Самовиховання в житті людини

Самовиховання, на думку народу, має велике значення в житті людини. Народний афоризм прямо націлює юнаків і дівчат: «Ба­тьки дали тобі життя - волю виховай сам». Народ створив своє­рідну програму самовиховання молодої людини: «Хорошу спра­ву роби в міру, погану не роби зовсім», «Захочеш дізнатися про себе - спитай думку людей», «Хорошому норову вчись на при­кладі без норову», «Ввічливості вчись у неввічливого», «Не будь дуже солодким - тебе з'їдять, не будь дуже гірким - тебе вики­нуть», «Сто разів відміряй, а один раз відріж», «Не будь голубом для двох дахів», «Поводься так, як ти хотів би, щоб з тобою поводилися», «Якщо пригощають, пий навіть воду», «Не вчись ніжностей, а вчись труднощів», «Всяке діло роби сміло», «Взявся за гуж, не говори, що не дуж», «Скінчив діло, гуляй сміло».

Народна мудрість стверджувала: слід намагатися викликати в дитини внутрішні здорові чуття і прагнення позбавитися шкід­ливих і нездорових проявів у своєму характері, вчинках, допомо­гти їй поступово набувати позитивного життєвого досвіду, вироб­ляти в собі благородство, ввічливість, працелюбність, скромність, справедливість, чесність і правдивість.

Народ дбав про розвиток самосвідомості, гартування волі, фо­рмування позитивних ідеалів, прагнення до самостійності, до дія­льності, ініціативності, виконання обов'язків. Форми самовдос­коналення виражались у вигляді пристосування, наслідування, орієнтації на людей.

Методи самовиховання: аналіз, спостереження, самокритика, самопереконання, самонавіювання, самозобов'язання, емоційне уявне перевтілення в іншу людину, похвала, оцінка вчинків доро­слими, присоромлення, спілкування зі старшими.

Засоби самовиховання: народні свята, обряди, символи, казки, усна народна творчість, народні традиції.

24

25

В українській народній педагогіці використовуються такі форми організації дітей: індивідуальна, групова, масова (фрон­тальна).

Індивідуальна форма - догляд за дитиною; групова - вихо­вання дітей у сім'ї, участь в об'єднаннях ровесників; фронталь­на - участь у праці, святах, обрядах.

Етнопедагогіка - основа сучасної національної системи виховання

Українська етнопедагогіка є власне національною виховною сис­темою, що сформувалася завдяки поєднанню народного, націона­льного і загальнолюдського, завдяки зв'язку минулого і загаль­нолюдського, минулого з сучасним в історії нашого народу. Ця система є сьогодні надійним фундаментом національного рефор­мування нашої освіти і виховання, розв'язання тих завдань фор­мування особистості громадянина України, які чітко визначені в Концепції громадянського виховання та Концепції 12-річної за­гальноосвітньої школи. А ці завдання, відповідно до названих документів, такі:

• сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала,людину з притаманними їй особистісними якостями й риса­ми характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями,вчинками та поведінкою;

• сформувати такі особистісно значущі якості, як національнасвідомість, духовність людини. Домінантою виховного про­цесу має стати формування в учнів патріотизму з новим змі­стовим наповненням. Це виховання почуття любові до рід­ного краю, свого народу, держави, відповідальності за їх май­бутнє, відкритості до сприймання різноманітних культур сві­ту, освоєння духовних цінностей людства - гуманізму, свобо­ди, справедливості, толерантності, культури миру, національ­ного примирення, збереження природи, всебічний розвитокіндивідуальності дитини.

Література для самостійного опрацювання

1. Волков Г.Н. Этнопедагогика. - Чебоксари, 1966.

2. Измайлов А. Народная педагогика. - М., 1991.

3. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»).-К.,1994.

4. Концепція безперервної системи національного виховання. - К.,1994.

5. Концепція виховання у національній системі освіти // Освіта Укра­їни, 1996.

6. Концепція національного виховання // Освіта. - 1996. - 7 серпня.

