1.2 Сутність і дидактичні можливості екологічного виховання

Процес розвитку людської цивілізації на початку третього тисячоліття супроводжується глибокими кризовими явищами. Все більшої гостроти та актуальності у сучасну епоху набувають екологічні проблеми, які тісно повязані з широким колом технологічних, суспільних, соціально-моральних та інших питань, що потребують негайного вирішення. Сучасні тенденції економічного, науково-технічного та соціального розвитку суспільства являються основою для ствердження, що базовою причиною існуючої кризи є домінування антропоцентричної екологічної свідомості. Тобто екологічна криза - це, перш за все, криза світоглядна, філософсько-ідеологічна. Тому для виходу із неї потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура та свідомість.

Потрібно зазначити, що у плані формування екологічно свідомої особистості велика роль належить учителю. Це він, маючи певну теоретичну, методичну та методологічну підготовку, з огляду на повсякденну практику спілкування з тими, кому передає свої знання, стає тією суспільною силою, яка спроможна вплинути на ситуацію [11;С.97]. Проте, як свідчить практика, вчитель початкових класів недостатньо підготовлений до здійснення таких завдань у сучасних умовах. Тому проблема формування екологічної свідомості студентів - майбутніх педагогів набуває особливого значення.

Зазначена проблема є предметом дослідження багатьох вчених. Так, на сучасному етапі вивчені різноманітні аспекти екосвідомості. Значну розробку отримали питання визначення, типології та інтерпретації даного феномену (Р. Біджієва, А.М. Галєєва, М.Г. Васильєв, І.Л. Курок, Ю.Г. Марков, М.М. Мохсеєв, О.І. Салтовський і т.д.), ролі екологічної свідомості в оптимізації взаємовідносин суспільствак і природи (Г.О. Бачинський, О.О. Гусейнов, Р.С. Кар пінська, Г.В. Платонов, Д.О. Чураков тощо), рівнів відображення екосвідомістю суспільного буття, звязку досліджуваного явища з екологічною діяльністю (Е.Р. Барбашина, Е.В. Гірусов, А.М. Кочергін, Ф.Я. Палінчак). Досліджені також психологічні основи екологічної свідомості (А.А. Алдешева, Д.Ф. Глеба, С.Д. Де рябко, А.М. Льовочкіна, В.І. Медвєдєв, Ю.П. Ожогов, В.О. Скребець, С.В. Шалей, В.А. Ясвін). Питання формування та розвитку екосвідомості майбутніх вчителів розглядали В.В. Глєбов, А.М. Кмець, О.Б.Плохотнюк, Т.І. симонова, О.В. Федюк та інші. Однак, на сьогоднішній день мало вивчена природа екологічної свідомості, її структура, типи та система екологічних потреб, на основі яких вона формується та розвивається. Розгляд та дослідження саме цих питань і дасть змогу здійснювати процес формування даного феномену більш ефективно.

Екологічна свідомість як специфічна, самостійна форма суспільної свідомості виникла в ХХ столітті як наслідок відображення загрози глобальної екологічної катастрофи та наростання кризових явищ у взаємовідносинах суспільства і природи в цілому. Однак в останній час серед науковців ведеться гостра полеміка щодо питання правомірності виділення досліджуваного явища в окрему форму суспільної свідомості. Так, одні автори вважають, що екологічна свідомість розчиняється в інших формах суспільної свідомості і не є самостійним утворенням. Екологізація підлягає не будь-яка окремо взята область. Зміни охоплюють суспільну свідомість на всіх її рівнях і у всіх її проявах (Е.Р.Барабашина, Ю.М. Манін та ін.). Так, М.М. Кисельов, В.Л. Деркач, Т.В. Гардашук та інші навіть зазначають, що «…термін «екологічна свідомість» в сфері його вживання є непотрібним, бо він не прояснює, а лише заплутує суть справи» [15;С.71]. Прихильники даної позиції вважають, що необхідно формувати не окрему структуру в системі суспільної свідомості, а обовязкову присутність у всіх сферах свідомості екологічної проблематики.

Інші дослідники вказують на правомірність виділення даного феномену в окрему форму суспільної свідомості (Р.У. Біджієва, О.С. Бродська, Т.П. Казначеєва, А.Н. Кочергін , Н.В. Малиновська, Г.К. Овчинніков, О.П. Шевцов та ін.). Вони повязують специфічне положення екологічної свідомості з рівнем теоретичного знання та наділяють її загальними рисами, характерними для будь-якої форми суспільної свідомості. З точки зору категоріального аналізу прихильники цієї думки роблять висновок, що можна розглядати дане явище як самостійну форму суспільної свідомості поряд з політичною, релігійною науковою і т. д.

