1. З метою підвищення педагогічної культури та надання інформації батькам про умови прийому дітей у школах обладнані “Куточки для батьків”, які містять:

- Наказ директора про створення та склад психолого-педагогічної комісії;

- Перелік необхідних документів про прийом дітей до школи;

- Графік роботи психолого-педагогічної комісії;

- Основні показники готовності дитини до шкільного навчання (фізичні, розумові, особистісні та соціально-психологічні);

- Перелік можливих завдань або питань співбесіди;

- Матеріали про особливості організації та методики навчально-виховного процесу шестирічних першокласників;

- Види домашніх завдань (малюнки, поробки з природничого або іншого матеріалу);

- Перелік необхідних навчальних предметів для першокласника;

- Поради психологів і педагогів щодо виховання дітей, режиму дня, харчування шестирічних дітей.

Про умови прийому до школи можна дізнатися через запрошення-об’яви на дверях школи та будинків мікрорайону, де проживають майбутні першокласники, зателефонувавши до школи.

2. Батьки обов’язково повинні відвідувати батьківські збори, тому що це одна з форм зв'язку школи з батьками і пропаганди серед них педагогічних знань. На них батьків знайомлять з планами навчально-виховної роботи початкової школи та класу, де навчається їх дитина; батьки одержують інформацію про стан успішності й дисципліни дітей, обговорюють проблеми допомоги школі в організації дозвілля школярів, їх трудового виховання тощо.

Важливими є перші батьківські збори, які покликані:

ознайомити батьків зі школою, її освітньою концепцією, спрямованістю, навчально-виховною системою, яка здійснюється саме в цій школі;

ознайомити з умовами навчання дітей у першому класі, особливостями навчальної програми, підручників, режиму дня;

ознайомлення з вчителями та вихователями.

Батькам бажано брати участь у педагогічних читаннях, батьківських диспутах, що сприяють обговоренню проблем навчання і виховання, висловлюючи власну точку зору.

3. Читаючи пам’ятки для батьків майбутніх першокласників різного змісту можна своєчасно зорієнтуватись у новій для них ролі – батьків школярів, упорядкувати деякі організаційні питання, сконцентрувати увагу на потрібному.

4. Для вирішення індивідуальних питань можна звернутися до вчителя, що може призначити час консультації: групової чи індивідуальної. Зміст консультацій може бути досить різноманітним, але головною метою залишається підвищення педагогічної культури батьків, встановлення партнерських стосунків, визначення конкретних шляхів і методів спільного впливу на дитину.

5. Вчитель може познайомитись з умовами, в яких проживає дитина, відвідавши її вдома, з загальною атмосферою в домі, спрямуванням життя сім’ї, морального мікроклімату, взаємостосунків, сімейними традиціями, організації життя, місця дитини в сім’ї.

Вчитель може дати поради щодо підготовки дитини до школи, організації її робочого місця.

6. Анкетування батьків проводиться з метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, стилю спілкування у родині тощо. Анкети розробляються психологами. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації.

***4**

МЕТОДИКА ДІАГНОСТИКИ СІМ'Ї

Діагностика сім'ї - постійно присутній елемент діяльності соціального педагога. Враховуючи складність проблем, необхідна система періодичного збору, узагальнення і аналізу соціально-педагогічної інформації про процеси, що протікають у сім'ї, ухвалення на цій основі стратегічних і тактичних рішень.

Основне призначення діагностики і моніторингу (як системної форми) - складання висновку про стан конкретної сім'ї і тенденції, властиві сім'ям, що обслуговуються соціальним педагогом. Діагностичні методики, що використовуються, традиційні: спостереження, анкетування, опитування, тестування і т.д. На основі одержаної інформації здійснюється диференціація сімей, що дозволяє розробити стратегію і тактику соціально-педагогічної роботи відносно конкретної сім'ї і з сім'ями загалом, забезпечити адресність і результативність соціально-педагогічної підтримки і допомоги.

Основні принципи моніторингу:

- достовірність, повнота, системність інформації;

- оперативність отримання відомостей і їх систематична актуалізація;

- співставлення одержуваних даних, яке забезпечується єдністю вибраних позицій при зборі і аналізі інформації;

- поєднання узагальнюючих і диференційованих оцінок і висновків.

Сутність соціально-педагогічного моніторингу сім'ї полягає в комплексному використовуванні всіх джерел даних про процеси і події сімейного життя, що носять як природний характер (інформація, пропонована членами сім'ї за власною ініціативою; безпосередній і опосередкований нагляд, твори і графічні роботи дітей про сім'ю і т.д.), так і одержані в ході спеціально організованого дослідження (опитування, анкетування, метод експертних оцінок, біографічний метод, психологічні методики на виявлення показників внутрісімейних відносин і т.д.).

Важливу роль в здійсненні соціально-педагогічного моніторингу грає уміння соціального педагога систематизувати збір інформації і одержані результати. Способів систематизації може бути декілька.