7. Скуратівський В.Т. Берегиня. - К., 1987.

8. Стельмахович М. Українська народна педагогіка. - К., 1997.

9. Сявавко Є. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. -К., 1974.

10. Українська народна педагогіка в школі: Методичні рекомендації. -К., 1990.

Контрольні запитання і завдання

1. За якими критеріями народ визначав рівень вихованості людини?

2. Визначте основні компоненти змісту виховання в народній педаго­гіці: а) людини; б) громадянина; в) сім'янина.

3. Складіть логіко-структурні таблиці: «Чинники формування особи­стості в українській народній педагогіці», «Методи і прийоми на­родного виховання».

4. Чому етнопедагогіка є основою сучасної національної системи ви­ховання? Аргументуйте відповідь.

26

27

Тема З

Виховний ідеал української народної педагогіки

1. Суть виховного ідеалу. Традиційний український ідеал людини.

2. Тип досконалої людини в українській козацькій педагогіці.

3. Виховний ідеал у творчості педагога і психолога Г. Ващенка.

4. Сучасний ідеал українського національного виховання.

Суть виховного ідеалу. Традиційний український ідеал людини

Розбудова незалежної України потребує нової системи націона­льного виховання, стрижнем якої має бути національна ідея у формуванні молодої людини як громадянина України. Сучасне національне виховання можливе на основі бачення, осягнення і прагнення до провідного виховного ідеалу, який, по суті, і зумов­лює провідну мету виховання.

Слово «ідеал» означає першообраз, взірець досконалості, кін­цеву, вершинну мету людських прагнень.

Виховний ідеал — еталон (взірець) особистості, що служить головним орієнтиром у вихованні молодого покоління. Кожна історична епоха висуває свій оригінальний ідеал. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у вихов­ний ідеал. Який же сучасний педагогічний ідеал українського національного виховання? Де його шукати?

Український виховний ідеал відомий педагог і психолог Г. Ва-щенко представляє через аналіз українського виховного ідеалу перед хрещенням України-Руси, у творах письменників княжих часів, українській народній пісні, творах українських письменни­ків нового часу. Наш ідеал репрезентований українською народною

педагогікою. Він знайшов своє відображення і втілення в рідній мові, фольклорі, національних звичаях, традиціях, родинному по­буті, святах, обрядах, настановах, правилах громадянської поведі­нки, символах, народних чеснотах, нормах християнської моралі, різних видах мистецтв, ремеслах і промислах нашого народу. Цей ідеал передається від старших поколінь молодшим, які його доповнюють і удосконалюють.

Коріння виховного ідеалу українців сягає часів наших дале­ких предків - орачів, автохтонів української землі. В дохристи­янський період наші предки дбали про виховання у дітей пра­цьовитості, побожного ставлення до природи, землі, хліба, поваги до старших і предків, витривалості, відваги, чесності і правдивос­ті. Це перше окреслення ідеалу. Від початку його становлення в центрі уваги стала одвічна проблема протистояння Добра - злу, Світла - темряві, Правди - брехні, Розуму - невігластву, Красиво­го - потворному, Справедливості - кривді. Звідси постає образ захисника вітчизни, борця за волю і щастя народу. Постійним ідеалом української народної педагогіки є людина праці, шляхе­тно свідома, з людською та національною гідністю. Після охре-щення України-Руси в процесі суспільного прогресу коло цінніс­них орієнтацій у вихованні помітно розширюється. Це стосуєть­ся дотримання норм християнської моралі. Основу виховного ідеалу становить гармонія душі, тіла і розуму: «Душа чиста -краще всякого намиста», «Здоров'я - всьому голова», «Розум -скарб людини». Домінантою є служіння Богові та Україні. Бог приймається як Абсолютний Вічний Дух, Свідомість Світу, вті­лення Добра, Честі, Доблесті, Світла, Розуму, Справедливості.