Вчені вважають, що екологічну свідомість потрібно розглядати як особливу, самостійну форму суспільної свідомості. Потрібно відмітити, що екологія, як наука про взаємозвязки організмів та їх системних угруповань із середовищем, має в останній час виняткове значення. Вона трансформується та інтегрує дослідження в різних галузях знань і вже не означає просто певного предмета досліджень. Екологія вирішує ряд проблем практичного змісту, повязаних із забезпеченням стратегії та тактики збереження стабільного розвитку життя на Землі. Відтак екологічна свідомість поєднує в собі уявлення, знання, погляди, переконання, теорії, емоції, які відображають екологічні умови життя, відносини між людьми та природою, ставлення до природи, а також діяльність, що спрямована на оптимальне вирішення проблем функціонування природи як цілісної системи. Отже, синтез цих уявлень, знань, поглядів і т. д. і відбувається у свідомості певного субєкта, а не в екології. Зрештою, якщо існує певна система знань та практика (екологічні дослідження), то й має бути і носій цієї системи - свідомість (в даному випадку екологічна). Таким чином, свідомість як субєкт пізнання водночас виступає субєктом практики. Тому термін "екологічна свідомість" має право на існування і є потрібним у сфері його вживання. Дослідники вважають, що екологічна свідомість - це сукупність у екологічних уявлень, знань, поглядів, переконань, теорій, емоцій, які відображають екологічні умови життя, відносини між людьми та природою в процесі регулювання системи "суспільство-природа", ставлення до природи, а також діяльність, що спрямована на оптимальне вирішення проблем функціонування природи як цілісної системи.

Формуючись під дією різноманітних факторів, досліджуване явище являє собою складне структурне утворення, в якому можна виокремити кілька компонентів: пізнавально-емоційний, інтелектуальний, компонент спрямованості та діяльнісно-поведінковий.

Пізнавально-емоційний компонент включає основні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, память, мислення, уявлення), з допомогою яких студенти збагачують свої знання, а також емоційно-вольову сферу особистості.

Інтелектуальний компонент екологічної свідомості являє собою сукупність (систему) теоретичних положень (фактів, гіпотез, концепцій), отриманих на основі зібраної та переробленої інформації про взаємодію суспільства та природи, які і складають у цілому екологічну картину світу.

Такий структурний компонент як спрямованість свідомості особистості включає систему цінностей, ідеалів, установок, стереотипів, цілей і мотивів, що визначають загальну стратегію людської діяльності в цілому, а також окремі її види. Формування зазначеного компоненту полягає у перетворенні суспільних відносин в елементи внутрішньої структури особистості (потреби, інтереси, мотиви, установки, ціннісні орієнтації і т. д.).

Діяльнісно-поведінковий компонент структури екологічної свідомості являє собою певну програму дій по реалізації пізнавально-емоційного; інтелектуального та компоненту спрямованості свідомості у конкретний історичний період, а також визначає рівень її сформованості.

Отже, важливо враховувати всі компоненти екологічної свідомості, бо недооцінка будь-якого з них істотно знижує практичні та педагогічні ефекти формування даного феномену.

Виділивши структурні компоненти екологічної свідомості, можна припустити, що варіанти їх функціональної взаємодії відрізняються пріоритетом одного з компонентів над іншим у конкретний історичний період.

Так провідна роль відображувально-чуттєвого та інтелектуального компонентів визначає пізнавальну функцію екологічної свідомості. Вона полягає у зясуванні характеру та особливостей соціоприродних відносин, причин виникнення та розвитку екологічної кризи та у пошуку шляхів оптимізації відносин у системі "людина - природа".

Регулятивно-ціннісна функція характеризує приоритетне положення компоненту спрямованості екологічної свідомості та утворює мотиваційну сферу даного феномену. Вона полягає у забезпеченні наявності певних розумних механізмів раціонального управління взаємовідносинами суспільства та природи.

Праксиологічна функція являє собою домінування діяльнісно-поведінкового компоненту та визначає нормативну сферу екологічної свідомості. Вона забезпечує розробку норм раціональної природоперетворюючої діяльності на основі функціональної взаємодії двох попередніх функцій. Потрібно відмітити, що деякі автори, які аналізують проблему функціонування свідомості, виділяють також прогностичну, виховну, ідеологічну, орієнтувальну, комунікативну та інші функції досліджуваного явища. Але все ж ми вважаємо, що гармонія у системі "суспільство - природа" можлива у випадку переважання в екологічній свідомості пізнавально-ціннісної функціональної модифікації, коли установка на перетворення природи буде підпорядкована установці на її збереження.

