Роль родинного виховання у формуванні особистості дітей з інтелектуальною недостатністю

курсовая работа

2.1 Шкільна адаптація розумово відсталої дитини

Основним завданням батьків і педагогів розумово відсталої дитини дошкільною віку є формувати у неї готовність до школи. Підготувати малюка до школи - це не значить навчити читати, писати, рахувати. Готовність дитини до школи торкається усього її психічного розвитку і передбачає формування у неї:

- позитивного ставлення до школи в цілому та до навчання,

- пізнавальної та емоційно-вольової сфери, діяльності, поведінки і передусім їх довільності,

- характерологічних рис, важливих до навчання та діяльності в шкільному колективі.

Необхідність спеціального формування у дитини готовності до школи повязана з важливістю вступу її до школи, що є переломним моментом у житті, переходом до нових умов життєдіяльності, нового статусу у суспільстві, нових стосунків з дорослими й однолітками. Вона - вже не маленька. Вона стане школярем, учнем і ходитиме до школи. Основне, що має робити учень - це навчатися. Навчання - це для дитини її «робота», яка цінується у суспільстві, воно стає обовязковою діяльністю учня, основною метою якої є засвоєння знань, умінь і навичок. Дитині потрібно відповідально ставитися до навчання, оскільки вона має суспільну значущість. У школяра є й власні права.

Шкільне життя підкоряється вимогам і правилам, які необхідно виконувати. Оскільки форма навчання у школі - це урок, який розрахований до хвилин. На уроці потрібно стежити за вказівками вчителя, чітко їх виконувати, відволікатися і не займатися сторонньою справою.

Зі вступом дитини до школи з`являються особливі стосунки між нею та учителем як реальним носієм суспільних вимог до учня. Оцінка, яку отримує учень на уроці, - не прояв особистого ставлення вчителя до дитини (симпатії чи антипатії), а об`єктивна міра її знань, виконання нею учнівських обов`язків.

Стосунки дитини в класі, з однолітками, теж мають свої специфічні особливості. Положення дитини в колективі однолітків найбільше визначається тим, як вона вчиться, які оцінки за успішність вона має та яка міра її участі у розв`язанні поставлених перед учнями спільних навчальних і громадських завдань.

Усі ці особливості життєдіяльності школяра зумовлюють необхідність підготовки пов`язаних з ними сфер розвитку дитини як в умовах спеціального дошкільною закладу, так і в умовах сімї.

У чому ж полягає формування у розумово відсталої дитини готовності до школи?

Дитина не зможе адаптуватися до умов і вимог шкільного навчання, якщо вона не хоче бути школярем, не хоче ходити до школи, не хоче в ній навчатись (а не гратись), тобто негативно ставиться до школи. Дитині буде важко вчитися у школі і тоді, коли вона байдуже ставиться до неї. Тобто, необхідною умовою успішної адаптації матюка до умов школи є його позитивне ставлення до навчання у школі. За відсутності такого йти до школи, перебувати в ній у колі однокласників, виконувати шкільні обов`язки, вимоги вчителя, навчатися ляже на дитину важким тягарем. Успішність у навчанні буде невисокою, у дитини можуть зявитися шкільна тривожність, страх, замкнутість, плаксивість, неслухняність.

Позитивне ставлення до школи виникає передусім на основі бажання стати школярем. І це бажання для першокласників - провідний мотив навчання у школі. Однак це бажання щонайбільше повязується із зовнішніми атрибутами школи: дитина хоче ходити до школи, а не до дитячого садка, хоче мати ранець, шкільні приладдя, форму, свій буквар, інші книжки, зошити та ін., сидіти за партою, вчитися (а не гратися), їй подобається, що в школі уроки, перерви, ставлять оцінки та ін. Все це виявляється у висловлюваннях дітей: «У школі мені подобається, бо там ставлять оцінки; «У школі вчителька, парта». «Мені подобається ходити до школи, мені купили рюкзак і костюм» і т.д.

Незважаючи на те, що це лише зовнішній бік шкільного життя, на його, початку вона має велике значення для дитини і займає найвагоміше місце у визначенні позитивного ставлення до школи. І цей привабливий бік - бажання бути школярем потрібно розкривати перед дитиною якомога ширше, підтримувати і посилювати. Батьки, знаючи свою дитину, її пріоритети у смаках і бажаннях, можуть спиратися на них при формуванні у неї бажання ходити до школи. Зацікавлене ставлення до зовнішнього боку шкільного навчання має позитивне значення для підготовки дитини до школи і для її розвитку в цілому через те, що воно свідчить про прагнення дитини змінити своє місце у суспільстві, серед інших людей.