Український виховний ідеал чітко орієнтований на всебічний гармонійний розвиток особистості, на трудову і мистецьку вправ­ність. До виховного ідеалу віднесено такі риси, як талант люди­ни, ощадність, господарність. У традиційного українського госпо­даря не лише комори повні, а й голова повна розуму, душа повна християнських чеснот, серце сповнене любові до всього рідного й загальнолюдського, до Бога й до всього, чим Господь Україну

обдарував.

Таким чином, ідеалом українського виховання є здорова, куль­турна, щаслива людина з багатогранними знаннями та високими духовно-моральними й інтелектуальними якостями, патріотич­ним почуттям, працьовитістю, національною і людською гідністю.

28

29

Тип досконалої людини в українській козацькій педагогіці

Образ досконалої особи українця випестуваний упродовж бага­тьох віків українською педагогікою. Педагогічна система кож­ного народу, кожної нації має свій тип досконалої людини. У народів Кавказу - витязь, джигіт, в англійців - джентльмен, у росіян — добрий молодець, у японців - самурай. К.Д. Ушинсь-кий зазначав, що кожний народ має свій виховний ідеал.

В українській народній педагогіці, починаючи з XV ст., ідеал довершеної людини репрезентується образом українського ко­зака, потім — січового стрільця, потім - самовідданого борця за самостійну Українську державу.

Національно-визвольний рух українського козацтва замані-фестував найвищий злет виховного ідеалу, зорієнтованого на формування свідомого українця-патріота з національною горді­стю, людською гідністю, розумного, освіченого, витривалого, кміт­ливого, мужнього і благородного козака-лицаря, будівничого і захисника незалежної України, відданого рідній землі, християн­ській вірі, народу і Батьківщині. Український народ прославляє козаків за їхні звитяжні подвиги, виділяє такі їхні типові риси, як вірність обов'язку, відвага, загартованість, витривалість, віль­нолюбство, здатність до переборення труднощів, незалежність на­тури, лицарська гідність, порядність, непокірність, невибагливість, військова вправність, шана до Бога, вірність присязі, чесність, спра­ведливість. Козаки - надійні товариші, щирі друзі, вірні в кохан­ні, сумлінні в збереженні честі родини.

Слава про велич українських козаків сягнула далеко за межі України. Французький інженер Боплан в «Описі України») за­значає, що козаки кмітливі й проникливі, дотепні та надзвичайно щедрі, дуже люблять свободу, добре загартовані, невтомні в бит­вах, відважні, сміливі, відчайдушні, високі на зріст, вправні, енер­гійні, з міцним здоров'ям.

Усе це переконує, що козак - це досконала людина, на яку орієнтується у вихованні дітей та молоді українська народна педагогіка.

Козацький ідеал досконалої людини стосувався й осіб жіночої статі. Змалку в дівчат виховувалися такі риси, як чесність, подруж­ня вірність, витривалість, працьовитість, відданість обов'язку,

ЗО

цнотливість. Називатися козаком чи козачкою - велика честь для українців, найвища людська похвала.

Ідеал козака - виразника інтересів народу, що прагне до сво­боди, до соціальної справедливості, - складався в Україні під впливом суспільно-історичних умов протягом XVI-XVII сто­літь. З часом цей ідеал, втрачаючи історичний ґрунт, втрачає і свій виховний вплив. Однак він ще довго живе в народній вихо­вній традиції і служить втіленням благородства і волелюбства в численних літературних і народнопоетичних творах.

Протягом XVIII ст. в Україні складається новий ідеал - гай­дамаки. XVIII століття - століття безперервних спалахів народ­них повстань проти гніту, експлуатації. Основною силою повс­тань було селянство. Повсталі називали себе гайдамаками. Гай­дамаки прагнули визволення від тяжкого шляхетського гноб­лення та об'єднння Правобережжя з іншими українськими зем­лями у складі Російської імперії.