Екологічна свідомість - це складне структурне утворення, яке відрізняється багатством конкретних форм і рівнів свого існування та функціонування. У сучасній літературі немає єдиної думки щодо внутрішньої структури досліджуваного явища. Так, А.М. Кочергін, М.Г. Васильєв та Ю.Г. Макаров виділяють два її рівня: рівень спеціалізованої і рівень масової свідомості [9;С.169], В.П. Зінченко, В.Б. Моргунов стверджують існування двох пластів свідомості: буттєвого та рефлексивного.[35;С.160]. З. Абдулаєв зазначає, що "потрібно розрізняти індивідуальні та суспільні, буттєві та теоретичні, психологічні та ідеологічні структурні рівні екологічної свідомості".[1;С.72].

Отже, в процесі структурування екологічна свідомість як форма суспільної свідомості може бути проаналізована з позиції ряду критеріїв. У тому числі:

- по відношенню до пануючих ідей у суспільстві вона поділяється на офіційну та неофіційну;

- за якістю відображення дійсності - на істинну та хибну;

- в залежності від субєкту-носія екологічна свідомість поділяється на індивідуальну та суспільну;

- за гносеологічним критерієм в екологічній свідомості виділяють такі рівні: буденна (практична, емпірична) та спеціалізована (теоретична, наукова) свідомість;

- в залежності від панівної парадигми екологічна свідомість поділяється на типи: антропоцентричний, ексцентричний та природо центричний [34;С.254-261].

У тій кризовій екологічній ситуації, в якій перебуває наша країна (та й світ у цілому), школа не має морального права виховувати споживацьке ставлення до природи. «Розруха не в навколишньому світі, розруха в головах!» -- говорив відомий літературний персонаж -- професор Преображенський (М. Булгаков, «Собаче серце»). Однак більшістю людей екологічна криза уявляється, як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не породжене нею самою. Духовний чорнобиль породив Чорнобиль екологічний. І вирішення екологічних проблем -- це насамперед зміна свідомості.

Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні формувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така система уявлень про світ, згідно з якою вишу цінність являє людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається «прагматичним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована віддаленим прагматизмом -- необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління.

До яких екологічних наслідків це призвело -- ми вже знаємо. Тому на цьому етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості екоцентричного типу. Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої вищу цінність являє собою гармонійний розвиток людини і природи, що є елементами єдиної системи; метою взаємодії з природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом: правильним і дозволеним є те, що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи; діяльність з охорони природи продиктована необхідністю зберегти її заради неї самої.

Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Я і Україна», «Природознавство» та «Читання». Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозвязки між неживою та живою природою, природою і людиною.

Щоб надати процесу ознайомлення дітей з природою чіткої екологічної спрямованості, програми слід удосконалити, на нашу думку, у таких напрямках:

1) усунути антропоцентричний підхід до вивчення матеріалу;

2) у пояснювальній записці до програми виділити такі завдання, як: розвиток особистої відповідальності за стан збереження природної рівноваги навколишнього середовища, вироблення екологічно грамотної поведінки у природі, засвоєння етичних норм у ставленні до членів суспільства та обєктів природи та ін.;

3) передбачити формування у молодших школярів елементарних, але науково достовірних екологічних уявлень та понять, розкриття існуючих у природі закономірностей, доступних для дітей цієї вікової категорії.

Робота з конкретизації загальної закономірності «Все -- взаємоповязане» продовжується, зокрема, під час вивчення умов життя рослин, середовищ існування тварин та способів їх живлення, природних угруповань та агроценозів (ліс, луки, поле, сад та ін.). При цьому варто застосовувати такі методи та методичні прийоми, як: екологічне моделювання та прогнозування, екологічні ігри, розвязування екологічних задач та ін. Доречно змоделювати з учнями ланцюги живлення та харчові мережі, природні угруповання, сезонні картини природи, екологічний стан компонента природи і природної системи...

Проблема екологічного виховання в теорії та практиці шкільного навчання не нова. Особливий інтерес до ідеї проблеми виник ще у 70-80 роки ХХ ст. За цей час була розроблена "Концепція неперервного екологічного виховання на Україні", в якій наголошується: "… перед сучасною педагогічною наукою і практикою створились нові невідкладні завдання. Необхідно забезпечити підготовку молодого покоління, яке зможе вивести Землю із стану глибокої екологічної кризи, в яку вона потрапила через незнання або ігнорування законів взаємовідношення суспільства й природи..."

