Сучасні інститути соціалізації учнівської молоді

курсовая работа

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми інститутів соціалізації шкільної молоді

1.1 Соціальний інститут як система ролей, статусів і санкцій

Специфічними утвореннями, що забезпечують відносну стійкість соціальних звязків і відносин в рамках соціальної організації суспільства, є соціальні інститути. Сам термін "інститут" використовується в соціології в різних значеннях.

По-перше, під ним розуміють сукупність певних осіб, установ, які забезпечені певними матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію.

По-друге, із змістовної точки зору, "інститут" -- це певний набір стандартів, норм поведінки осіб і груп в конкретних ситуаціях[4].

Коли йдеться про соціальні інститути, мається на увазі загалом і в цілому певна організація соціальної діяльності і соціальних відносин, що включає як стандарти, норми поведінки, так і відповідні організації, установи, які "регулюють" ці норми поведінки.

Соціальні інститути -- це форми спільної діяльності людей, що історично склалися, стійкі, або відносно стійкі типи і форми соціальної практики, за допомогою яких організується суспільне життя, забезпечується стійкість звязків і відносин в рамках соціальної організації суспільства. Різні соціальні групи вступають між собою в соціальні відносини, які певним чином регламентуються. Регламентація цих та інших соціальних відносин здійснюється в рамках відповідних соціальних інститутів: держава (політичні відносини), трудовий колектив (соціальні і економічні), сімя, система освіти тощо[5].

Кожний соціальний інститут має певну мету діяльності і відповідно до неї виконує певні функції, забезпечуючи членам суспільства можливість задовольняти відповідні соціальні потреби. В результаті цього стабілізуються соціальні відносини, вноситься узгодженість в дії членів суспільства. Функціонування соціальних інститутів, виконання людьми в їхніх рамках певних ролей обумовлюються наявністю соціальних норм у внутрішній структурі кожного соціального інституту. Саме ці норми визначають стандарт поведінки людей, на їхній основі оцінюються якість і спрямованість їх діяльності, визначаються санкції відносно тих, кому властива поведінка, що відхиляється.

Соціальні інститути виконують наступні функції:

· закріплення і відтворювання суспільних відносин в певній області;

· інтеграції і згуртованості суспільства;

· регулювання і соціального контролю;

· комунікації і включення людей в діяльність[5].

Роберт Мертон [6]ввів в соціологію розрізнення між явними і латентними (прихованими) функціями соціальних інститутів. Явні функції інституту заявлені, офіційно визнані і контролюються суспільством.

Латентні функції -- це "не свої" функції, які виконуються інститутом приховано або ненавмисно (коли, наприклад, система освіти виконує не властиві їй функції політичної соціалізації). Коли розбіжність явних і латентних функцій велика, виникає подвійний стандарт соціальних відносин, що загрожує стабільності суспільства. Ще більш небезпечна ситуація, коли разом з офіційною інституційною системою формуються так звані "тіньові" інститути, які беруть на себе функцію регуляції найважливіших суспільних відносин (наприклад, кримінальні структури). Будь-які суспільні трансформації здійснюються через зміну інституційної системи суспільства, формування нових "правил гри". Перш за все зміні піддаються ті соціальні інститути, які визначають соціальний тип суспільства (інститути власності, інститути влади, інститути освіти).

Еміль Дюркгайм називав соціальні інститути "фабриками відтворювання суспільних відносин"[7].Соціальні інститути організують людську діяльність в певну систему ролей і статусів, встановлюючи зразки поведінки людей в різних сферах суспільного життя. Наприклад, такий соціальний інститут, як школа, включає ролі вчителя і учня, а сімя -- ролі батьків і дітей. Між ними складаються певні рольові відносини. Ці відносини регулюються набором специфічних норм і розпоряджень. Деякі найважливіші норми закріплюються законодавчо, інші підтримуються традиціями, звичаями, громадською думкою.

Будь-який соціальний інститут включає систему санкцій -- від правових до морально-етичних, які забезпечують дотримання відповідних цінностей і норм, відтворювання відповідних рольових відносин.

