logo
Розділ 3

3.3.1 Формування емпіричних знань учнів

Емпіричні географічні знання відіграють роль підґрунтя, на якому будується система відповідних теоретичних знань. На рівні емпіричних знань відбувається аналіз і систематизація фактів, їхнє узагальнювання та формування уявлень щодо просторово розміщених географічних об’єктів вивчання. До складу емпіричних географічних знань як типу входять такі їхні види, як географічні факти, номенклатура та уявлення.

Факти у цілому (від лат. factum – зроблене) – це реальність, дійсність, що існує об’єктивно й незалежно від нашої свідомості та є підставою для висновку.

Звідси, географічні факти – це дійсні події, явища, випадки, тобто те, що використовується для перевірки будь-якого положення або висновку в процесі географічного навчання.

Шкільна географія послуговується різноманітними фактами: іменами дослідників природи й першовідкривачів, назвами кораблів, датами, цифровими даними, загальними назвами об’єктів природи чи економіки тощо.

У навчальному процесі географічні факти відіграють значну роль. А проте, вони мають різне призначення і можуть:

– наводитися для створення повноти уявлення щодо географічних об’єктів, процесів і явищ;

– правити за підґрунтя окремих висновків теоретичного змісту;

– бути підтвердженням географічних понять або причинно-наслідкових зв’язків;

– використовуватися для конкретизації теоретичних географічних знань;

– безпосередньо характеризувати географічні об’єкти вивчання;

– правити за основу засвоєння природних і соціально-економічних закономірностей;

– використовуватися з метою поширення вже сформованих географічних знань.

Організація засвоєння географічних фактів не потребує складної методики, оскільки її зумовлено переважно запам’ятовуванням і відтворенням навчального матеріалу.

Робота з фактичним матеріалом є складовою частиною діяльності вчителя у процесі формування географічних понять. Утім не варто переоцінювати роль фактичного матеріалу: хоч він і становить значну частину змісту географічних знань, та певний обсяг саме такого матеріалу може й не ґрунтуватися на теоретичних положеннях.

Важливе місце як вид емпіричних знань посідає географічна номенклатура, кількість і склад якої визначається шкільними програмами з географії. Географічна номенклатура використовується для просторового сприйняття учнями змісту шкільних курсів географії, ілюстрації та конкретизації теоретичних знань. Робота з настінними картами, картами шкільних атласів і контурними картами у паперовому, пластиковому, цифровому та іншому їхньому вигляді є традиційними, хоч і наразі досить часто технологічно модернізованими, прийомами вивчання географічної номенклатури, яке ґрунтується на активізації зорової пам’яті учнів. Формування ж та закріплення знань про географічну номенклатуру відбувається на репродуктивному рівні. Тому у цьому процесі доцільно використовувати вже спеціальні прийоми, що активізують творчі й інтелектуальні здібності учнів і їхній інтерес до географії. Досить дієвим при цьому вважається прийом раціонального запам’ятовування, який характеризується концентрацією уваги на об’єктах вивчання, їхньому групуванні, використанні рим і асоціацій тощо. Для закріплення знань з географічної номенклатури доречно використовувати також ігри: географічні кросворди, ребуси, диктанти, уявні подорожі тощо.

Варто зазначити, що процес навчально-пізнавальної діяльності учнів розпочинається зі сприймання географічних об’єктів, процесів і явищ, які відбиваються у їхній свідомості через відчуття окремих ознак або властивостей цих об'єктів, які діють на аналізатори суб’єкта – школярів. Усі ж такі відчуття згодом синтезуються у цілісний наочний образ, який виникає у свідомості учнів.

Географічні уявлення, що є видом емпіричних знань, – це почуттєво-наочні образи природних чи соціально-економічних об’єктів, процесів і явищ. Такі уявлення відтворюються у свідомості учнів по-різному та мають бути об’ємними й яскравими, максимально відповідаючи дійсності.

Як підвиди виокремлюють, по-перше, уявлення пам’яті, які формуються під час безпосереднього контакту учнів з довкіллям. По-друге, розрізняють уявлення справленого враження, які формуються без такого контакту, але на основі точної інформації щодо географічних об’єктів вивчання. Переважну частину географічних уявлень справленого враження створює вчитель.

Географічні уявлення вирізняються тим, що вони здебільшого мають просторовий характер. Важливими джерелами формування географічних уявлень є:

– місцевість навколо школи, де вчитель організує спостереження за природою та економічною діяльністю населення;

– інші різноманітні унаочнювальні засоби навчання географії (див. п.4.1.1);

– живе слово вчителя: розповідь, опис, пояснення.

Утворення чітких географічних уявлень потребує спеціально організованого навчання. Доцільно використовувати, передусім, унаочнювальні засоби, що дають змогу безпосередньо побачити географічний об’єкт (річку, пагорб, гори, рух води тощо). Утім важливо задіяти не лише зір учнів, а й інші їхні органи чуттів. З огляду на це, на уроках слушно оперувати зразками гірських порід і мінералів, промислової сировини, продукції тощо.

Виняткове значення має живе слово вчителя та використання в навчальному процесі художніх творів. Вірші, музика, картини, а інколи і звуки природи сприяють формуванню яскравих уявлень дітей.

Психолого-педагогічні дослідження засвідчують, що найбільш повні та міцні уявлення формуються під час поєднанні різних засобів і прийомів навчання. Крім того, формування уявлень відбувається у нерозривному зв’язку із засвоєнням учнями географічної номенклатури та фактів.

У цілому географічні уявлення учнів виникають у результаті цілеспрямованої діяльності вчителя, яка має містити такі етапи, як:

  1. мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів і конкретизація завдань, що стоять перед ними (зацікавлення школярів географічними об’єктами, процесами та явищами, які вивчаються, чіткі рекомендації з навчальних дій);

  2. створювання цілісних образів географічних об’єктів вивчання на основі чуттєвого сприйняття учнів за допомогою як ілюстративно-демонстраційних, так і вербальних прийомів навчання;

  3. засвоювання уявлень щодо об’єктів вивчання через усвідомлення головних ознак і особливостей цих об'єктів;

  4. порівнювання ознак чи властивостей низки географічних об'єктів, процесів і явищ з виявленням в них найсуттєвіших особливостей;

  5. оперування уявними образами без споглядання об'єктів вивчання та/або їхніх замінників, інформаційних матеріалів тощо;

  6. закріплювання уявлень у процесі їхнього застосування для вирішування навчальних завдань (позначення на контурній карті, створення асоціативних малюнків, здійснення уявних мандрівок тощо).

Географічні уявлення як вид емпіричних знань можуть бути одиничними (частковими) (наприклад: «Дніпро» – «річка», «Джомолунгма» – «гора» тощо) та загальними (наприклад, «пагорби» – «підвищення на місцевості»). Вони правлять за основу формування відповідних понять. Чим більш яскравими та повноцінними будуть у школярів уявлення, тим чіткіше вони розумітимуть поняття й оперуватимуть з ними.

Отже, емпіричні знання посідають важливе місце у шкільній географічній освіті, позаяк вони є елементами географічного бачення світу в учнів. Окрім того, на основі емпіричних формуються теоретичні знання. Так, зокрема, як вже зазначалось, уявлення є підґрунтям, без якого неможливе формування понять.