1.2 Становлення соціальної педагогіки як сфери практичної діяльності в Україні

Сьогодні практично немає соціальних груп населення, які почували себе соціально захищеними, благополучними. І в першу чергу це стосується дітей і молоді. Це формує надзвичайно високий попит на фахівців, що вміють професійно оцінити проблему й допомогти її вирішити, діагностувати й прогнозувати соціальний розвиток суспільства.

У педагогічній сфері в 60 - 70 роки в країнах СРСР були початі спроби мати фахівців, орієнтованих на соціально-педагогічну роботу (організатори позакласної й позашкільної виховної роботи в школах, педагоги-організатори житлово-комунальних служб, працівники позашкільних установ, гуртожитків, клубів, кімнат школяра й ін). Поступово формувалася й затверджувалася ідея цілеспрямованого створення соціально-педагогічного досвіду, розвивалася ідея інтеграції, міжвідомчого підходу в соціальній діяльності, змінювався характер взаємодії школи з іншими інститутами. Однак розвиток продовжував стримуватися відсутністю професійно підготовлених кадрів, відсутності наукового підходу до рішення практичних проблем.

В 90-х роках зявився новий рівень розвитку соціальної педагогіки, повязаний з державним рішенням проблеми, створенням системи соціальних служб із розгалуженої інфраструктурою їхнього кадрового забезпечення, введенням інституту соціальної педагогіки, початком підготовки фахівців в установах.

В Україні в 1990 році спеціальність "соціальна педагогіка" була включена в Класифікатор напрямків і спеціальностей вищого професійного утворення (Відповідно до Класифікатора напрямків і спеціальностей, спеціальності "соціальна педагогіка" привласнений номер 031300), була введена відповідна посада в тарифно-кваліфікаційний довідник.

Становлення інституту соціальної педагогіки вимагало розвязання двох основних завдань:

формування сфери професійної діяльності соціальних педагогів,

створення системи підготовки фахівців для цієї сфери.

Наука - синтез теорії й практики. Під практичним аспектом педагогічної науки розуміється зміст педагогічної діяльності. "Ми особливо чітко переконані в тому, - відзначає Г.Е. Жураківський, - що якщо теорія педагогічної діяльності є наука, те сама педагогічна діяльність... - це мистецтво".

Як практичний аспект соціально-педагогічної науки виступає соціально-педагогічна діяльність.

Дослідженням теорії діяльності займалися філософи (М.С. Каган, А.В. Маргуліс і ін.), соціологи (И.С. Кін, Н.Ф. Наумова й ін.), психологи (Л.И. Божович, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьев, А.В. Петровский і ін.) і педагоги (Г.И. Щукіна й ін.).

Питаннями визначення змісту, методики й технології виховної діяльності присвятили свої роботи М.А. Галагузова, В.Е. Гмурман, Ю.В. Василькова, Л.С. Виготський, И.Д. Звєрєва, А.Й. Капська, Л.Г. Коваль, О.М. Леонтьев, А.С. Макаренко, А.О. Малько, Л.И. Міщик, С.М. Хлібик та інші науковці.

Термін "субєкт" уперше зявився в роботах античних філософів, а тільки наприкінці 20-х рр. XX ст. почав використовуватися у вітчизняній соціально-педагогічній науці. У філософській літературі під субєктом розуміють організатора практичної діяльності, що спрямована на обєкт. Провідними субєктами соціальної роботи виступають "соціальні педагоги", "соціальні працівники" і "фахівці із соціальної роботи".

Поняття "соціальний працівник" виникло в закордонній соціально-педагогічній науці наприкінці XІX ст., а "соціальний педагог" - в 20-е рр. XX ст.

Останнім часом виділені категорії громадян, яким виявляється соціально-педагогічна допомога: діти-інваліди, діти-сироти, діти-правопорушники, діти групи ризику, та категорія підлітків, що вимагає допомоги в процесі соціалізації.

Це неповнолітні із психологічними, інтелектуальними, педагогічними й соціальними відхиленнями від норми, а також ті, що мають фізичні, психічні й розумові порушення розвитку.