Таким чином, соціальні інститути упорядковують, координують безліч індивідуальних дій людей, додають їм організований і передбачуваний характер, забезпечують стандартну поведінку людей в соціально типових ситуаціях. Коли та або інша діяльність людей упорядковується описаним чином, говорять про її інституціоналізацію. Таким чином, інституціоналізація -- це перетворення спонтанної поведінки людей в організовану ("боротьби без правил" в "гру за правилами").

Інституціоналізуються практично всі сфери і форми суспільних відносин, навіть конфлікти. Проте в будь-якому суспільстві існує певна частка поведінки, що не підкоряється інституційному регулюванню. Звичайно виділяють пять основних комплексів соціальних інститутів[8]. Це інститути спорідненості, повязані з шлюбом, сімєю і соціалізацією дітей і молоді; інститути політичні, повязані з відносинами влади і доступу до неї; економічні інститути і інститути стратифікації, які визначають розподіл членів суспільства по різних статусних позиціях; інститути культури, повязані з релігійною, науковою і художньою діяльністю.

Історично інституційна система змінювалася від інститутів, заснованих на відносинах кровної спорідненості і аскриптивних ознаках, характерних для традиційного суспільства, до інститутів, заснованих на формальних відносинах і статусах досягнення. У наш час найважливішими стають інститути освіти і науки, що забезпечують високі соціальні статуси.

Інституцюналізація означає нормативне і організаційне зміцнення, впорядкування соціальних звязків. При появі інституту оформляються нові соціальні спільноти, зайняті спеціалізованою діяльністю, виробляються соціальні норми, які цю діяльність регулюють, а нові установи і організації забезпечують захист певних інтересів. Наприклад, освіта стає соціальним інститутом, коли зявляється нова спільнота, заняття професійною діяльністю по навчанню і вихованню в масовій школі, згідно спеціальних норм.

Інститути можуть застарівати і перешкоджати розвитку інноваційних процесів. В результаті інституціоналізації можуть зявлятися такі негативні явища, як формалізація, стандартизація цілей, знеособлення, деіндивідуалізація.

Специфіка соціальних інститутів, звичайно ж, в основному визначається типом суспільства, в рамках якого вони функціонують. Проте існує і спадкоємність в розвитку різних інститутів. Наприклад, інститут сімї під час переходу від одного стану суспільства до іншого може змінювати якісь функції, але сутність його залишається незмінною. В періоди "нормального" розвитку суспільства соціальні інститути залишаються достатньо стабільними і стійкими. Коли ж спостерігається розузгодженість дій різних соціальних інститутів, їх нездатність відображати суспільні інтереси, налагодити функціонування соціальних звязків, це говорить про кризову ситуацію в суспільстві. Розвязується вона або соціальною революцією і повною заміною соціальних інститутів, або ж їхньою реконструкцією.

Елементи соціальної структури повязані між собою. Великі групи складаються з менших груп, групи складаються зі статусів. Ці елементи соціальної структури вибудовуються завдяки соціальним інститутам. Однією з менших груп є група "інститути соціалізації".

Інститути соціалізації - це частина соціальних інститутів, які формують особистість, тобто людину в якості члена суспільства[9].

Люди в соціальних групах намагаються реалізувати свої потреби спільно і шукають для цього різноманітні способи. У процесі суспільної взаємодії вони знаходять загальноприйнятні взірці, шаблони поведінки, які поступово через повторення й оцінку перетворюють у стандартизовані звичаї і звички. Через деякий час ці шаблони і взірці поведінки підтримуються громадською думкою, сприймаються й узаконюються.

Кожен соціальний інститут виникає і функціонує, виконуючи певну соціальну потребу. Якщо інститут не здатний ефективно справлятися із цією потребою, то відбувається падіння його авторитету, криза цього інституту. Наслідком такої кризи є перерозподіл функцій. Скажімо, з середини 80-х рр. XX ст. в Україні розпочиналась криза загальноосвітньої школи, яка, зокрема, виявлялася у тому, що школа була спроможна підготувати випускників до вступу у вищі навчальні заклади. Суспільство миттєво відреагувало на нову потребу: зявилися репетитори -- інститут посередників.

