних можливостей школи і культурно-творчого простору школярів, забезпечує вибір ними свого індивідуального шляху творчого розвитку. Оскільки позаурочна діяльність є педагогічно організованим процесом, то вона визначає тон, атмосферу життя колективу, є засобом включення кожного учня в діяльність, до якої він має інтерес, зацікавленість і, таким чином, сприяє розвитку ряду здібностей та якостей особистості. В „Українському педагогічному словнику” зазначається, що така діяльність в школі організовується і проводиться в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і при тактовному керівництві з боку педагогічного колективу, зокрема, класних керівників, вчителів, організаторів позакласної і позашкільної роботи [14, 263]. Залучення учнів до органів самоврядування в позаурочний час створює широкі можливості для розвитку їх соціальної відповідальності, дозволяє включати кожного учня в систему ролей відповідно до його здібностей, допомагає усвідомити свою роль для колективу і власного розвитку, тобто сприяє активній самодіяльності, яка постає як універсальна діяльність, оскільки, „... в ній в збалансованому та гармонійному співвідношенні народжуються та функціонують такі складові, як: самосвідомість, самоосвіта, самовиховання, самодисципліна, самоствердження, самообмеження, самоповага, самооцінка, самовіддача, самореалізація тощо”[Error: Reference source not found, 21]. Самодіяльність розвиває вільне самовизначення не лише особистості, а й колективу у творчості, самовизначення, що формує цілісну суб’єктність особистості і колективу, сприяє спілкуванню, є необхідним простором для повної самореалізації особистості. Діяльність колективу лише тоді позитивно впливає на процес розвитку творчості учнів, коли вона організована відповідним чином, коли учень відчуває себе вільною особистістю у плані самореалізації в процесі активної самодіяльності. „В самодіяльності зміна предмета підпорядкована меті „самозміни” суб’єкта. В ній переважає спрямованість суб’єкта на перетворення способів діяльності; порушуючи межі „застарілих” прийомів, проектує новації для перетворення дійсності, чим створює умови для розвитку здібностей”