Суспільство стурбоване обставинами, які змушують людство замислитися над необхідністю свідомого підходу до таких питань, як використання природних ресурсів, вплив розвинутого промислового і сільськогосподарського виробництва на стан природного середовища і здоровя людей.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу життю людей, тому навчально-виховна діяльність школи має бути спрямована на виховання екологічної культури учнів, щоб виросло покоління, яке охоронятиме довкілля.

Виходячи з актуальності означеної проблеми, виникла потреба в екологічному вихованні учнів.

Екологічне виховання -- це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Його завдання - сприяти нагромадженню екологічних знань, виховати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її багатства, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екологічне вихованя передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка має бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це, зокрема, вміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обовязку і ваідповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Отож, любов до природи слід виховувати з раннього дитинства.

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах навчання в школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікуві особливості учнів.

Загальна мета екологічного виховання учнів може бути реалізована через систему завдань:

-- формування в учнів розуміння необхідної гармонії людини з природою;

-- оволодіння знаннями про природу (зокрема свого краю);

-- виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на Землі;

-- формування готовності до активної екологічної діяльності та основ глобального екологічного мислення.

Екологічна освіта розглядається як один із найпотужніших важелів повороту людства в його ставленні до навколишнього середовища від руйнівного, споживацького до конструктивного, бережливого, від-новлювального.

З огляду на де, поняття "екологічне виховання" -- то педагогічний процес, спрямований на формування екологічної культури особистості.

Досягнення поставленої мети можливе за умови виконання послідовних навчально-виховних завдань:

* формувати екологічно орієнтовані стосунки і цінності, спрямовані на подолання конфліктів між людиною і навколишнім середовйікем;

* сприяти, щоб засвоєні знання і моральні принципи поведінки щодо навколишнього середовища ставали переконаннями особистості;

* розвивати почуття особистої відповідальності за стан навколишнього середовища на національному і глобальному рівнях;

* розкривати учням у доступній формі сутність сучасних проблем екології та її актуальність ддя людства;

* розвивати вміння приймати відповідальні рішення з питань охорони навколишнього середовища і діяти відповідно до них;

* залучати школярів до практичної діяльності під час вирішення проблем навколишнього середовища місцевого значення;

* розвивати у школярів почуття самоповаги і розуміння труднощів інших людей, бажання надати їм допомогу в складних життєвих ситуаціях;

* формувати знання і вміння дослідницького характеру, які б сприяли розвитку творчої і ділової активності у процесі вирішення екологічних проблем і повязаних з ними життєвих ситуацій.

Екологічна освіта та виховання -- один із аспектів гуманізації, який передбачає подолання споживацького ставлення до природи, екологічного невігластва і спрямований, зрештою, на відвернення загрози глобальної екологічної катастрофи.

Головна мета екологічної освіти полягає у створенні та забезпеченні протягом усього життя особистості умов становлення і розвитку екологічної культури як форми регуляції взаємодії людини з природою.

Екологічна освіта має бути безперервною і тривати в дошкільний, шкільний та післяшкільний періоди. У початковій школі вона здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як "Я і Україна", "Природознавство" та "Читання". Зміст чинних програм дає змоіу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення і поняття, виробити окремі природоохоронні вміння і навички, розкрити взаємозвязки між неживою та живою природою, природою і людиною.

Уже в початкових класах діти мають зрозуміти, що людина -- невідємна складова частина природи, що вона своєю діяльністю впливає на навколишнє середовище, і вплив її може бути як позитивний, так і негативний. Наприклад: на уроках природознавства можна показати, як внаслідок нерозумної діяльності людини змінилася кількість рослин, тварин, комах, птахів, провести уявну подорож "Сторінками Червоної книги". Для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища. Завдання вчителя -- передбачити способи поєднання емоційного ставлення до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення та охорони. Важливе значення має безпосереднє спілкування з природою під час проведення спостережень, екскурсій, прогулянок, походів.

Бережливе ставлення до природи формується у процесі гри. Ігри та вікторини на екологічну тематику стимулюють інтерес учнів до проблем навколишнього середовища і надають урокам яскравого емоційного забарвлення. Різноманітні ігри та вікторини можна використовувати на всіх етапах уроку: під час опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення узагальнення знань.