Якщо ж якась суспільна потреба стає незначною або зовсім зникає, то зникає і потреба в існуванні цього інституту. Щоправда, він за інерцією ще може продовжувати деякий час функціонувати як данина традиції, але врешті-решт припиняє своє існування. Найважливішими чинниками змін є політика, економіка і культура.

Стан соціальних інститутів с чітким індикатором соціальної стабільності усієї соціальної системи: суспільство стабільне тоді, коли функції соціальних інститутів зрозумілі, очевидні і стійкі. У міру ускладнення соціальної організації певної спільноти, те саме відбувається і з її основними інститутами. У примітивних суспільствах існувало лише декілька головних соціальних інститутів -- господарство, родина, релігія. Але зі збільшенням розмірів спільноти й ускладненням її структури, зявляються додаткові інститути -- уряд, право, армія, освіта, медицина, наука тощо. Сучасному суспільству притаманне розростання та ускладнення системи соціальних інститутів. Адже постійно зявляються нові проблеми, які породжують нові потреби і вимагають нових розвязань. Виникають нові галузі науки і господарства, ускладнюється система управління суспільством. Наприклад, в українському суспільстві сьогодні активно розвиваються інститути багатопартійності та місцевого самоврядування, провадяться дискусії стосовно запровадження такого політичного інституту, як верхня палата парламенту та ін.

За польським соціологом Яном Щепанським[10], усю сукупність значень поняття "соціальний інститут" можна звести до чотирьох основних:

· Певна група осіб, що мають виконувати важливу для спільного життя роботу, тобто група людей, що виконує суспільні функції;

· Певні організаційні форми комплексу функцій, що виконуються деякими членами групи від імені всієї групи;

· Сукупність матеріальних установ та засобів, які дозволяють уповноваженим індивідам виконувати суспільні безособистісні функції, що мають на меті задоволення потреб та регулювання поведінки;

· деякі соціальні ролі, що є важливими для групи.

Еміль Дюркгайм

Соціальні інститути мають практично необмежену владу над окремими індивідами в плані навязування обовязкових способів дії (стандарти та зразки поведінки). Проте, влада проявляється тільки тоді, коли індивід вступає у конфлікт із способами дії й інститут змушений застосовувати щодо індивіда санкції.Соціальні інститути організовують людську діяльність у певну систему ролей і статусів, встановлюючи взірці поведінки людей у різних сферах суспільного життя[7].

Макс Вебер

Для існування та нормального функціонування соціальних інститутів, вони мають бути легітимними. Легітимність досягається трьома шляхами:

· Легітимація через максимально генералізовані цінності та сенси (ціннісно-ідеологічна).

· Легітимація через правові норми, що конкретизують генералізовані цінності (правова).

· Легітимація через спільноти, до яких належить або прагне належати індивід (соціально-групова)[11].

Джордж Герберт, Пітер Бергер і Томас Лукман

Соціальний інститут -- типові реакції індивідів на типові ситуації; інстанції соціалізації, кінцева мета яких -- "виробництво" індивідів, що адекватні вимогам даного суспільства[12].

Талкотт Парсонс

Соціальні інститути -- надособистісні утворення, які утворюють макроструктуру суспільства. Між інститутами існують два типи відносин: координації (розмежування повноважень та сфер відповідальності) та субординації. Тип суспільства залежить від домінантного інституту (сімя -- родове, церква -- феодальне тощо) [13].

Дослідження багатьох педагогічних проблем вимагає міждисциплінарного підходу, даних інших наук про людину, що в сукупності забезпечує найбільш повне знання досліджуваного.

Дані соціології сприяють глибшому осмисленню проблеми соціалізації особистості. Результати соціологічних досліджень є базою для вирішення педагогічних проблем, повязаних з організацією студентського дозвілля, професійною орієнтацією, і багатьох інших. Будучи наукою про суспільство як цілісну систему, окремих її складових, про процеси функціонування і розвитку суспільства, соціологія в область своїх теоретичних і практико - прикладних досліджень включає проблеми освіти і виховання. У структурі соціологічної науки плідно розвиваються такі напрямки, як соціологія освіти, соціологія виховання, соціологія студентства та ін.

Делись добром ;)