Словникова робота на уроках рідної мови

курсовая работа

1.1 Слово як основна одиниця лексикології

Лексика (грец. lexikos - "словниковий") - це "словниковий склад мови” [6, с.14]. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією. Основний "предмет лексикологічних досліджень - слова в усіх їх функціональних виявах”

Слово - центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або завдяки йому (речення). [27]

Найбільш точно й стисло окреслив слово французький мовознавець А. Мейє (1866-1936): "Слово - це вираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню” [20, с.42]. Проте навіть це визначення далеко не досконале: у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку, і від словосполучення, з іншого; не враховано існування в мові багатозначних слів.

Певне значення (зміст, поняття) властиве не тільки слову, а й морфемі (наприклад, у слові безхмарний реальне значення мають і префікс без-, що вказує на відсутність чогось, і корінь - хмар) та фразеологічному словосполученню (пекти раків, передати куті меду, мати олію в голові), яке складається з двох і більше слів. Є багатозначні слова (голова на плечах, голова колони, голова зборів), є слова, зокрема займенники (він, такий, стільки), які не мають самостійного лексичного значення, набувають його тільки в контексті [22, с.9-15] Отже, значення не є означальним для слова, хоч і обовязковим.

Основна відмінна риса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, - це наявність у ньому певного граматичного значення [26, с.688]. Граматичне значення має і прислівник швидко (належить до певної частини мови), і прийменник над (крім того, що належить до певної частини мови, ще й вимагає після себе орудного або знахідного відмінка).

Отже, слово - це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельним матеріалом для речення.

Слова виникають по-різному. Назва кенгуру, наприклад, виникла через непорозуміння. Коли англійці запитували в Австралії тубільців про назву дивовижних тварин, яких вони побачили тут уперше, ті, не знаючи англійської мови, природно відповідали: "не розумію", що для англійців звучало як "кенгуру". А такі слова, як ампер, вольт, ват, - це переведені до розряду загальних назв прізвища видатних учених [5, с.44].

Як писав О. Потебня, "слово виражає не весь зміст поняття, а одну з ознак, саме ту, яка видається народному поглядові найважливішою" [7, с.28]. Наприклад, колись учні писали на окремих аркушах паперу, але хтось здогадався зшити їх - і за цією ознакою предмет дістав назву зошит.

Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняття лексема й словоформа [26, с.95-96].

Лексема - це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприклад, форми голова, голови, голові, голову і т.д. з усіма значеннями ("частина тіла", "керівник установи", "передня частина колони" і т.п.) становлять одну лексему - голова. Лексема - це узагальнене, абстрактне поняття. [28]

Словоформа - це окреме слово в певній граматичній формі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем - це одна лексема, але чотири різні словоформи. [29]

Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, тобто має свою семантику. Семантика - це "смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем” [9, с.60].

Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють "історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем” [12, с.85]. Наприклад, коли француз чує слово baton, у його уяві постає палка, а коли ми чуємо слово батон, то уявляємо білий хліб довгастої форми.

Реальний "предмет (чи явище) як обєкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві - це сигніфікат (позначка, образ) ” [25, с.85].

Межі значення слова окреслюються в його відношеннях до інших слів, близьких за значенням [13, с.102]. Наприклад, значення слова вечір, з одного боку, обмежується значенням слова день ("уже не день"), а з другого - значенням слова ніч ("ще не ніч"). Так само підліток - "уже не дитина", але "ще не юнак". Значення слова уточнюється також контекстом, який відсікає одні сторони значення й активізує інші. Наприклад, досить різне значення має слово чорний у словосполученнях чорна сажа, чорна хмара, чорний хліб, чорний хід, чорний день.

Слово називає конкретні предмети, явища й узагальнює водночас. Наприклад, словом книжка можна позначити як певну якусь книжку (Подай мені книжку), так і книжку взагалі (Книжка - джерело знань).

Слово узагальнюється в понятті [8, с.398]. Наприклад, коли ми чуємо слово лід, у нашій уяві виникає твердий, прозорий, дуже холодний кристал або застигла, холодна, блискуча гладінь ставка чи річки. Це лексичне значення слова. Але якщо подумаємо, то пригадаємо, що лід - це вода у твердому, кристалічному стані, якого вона набуває при температурі, нижчій за 0°С, і т.д. Це поняття про лід.