У Галичині повсталі селяни, ремісники, наймити, пастухи називали себе опришками (опришківський рух під керівницт­вом Олекси Довбуша). Опришок - це народний месник, який карає соціальне зло. Цей ідеал постійно виступає в народній по­езії. Він, як козак, «гуляє в горах». Його невід'ємні риси - сміли­вість, спритність, відчайдушність, переконаність у справедливос­ті своєї боротьби. Гайдамака, опришок - це яскраво виражений соціальний тип, представник найбільш поневоленої частини су­спільства. Широко пропагований народною творчістю, цей ідеал служить вихованню підростаючого покоління в класовому сус­пільстві в дусі ненависті до експлуататорів.

На початку XX ст. гайдамаками називали свідомих революці­онерів, що закликали народ до боротьби. Ідеал народного месни­ка, борця за соціальну справедливість стає традиційним в україн­ській народній педагогіці. Від покоління до покоління передавав цей ідеал український народ, наділяючи його дедалі більш пози­тивними якостями, приписуючи йому фантастичні можливості.

Ідеальні риси народу втілювали герої народних казок. Вони переконували, що всі перешкоди в житті можуть долати тільки кмітливі, розумні, дужі, витривалі люди. Образи улюблених мо­лоддю героїв Залізняка, Довбуша справляли значний вплив на її виховання. Вони спонукали молодь до оволодіння знаннями, до фізичного удосконалення, вселяли переконаність у своїх перева­гах над експлуататорами.

31

В епоху капіталізму в усіх експлуатованих верств суспільст­ва авторитетом користувався свідомий робітник, людина, що живе з праці своїх рук, пролетар, товариш, революціонер.

У післяжовтневий період багато поколінь виховувалося на ідеалі борця за побудову нового суспільства - соціалізму і кому­нізму. «Чапаєвець», «щорсівець», «корчагінець» - ці ідеали віді­гравали велику роль у військово-патріотичному вихованні, мо­ральному становленні молоді.

Таким чином, ідеали народного виховання в Україні зміню­вались залежно від соціально-економічних і історичних умов. Однак українська етнопедагогіка має і постійний ідеал. Це - лю­дина праці. Усі інші ідеали є ніби відгалуженням, доповненням його. Людина праці залишається основним виховним ідеалом і в наш час.

Виховний ідеал української народної педагогіки в основі своїй цілком самобутній, бо зародився, виріс і зміцнів на власному національному ґрунті.

Цей ідеал закликає плекати особистість, її здібності, розум, гідність, честь, кмітливість, мужність, людинолюбство, орієнтує на визнання неповторної цінності кожної окремої людини.

Виховний ідеал у творчості Г. Вашенка

Сьогодні виховний вплив має бути спрямований на те, щоб наше молоде покоління виросло й розвинулось міцним, здоровим, наці­онально і державно свідомим, освіченим, загартованим тілом і душею, доброзичливим, самостійним, чесним, розумним, працьови­тим, професійно компетентним, ерудованим, культурним, підпри­ємливим, ініціативно творчим, корисним суспільству; щоб молоді люди були палкими патріотами України, вільними громадянами незалежної держави, які своє особисте щастя вбачають у світлій долі своєї рідної Вітчизни.

У наш час у розв'язанні питання виховного ідеалу особливої актуальності набувають педагогічні погляди талановитого україн­ського педагога і психолога Григорія Григоровича Ващенка (1878-1967). Він був глибоко переконаний, що наша національна сис­тема виховання має ґрунтуватися на українській духовності, на нашому національному виховному ідеалі. Стислу формулу свого

ідеалу він формулював у словах: «Служіння Богові та Україні». Виховний ідеал «має на собі печать вічності». Він пов'язаний з природженою релігійністю українця, з рідною землею та приро­дою, з християнською українською душею. В основу виховного ідеалу педагог поклав загальнолюдські та національні цінності, моральні закони творення добра і боротьби зі злом, за побудову справедливого ладу, виплеканого на любові і красі.

Ці моральні цінності Г. Ващенко виводить з християнської віри і релігії. Така спільність, за його переконанням, веде людину до виконання подвійної високої мети - служіння Богові і своїй нації. Причому служіння Богові - це служіння абсолютній Пра­вді, Красі, Справедливості, Любові і Нації як реальній земній спі­льноті, в якій ці абсолютні цінності мають знайти своє втілення. Найбільша ганьба для людини - це зрада вірі й Україні.