Для становлення у дитини бажання ходити до школи важливо її готувати до спілкування з учителем та однокласниками. У цьому плані її необхідно налаштовувати на співробітництво з дорослими - не лише з батьками, а й педагогами - людьми, які її навчають, виховують і піклуються про її майбутнє, яких потрібно поважати, слухати і виконувати їхні завдання та вимоги.

Не менш важливо сприяти адаптації дитини до спілкування з однолітками. Для цього необхідно привчати її гратися з іншими дітьми. Розумово відсталі діти граються переважно поруч, а не разом з іншими. Зумовлено це, з одного боку, тим, що вони не вміють гратися. Навіть у старшому дошкільному віці більшості дітей важко виконувані ролі, які задані у грі, дотримуватися правил та вимог. З іншого боку, діти з нормальним інтелектуальним розвитком уникають гратися з ними, оскільки розумово відсталі діти затримують процес гри, інколи дратують своєю повільністю, труднощами у розумінні, на їх погляд, очевидною. Та й самі діти з вадами в розвитку, щоб запобігти неуспіхові та переживань негативного характеру, уникають гратися з іншими. Це переноситься ними й на спілкування з такими ж дітьми.

З огляду на це батькам дуже важливо турбуватися про найближче оточення дитини як з кола дітей, що нормально розвиваються, так і з кола дітей, що мають певні пораження у розвитку. Важливо створювати умови, в яких дитина могла б гратися з іншими. Тут важливо, щоб у ставленні оточуючих до вашої дитини відчувалася доброта, терпіння, щоб вона не боялася зробиш щось не так, могла розраховувати на допомогу, підказку, пояснення, підтримку. Тому особлива роль у навчанні розумово відсталих дітей грі відводиться братам, сестрам. Та й самі батьки можуть стати партнерами у грі з дитиною.

Дитина, що має вади інтелекту, характеризується зниженим рівнем пізнавальної активності. Через це формування у неї позитивного ставлення до шкільного життя передбачає розвиток інтересу до самого процесу навчання. Важливо, щоб дитина розуміла, для чого їй потрібно вчитися, як це важливо для майбутнього життя. Батьки допоможуть викликати у дитини інтерес до навчання, якщо зможуть у доступній формі донести значущість навчання у школі, якщо розповідатимуть їй про ті знання та вміння, які вони там зможуть здобути і де в житті їм вони знадобляться. У повсякденному житті, побуті можна створювати ситуації, в яких дитина пересвідчується в необхідності мати певні знання й уміння. А цього можуть навчити лише в школі. Так, свідченням зазначеного рівня ставлення до школи є такі висловлювання дитини: «У школі навчать читати, я багато знатиму».

Не менш важливим для розвитку позитивного ставлення до навчання є й розширення світогляду дитини, ознайомлення та зацікавлення розмаїттям сторін життєдіяльності людини, довколишнього світу, знаннями про них. Тобто йдеться про формування власне пізнавальних інтересів до змісту та процесу пізнання: дитину щось цікавить, їй цікаво про щось дізнатися. Звісно, у дитини, яка характеризується низьким рівнем пізнавальної активності, цей напрямок формування позитивного ставлення до шкільною навчання найскладніший. Однак, ми не маємо відмовлятися від розвитку дитини у цьому напрямку. Пізнавальні інтереси складаються поступово, впродовж значного проміжку часу і не можуть зявитися одразу, коли дитина приходить до школи. Дослідження свідчать, що найбільші труднощі у навчанні у початковій ланці мають це ті діти, у яких недостатній обсяг знань, умінь і навичок, а ті, що проявляють пізнавальну пасивність, у яких відсутнє бажання розвязувати задачі, які не повязані з цікавою для дитини ігровою чи житейською ситуацією Так, один із учнів ніяк не міг відповісти, скільки буде, якщо до одного додати один Він відповідав щоразу по-різному: три, пять, десять. Але коли йому задали суто практичну, значущу для нього задачу: «Скільки у тебе буде цукерок, якщо мама дала тобі одну цукерку і сестричка одну цукерку?» - хлопчик одразу відповів: «Дві цукерки».

Спостерігається, що формуванню пізнавальних інтересів у дитини, їх стійкості сприяє систематична робота з нею як в умовах організованого навчання у дошкільному освітньому закладі, у школі, так і в сімї. Якщо цього недостатньо для подолання пізнавальної пасивності, то потрібно проводити з дитиною у цьому напрямку поглиблену індивідуальну роботу. Тут особлива роль відводиться батькам, які, працюючи з дитиною під керівництвом педагога, крок за кроком, враховуючи особливості розвитку дитини, обсяг її знань та вмінь, потреби, риси характеру, зможуть зародити у неї пізнавальні інтереси, що є важливою запорукою її ефективнішої адаптації до умов шкільного навчання.

Делись добром ;)