***2***

Сім'я зобов'язана формувати фізично і психічно здорову, моральну, інтелектуально розвинену особистість, готову до майбутньої трудової, громадської і сімейного життя. Складовими компонентами змісту сімейного виховання є відомі напрями: фізичне, моральне, інтелектуальне, естетичне, трудове.

Фізичне виховання дітей виступає сьогодні на перший план.

Нормальний розвиток дитини можливе за умови достатньої рухової активності повного задоволення потреби дитини в рухах. Цьому сприяють не тільки гігієнічні умови середовища (одяг, ліжечко або манеж, режим неспання), а й спеціальні фізичні заняття. При обмеженні рухів, зниженні рухової активності розвиток дитини уповільнюється, і порушується.

Вправи, що входять в систему фізичного виховання дитини, забезпечують закономірні зміни у вищій нервовій діяльності дитини, у роботі кровообігу, дихання, в обмінних процесах.

Дитина, яка виховується в оптимальних умовах зовнішнього середовища з гармонійним розвитком функціональних систем, набуває здатності швидкої адаптації до мінливих умов середовища, в тому числі і до її несприятливим факторам.

Фізичне виховання в сім'ї грунтується на здоровому способі життя і включає правильну організацію розпорядку дня, заняття спортом, загартовування організму і т. д.

Інтелектуальне виховання передбачає зацікавлену участь батьків у збагаченні дітей знаннями, формуванні потреби їх придбання та постійного оновлення. Розвиток пізнавальних інтересів, здібностей, нахилів і задатків ставиться в центр батьківського піклування.

Моральне виховання в сім'ї є стрижнем відносин, що формують особистість.

Спілкування дитини з батьками відбувається в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. У сім'ї дитина з малих років включається у взаємини дорослих, у спільний з ними побутової працю, на нього впливають люди різної статі, віку, що займаються різним професійним працею, - все це різнобічно формує його почуття і уявлення. Вплив батьків на дітей постійно: батько і мати виховують і тоді, коли не роблять цього навмисно, - своїми вчинками, висловами і т. д. Наслідуючи батькам як найближчим і авторитетним зразкам, дитина опановує нормами поведінки, відносин до оточуючих людей.

Тут на перший план виступає виховання неминущі моральних цінностей - любові та поваги, доброти і порядності, чесності, справедливості, совісті, гідності, обов'язку. У сім'ї формуються і всі інші моральні якості: розумні потреби, дисциплінованість, відповідальність, самостійність, ощадливість.

Таким чином, в сім'ї є об'єктивні природно складаються умови для формування у дітей моральних почуттів, уявлень, навичок поведінки.

Естетичне виховання в сім'ї визначається як розвиток у дитини здатності сприймати, відчувати, розуміти прекрасне в житті й ​​у мистецтві, як виховання в нього прагнення самому брати участь у перетворенні навколишнього світу за законами краси, як його прилучення до художньої діяльності і розвиток творчих здібностей. Завдання естетичного виховання в сім'ї безпосередньо пов'язані з формуванням морального обличчя дитини-дошкільника. Навчити малюка розрізняти добро і зло в людських відносинах, сприймати красу форм, ліній, звуків, фарб - це означає зробити його краще, чистіше, змістовнішим.

Трудове виховання. У сім'ї є сприятливі умови для формування у дітей працьовитості. Це насамперед наочність, доступність різноманітного домашньої праці, щодня здійснюється дорослими на очах у дитини, відчутність результатів цієї праці, можливість для дитини систематично брати участь в цій праці, працювати разом з дорослими. У спільній зі старшими членами сім'ї трудової діяльності дитина, наслідуючи старшим, швидше опановує трудовими навичками, переймає раціональні прийоми роботи. Праця разом з батьками доставляє дитині радість.

Участь в господарсько-побутовому працю дозволяє дитині реально відчути свою причетність до турбот сім'ї, відчути себе членом сімейного колективу. Це сприяє вихованню багатьох важливих якостей особистості: чуйності, дбайливості, ощадливості, відповідальності.

Для батьків сімейне виховання - це процес свідомого формування фізичних і духовних якостей дітей. Кожен батько і кожна мати повинні добре розуміти, що вони хочуть виховати у своїй дитині. Цим визначається усвідомлений характер сімейного виховання, вимога розумного і виваженого підходу до вирішення виховних завдань

Сім'я відіграє величезну роль у розвитку дитини з мовними порушеннями.

Можна наводити безліч прикладів того, як самовіддана і послідовна діяльність батьків по вихованню, навчанню та корекції недоліків у розвитку дитини приводила до прекрасних результатів. Проте саме батьки, їх відносини, методи виховання можуть стати причиною формування в дитини порушень у розвитку. Вікова незрілість особистості і її окремих компонентів і властивостей, нестійкість структури особистості у дитини визначають відносну легкість виникнення різних більш-менш стійких відхилень і порушень під дією несприятливих соціально-психологічних факторів.

Методи виховання дітей у сім'ї мають свою специфіку:

вплив на дитину індивідуальне, засноване на конкретних вчинках і пристосоване до особистості;

вибір методів залежить від педагогічної культури батьків: розуміння мети виховання, батьківської ролі, уявлень про цінності, стилю взаємин у сім'ї і т. д.