Г. Ващенко виділив основи виховного ідеалу:

• національні фізичні і психічні особливості народу;

• усвідомлення народом свого призначення;

• християнство і загальноєвропейська культура;

• висока мораль, чистота і світлість душі;

• вище, божественне, одухотворене начало;

• служіння Україні, своєму краю як сенс життя людини;

• національна свідомість, почуття єдності з усією українсь­кою спільнотою;

• патріотична, здорова, національна гордість, національна гі­дність, любов до інших народів.

У своїй праці «Виховний ідеал» Г. Ващенко глибоко аналізує більшовицький і націонал-соціалістичний ідеали як ідеали поро­дження тоталітарних систем, показує їх основи.

Більшовицький виховний ідеал: вірність вченню марксизму -ленінізму, непримирима ворожість до інших ідеологій і боротьба з ними, ворожість до релігії, безоглядна вірність компартії і її вождям, радянський патріотизм без дійсних засад інтернаціона­лізму, войовничий атеїзм, підозрілість і обережність, дисципліна, що ґрунтується на почутті страху.

Націонал-соціалістичний виховний ідеал: відданість інтере­сам свого народу, любов до нього, войовничість у боротьбі за пану­вання над іншим народом, міцна воля, тверда вдача, дисципліна, пошана до парткерівництва, особливо до фюрера як представника

32

33

нації, зневажливе ставлення до інших народів, фізична сила, здо­ров'я, витривалість, навички воєнних дій.

Таким чином, виховний ідеал українця зведений Г. Ващен-ком до двох головних принципів: виховання людини на заса­дах християнської моралі і на здобутках духовності українсько­го народу. Власне, ці принципи складалися впродовж віків і є традиційними в житті і побуті українського народу. Серед них: працелюбність, правдивість, жертвенна любов до України, людя­ність, щиросердність, гостинність, вірність, відданість, оптимістич­ність, захоплення красою і мистецькою творчістю, музикою, спі­вом, танцями, вірність у коханні, статева стриманість, здоровий сімейний побут. Ці риси є основою української ментальності.

Професор Г. Ващенко свою працю «Виховний ідеал» завершує словами: «Плекаючи свої кращі традиції, борючись за свою само­стійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротись за них... Віримо, що ця боротьба закінчиться перемогою Правди і Добра».

Метою виховання у вільній Україні може бути благо і щастя батьківщини. Під благом батьківщини Г. Ващенко розумів:

1. Державну незалежність, можливість для українського на­роду вільно творити своє політичне, соціальне, господарсь­ке і релігійне життя.

2. Об'єднання всіх українців, незалежно від їх територіальногопоходження, церковної належності, соціального стану іт.ін., — в одну спільноту, що пройнята єдиним творчимпрагненням і високим патріотизмом.

3. Справедливий державний устрій, який би підтримував ладу суспільстві і водночас забезпечував особисті права і сво­боди кожного громадянина, сприяв розвитку й прояву йогоздібностей, спрямованих у бік громадського добра.

4. Справедливий соціальний устрій, за якого б зникала й унемож­ливлювалася боротьба між окремими групами суспільства.

5. Високий рівень народного господарства і справедлива ор­ганізація його, що забезпечувала б матеріальний добробутвсіх громадян і була позбавлена елементів експлуатації.

6. Розквіт духовної культури українського народу, науки, мис­тецтва, освіти; піднесення їх на такий рівень, щоб Українастала передовою країною у світі.

7. Високий релігійно-моральний рівень українського народу,реалізація в житті вчення Христа. , ■• .

8. Високий рівень здоров'я українського народу.

34

Такою хотів бачити Україну її великий патріот Г. Ващенко, а українське виховання повинно мати національне зорієнтування; породжувати і здійснювати волю національного самоутверджен­ня; плекати народ сильний, гордий, мужній; формувати дужу, свідому націю; очищати українську духовність від всякого на­мулу, привнесеного імперськими, тоталітарними режимами.