За останні 10 років визначилася система установ і видів соціально-педагогічної діяльності по наданню кваліфікованої допомоги дітям, що бідують у підтримці. Створено методологічні основи розвитку системи соціальної служби для молоді. Разом з тим відбувається подальший її розвиток.

У роботах Н.П. Бурою, М.А. Галагузовой, И.Д. Звєрєвій, П.А. Клиша, Л.Г. Коваль, А.А. Малько, Л.И. Мищик, Д.П. Павленка, С.Р. Хлебик і деяких інших дослідників до основних функцій у роботі соціального педагога відносяться: діагностична; інформаційна; прогностична; посередницька; корекційно-реабілітаційна; охоронно-захисна; запобіжно-профілактична; евристична; інформаційно-методична; виховна; соціально-терапевтична; організаційно-комунікативна; аналітико-дослідницька; медико-психологічна; організаторська.

Іноді до функцій соціально-педагогічної діяльності вчені помилково відносять і зміст даної діяльності - робота із проблемними родинами, обдарованими дітьми, у розважальній сфері й т.п. .

Методи й засоби, використовувані в діяльності соціальних педагогів: соціально-педагогічні технології колективної, групової, індивідуальної роботи.

Законодавчою основою практичної діяльності соціального педагога є: Конвенція ООН про права дитини, Конституція України, ряд інших законів і нормативно-правових документів.

В 1992 році був прийнятий Закон "Про сприяння соціальному становленню й розвитку молоді в Україні", що послужило основою для розвитку системи соціальних служб для молоді. Верховною Радою прийнятий Закон "Про соціальну роботу з дітьми й молоддю в Україні", що свідчить про зацікавленість держави в розвитку соціальної педагогіки.

На початку 90-х років були прийняті й почали реалізовуватися 3 більші соціальні програми: "Соціально-психологічна підтримка навчання й виховання дітей з аномаліями розвитку", "Творчий розвиток особистості", "Соціальні служби допомоги дітям і молоді".

Тоді ж була розроблена й початку реалізовуватися програма "Діти Чорнобиля" і інші.

Розроблено кваліфікаційну характеристику, що проясняють границі компетентності й професійні обовязки соціального педагога, зміцнює його статус у суспільстві. Розроблений "Етичний кодекс соціальних працівників в Україні", що існує в більш ніж 25 країнах миру.

Питаннями соціального захисту й підтримки дитинства займаються різні Міністерства й відомства: Міністерство загального й професійного утворення, Міністерство праці й соціального розвитку, Міністерство охорони здоровя, Міністерство юстиції.

З 1997 року донедавна в Україні реалізовувався Проект "Соціальна робота в Україні" (координатор И.Д. Звєрєва).

Ціль: надання можливості українським фахівцям соціальної сфери ознайомитися із системою соціальної роботи й практикою соціальної роботи в Західній Європі й Північній Америці, забезпечення рівня підготовки майбутніх фахівців, що відповідав би міжнародним критеріям.

У трьох містах (Київ, Тернопіль і Запоріжжя) створені ресурсні центри, які створюють базу даних фахівців, організацій, що здійснюють роботу в регіонах, надають інформаційно-методичні послуги, видають і поширюють інформацію й методичні матеріали (4500 видань із проблем соціальної педагогіки). Все це дозволяє вирішувати питання взаємодії навчальних закладів, клієнтів, вивчається й узагальнюється педагогічний досвід, проводиться аналіз потреби фахівців соціальної сфери в підвищенні кваліфікації.

В Україні проводилися конференції, метою яких було розвязання деяких актуальних питань по організації підготовки й проведенню практики студентів за фахом "соціальна педагогіка".

За час реалізації проекту навчені сотні професіоналів, які на основі отриманого досвіду сприяють подальшому розвитку соціальної сфери в Україні. На даному етапі можемо спостерігати створення в вищих навчальних закладах на кафедрах педагогіки та виділення як окремий підрозділ соціального напрямку, соціальну педагогіку.