21. Психологічні особливості стилів сімейного виховання

Стиль сімейного виховання – це спосіб взаємодії батьків та дітей, що характеризується застосуванням певних засобів і методів виховного впливу, виражається у особливій манері вербального та невербального спілкування.

Існує низка різноманітних (узагальнених та деталізованих) класифікацій стилів сімейного виховання, в основі яких лежать особливості внутрішньосімейних та міжособистісних взаємин, що виражаються у ставленні батьків до особистості дитини, її способу мислення та діяльності; застосування методів покарання і заохочення; формування моральних принципів та цінностей; до оточуючих людей та навколишнього середовища.

Найпоширенішим в психолого-педагогічній літературі є поділ стилів сімейного виховання на демократичний (авторитетний), авторитарний, ліберальний (поблажливий) та індиферентний (байдужий).

Демократичний чи авторитетний стиль характеризується наявністю сприятливого мікроклімату в сім’ї: теплі й довірливі стосунки між батьками і дитиною, взаємна повага і підтримка, емоційне сприйняття дитини як окремої особистості, урахування її думки, поглядів, почуттів і потреб. Тут високий рівень контролю за розвитком і діяльністю дітей поєднуються з визнанням і заохоченням їх індивідуальності, автономії та самостійності. Батьки дотримуються демократичних принципів спілкування: не вдаються до фізичних покарань і приниження, утримуються від проявів агресії й неповаги, використовують методи здорової вимоги та логічної аргументації. Вони встановлюють спільні для всіх членів сім’ї правила, що ґрунтуються на їхньому авторитеті, як особистостей, старших товаришів, лідерів і вихователів. З часом батьки змінюють та удосконалюють оголошені правила й поставлені вимоги в розумних межах, враховуючи при цьому думки і погляди дітей. У результаті дотримання демократичного стилю сімейного виховання у дитини формуються такі особистісні якості, як старанність, відповідальність, сила волі, впевнені в собі та здатність до адекватного самооцінювання, самоконтролю і саморегуляції, розвинені необхідні соціальні навички.

Авторитарному стилю притаманний надмірний контроль батьків за життям дітей (діяльністю, поглядами, навіть почуттями), обмеження їхньої самостійності й ініціативності. Батьки будують взаємини в сім’ї на основі власної беззаперечної і неподільної влади, що супроводжується чіткими командами, завищеними вимогами, жорсткими заборонами і суворими покараннями (в тому числі фізичними). Сімейне спілкування (вербальна комунікація) зазвичай зводиться до мінімуму: всі рішення приймаються лише батьками, від дітей вимагається тільки беззастережна слухняність і мовчазна покора. Такі методи виховання формують у дітей механізм зовнішнього контролю: зникнення загрози покарання провокує неконтрольовану, агресивну поведінку з боку вихованців до батьків і громадськості.

Авторитарне батьківство виховує боязких, похмурих, вороже налаштованих, залежних, пасивних, дратівливих і агресивних людей. Остання риса особливо яскраво проявляється у підлітковому віці: психологічно сильні діти виявляють бунтарство й непокору, при першій можливості виходять з-під батьківського контролю і навіть вдаються до помсти.

Єдиною перевагою ліберального (поблажливого) стилю виховання є теплі, близькі взаємини між членами сім’ї, батьки повністю відкриті для спілкування з дітьми. В іншому йому притаманна відсутність елементу керівництва, правил, заборон та обмежень в поєднанні з низьким рівнем контролю (практично вседозволеність). Діти отримують повну свободу і самостійність у вчинках, рішеннях, набутті досвіду. Ставлячи себе на один рівень з дітьми (фактор безумовної любові), батьки сприяють формуванню комунікативної лінії в напрямку до себе, а не до дитини. Таким чином знівельовується батьківський авторитет, право на лідерство. Такі батьки не можуть надати дитині практичної допомоги і підтримки в будь-якій ситуації, викликаючи в них почуття незахищеності, тривожності.

Ліберальний стиль зазвичай виховує інфантильних, неадекватних, імпульсивних, невибагливих до себе, безпринципних людей. Інколи вони стають активними та творчими особистостями.

Для індиферентного (байдужого) стилю характерна відчуженість між дітьми та батьками. Останні виявляють закритість у спілкуванні, емоційну холодність щодо дитини, навіть байдужість. Батьки не беруть активної (свідомої) участі у процесі виховання, не встановлюють системи контролю, обмежень, покарань і заохочень, не надають дитині практичної і моральної підтримки. Обтяжені власними проблемами, індиферентні батьки ігнорують інтереси і потреби дитини, часто звинувачують їх у своїх невдачах, демонструючи деяку ворожість і відкриту зневагу до дитини.

Таке виховання провокує у дітей відхилення психологічного та розумового розвитку, порушення поведінки, навіть психічні розлади. Вони ростуть некерованими, імпульсивними, невпевненими в собі, тривожними і боязкими, схильними до асоціальної та агресивної поведінки.