Сучасний ідеал українського національного виховання

Християнські доброчинності, на які ми повинні орієнтуватися у формуванні нашого виховного ідеалу: віра, надія, любов, правди­вість, твердість у своїй вірі; уміння долати сумніви, зовнішні спо­куси; християнський оптимізм, бадьорість; уміння зносити не­вдачі, нещастя, страждання; душевний спокій і радість; уважне ставлення до інших; піклування про ближніх, розуміння своїх хиб та провин, уміння їх виправляти; уміння боротися зі злом, шанувати батька і матір, не бути рабом своїх тілесних пристрас­тей, багатства і суєтної слави, бути лагідним і доброзичливим, стримуватися від заздрощів, гордощів і честолюбства, бути чес­ним і правдивим, не красти і не вбивати, співчувати ближнім, допомагати хворим, убогим, ув'язненим; прощати образи, не мсти-тися, боротися зі злом, особливо, якщо воно поширюється в суспі­льстві; по-братерськи ставитися до людей, підтримувати державу, шанувати представників влади без їх обожнювання та ідолопо­клонства, прагнути до мирного співжиття.

Абсолютні вічні цінності та їх антиподи: добро - зло; віра -нігілізм, надія - зневіра, любов - ненависть, доброта - жорсто­кість, чесність - нечесність, справедливість - несправедливість, щирість - лукавство, гідність - підкореність, милосердя - байду­жість, прощення - злопам'ятність, досконалість - недосконалість, краса - потворність, свобода - неволя, нетерпимість до зла -пасивність, великодушність - бездушність, оберігання життя -вбивство, мудрість - безглуздя, благородство - підлість.

Згідно з Концепцією громадянського виховання ідеал націо­нального виховання - це людина-громадянин, патріот, професіо­нал, людина з притаманними їй особистісними якостями і риса­ми характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчин­ками та поведінкою, спрямованими на розвиток демократичного

35

громадянського суспільства в Україні, людина компетентна, від­повідальна, національно свідома, з гострим почуттям належнос­ті до рідної землі, народу, визнанням духовної єдності поколінь, спільності культурної спадщини; почуттям патріотизму та від­даності Батьківщині, з гуманістичною мораллю, повагою до та­ких цінностей, як свобода, рівність, справедливість; людина соці­ально активна, компетентна, готова до участі в процесах держа­вотворення, здатна до спільного життя і співпраці, готова взяти на себе відповідальність, робити самостійний життєвий вибір; здатна розв'язувати конфліктні ситуації, працелюбна, відповіда­льна за свої дії, людина правової та політичної культури, крити­чного мислення, здатна відстоювати свою позицію, знаходити нові ідеї, передбачати можливі наслідки дій та вчинків, визначати фо­рми своєї участі в житті суспільства, спілкуватися, захищати і підтримувати закони і права людини, людина толерантна, глибо­ко національно свідома.

Література для самостійного опрацювання

1. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава, 1994.

2. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»).

-К.,1994.

3. Концепція безперервної системи національного виховання. - К.,

1994.

4. Концепція виховання у національній системі освіти // Освіта Укра­їни, 1996.

5. Концепція національного виховання // Освіта. - 1996. - 7 серпня.

6. Любар О., Стельмахович М., Федоренко Д. Історія української педа­гогіки. - К., 1999.

7. Основи національного виховання. - К., 1993.

8. Стельмахович М.Г. Виховний ідеал української народної педагогі­ки // Початкова школа. - 1998. - № 6.

Контрольні запитання і завдання

1. Який сучасний педагогічний ідеал українського національного ви-І

ховання?

2. Покажіть залежність ідеалів народного виховання в Україні від со-І

ціально-економічних та історичних обставин.

3. Використовуючи другу частину праці Г. Ващенка «Виховний ідеал»!складіть схему змісту українського національного виховного ідеалу!

36 І