10. Становлення й розвиток соціальної педагогіки за кордоном

Термін «соціальна педагогіка» ввів німець А.Дістервег - реформатор народної освіти і творець нових програм підготовки вчителів, що викладені у праці «Путівник з підготовки німецьких вчителів» у 1834 році. Спираючись на Песталоцці, А.Дістервег вказував на роль освіти і школи у розвитку середовища та необхідність підготовки вчителя до роботи у ньому. Соціальну педагогіку він називав «засобом діяльності вчителя у середовищі».

На початковій стадії розвитку соціальної педагогіки як теорії і методики виховної справи, вона скеровувалася на поширені кризові явища - бездомність дітей, сиріт-дітей та ін., виконуючи функції соціальної роботи. Ця соціальна допомога включала в себе педагогічну частину у випадках опіки над дітьми чи підлітками та виховний вплив на об'єкт опікування. Вважалося, що соціальна допомога повинна не лише задовольняти базові потреби, але формувати відповідальність за своє життя, самостійність, вміння і бажання діяти, вчитися навичкам життя у суспільстві.

На початку соціальна педагогіка займалася насамперед сиротами, але охопила інші верстви населення після введення принципу обов'язковості освіти. На її розвиток вплинули культурні зміни, їх доступність та поширення, поява мас-медіа. До виховних впливів школи і родини додалося безліч інших - від бібліотеки до кінотеатрів, що є типовою ознакою розвитку індустріалізованого суспільства.

Концепцію соціальної педагогіки як галузі педагогічної науки розвивали з філософського боку П.Барс та П.Наторп. Цей напрям ототожнювали з теорією суспільного виховання. Інший напрям - емпіричний - досить чітко виклав у своїй праці П.Бергеман «Соціальна педагогіка, що спирається на досвід», який вказував на значний вилив оточуючого середовища на молодь і позашкільні виховні заклади. Родину П.Бергеман ставив на перше місце. Він вважав, що школа не може виконати свої функції, якщо при місцевих владах не створити виховних рад з правом втручання у виховну діяльність родин з метою захисту прав дітей аж до позбавлення батьківських прав (24).

У Росії ідеї соціальної педагогіки розвивав педагог польського походження С.Шацький, який створив у 1911 році дитячу колонію і рекомендував враховувати виховний вплив всіх чинників, тобто готувати педагогів до роботи в середовищі (37).

З кінця XIX століття соціальна педагогіка розвивалася переважно у руслі вирішення суто соціальних проблем періоду війн і дезорганізації суспільства. У 1893 році конгрес працівників соціальних служб прийняв постанову щодо необхідності професійної підготовки відповідних фахівців, а в 1898 році у Нью-Йорку був створений перший заклад з навчання соціальних працівників, що став взірцем для подальшого створення шкіл підготовки соціальних працівників (24).

Значний вплив на початку XX століття справила книга американки М.Річмонд «Соціальні діагнози», що вийшла у 1917 році, в якій вона відзначила необхідність доповнення суто соціальної допомоги виховним впливом і розвинула метод «індивідуальних випадків» як засіб усування комплексу негативних наслідків, сформованих труднощами життя. Під впливом соціології виховання вона радила розвивати методику групової праці, дій і виховання для організації самодопомоги і ефективнішої соціалізації (37).

Соціальна педагогіка адаптує методи соціальних досліджень, тим самим створюючи свої власні: це - дослідження середовища, активне спостереження, вивчення індивідуальних випадків, монографія інституцій, діагностичний зондаж. Перші два дають поглиблену інформацію про середовище і приводять до більш точного планування освітньо-виховних заходів. Індивідуальні випадки вивчаються для опікунської роботи та для вирішення проблем розвитку особи, її соціалізації. Монографія інституцій дає змогу раціонально розбудувати мережу закладів для поліпшення допомоги дітям, які її потребують. Зондаж повинен бути поглибленим і виявляти точки впливу у бажаному напрямку.

Отже, соціальна педагогіка має тепер виразний праксеологічний характер з перевагою більш якісних досліджень, тому відповідно добирає методи, бо кількісні дослідження досить обмежені у застосуванні і не можуть дати належної відповіді на найбільш істотні для соціальної педагогіки питання (15).