В екологічному вихованні молодших школярів використовую також казки, які вчать дітей бути небайдужими до природи. Найбільше задоволення школярам приносить творча робота, тому у діяльність школярів необхідно включати елементи дослідництва. Під час проведення дослідів учні поглиблюють набуті знання, набувають практичних умінь і навичок, необхідних для правильного використання і примноження природних багатств, у них формуються якості активних творців, а не споживачів і руйнівників. Екологічне виховання передбачає також вироблення навичок грамотної поведінки дітей у природі. Вони мають засвоїти, що під час прогулянок, екскурсій, походів не можна голосно розмовляти, рвати квіти, ламати гілки дерев і кущів, руйнувати пташині гнізда, мурашники, забруднювати навколишнє середовище. Перевірку засвоєння екологічних знань учнями можна провести методом тестування.

На уроках природознавства ознайомлюємо учнів з Державними документами про охорону природи.

У процесі вивчення природознавства школярі набувають знань про складові елементи природи (рослини, тварини, фунти, корисні копалини та інше), про взаємозвязки між неживою і живою природою, між природою і трудовою діяльністю людей. Для кращої активізації творчої діяльності учнів на уроках використовую різні види дидактичного матеріалу, в т. ч. ігри, вікторини, ребуси, загадки, кросворди. У підготовці до уроків-конференцій діти самостійно читають цікаві книжки про природу, звірів і птахів, дізнаються, які види живуть у їхній місцевості. Окремо ведеться мова про шкідливих і корисних комах, їх охорону. У класі діти доглядають за кімнатними рослинами, спостерігають за їх ростом і розвитком.

Все це навчає дітей бути небайдужими до природи, розвиває емоційний внутрішній світ, формує екологічну поведінку й етику, розвиває творчі здібності, а творча діяльність - одна з умов утвердження моральної гідності.

Під час спостережень діти вчаться сприймати црироду різними органами чуття, переказувати, складати висловлювання. Тому одне з головних завдань - навчити учнів бачити навколишній світ. Кожний урок природознавства починаю з підбиття підсумків фенологічних спостережень: Яке сьогодні число? Який день тижня? Який місяць? Який стан неба? Холодно сьогодні чи ні? Чи були опади, коди ви йщли до школи? Які ще явища природи помітили?

Проводячи фенологічні спостереження, учні навчаються бачити явища природи у всій красі, виробляється звичка берегти її.

Для розуміння учнями необхідності збереження природної рівноваги слід підвести їх до усвідомлення загальної закономірності, що все -- взаємоповязано.

Вчені-екологи основним завданням людства вважають збереження нашої планети і життя на ній, а для цього треба вивчати природу, підтримувати існуючу в ній рівновагу. Люди дедалі глибше пізнають і ширше використовують багатства рідної природи. Але така діяльність не може відбуватися стихійно. До природи треба ставитися бережливо і розсудливо. Наші предки прагнули зберегти рідкісні дерева, цінних тварин, озера та джерела. Так від давніх слів заповідь, заказ і виникли слова заповідник, заказник. Вони означають місця, де заборонена господарська діяльність людини. Отже, ми зможемо сформувати екологічний світогляд учнів лише тоді, коли екологічне виховання стане складовою частиною всіх без винятку сторін навчальної діяльності.

Основу навчальної і виховної роботи в школі становлять обовязкові заняття. Однак ця робота не закінчується на уроці, вона продовжується і після занять. Тому треба допомагати учням правильно організовувати позаурочний час, щоб він був розумно використаний для відпочинку, культурних розваг і занять улюбленою справою, для розвитку і вдосконалення розумових, моральних, фізичних та естетичних якостей учнів.

Позакласні заняття дають змогу ширше, ніж це дозволяють уроки, проводити з учнями різні види робіт, які вправляють їх як розумово, так і фізично. Вони допомагають виховувати в учнів інтерес до науки і техніки, любов до творчої праці, вчать мріяти і діяти, формують у них духовні потреби, підвищують культуру використання дозвілля, вільного часу як істинного багатства суспільства й особистості. Така позакласна робота створює особливо сприятливі умови для нагромадження досвіду колективного життя, прояву самостійності, розвитку політичної і суспільної активності.

У позаурочній виховній діяльності необхідно ознайомлювати школярів із принципами і нормами моральності людини, формувати у них моральні переконання і досвід поведінки. З цією метою можна, проводити бесіди, лекції, диспути на теми моралі наводити позитивні приклади з життя, творів мистецтва, а також уроки культури поведінки.

Основними чинниками, які зумовлюють актуальність проблеми екологічного виховання, є порушення природного балансу, яке викликане діяльністю людини: забруднення атмосфери, грунту, води досягло критичного рівня як в Україні, так і у всьому світі.

Тому завдання екологічного виховання -- сприяти нагромадженню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти і примножувати її багатства, формувати вміння і навички діяльності людини в природі [50;С.9-12].