Поняття - "результат узагальнення суттєвих ознак обєкта чи низки однорідних обєктів дійсності. Поняття в нашій свідомості повязане як із сигніфікатом, так і з образом слова" [2, с.67]. Воно активізується і тоді, коли ми спостерігаємо якийсь предмет (чи явище), і тоді, коли ми чуємо назву предмета (чи явища).

Слово узагальнює (тобто виступає представником багатьох однорідних предметів) на двох рівнях: на рівні сигніфікату - за зовнішніми, поверхневими ознаками - і на рівні поняття - за внутрішніми, суттєвими властивостями [10, с.67]. Наприклад, якщо на рівні сигніфікату в обсяг слова дерево ми зараховуємо й банан, то на рівні поняття ця рослина включається в обсяг слова трава (в Енциклопедичному словнику дано таке визначення: "Банан - рід багаторічних травянистих рослин") [11, с.72].

Поняття утворюється на основі життєвого досвіду як індивіда, так і суспільства в цілому. Воно формується привязано до слова і виражається ним. Проте не всі слова можуть виражати поняття [26, с.347]. Зокрема не виражають понять вигуки (ой, ах, кукуріку), займенники (він, такий, стільки), власні назви (Марія, Іваненко).

За допомогою слів відповідно до їхнього значення ми членуємо і таким чином пізнаємо навколишній світ. Саме в цьому членуванні та "в способі називання виділених частин і фрагментів і виявляється неповторна національна специфіка як мови, такі народу - її творця” [12, с.75].

Є три типи лексичних значень слів: номінативне (первинне й похідне), фразеологічне й контекстуальне [26, с.425].

Первинне номінативне значення - значення, якого набуло слово водночас із його появою. Воно є основою для виникнення та існування всіх інших значень слова. Первинне номінативне значення слова досить стійке. Виникнувши на певному етапі розвитку мови, воно протягом тривалого часу зберігається майже незмінним. Особливо це стосується загальновживаної лексики. Наприклад, такі слова, як мати, батько, син, око, рука, сонце, дощ, сніг, дерево, квіти, теплий, широкий, синій, думати, іти, я, ти та багато інших означають тепер те саме, що й колись, у давні часи.

Таким чином, два і більше номінативних значень можуть передаватися одним словом. Одне з цих значень - первинне, інші - похідні, і водночас всі вони є прямими для такого слова.

Слова з номінативним лексичним значенням "вступають у звязки між собою відповідно до тих реальних звязків, які існують між різними предметами і явищами в обєктивній дійсності, що їх ці слова називають" [17, с.67]. Наприклад, двері можуть зачинятися і відчинятися, скрипіти і грюкати, стояти і лежати (якщо вони зняті із завіс), але не можуть читати, писати, бігати. Тому й іменник двері можна поєднувати лише з такими дієсловами, як зачинятися, відчинятися, скрипіти, грюкати, стояти, лежати, але не читати, писати, бігати. Торувати ("прокладати вздовж по землі") можна дорогу, шлях, стежку, але не будинок, пісню, думку. Тому й дієслово торувати може сполучатися лише з додатками, вираженими такими словами, як дорога, шлях, путь, стежка, але не будинок, пісня, думка тощо.

Частина слів "обмежена у своїх звязках з іншими словами не тому, що таких звязків між відповідними явищами немає в обєктивній дійсності, а тому, що інше поєднання цих слів не узвичаєне в мові. Тобто цим словам властиве фразеологічне значення” [19, с.22] - значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строго визначеними словами. Наприклад, прикметник карий вживається тільки у двох словосполученнях: карі очі, карий кінь; в іншому поєднанні (скажімо, "каре волосся", "карий плід каштана") це слово позбавлене будь-якого змісту. Тим часом прикметник темно-брунатний, що позначає той самий колір, що й карий, таких обмежень у своєму значенні не має: темно-брунатне волосся, темно-брунатний плід каштана, темно-брунатні очі. Так само можливі лише поєднання: гнідий кінь, буланий кінь, вороний кінь, булатна сталь, булатний меч, булатна шабля, валовий продукт, валовий збір зерна, заплющити очі, жито (пшениця, ячмінь).

Лише у фразеологізмах у сучасній українській мові вживаються такі слова, як, наприклад, байдики (бити байдики), облизень (піймати облизня), лизень (лизень злизав), відкош (дати відкоша), лігма (лігма лежати) тощо. Поза такими словосполученнями ці слова втрачають будь-яке лексичне значення.

Слова бувають однозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення.

Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними ознаками (українець, киянин, слюсар, лікар, директор, родич, удівець), назви тварин (олень, леопард, нутрія, дельфін, окунь, краб, стриж, горобець, комар), назви рослин (сосна, тополя, вишня, городина, пшениця, буряк, жоржина, ромашка, чистотіл), назви конкретних предметів (споруда, шафа, стілець, долото, лопата, торба, піджак, паркан), назви місяців і днів (січень, лютий, понеділок, вівторок), більшість відносних прикметників (міський, латунний, кленовий, морський, тутешній, вчорашній, перелітний, подвійний, девятиповерховий), числівники (два, три, десять) тощо.

Також однозначними є терміни (банкнот, вексель, інструкція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр).

Слово, що має два значення і більше, називається багатозначним. Здатність слова виступати з різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією.

Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна - "вертикальна міцна частина будівлі" (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і "прямовисну бічну поверхню чого-небудь" (стіна урвища), і "муровану огорожу" (стіна замку), і переносно "щільний ряд людей" (людська стіна), і так само переносно "моральну перепону між людьми" (стіна непорозуміння) тощо. [30]

Виділяють також основне й побічні значення слова [21, с.49]. У багатозначному слові одне значення основне, інші - побічні. У слові голова основним є значення "частина тіла", побічними - "розум", "керівник", "передні ряди", "основна річ" тощо. Іноді в слові буває два й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основні значення: "товстий"; "необроблений"; "брутальний". Часом основним для слова є не первинне його значення, а похідне, як це сталося, наприклад, з іменником колія, основним значенням для якого тепер є не "наїжджене заглиблення від коліс на дорозі", а "лінія з двох паралельно прокладених рейок, призначена для руху поїздів, трамваїв тощо".

Більшість загальновживаних слів української мови - багатозначні. Наприклад, у "Словнику української мови" зафіксовано тридцять значень дієслова іти: "ступати ногами", "рухатися в якомусь напрямку" (про транспорт), "вирушати куди-небудь", "ставати кудись на роботу", "діяти певним чином", "брати шлюб", "знаходити збут" (про товари), "виділятися з чого-небудь", "наставати" і т.д. Слово крило має десять значень: "літальний орган птахів", "несуча поверхня літака", "лопать вітряка", "дашок над колесом автомашини", "бічна частина будівлі", "угруповання в політичній організації" тощо [24, с.45-46].

Багатозначність дає змогу за відносно обмеженої кількості слів називати ними практично необмежену кількість предметів та явищ.

Слово може мати пряме і переносне значення [26, с.358]. Пряме номінативне значення безпосередньо вказує на співвідношення слова з тим чи іншим явищем обєктивної дійсності, як це історично закріпилось у свідомості мовців. Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Наприклад, пряме й первинне значення слова промінь - "світлова смуга, що виходить з якого-небудь джерела світла", усі інші - переносні й похідні.

Переносне номінативне значення - це одне зі значень слова, яке виникло внаслідок перенесення найменувань одних явиш, предметів, дій, ознак на інші і закріпилося в ньому як додаткове. Переносне значення завжди похідне, вторинне. Наприклад, значення "початок чогось доброго, позитивного" у слові промінь - переносне (промінь надії, промінь щастя, промінь свободи) [26, с.537].

Метафора - перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю. Метафори бувають за кольором (сріблиться річка, бронзовий загар), за формою (мереживо гілок, павутина доріг), за розміром (крапля надії, море радості), за місцем (ніс корабля), за динамічністю (спалах ентузіазму, вибух ненависті), за відчуттям дотику (шовкова трава, шорсткий голос), за функцією (металеве перо, електролампа горить, рушниця стріляє), за дією (ступає ніч ногами бурими - В. Симоненко), за способом дії (навшпиньки підійшов вечір - П. Тичина), за наслідком дії (І небо невмите, і заспані хвилі - Т. Шевченко) тощо. [31]

Метонімія - перенесення назви за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається:

а) назва матеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота), фарфор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд);

б) назва предмета замість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з чарки);

в) назва властивості замість її носія: відвага мед пє (замість: відважна людина), правда переможе (замість: люди, які домагаються правди);

г) назва місцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві), село чекає змін (замість: селяни);

ґ) назва особи замість речі, що їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костенко), шофер підвіз мене (замість: автомашина, якою керував шофер) тощо [9, с.79-80].

Синекдоха - перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії. Наприклад, назва частини тіла може вживатися на означення людини: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву людини з певного середовища: сіряки і свитки підвели голови, чорний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі. [32]

Делись добром ;)