Отже, методи сімейного виховання несуть на собі яскравий відбиток особистості батьків і невіддільні від них. Скільки батьків, стільки різновидів методів.

Всі батьки використовують загальні методи сімейного виховання: переконання (пояснення, навіювання, рада); особистий приклад, заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби, тілесні покарання). У деяких сім'ях за порадою педагогів створюються і використовуються виховують ситуації.

Різноманітні засоби вирішення виховних завдань в сім'ї. Серед цих засобів слово, фольклор, батьківський авторитет, працю, навчання, природа, домашній побут, національні звичаї, традиції, громадська думка, духовний і моральний клімат сім'ї, преса, радіо, телебачення, розпорядок дня, література, музеї та виставки, ігри та іграшки, демонстрації, фізкультура, спорт, свята, символи, атрибути, реліквії і т. д.

Вибір та застосування методів батьківського виховання спирається на ряд загальних умов.

1. Знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негативних якостей: що читають, чим цікавляться, які доручення виконують, які труднощі відчувають, які відносини з однокласниками та педагогами, дорослими, маленькими, що понад усе цінують в людях і т. д.

2. Особистий досвід батьків, їх авторитет, характер стосунків у сім'ї, прагнення виховувати особистим прикладом також позначаються на виборі методів. Ця група батьків зазвичай вибирає наочні методи.

3. Якщо батьки віддають перевагу спільної діяльності, то зазвичай превалюють практичні методи. Інтенсивне спілкування під час спільної праці, переглядів телепередач, походів, прогулянок дає хороші результати: діти більш відверті, це допомагає батькам краще зрозуміти їх. Немає спільної діяльності - немає ні приводу, ні можливості для спілкування.

4. Педагогічна культура батьків робить вирішальний вплив на вибір методів, засобів, форм виховання. Помічено здавна, що в сім'ях педагогів, освічених людей діти завжди краще виховані. Отже, вчити педагогіку, опановувати секретами виховного впливу - зовсім не розкіш, а практична необхідність. В.А. Сухомлинський говорив про те, що педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли батько і мати є єдиними вихователями своїх дітей. У віці від 2 до 6 років розумовий розвиток, духовне життя дітей у вирішальній мірі залежить від елементарної педагогічної культури матері та батька, яка виражається в мудрому розумінні складних душевних рухів розвивається людини.

Слід зазначити, що основні завдання батьків у корекційно-педагогічному процесі будуть залежати від віку дитини.

Так, у віці 0 - 3 роки батьки стимулюють психофізичний розвиток дитини за допомогою емоційно-теплого спілкування, тактильних стимулів, зорових і слухових стимулів, в ігровій формі проводиться стимуляція рухової активності, мовної активності, розвитку просторового орієнтування та схеми тіла. Мати веде щоденник спостережень, організує охоронний режим для дитини.

У віці 3 - 4 років у дитини розвивають увагу, пам'ять, мислення, мовлення, загальну і дрібну моторику, формують навички спілкування та розширюють коло спілкування, формують навички

самообслуговування і гігієни, організують рольові та сюжетно-рольові ігри, залучають дітей до праці, розширюють уявлення дитини про навколишній світ, організують його відпочинок, вибирають дитячий дошкільний заклад і беруть участь в організації спільної роботи з його фахівцями. Батьки організують охоронний режим для дитини і ведуть щоденник спостереження.

Батьки дитини у віці 5 - 6 років спільно з фахівцями готують дитину до школи, організують його режим дня. Дитина бере участь у розподілі та обговоренні обов'язків. Батьки формують у дитини трудові навички і привчають його до самостійності. Батьки спільно з фахівцями виявляють і розвивають інтереси і творчі здібності дитини, продовжують розширювати уявлення дитини про навколишній світ, ведуть щоденник спостереження.

Таким чином, основними завданнями батьків є:

створення будинку спокійній доброзичливій атмосфери з тими режимними обмеженнями, які продиктовані станом дитини;

забезпечення своєчасного прийому дитиною запропонованих йому медикаментозних засобів, спостереження за їх дією і інформування про це лікаря;

постійне спостереження за соматичним та психологічним станом дитини з веденням щоденника спостереження;

оволодіння основами спеціальної педагогіки і психології, навички проведення в домашніх умовах занять з ранньої стимуляції, корекційного розвитку і виховання, а також навчанню своїх дітей;

оволодіння основами правових знань, які стосуються прав інвалідів та дітей групи ризику за відхиленнями у розвитку;

участь у діяльності громадських об'єднань і орга-нізацій батьків дітей з порушеннями у розвитку;

батькам необхідно знати особливості розвитку дитини, сформувати адекватну самооцінку, правильне ставлення до дефекту, вольові якості, включати в життя дитини ігрову і посильну ігрову діяльність; при відвідуванні дитиною дитячого закладу батьки продовжують з ним працювати.

18